ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
28.07.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/567/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі:
судді Рочняк О. В.
секретар судового засідання Михайлюк А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця"
03680, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ
ел. пошта: uz@uz.gov.ua
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Гедзика Івана Васильовича
АДРЕСА_1
про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку
за участю представників:
від позивача: Левчук Іван Михайлович;
від відповідача: Захарчук Галина Віталіївна
ВСТАНОВИВ: акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Гедзика Івана Васильовича про скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га, по АДРЕСА_2 .
Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 13.05.2025, суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначив на 10.06.2025; встановив сторонам строк для надання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення.
16.05.2025 через систему "Електронний суд" до господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 16.05.2025 (вх.№8298/25), в якому відповідач зазначив, що ФОП Гедзик І.В. є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку власником спірної земельної ділянки є Наливайко Іванна Іванівна, дата реєстрації речового права за нею проведена 15.11.2024.
27.05.2025 через систему "Електронний суд" до господарського суду від позивача надійшла заява від 27.05.2025 (вх.№8916/25 від 27.05.2025) про залучення Наливайко Іванну Іванівну співвідповідачем у справі.
В судовому засіданні 10.06.2025 для постановлення ухвали за наслідками розгляду клопотання позивача про залучення співвідповідача суд оголосив перерву в судовому засіданні до 12.06.2025.
Відповідно до ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2025, суд відмовив у задоволенні заяви Акціонерного товариства "Українська залізниця" про залучення співвідповідача - Наливайко Іванни Іванівни у справі №909/567/25, мотивуючи тим, що фізична особа Наливайко Іванна Іванівна не зареєстрована як фізична особа-підприємець, тому враховуючи предмет позову у цій справі не може бути стороною (відповідачем) у цій справі, що розглядається в порядку господарського судочинства.
Також за наслідками підготовчого засідання 12.06.2025 суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 26.06.2025, про що представника позивача повідомлено під розписку, а відповідача - ухвалою повідомленням від 12.06.2025.
18.06.2025 через систему "Електронний суд" до господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі від 18.06.2025 (вх.№10329/25).
В судовому засіданні 26.06.2025 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 28.07.2025, про що представники сторін повідомлені під розписку.
Позиція позивача. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що:
- постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі №909/1191/14 визнано незаконним рішення Яремчанської міської ради від 24.07.14 №491-27/2014 в частині продажу Приватному підприємцю Гедзику Івану Васильовичу земельної ділянки, площею 0,0277 га, на вул. Свободи, 278а, у м. Яремче та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.08.14, укладений між Яремчанською міською радою і Приватним підприємцем Гедзиком Іваном Васильовичем. У вказаній постанові серед іншого встановлено, що земельна ділянка площею 0,0277 га є частиною смуги відведення залізниці та належить до земель транспорту, де залізниця є користувачем цієї спірної земельної ділянки відповідно до законодавства;
- з метою виконання постанови ВГС України від 23.04.2015 у справі №909/1191/14 позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації земельної ділянки;
- рішенням державного реєстратора відмовлено позивачу про внесення відомостей щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки в державному реєстрі прав за вищевказаним кадастровим номером, посилаючись зокрема на те, що постанова суду від 23.04.2015 у справі №909/1191/14 не містить рішення про скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, а рішення суду про визнання недійсним договору, за яким було проведено реєстрацію права власності не є підставою для внесення запису про скасування права на нерухоме майно;
- з посиланням на ст.152 Земельного Кодексу України позивач вказує на те, що скасування державної реєстрації земельної ділянки має на меті припинення існування земельної ділянки як об'єкта, речові права на який відсутній і щодо якої не існує речових прав. Тобто, оскаржуючи державну реєстрацію земельної ділянки, право власності на яку зареєстровано за іншою особою, право власності на яке у неї уже відсутнє, фактично стосується заявлених майнових прав позивача на цю земельну ділянку.
У додаткових поясненнях позивач вказав на те, що підставою для звернення до суду саме з позовною вимогою про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є наявність в реєстрі таких відомостей незважаючи на те, що позивачем уже здійснено заходи щодо захисту порушеного права, зокрема визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.08.2014, укладений між Яремчанською міською радою і приватним підприємцем Гедзиком Іваном Васильовичем, а також визнано недійсним рішення Яремчанської міської ради від 24.07.2014 № 491-27/2014, на підставі якого продано приватному підприємцю Гедзику І.В. земельну ділянку.
Наявність державної реєстрації такої земельної ділянки у Державному реєстрі прав порушує права Акціонерного товариства «Українська залізниця», оскільки унеможливлює розпорядження вказаною земельною ділянкою, з огляду на це, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 підлягає скасуванню в судовому порядку. Відтак, єдиним можливим та ефективним засобом захисту прав позивача є саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 у державному реєстрі прав. Тому заявлена вимога про скасування такого запису відповідає як способу захисту порушеного права в даному випадку так і вимогам законодавства.
