ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.08.2025Справа № 910/3530/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи
За позовом Фізичної особи-підприємця Німчук Арсена Костянтиновича
до Товариства з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ВІВО»
про стягнення 300000 грн
Без виклику представників сторін
Фізична особа-підприємець Німчук Арсен Костянтинович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ВІВО» про стягнення 300000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачем на постійній основі та на підставі публічного договору (оферти) про надання послуг в редакції від 16.11.2023, що розміщено на веб-сайті з https://arsen.black/ березня 2024 року по січень 2025 надавались відповідачу послуги. Відповідачем надані позивачем послуги з березня 2024 року по вересень 2024 року прийнято та оплачено. В той же час, надані з жовтня 2024 року по січень 2025 року послуги, відповідач не оплатив, акти наданих послуг не підписав, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 250000 грн, яку позивач просить суд стягнути з відповідача. Окрім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 50000 грн.
Відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що позивачем не надано належних доказів фактичного надання послуг відповідачу, акти наданих послуг за жовтень 2024 року - січень 2025 року підписані лише позивачем, у вказаний період послуги відповідачем не замовлялись та не отримувались; жодних договорів, угод, меморандумів між позивачем та відповідачем не укладалось. Також, відповідач надав суду висновок експерта №502/04.2025 від 15.04.2025 за результатами проведення комп'ютерно-технічної експертизи, відповідно до якого вказаний позивачем Публічний договір на веб-сторінці https://arsen.black/ був відсутній як на час існування господарських відносин між сторонами, так і на час складання позивачем безпідставних актів надання послуг та виставлення безпідставних рахунків.
Крім того, відповідачем подано суду клопотання про забезпечення судових витрат, у якому відповідач просить суд зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок Господарського суду м. Києва 82000 грн для забезпечення судових витрат відповідача.
Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 125 Господарського процесуального кодексу України суд може зобов'язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу (забезпечення судових витрат).
Відповідно до частин 4, 5 статті 125 Господарського процесуального кодексу України як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин справи має право, за клопотанням відповідача, зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв'язку із розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу).
Таке забезпечення судових витрат застосовується, якщо:
1) позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов; або
2) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.
Таке забезпечення судових витрат також може бути застосоване, якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.
Господарський процесуальний кодекс України не містить критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, а тому однозначно встановити, що позов є штучним або завідомо безпідставним, без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, не вбачається за можливе.
Разом з тим, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували те, що заявлений ФОП Німчуком Арсеном Костянтиновичем позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, у період з березня 2024 року по вересень 2024 року позивачем надавались, а відповідачем приймались та оплачувались послуги (інформаційно-консультаційні послуги) на загальну суму 380000 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг та рахунками на оплату №1 від 07.03.2024 на суму 30000 грн (рахунок на оплату №1 від 07.03.2024); №2 від 29.03.2024 на суму 50000 грн (рахунок на оплату №2 від 29.03.2024); №3 від 25.04.2024 на суму 50000 грн (рахунок на оплату №3 від 25.04.2024); №4 від 31.05.2024 на суму 50000 грн (рахунок на оплату №4 від 31.05.2024); №5 від 28.06.2024 на суму 50000 грн (рахунок на оплату №5 від 28.06.2024); №6 від 31.07.2024 на суму 50000 грн (рахунок на оплату №6 від 31.07.2024); №7 від 30.08.2024 на суму 50000 грн (рахунок на оплату №7 від 30.08.2024); №8 від 30.09.2024 на суму 50000 грн (рахунок на оплату №8 від 30.09.2024), які направлялись та підписувались позивачем та відповідачем у сервісі «Вчасно».
Вказані обставини не заперечуються позивачем та відповідачем.
З наявної в матеріалах справи виписки з банку щодо руху коштів по рахунку позивача та призначень платежів здійснених відповідачем, вбачається, що оплата ТОВ «НЬЮ ВІВО» інформаційно-консультаційних послуг отриманих у період з березня 2024 року по вересень 2024 року здійснювалась відповідачем саме згідно вищезазначених виставлених позивачем рахунків.
Так, судом встановлено, що між сторонами у період з березня 2024 року по вересень 2024 року існувала усна домовленість щодо певних послуг (укладено договір надання послуг у спрощений спосіб), які надавались позивачем, отримувалась та оплачувались відповідачем на підставі виставлених актів надання послуг та рахунків на оплату.
При цьому, заявок, завдань щодо обслуговування (надання послуг) на постійній основі/на певний строк матеріали справи не містять.
