ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.07.2025Справа № 910/3027/24 (334/4368/24)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (03035, м. Київ, вул. Сурикова, буд. 3, корп. 8Б, оф. 103; ідентифікаційний код 41264766)
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про стягнення 48 743,30 грн.
В межах справи № 910/3027/24
За заявою ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (03035, м. Київ, вул. Сурикова, буд. 3, корп. 8Б, оф. 103; ідентифікаційний код 41264766)
про банкрутство
Суддя Чеберяк П.П.
Представники сторін:
Від позивача не з'явились
Від відповідача не з'явились
У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/3027/24 за заявою ОСОБА_2 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» на стадії процедури ліквідації, введеної постановою Господарського суду м. Києва від 09.06.2025.
28.05.2024 до Ленінського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 про стягнення 48 743,30, 83 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30.05.2024 відкрито провадження у справі за позовом позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 про стягнення 48 743,30 грн., розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного провадження з викликом сторін, розгляд справи призначено на 22.07.2024.
14.06.2024 до Ленінського районного суду м. Запоріжжя надійшов відзив відповідача на позовну заяву.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.10.2024 постановлено передати матеріали справи № 334/4368/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 про стягнення 48 743,30 грн., до Господарського суду м. Києва для розгляду в межах справи № 910/3027/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста».
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.10.2024 матеріали справи № 910/3027/24 (334/4368/24) передано на розгляд судді Чеберяку П.П.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.12.2024 прийнято справу №334/4368/24 Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 про стягнення 48 743,30 грн. до розгляду в межах справи №910/3027/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.03.2025 розгляд справи призначено на 28.04.2025.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.03.2025 розгляд справи призначено на 07.07.2025.
16.06.2025 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання позивача про долучення доказів.
У судовому засіданні 07.07.2025 судом оголошено перерву до 23.07.2025.
У судове засіданні 23.07.2025 представники сторін не з'явились.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, суд
Між ОСОБА_3 (далі - позичальник, відповідач) та АКБ «Форум» (далі - банк) 08.06.2007 був укладений Кредитний договір №0089/07/07-CL (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 32580,00 дол. США зі сплатою 13 % річних.
23.04.2012 рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя у справі №0814/2042/2012 задоволено позов АКБ «Форум», стягнуто з ОСОБА_1 476 397,71 грн. заборгованості за кредитним договором та 3219,00 грн. судового збору (далі - рішення суду).
Ухвалою Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 05.08.2019 у справі №0814/2042/2012 замінено первісного стягувача АКБ «Форум» у виконавчих провадженнях з примусового виконання виконавчих листів по справі №0814/2042/2012 на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Веста».
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 07.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Веста» змінило назву на Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі - позивач).
Станом на дату подачі позову вищевказане рішення суду залишається невиконаним.
Таким чином, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 37 288, 04 грн. та 3 %річних у розмірі 11 455,26 грн.
Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
За ст. 11 Цивільного кодексу України зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать.
Згідно з ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного
господарського суду від 30.01.2019 у справі №922/175/18, постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі №6-38цс11).
Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 Цивільного кодексу України і статті 230 Господарського кодексу України. Отже, проценти, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями. Зазначені висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2019 у справі №922/175/18.
Оскільки ст. 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Таким чином, у ст. 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц та від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Зазначений висновок узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється на підставах, визначених договором або законом.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).
У постанові від 23.02.2023 у справі №911/3025/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 Цивільного кодексу України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою у будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі
№127/15672/16-ц погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі
Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.04.2018 та 27.04.2018 у справах
№910/16945/14 та №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Отже, суд погоджується з доводом позивача, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав: не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
3 огляду на те, що позичальником після набрання законної сили рішенням суду, вищевказане рішення не було виконано, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного суду у справі №373/2054/16-ц від 16.01.2016 при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Загальний розмір заборгованості по сплаті інфляційних втрат та 3% річних за рішенням суду, що підлягає стягненню станом на 30.04.2024, відповідно до складеного позивачем розрахунку, складає 48 743,30 грн., з яких: 3 % річних - 11 455,26 грн. та інфляційні втрати - 37 288, 04 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає про зменшення суми боргу, оскільки судове рішення виконувалося в примусовому порядку, а також зазначає про те, що кредитним договором, на підставі якого за рішенням суду вирішено стягнути грошові кошти не передбачено стягнення інфляційних втрат та 3% річних .
В наданому позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, зазначено про погашення заборгованості боржником (відповідачем) у розмірі 16 823,47 грн.
Щодо стягнення коштів в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що правова природа застосування згаданої статті полягає в тому, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та зобов'язує останнього на вимогу сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за час прострочення (постанова від 05.03.2019 у справі № 917/1564/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №761/16124/15-ц).
Таким чином, з огляду на те, що станом на момент подачі позову розмір основного зобов'язання відповідачем не був погашений - у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних витрат та 3% річних, що передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що нарахування інфляційних нарахувань в розмірі 37 288, 04 грн. та 3 % річних в розмірі 11 455,26 грн. позивачем здійснено за період з 01.05.2021 - 23.02.2022.
Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, суд вважає дані розрахунки обґрунтованими, такими, що не суперечить положенням договору та нормам чинного законодавства, відповідно виконані позивачем вірно.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, які в даному випадку, окрім судового збору, складаються із витрат на правову допомогу в сумі 9 000,00 грн, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами за результатами розгляду справи. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі - позивач, клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» укладено Договір про надання правової допомоги №02-01/2023 (далі - договір про надання правової допомоги).
Відповідно до п.1.1 договору про надання правової допомоги клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання з надання юридичної допомоги.
Пунктом 4.1. договору про надання правової допомоги визначено, що вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги, які є невід'ємними додатками до договору.
Згідно із п.4.3 договору про надання правової допомоги акт про надання юридичної допомоги готується адвокатським об'єднання та надсилається клієнту не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому була надана юридична допомога.
На виконання умов договору про надання правової допомоги, між позивачем та адвокатським об'єднанням підписано заявку про надання юридичної допомоги №8, відповідно до умов якої позивач та адвокатське об'єднання погодили надання наступних правових послуг: консультація усна по кредитній справі №0089/07/07-CL: 1 година - 1500,00 грн., консультація письмова по судовому рішення у справі №0814/2042/2012: 1 година - 1500,00 грн., підготовка позовної заяви: 1 година - 3 000,00 грн., формування додатків до позовної заяви, зібрання та передача справи замовнику: 1 година - 3 000,00 грн.
14.05.2024 між позивачем та адвокатським об'єднанням підписано Акт приймання-передачі наданих послуг на виконання договору про надання правової допомоги, відповідно до якого загальна вартість послуг складає 9 000,00 грн.
Відповідач щодо задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат - заперечив.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Даної правової позиції дотримується також Верховний Суд у постановах від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 10.11.2021 у справі № 329/766/18, від 01.09.2021 у справі № 178/152218.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Подані позивачем документи на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі з позивача, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Відповідні докази, згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, враховуючи ціну позову, суд приходить до висновку про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 9 000,00 грн.
Відповідно до п.1 ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (03035, м. Київ, вул. Сурикова, буд. 3, корп. 8Б, оф. 103; ідентифікаційний код 41264766) інфляційні втрати в розмірі 37 288 (тридцять сім тисяч двісті вісімдесят вісім) грн. 04 коп., 3 % річних в розмірі 11 455 (одинадцять тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) грн. 26 коп., судовий збір в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 9 000 (дев'ять тисяч) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4. Копію рішення направити сторонам.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П. Чеберяк