Також позивач вказує на те, що договір дарування №4182 від 15.11.2024, за яким Гедзик І.В. подарував спірну земельну ділянку Наливайко І.І. є нікчемним, оскільки на дату укладення договору дарування він не володів земельною ділянкою, у зв'язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу від 14.08.2014. Тому вважає, що для Наливайко І.І. не виникло набуття прав за нікчемним правочином одночасно як і припинення їх за первісним відповідачем.
Позиція відповідача: відповідач у відзиві на позов проти позову заперечив, мотивуючи тим, що матеріально-правова вимога позивача спрямована до неналежної особи, яка на момент звернення позивача до суду не пов'язана з об'єктом нерухомого майна, право на яке оспорюється в межах господарської справи. В судовому засіданні представниця відповідача також вказала на те, що на спірній земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомості, який є нероздільним з цією земельною ділянкою. Відповідач відчужив об'єкт нерухомості, який належав йому на праві власності, який знаходився на земельній ділянці, яка в цьому випадку є похідною від об'єкта нерухомості. Тому відповідач добросовісно розпорядився своїм майном, оскільки йшлося не про земельну ділянку, а про об'єкт нерухомості. Враховуючи те, що позов заявлено до відповідача, який не є власником спірної земельної ділянки, тому цей позов є необґрунтований та не підлягає до задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, давши оцінку доказам у відповідності до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, які мають значення для справи, суд встановив таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Згідно з рішенням Яремчанської міської ради від 06.07.2006 Приватному підприємцю Гедзику І.В. надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, площею 277 кв.м, для обслуговування кафе "Над Прутом" на вул. Свободи, 278а.
Рішенням Яремчанської міської ради від 11.01.2007 №376-5/2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки підприємцю та надання її в оренду.
26.01.2007 Яремчанська міська рада та Приватний підприємець Гедзик І.В. уклали договір оренди землі, за яким Приватному підприємцю Гедзику І.В. в оренду надавалася спірна земельна ділянка строком на 5 років.
За рішенням Яремчанської міської ради від 29.03.2012 №194-10/2012 дію цього договору було продовжено на 20 років.
Рішенням Яремчанської міської ради від 24.07.2014 №491-27/2014 "Про продаж у власність земельних ділянок та виготовлення експертних грошових оцінок земель несільськогосподарського призначення" спірна земельна ділянка продана у власність підприємцю Гедзику І.В..
14.08.2014 між Яремчанською міською радою та Приватним підприємцем Гедзиком І.В. укладено договір купівлі-продажу такої земельної ділянки.
На вказаній земельній ділянці у межах м. Яремче в смузі відведення залізниці (ширина смуги відведення 30 м від осі головної колії) на ділянці з прив'язкою до колії на км 60 пк8 з лівою сторони по ходу кілометру на відстані 20 м від осі колії знаходиться будівля кафе "Над Прутом", земельна ділянка під яким за рішення Яремчанської міської ради від 24.07.2014 №491-27/2014 і договором купівлі-продажу від 14.08.2014 продана Приватному підприємцеві Гедзику І.В.
Вищенаведені обставини встановлені судами у справі №909/1191/14 за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" до Яремчанської міської ради і Приватного підприємця Гедзика Івана Васильовича про визнання незаконним рішення Яремчанської міської ради від 24.07.14 №491-27/2014 в частині продажу Приватному підприємцю Гедзику Івану Васильовичу земельної ділянки площею 0,0277 га, на вул. Свободи, 278а, у м. Яремче та визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки, укладеного між відповідачами.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.12.2014, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 у задоволенні позову відмовлено. Господарський суд виходив з недоведеності приналежності спірної земельної ділянки позивачеві на праві постійного користування, оренди чи праві власності, оскільки позивачем не було оформлено відповідне право у встановленому порядку.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі №909/1191/14 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.12.2014 скасовано. Позов задоволено. Визнано незаконним рішення Яремчанської міської ради від 24.07.14 №491-27/2014 в частині продажу Приватному підприємцю Гедзику Івану Васильовичу земельної ділянки, площею 0,0277 га, на вул. Свободи, 278а, у м. Яремче; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.08.14, укладений між Яремчанською міською радою і Приватним підприємцем Гедзиком Іваном Васильовичем.
В обґрунтування постанови ВГС України послався на відповідні норми Закону України "Про залізничний транспорт", Земельного кодексу України, Закону України "Про транспорт" та виснував, що у розумінні приписів наведених норм земля, на якій розташовані державні залізниці, в тому числі, смуги відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту відносяться до земель залізничного транспорту та не можуть передаватись у приватну власність. Враховуючи наведене, висновки судів про відсутність у позивача прав на спірну земельну ділянку та те, що вона не належала до земель державної власності, є помилковими і такими, що суперечать законодавству. Отже, Яремчанська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження цією земельною ділянкою та відчужувати її за оспорюваним договором купівлі-продажу Приватному підприємцеві Гедзику І.В.
