номер провадження справи 4/48/25
05.08.2025 Справа № 908/1217/25
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом Міністерства оборони України, (03168, м. Київ, пр. Повітряних Сил, буд. 6)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕКА-СЕРВІС», (69013, м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 4А)
про стягнення 4 608 097,89 грн.
Суддя Зінченко Н.Г.
при секретарі судового засідання Батрак М.В.
За участю представників сторін:
від позивача - Зінченко С.О., на підставі витягу з наказу № 52 від 19.02.2020, Витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, посвідчення № 152135 від 16.06.2016, (в режимі відеоконференції);
від відповідача - не з'явився;
01.05.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області звернулося Міністерство оборони України, м. Київ з позовною заявою вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 01.05.2025, (вх. № 1326/08-07/25 від 01.05.2025) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕКА-СЕРВІС», м. Запоріжжя про стягнення 3 469 020,00 грн. штрафних санкцій за порушення зобов'язань за договором про постачання товарів за державні кошти № 370/3/5/6/2/38 від 04.07.2024, з яких 2 122 420,00 грн. пеня за порушення строків поставки товару та 1 356 600,00 грн. штраф за прострочення поставки понад 30 днів, а також 1 139 077,89 грн. процентів за користування коштами попередньої оплати, а разом - 4 608 97,89 грн.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2025 справу № 908/1217/25 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1217/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, присвоєний номер провадження справи 4/48/25, за клопотанням Міністерства оборони України розгляд справи № 908/1217/25 ухвалено здійснювати в закритому судовому засіданні, підготовче засідання призначено на 04.06.2025.
Ухвалою господарського суду Запорізької області 04.06.2025 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/1217/25 до 04.08.2025 та відкладено підготовче засідання на 02.07.2025.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.07.2025 закрито підготовче провадження у справі № 908/1217/25 та призначено справу до розгляду по суті на 05.08.2025.
В судове засідання 05.08.2025 з'явився представник позивача, судове засідання проводилося в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв'язку vkz.court.gov.ua.
До системи відеоконференцзв'язку 05.08.2025 приєднався представник позивача.
В судовому засіданні 05.08.2025 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.
Представник відповідача в жодне судове засідання у справі № 908/1217/25 не з'явився, про поважність причин неявки суд завчасно жодного разу не повідомив.
Частиною 5 ст. 242 ГПК України унормовано, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Як вбачається з матеріалів справи, всі ухвали суду у справі № 908/1217/25 направлялися відповідачу до його Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС. Зокрема, копія ухвали суду від 02.07.2025 про закриття підготовчого провадження у справі № 908/1217/25 та призначення справи до розгляду по суті доставлена до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕКА-СЕРВІС» 03.07.2025 о 23:07 год., про що свідчить наявна в матеріалах справи Довідка Господарського суду Запорізької області про доставку електронного листа.
Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання у справі № 908/1217/25.
Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Таким чином, не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «Єдиний державний реєстр судових рішень» http://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Також судом враховано, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).
Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 05.08.2025 за відсутністю відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає вирішенню спору.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на приписи ст., ст. 11, 14, 509, 525, 526, 530, 536, 610-612, 626-629, 693 ЦК України, ст., ст. 179, 180, 193, 230, 232 ГК України. Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що між Міністерством оборони України (Замовник) в особі начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕКА-СЕРВІС» (Постачальник) укладено договір про постачання товарів за державні кошти № 370/3/5/6/2/38 від 04.07.2024. За умовами вказаного договору та специфікації (додаток 1 до договору) відповідач зобов'язався здійснити виготовлення та постачання позивачу товару спеціального призначення, а саме: парашут людський рятувальний ATL-88/98-S-1 зі страхуючим приладом MPAAD PILOT в кількості 37 комплекстів, парашут людський рятувальний ATL-88/90-1 зі страхуючим приладом MPAAD PILOT (34730000-3: частини повітряних і космічних літальних апаратів та вертольотів) в кількості 20 комплектів загальною вартістю 19 380 000,00 грн., а позивач зобов'язався прийняти та оплатити товар. Оскільки умовами п. 4.2 договору передбачено здійснення попередньої оплати в розмірі 70 % від ціни договору, позивачем платіжним дорученням № 370/3/1077 від 05.08.2024 перераховано відповідачу 13 566 000,00 грн. попередньої оплати. Кінцевий термін поставки товару за умовами договору - до 30.11.2024. Проте, як стверджує позивач, поставку товару відповідачем не здійснено. Таким чином, з боку відповідача має місце неналежне виконанням взятих на себе зобов'язань за договором про постачання товарів за державні кошти № 370/3/5/6/2/38 від 04.07.2024 в частині дотримання визначеного договором строку поставки товару. Вказане порушення є підставою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді пені за порушення строків поставки товару та штрафу за прострочення строків поставки понад 30 днів, передбачених умовами договору (п. 7.2 договору), а також для стягнення з відповідача процентів за користування коштами попередньої оплати, що сторонами обумовлено в абз. 4 п. 7.2 договору. Враховуючи викладене, позивач просить суд позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача 2 112 420,00 грн. пені за порушення строків виконання зобов'язань за договором про постачання товарів за державні кошти № 370/3/5/6/2/38 від 04.07.2024, 1 356 600,00 грн. штрафу за прострочення строків поставки понад 30 днів, а також 1 139 077,89 грн. процентів за користування коштами попередньої оплати, а разом - 4 608 97,89 грн. Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору.
