ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
04.08.2025Справа № 910/6709/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, РУСАНІВСЬКИЙ БУЛЬВАР, будинок 8, Ідентифікаційний код юридичної особи 21647131)
до проАкціонерного товариства «Страхова компанія «КРАЇНА» (04176, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРИКІВ, будинок 29А, Ідентифікаційний код юридичної особи 20842474) відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 18 282 грн. 34 коп.
Представники: без повідомлення представників сторін
Моторне (транспортне) страхове бюро України (надалі також - "Позивач") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Страхова компанія «КРАЇНА» (надалі також - "Відповідач") про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 18 282 грн. 34 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення шкоди, завданої внаслідок пошкодження транспортного засобу марки «Шкода», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок ненадання особою, винною у дорожньо - транспортній пригоді Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/3437487, а тому Позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на Відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 року відкрито провадження у справі №910/6709/25, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
02.06.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшли відомості з ЄЦБД МТСБУ.
04.06.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшли відомості з ЄЦБД МТСБУ.
13.06.2025 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно з ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.06.2025 року була надіслана до електронного кабінету Сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку процесуального документа до електронного кабінету Сторін.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
10.08.2023 року по пр. Космонавтів, 73 у м. Вінниці відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Део», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , транспортного засобу «Шкода», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , транспортного засобу «Шкода», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 , транспортного засобу «Кіа», державний реєстраційний номер НОМЕР_4 .
В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль марки «Шкода», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Постановою Вінницького міськрайонного суду Вінницької області від 20.10.2023 року у справі №127/25530/23 ОСОБА_1 , водія транспортного засобу «Део», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850 гривень. (а.с.6-7)
Згідно зі звітом про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу №23-336 від 29.08.2023 року, складеного Фізичною особою - підприємцем Васіковським С.О., вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу «Шкода», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 20 318 грн. 80 коп. (а.с.15-22)
Згідно з Актом виконаних робіт №95154 від 29.08.2023 року Фізична особа - підприємець Васіковський С.О. виконав роботи з оцінки вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу на суму в розмірі 1 350 грн. 00 коп. (а.с.25-26)
Моторне (транспортне) страхове бюро України перерахувало на користь Фізичної особи - підприємця Васіковського С.О., грошові кошти у розмірі 1 350 грн. 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №975473 від 11.09.2023 року. (а.с.27)
Відповідно до довідки №1 від 23.11.2023 року, Наказу №95154 від 24.11.2023 року Моторне (транспортне) страхове бюро України перерахувало на користь власника транспортного засобу «Шкода», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 16 932 грн. 34 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №978446 від 28.11.2023 року. (а.с.28-29)
Листом №2473/25 від 30.04.2025 року Акціонерне товариство «Страхова компанія «КРАЇНА» за результатом розгляду заяви Моторного (транспортного) страхового бюро України №5673/25 від 22.04.2025 року відмовило у виплаті страхового відшкодування. (а.с.30)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач посилається на те, що на момент настання ДТП водій транспортного засобу «Опель» д.р.н. « НОМЕР_2 » ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної «Daewoo» не надав свій Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Однак, в подальшому було з'ясовано, що на виконання вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 р. цивільно-правова відповідальність водія на момент настання ДТП була застрахована в Акціонерному товаристві «Страхова компанія «Країна» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/3437487, а тому відповідно до ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" після проведення виплати потерпілій особі у МТСБУ виникло право зворотної вимоги до Відповідача, як до страхової компанії, яка видала Поліс № АР/3437487. За таких підстав, просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «КРАЇНА» суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 16 932 грн. 34 коп. та витрати на встановлення розміру заподіяної шкоди в розмірі 1 350 грн. 00 коп.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає про пропуск річного строку на звернення потерпілого із заявою про виплату страхового відшкодування відповідно до підпункту 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
10.08.2023 року по пр. Космонавтів, 73 у м. Вінниці відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Део», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , транспортного засобу «Шкода», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , транспортного засобу «Шкода», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 , транспортного засобу «Кіа», державний реєстраційний номер НОМЕР_4 .
В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль марки «Шкода», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, вина особи, яка керувала транспортним засобом «Део», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , встановлена у судовому порядку Постановою Вінницького міськрайонного суду Вінницької області від 20.10.2023 року у справі №127/25530/23, якою ОСОБА_1 , водія транспортного засобу «Део», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850 гривень. (а.с.6-7)
Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин сторін) регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Згідно із ст. 4 Закону суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі.
Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Положеннями пп. а) п.41.1. ст.41 Закону встановлено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
У п. 38.2.3 п. 38.2 ст. 38 Закону регламентовано, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до абз. 2 п. 22.1 ст. 22 Закону у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно з підпунктом 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом 18 статті 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Разом з цим, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4, 32.7 статті 32 Закону).