15.11.2024 ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) уклали нотаріальним чином засвідчений договір дарування земельної ділянки та будівлі, нежитлової будівлі кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 15.11.2024, зареєстрованого в реєстрі за №4182, відповідно до п.1.1. якого за цим договором дарувальник безоплатно передає у власність обдаровуваної, а обдаровувана приймає у власність належне дарувальнику майно, а саме: земельну ділянку площею 0,0277 га, цільове призначення 03.08 з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; будівлю нежитлову кафе "Над Прутом", що розташована на вищевказаній земельній ділянці та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.06.2025, приватним нотаріусом Вірстюком Т.В. 15.11.2024 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га по АДРЕСА_2 за фізичною особою ОСОБА_2 (код НОМЕР_1 ) на підставі договору дарування від 15.11.2024. Також 15.11.2024 приватним нотаріусом проведено державну реєстрацію права власності за фізичною особою ОСОБА_2 на нежитлову будівлю кафе "Над Прутом", яке знаходиться по вул. Свобода, 278 "б" у м. Яремче та розміщено на земельній ділянці з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151. Підстава реєстрації - договір дарування від 15.11.2024 (а.с.46-49).
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно №78667989 від 01.05.2025 вирішено відмовити АТ "Укрзалізниця" у проведенні реєстраційних дій у зв'язку з тим, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (а.с.21).
Так, як вбачається з листа Ворохтянської селищної ради №413/02-23 від 01.05.2025, адресованого АТ "Українська залізниця":
1. Подане рішення суду не містить відмітки про набрання ним законної сили; натомість ухвалою від 27.05.2015 №3-315г15 Верховний Суд України зупинив виконання постанови Вищого господарського суду України від 23 квітня 2015 року у справі №909/1191/14 до за кінчення розгляду справи Верховним Судом України. Відомості про остаточне рішення Верховного Суду України в ЄДРСР відсутнє.
2. Відповідно до положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а саме: ст. 27, визначені підстави для державної реєстрації прав. Зокрема, серед таких підстав виокремлюють судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речо вих прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухо мості.
3. Рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно. У разі визнання недійсним договору, за яким було прийнято рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним спо собом судового захисту, оскільки за чинним ЦК України право власності виникає з моменту його реєстрації. Відповідну правову позицію викладено: у постанові ВП ВС від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 у постанові КГС ВС від 30.07.2019 у справі №28/29-6-43/212-2012.
4. Примусове виконання рішення суду, не пов'язаного з встановленням набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не здійснюється державним реєстратором. Натомість, таке виконання здійснюється в порядку, встановленому Зако ном України «Про виконавче провадження» на підставі виконавчого документа, яким в да ному випадку є виконавчий лист.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД ТА МОТИВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 цієї статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 29.06.2021 у справі №916/964/19, від 09.02.2022 у справі №910/6939/20, від 04.07.2023 у справі №233/4365/18, від 23.01.2024 у справі №523/14489/15-ц).
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 21.09.2022 у справі №908/976/19.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Так, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" починаючи з 16.01.2020 статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції, згідно з якою виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визнання недійсним у судовому порядку оспорюваного договору є достатнім способом захисту порушених прав та правовою підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Подібні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/2592/19 та постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №712/4755/21.
Тому посилання державного реєстратора на висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 28/29-б-43/212-2012, від 11.09.2018 у справі №909/968/16, як на підставу для відмови у вчиненні реєстраційної дії є неправомірними, оскільки ці висновки стосуються особливостей застосування Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній до 16.01.2020. Проте позивач звертався до державного реєстратора вже після набрання чинності іншої редакції зазначеного закону.
Разом з тим, за такого правового регулювання виконання приписів частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за наявності судового рішення про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав (у цьому разі договору купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав за ОСОБА_1 не земельну ділянку), призвів би до вчинення у Державному реєстрі прав дій щодо скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 , відповідно право власності на спірну земельну ділянку було б зареєстровано за Яремчанською міською радою, що не забезпечило би відновлення реєстраційного підтвердження володіння відповідним майном за позивачем - АТ "Українська залізниця".
Водночас, позивач звернувся до суду з позовом про скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га, по АДРЕСА_2 . Тобто фактично просить суд повністю скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, а не державну реєстрацію цієї земельної ділянки за певною особою.
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності. Положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.
У пунктах 110, 111 постанови Великої Палати Верховного Суду постановою від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 вказано, що Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту [аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].
Як зазначалось, особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.
У пунктах 113-115 постанови Великої Палати Верховного Суду постановою від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 викладено таке:
"113. Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)].
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов".
Віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів (пункт 126 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19).
Відповідно до ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, у зв'язку з чим у задоволенні позову належить відмовити.
Постанови ВП ВС від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (п.36), від 23.01.2019 у справі №823/2042/16, на які посилається позивач, не є релевантними до обставин вказаної справи, оскільки стосуються вимог про скасування рішень щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а не скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно повністю, наслідком чого є ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, її державна реєстрація скасовується, а відомості про таку земельну ділянку набувають статусу архівних та відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи.
Судовий збір, у відповідності до ст. 129 ГПК України, суд покладає на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 20, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
у задоволенні позову відмовити.
Судовий збір покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 08.08.2025.
Суддя О.В. Рочняк