Письмового відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки відповідач суду не надав.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
У зв'язку із не поданням відповідачем відзиву на позовну заяву відповідь на відзив на позовну заяву від позивача не надходила.
Розглянувши зібрані у справі письмові докази у їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд
04.07.2024 між Міністерством оборони України в особі начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (позивач у справі, Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕКА-СЕРВІС», (відповідач у справі, Постачальник) укладено Договір про постачання товарів за державні кошти № 370/3/5/6/2/38 (надалі - Договір).
Згідно предметом Договору, який визначений в пункті 1.1 Контракту, Постачальник зобов'язався здійснити виготовлення та постачання Замовнику товару спеціального призначення, а саме: парашут людський рятувальний ATL-88/98-S-1 зі страхуючим приладом MPAAD PILOT, парашут людський рятувальний ATL-88/90-1 зі страхуючим приладом MPAAD PILOT (34730000-3: частини повітряних і космічних літальних апаратів та вертольотів) у асортименті, кількості, за цінами та в строки, які зазначені в Специфікації постачання товару, що додається до Договору (додаток 1), а Замовник зобов'язався прийняти та оплатити товар.
Підставою для укладення Договору є Указ Президента від 24.02.2022 № 64/2023 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), постанова Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану» (зі змінами), «Перелік та обсягів товарів, робіт і послуг на закуплю військово-технічного майна в інтересах Збройних Сил України на 2024 рік, затвердженого Міністром оборони України від 13.02.2024 № 525/дск (зі змінами), протокол визначення переможця закупівлі товарів оборонного призначення від 13.06.2024 № 14209.
Якість, комплектність і експлуатаційна документація повинні відповідати технічній документації та нормативним документам, які зазначені у Специфікації. (п. 1.4 Договору)
На виконання умов Договору сторонами складена і підписана Специфікація постачання товару (додаток 1 до Договору), якою сторону обумовили, найменування товару, термін постачання товару, одиниці виміру, кількість, ціну за одиницю товару та загальну вартість товару, а саме:
- парашут людський рятувальний ATL-88/98-S-1 зі страхуючим приладом MPAAD PILOT в кількості 37 комплектів, зі строком поставки до 30.11.2024, вартістю 340 000,00 грн. з ПДВ за одиницю, загальною вартістю 12 580 000,00 грн. з ПДВ;
- парашут людський рятувальний ATL-88/90-1 зі страхуючим приладом MPAAD PILOT в кількості 20 комплектів, зі строком поставки до 30.11.2024, вартістю 340 000,00 грн. з ПДВ за одиницю, загальною вартістю 6 800 000,00 грн. з ПДВ,
а всього на загальну суму 19 380 000,00 грн.
Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна Договору становить 19 380 000,00 грн. у тому числі і ПДВ (0 %).
Сторони в цьому ж пункті визнали, що податок на додану вартість за нульовою ставкою становить 0 (нуль) гривень відповідно до норм статті 2 Закону України «Про розвиток літакобудівної промисловості», пункту 41 підрозділу 2 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України та Постанови Кабінету України від 02 березня 2022 року № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період дії воєнного стану».