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Згідно зі звітом про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу №23-336 від 29.08.2023 року, складеного Фізичною особою - підприємцем Васіковським С.О., вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу «Шкода», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 20 318 грн. 80 коп. (а.с.15-22)
Відповідно до довідки №1 від 23.11.2023 року, Наказу №95154 від 24.11.2023 року Моторне (транспортне) страхове бюро України перерахувало на користь власника транспортного засобу «Шкода», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 16 932 грн. 34 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №978446 від 28.11.2023 року. (а.с.28-29)
Як встановлено Судом, відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/3437487 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Део», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент настання страхової події була застрахована у Відповідача, розмір франшизи згідно з вказаним Полісом складає 00 грн., ліміт відшкодування по майну 160 000 грн. 00 коп. (а.41-42, 45-46, 56)
Враховуючи норми вищезазначених норм чинного законодавства, Суд дійшов висновку, що МТСБУ, в контексті правовідносин, які склались в даній справі, наділений правом подати регресний позов до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.
У даному випадку на момент вчинення ДТП були відсутні відомості щодо наявності Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів винного у ДТП водія транспортного засобу «Део», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , тому потерпілий звернувся до МТСБУ, і останнє виплатило йому страхове відшкодування, набувши, відповідно, право вимоги до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.
22.04.2025 року Позивач надіслав на адресу Відповідача вимогу №95154/ІНС про виплату страхового відшкодування у розмірі 18 282 грн. 34 коп. (а.с.57) Листом №2473/25 від 30.04.2025 року Акціонерне товариство «Страхова компанія «КРАЇНА» за результатом розгляду заяви Моторного (транспортного) страхового бюро України №5673/25 від 22.04.2025 року відмовило у виплаті страхового відшкодування. (а.с.30)
Відповідно до пункту 35.1. статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону.
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону право страховика за договором (полісом) відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку.
При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону строк є присічним і поновленню не підлягає.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року в справі № 910/7449/17, у постановах Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду: від 6 березня 2019 року в справі № 465/6315/16-ц, від 01.06.2022 року в справі № 577/5482/19.
Отже, процедура отримання страхового відшкодування в порядку, передбаченому Законом 1961-IV, детально регламентована на законодавчому рівні та передбачає вчинення потерпілим і страховиком ряду взаємних, послідовних, кореспондуючих одне одному юридично значимих дій.
До числа юридично значимих дій потерпілого (іншої особи, яка має відповідне право), необхідних для отримання страхового відшкодування, належить, у тому числі, подання страховику заяви про страхове відшкодування.
Відтак, у силу приписів статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
При цьому, закріплюючи в положеннях вказаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.
Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17).
Поряд з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначено, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
У вказаній постанові судом також зазначено, що у системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 справа №465/4287/15 зауважила, що у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.
Так, страховий випадок (ДТП) стався 10.08.2023 року, а тому Позивач протягом річного строку, тобто у строк по 10.08.2024 року, за власним розсудом міг звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
В той же час, Судом встановлено, що Позивач звернувся до Відповідача з заявою №95154/ІНС про виплату страхового відшкодування у розмірі 18 282 грн. 34 коп. лише 22.04.2025 року, тобто після спливу встановленого підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» граничного строку на її подання (зі спливом річного строку з моменту ДТП). При цьому, Судом встановлено, що ні МТСБУ, ні власник пошкодженого транспортного засобу, ні будь-яка інша особа не зверталися у встановлений законом річний строк до Відповідача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17 наведено правовий висновок, згідно якого у випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.
Отже, якщо річний строк було пропущено, наприклад, через зволікання самого потерпілого, то суди повинні відмовляти в задоволенні позовних вимог. Проте, матеріали справи не містять, а Позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення ним розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика й строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини.
При цьому, Суд звертає увагу, що відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався неоднократно.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Отже, враховуючи те, що Позивачем було пропущено річний строк, визначений підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на звернення з заявою про виплату страхового відшкодування, позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України до Акціонерного товариства «Страхова компанія «КРАЇНА» про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 18 282 грн. 34 коп. задоволенню не підлягають.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України до Акціонерного товариства «Страхова компанія «КРАЇНА» про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 18 282 грн. 34 коп. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
1. У задоволенні позовних вимог Моторного (транспортного) страхового бюро України до Акціонерного товариства «Страхова компанія «КРАЇНА» про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 18 282 грн. 34 коп. - відмовити у повному обсязі.
2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 04 серпня 2025 року
Суддя О.В. Чинчин