На підтвердження надання позивачем та отримання відповідачем інформаційно-консультаційних послуг на підставі публічного договору (оферти) про надання послуг від 16.11.2023 у період з жовтня 2024 року по січень 2025 року позивачем надано суду акти надання послуг №9 від 31.10.2024 на суму 50000 грн (рахунок на оплату №9 від 31.10.2024); №10 від 30.11.2024 на суму 50000 грн (рахунок на оплату №10 від 29.11.2024); №11 від 31.12.2024 на суму 50000 грн (рахунок на оплату №11 від 30.12.2024); №1 від 31.01.2025 на суму 50000 грн (рахунок на оплату №1 від 30.01.2025); аналітичну довідку щодо технічних робіт, виконаних у період жовтень 2024 - січень 2025 року.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Разом з тим, судом встановлено, що вищевказані акти надання послуг та рахунки на оплату послуг за період з жовтня 2024 року по січень 2025 року складено та підписано позивачем у сервісі «Вчасно» в односторонньому порядку.
При цьому, відповідачем у вказаному сервісі «Вчасно» спірні акти та рахунки було відхилено із зазначенням про те, що спірні документи є помилковими, до відповідача не мають жодного відношення, послуги не замовлялись, роботи не виконувались, договір не підписувався.
Тобто вказані акти надання послуг №9 від 31.10.2024, №10 від 30.11.2024, №11 від 31.12.2024, №1 від 31.01.2025 та рахунки на оплату №9 від 31.10.2024, №10 від 29.11.2024, №11 від 30.12.2024, №1 від 30.01.2025 відповідачем не визнаються.
Надана позивачем довідка щодо технічних робіт, виконаних у період жовтень 2024 - січень 2025 року не є первинно-обліковим документом щодо господарської операції, а також не є належним та допустимим доказом на підтвердження факту надання та отримання відповідачем спірних послуг у зазначений період.
При цьому, вказана довідка також складена позивачем в односторонньому порядку.
Доказів на підтвердження зазначеної у вказаній довідці інформації матеріали справи не містять.
Належні та допустимі докази приєднання відповідача до спірного Публічного договору (оферти) про надання послуг від 16.11.2023 в матеріалах справи відсутні, надані позивачем акти надання послуг, рахунки на оплату, виписка з банку із призначенням здійснених відповідачем оплат за послуги у попередній період співпраці (з березня 2024 по вересень 2024 року), так само як і акти надання послуг за спірний період, а саме №9 від 31.10.2024 (рахунок на оплату №9 від 31.10.2024); №10 від 30.11.2024 (рахунок на оплату №10 від 29.11.2024); №11 від 31.12.2024 (рахунок на оплату №11 від 30.12.2024); №1 від 31.01.2025 (рахунок на оплату №1 від 30.01.2025) не містять жодних посилань на наявність укладеного між сторонами договору, в тому числі, відсутні відомості (інформація) про укладення Публічного договору (оферти) про надання послуг від 16.11.2023, на який посилається позивач.
Матеріали справи також не містять доказів замовлення відповідачем послуг, в тому числі у спірний період, з яких, зокрема, було б за можливо встановити факт замовлення послуг, які саме послуги замовлялись, їх обсяг, строк та період їх надання.
Інших належних та допустимих доказів на підтвердження приєднання відповідача до Публічного договору (оферти) про надання послуг від 16.11.2023, замовлення відповідачем послуг у спірний період; надання позивачем та отримання відповідачем спірних послуг, матеріали справи не містять.
Зважаючи на викладені обставини та наявні в матеріалах справи документи в їх сукупності, враховуючи наявність заперечень відповідача щодо виставлених позивачем актів надання послуг (рахунків) у період з жовтня 2024 року по січень 2025 року та враховуючи ненадання позивачем необхідних належних та допустимих документів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, на підставі чого, суд, керуючись принципом вірогідності доказів, дійшов висновку щодо недоведеності викладених позивачем у позовній заяві обставин щодо наявності у відповідача заборгованості за отримані ним послуги у спірний період.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача основної суми заборгованості. Вимоги позивача про стягнення з відповідача пені не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основної вимоги.
Крім того, частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (частина 3 статті 549 ЦК України).
Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України визначено можливість встановлення у відсотках до облікової ставки НБУ розміру санкцій за порушення грошових зобов'язань, як одиницю вимірювання такої санкції.
Однак, саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків розрахунку.
В той же час, позивачем не доведено укладення Договору між ним та відповідачем у спірний період, а відтак підстави для нарахування та стягнення пені відсутні.
Наданий відповідачем висновок експерта №502/04.2025 від 15.04.2025 за результатами проведення комп'ютерно-технічної експертизи, складеного експертом Урденком О.Г. ТОВ «Український центр експертизи та оцінки» за заявою відповідача, судом не приймається, з огляду на таке.
Приписами ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.
Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.
Частиною 2 та 3 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.
До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.
Суд зазначає, що до матеріалів вказаного експертного висновку не додано жодних доказів на підтвердження повноважень експерта Урденка О.Г., а тому суд приходить до висновку, що експерт Урденко О.Г. яким складено вказаний висновок, не є судовим експертом в розумінні вимог Закону України «Про судову експертизу».
Крім того, суд зазначає, що проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу», а тому за таких підстав, вказаний експертний висновок не є належним та допустимим доказом відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено: 07.08.2025
Суддя Я.В. Маринченко