Згідно з пунктом 4.1 Договору джерело фінансування - кошти державного бюджету. Фінансування залежить від реального надходження коштів з бюджету. Сума зобов'язань за Договором підлягає коригуванню у разі зміни бюджетних призначень на відповідний рік та обсягу коштів, залучених Замовником з інших джерел, і оформлюється додатковою угодою зі складанням уточненого графіку постачання Товару та плану фінансування.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти», постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану» (зі змінами), Замовник відповідно до належним чином оформленого рішення заступника Міністра оборони України здійснює попередню оплату у розмірі 70 % від ціни Договору на строк не більше, як на п'ять місяців з дати перерахування коштів на рахунок Постачальника, але не пізніше строку поставки Товару вказаного в Специфікації (додаток 1 до Договору). (п. 4.2 Договору)
У разі невиконання Постачальником зобов'язань, у визначені Календарним планом (додаток 1 до Договору) строки, Постачальник повинен на наступний день, після спливу терміну постачання Товару, повернути на рахунок Замовника попередню оплату в повному обсязі (залишок попередньої оплати з урахуванням фактично поставленого Товару) або підтвердити цільове використання попередньої оплати, відповідно до абзацу 5 пункту 4.2.
За умовами п., п. 4.3, 4.5, 4.6 Договору розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом поетапної оплати Замовником поставленої партії товару протягом 30 банківських днів після пред'явлення Постачальником рахунку на оплату товару та документів, зазначених у п. 4.9 (за умови надходження бюджетних коштів на рахунки Замовника). Замовник оплачує поставлений товар за ціною, встановленою сторонами та зафіксованою у протоколі погодження ціни на поставку товару (додаток 4 до Договору). Ціна товару за Договором не може перевищувати ціни, вказаної у п. 3.1 Договору.
Постачання товару здійснюється за дати підписання Договору сторонами відповідно до Специфікації у термін до 30.11.2024. (п. 5.1 Договору)
Відповідно до п. 5.2 Договору місцем постачання товару є місцезнаходження Вантажоодержувача Замовника м. Кропивницький (військова частина НОМЕР_1 ). Товар постачається на умовах DDP - склад Замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» у редакції 2020 року згідно з положеннями Договору, встановленими нормами відвантаження, у тарі та упаковці, яка забезпечує його збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт тощо.
Приймання товару за кількістю та якістю проводиться представником Вантажоодержувача Замовника та формулюється Акт приймання-передачі військового майна, який складає Вантажоодержувач. (п. 5.5 Договору)
Датою виконання Постачальником зобов'язань щодо поставки товару є дата приймання в Акті приймання-передачі військового майна. (п. 5.7 Договору).
В силу положень п. 6.2.2 Договору Замовник зобов'язаний здійснити оплату поставленого товару відповідно до умов Договору, за наявності коштів на рахунку Замовника.
Вказане зобов'язання Замовника кореспондується із обов'язком Постачальника організувати постачання товару та його здавання Замовнику (через Вантажоодержувача) відповідно до встановлених вимог і строків, передбачених Договором. (п. 6.4.1 Договору)
Відповідно до пункту 7.1 Договору сторони беруть на себе зобов'язання неухильно виконувати всі умови цього Договору. У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.
Пунктом 7.2 Договору сторонами погоджено, що за порушення строків виконання зобов'язання, зазначених у Специфікації, з Постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення постачання, за кожний день прострочення до дати підписання Акту приймання-передачі військового майна, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків від вартості непоставленого Товару.
Абз. 4 пункту 7.2 Договору сторони узгодили, що за порушення строку постачання товару, за умови здійснення Замовником попередньої оплати, Постачальник зобов'язаний відповідно до частини третьої статті 693 ЦК України сплатити на користь Замовника відсотки за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, до дня підписання Акту приймання-передачі майна.
Пунктом 10.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 11.12.2024 визначено, що Договір набирає чинності з моменту підписання його двома сторонами і діє до 31.12.2025, в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами зобов'язань по цьому Договору, з питань гарантійних зобов'язань - до закінчення гарантійного терміну.
Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.
Матеріали справи свідчать, що керуючись умовами п. 4.2 Договору платіжною інструкцією № 370/3/1077 від 05.08.2024 позивачем здійснено на користь відповідача попередню оплату за Договором про постачання товарів за державні кошти № 370/3/5/6/2/38 від 04.07.2024 в розмірі 13 566 000,00 грн.
Оскільки у строк, визначений п. 5.1 Договору (у термін до 30.11.224) та умовами Специфікації на поставку товару (додаток 1 до Договору) обумовлений Договором товар поставлений не був, позивач звернувся до відповідача з Претензією вих. № 720/4/13300 від 16.12.2024 щодо невиконання зобов'язань за Договором про постачання товарів за державні кошти № 370/3/5/6/2/38 від 04.07.2024 з вимогою про сплату штрафних санкцій в розмірі 348 521,40 грн. за порушення термінів виконання зобов'язань за Договором.
Листом вих. № 2801/2024 від 28.01.2025 відповідач відмовив у задоволенні зазначеної претензії із посиланням на наявність обставин, які свідчать про настання істотної зміни обставин при виконанні умов Договору про постачання товарів за державні кошти № 370/3/5/6/2/38 від 04.07.2024.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо поставки товару у визначений Договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Розглянувши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши представлені позивачем письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч., ч. 2, 3 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Аналогічні положення містить ст. 174 ГК України.
Стаття 205 ЦК України передбачає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Сторонами укладений письмовий Договір про постачання товарів за державні кошти № 370/3/5/6/2/38 від 04.07.2024, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За приписами частини першої статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положення аналогічного змісту закріплені в ст. 193 ГК України.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (частина 1 статті 612 ЦК України)
Як встановлено судом, пунктом 5.1 Договору сторонами визначено строк (термін) поставки (передачі) товарів: Постачання товару здійснюється за дати підписання Договору сторонами відповідно до Специфікації у термін до 30.11.2024.
Отже, граничний термін поставки товару - 30.11.2024, включно.
Матеріали справи свідчать, що товар не поставлений відповідачем у визначений договором термін - до 30.11.2024.
Отже, зважаючи на визначений сторонами у Договорі строк поставки, суд погоджується з доводами позивача про прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 218 ГК України унормовано, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Як вже зазначалося вище, п. 7.2 Договору сторонами погоджено, що за порушення строків виконання зобов'язання, зазначених у Специфікації, з Постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення постачання, за кожний день прострочення до дати підписання Акту приймання-передачі військового майна, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків від вартості непоставленого Товару.
Частиною 2 статті 231 ГК України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов'язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 903/545/17 від 11.05.2018.
Таким чином, штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Суд встановив, що інший розмір відповідного виду штрафних санкцій (пеня у розмірі 0,1 відсотка та штраф у розмірі 7 відсотків) не передбачений ані Договором, ані законом; позивач відноситься до суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки; порушення Договору полягає саме у допущені прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з поставкою товару, з вартості чого і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Таким чином суд визнає за можливе застосувати до спірних відносин сторін положення ч.2 ст. 231 ГК України.
Позивачем заявлена вимога про стягнення пені в розмірі 2 112 420,00 грн. за загальний період з 01.12.2024 по 20.03.2025, нараховану на вартість непоставленого товару в розмірі 19 380 000,00 грн., та штрафу в розмірі 1 356 600,00 грн., нарахованого на вартість непоставленого товару в розмірі 19 380 000,00 грн.
Перевіривши наведені позивачем розрахунки суми пені та штрафу, виходячи з суми вартості товару, по якому допущено прострочення, та строку прострочення поставки, суд вважає, що розрахунки виконані правильно, відповідають положенням чинного законодавства та умовам Договору.
За таких обставин, вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 2 112 420,00 грн. та штрафу в сумі 1 356 600,00 грн. заявлені позивачем обґрунтовано.
Стосовно вимог про стягнення з відповідача 1 139 077,89 грн. процентів за користування коштами попередньої оплати суд вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до пункту 7.2 Договору сторони узгодили, що за порушення строку постачання товару, за умови здійснення Замовником попередньої оплати, Постачальник зобов'язаний відповідно до частини третьої статті 693 ЦК України сплатити на користь Замовника відсотки за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, до дня підписання Акту приймання-передачі майна. (абз. 4)
Порядок нарахування процентів за користування чужими коштами визначається нормами Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Отже, якщо покупець був зобов'язаний здійснити попередню оплату, то на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України у разі прострочення продавцем передачі товару.
Наведене дає підстави для висновку, що положення частини 3 статті 693 ЦК України являють собою особливий (спеціальний) спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов'язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов'язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов'язання.
Відтак передбачені статтею 536 та частиною третьою статті 693 ЦК України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця, який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати, набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред'явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред'явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 ЦК України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 ЦК України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов'язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.
З огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 ЦК України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 ЦК України.
Крім того, правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.
Передбачене статтею 536, частиною третьою статті 693, частиною першою статті 1048, частиною першою статті 1054 ЦК України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, від 29.08.2023 у справі № 902/1144/22, від 13.09.2023 у справі № 922/354/23, від 02.11.2023 у справі № 911/2408/22.
В даному випадку матеріали справи не містять доказів пред'явлення позивачем відповідачу вимоги про повернення попередньої оплати.
Доказів зворотнього відповідачем до матеріалів справи не надано.
Враховуючи вище наведене, суд вважає обґрунтованим нарахування позивачем процентів за користування грошовими коштами в порядку статтей 536 та 693 ЦК України.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).
Отже, передбачене статтею 536 ЦК України та ч. 3 ст. 693 ЦК України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) слід розуміти як право сторін на договірне визначення розміру процентів і порядку їх сплати.
Умовами Договору № 370/3/5/6/2/38 від 04.07.2024 сторони визначили методику обрахунку процентів за правомірне користування коштами, зокрема їх розмір.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів суд встановив, що базою їх нарахування позивачем визначена попередня оплата в розмірі 13 566 000,00 грн., що цілком відповідає як вимогам вище наведених норм закону та і умовам Договору про постачання товарів за державні кошти № 370/3/5/6/2/38 від 04.07.2024, в цілому розрахунок виконаний позивачем правильно.
За таких обставин, вимога про стягнення з відповідача 1 139 077,89 грн. процентів за користування коштами попередньої оплати заявлена позивачем обґрунтовано.
Надаючи оцінку листу вих. № 2801/2024 від 28.01.2025, в якому відповідач відмовив у задоволенні претензії позивача вих. № 720/4/13300 від 16.12.2024 щодо невиконання зобов'язань за договором із посиланням на наявність обставин, які свідчать про настання істотної зміни обставин при виконанні умов Договору про постачання товарів за державні кошти № 370/3/5/6/2/38 від 04.07.2024, суд зазначає наступне.
Умовами розділу 8 «Обставини непереборної сили» Договору № 370/3/5/6/2/38 від 04.07.2024 сторони визначили порядок дій сторін при настанні істотної зміни обставин (п. 8.4 Договору).
У даному випадку відповідачем не надано доказів дотримання порядку, прописаного в Договорі, повідомлення позивача про виникнення істотної зміни обставин та, як наслідок, неможливість своєчасного виконання зобов'язань з поставки товару.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. 86 ГПК України)
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. (ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України)
Названий принцип полягає в тому, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними, законними та такими, що підлягають задоволенню судом повністю.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір доведено до суду з його вини.
Керуючись ст., ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Міністерство оборони України, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕКА-СЕРВІС», м. Запоріжжя про стягнення 4 608 97,89 грн. задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕКА-СЕРВІС», (69013, м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 4А, ідентифікаційний код юридичної особи 20504027) на користь Міністерства оборони України, (03168, м. Київ, пр. Повітряних Сил, буд. 6, ідентифікаційний код юридичної особи 00034022) 2 112 420 (два мільйони сто дванадцять тисяч чотириста двадцять) грн. 00 коп. пені, 1 356 600 (один мільйон триста п'ятдесят шість тисяч шістсот) грн. 00 коп. штрафу за прострочення поставки понад 30 днів, 1 139 077 (один мільйон сто тридцять дев'ять тисяч сімдесят сім) грн. 89 коп. процентів за користування коштами попередньої оплати та 55 297 (п'ятдесят п'ять тисяч двісті дев'яносто сім) грн. 17 коп. витрат на сплату судового збору.. Видати наказ.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 08 » серпня 2025 р.
Суддя Н.Г.Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.