Справа № 369/12654/24
Провадження № 2-о/369/150/25
Іменем України
08.08.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі Гуленко Я.Є.
за участі
представника заявника ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , заінтересовані особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Красновська Тетяна Валеріївна, ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення,
У липні 2024 року заявник звернувсь до суду з даною заявою. Свої вимоги мотивував тим, що батьками неповнолітнього ОСОБА_3 були ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які у шлюбі між собою не перебували. Тому у свідоцтві про народження дитини відомості про батьківство ОСОБА_7 записані на підставі ст.135 СК України (зі слів матері).
ОСОБА_6 був сином ОСОБА_8 , яка за життя неодноразово змінювала прізвище, в тому числі у період з 1975 року по 1980 рік перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 . Тобто неповнолітній ОСОБА_10 є онуком ОСОБА_8 .
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 відкрилась спадщина до її майна. Спадкоємцем є її онук - ОСОБА_11 . Тому встановлення даного факту є необхідним для прийняття спадщини. У позасудовому порядку не може усунути розбіжності через не можливість подання повного пакету документів, що підтверджено листом заінтересованої особи.
Просила суд встановити факт батьківства, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ) є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 серпня 2024 року відкрито провадження по справі та призначено судове засідання.
У судовому засіданні представник заявника ОСОБА_12 вимоги заяви підтримав. Просив заяву задоволити.
У судове засідання заінтересовані особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Красновська Тетяна Валеріївна не з'явилась, направила до суду клопотання про розгляд заяви за її відсутності відповідно до вимог закону.
У відповідності до ч. 5ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 , виданого Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).
Після її смерті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красновською Т.В. відкрито спадкову справу до майна померлої ОСОБА_8 №16/2024.
Зі спадкової справи вбачається, що після смерті ОСОБА_8 із заявами про прийняття спадщини за заповітом до приватного нотаріуса звернулись ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
За життя ОСОБА_8 склала заповіт, яким заповідала своє майно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвічений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Саєнко О.О. 23 листопада 2022 року, зареєстрований за №1749.
Звертаючись до суду з даною заявою ОСОБА_2 , як законний представник ОСОБА_3 , вказала, що для отримання свідоцтва про право на спадщину необхідним є подання документів на всіх осіб, які мають право на них. Але були виявлені розбіжності, які можуть вплинути на вирішення питання спадкування.
При розгляді справи спору про право між заінтересованими особами не встановлено, вирішення даного питання надасть право заявнику на отримання свідоцтва про право на спадщину.
Змістом статті 128 СК України передбачено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Водночас частиною першою статті 135 СК України встановлено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу (стаття 130 СК України).
Комплексний аналіз змісту статті 130 СК України свідчить, що передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства відповідно до частини першої статті 130 СК України є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері, а також смерть того, батьківство кого встановлюється, або оголошення такої особи померлим, що, в свою чергу, узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року в справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), від 15 квітня 2021 року в справі № 361/2653/15 (провадження № 61-2239св21), від 06 червня 2024 року в справі № 672/915/23 (провадження № 61-3583св24), від 09 квітня 2025 року в справі № 213/1448/24 (провадження № 61-12171св24).
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками вказані: ОСОБА_5 та ОСОБА_13 (свідоцтво серія НОМЕР_2 , видане виконавчим комітетом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області).
З показів ОСОБА_5 вбачається, що вона у період з 2006-2009 роки перебувала у цивільному шлюбі з ОСОБА_6 , спільно проживали та вели спільно сімейне господарство. Від спільного проживання у них народився син ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Оскільки за життя ОСОБА_6 зловживав спиртними напоями, наркотичними засобами, притягався до кримінальної відповідальності, їх шлюбні відносини не склались і вже з березня 2009 року припинили спільне проживання та не підтримували звязки. Тому і після народження сина ОСОБА_7 вона самостійно зареєструвала його народження та відомості про батька дитини вказала самостійно. ОСОБА_6 був сином ОСОБА_8 , і остання відповідно є рідною бабусею її сина ОСОБА_7 .
Відповідно до пояснень заявника, ОСОБА_8 за життя визнавала батьківство свого сина ОСОБА_6 по відношенню до ОСОБА_3 , що підтверджено копією її позовної заяви до Святошинського районного суду та судовими рішеннями по справі 759/2595/16ц.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) сформульовано висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20 (провадження № 61-5204св21).
Відповідно до положень статті 49 ЦК України актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.
Частиною першою статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 викладено правовий висновок щодо застосування статті 130 СК України, зокрема зазначено, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.
Європейський суд з прав людини у справі KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства».
Суд враховує право дитини знати свого батька та можливість реалізувати спадкові права, а також беручи за основу римську максиму lurasanguinis nulloiure civilidirimi possunt (жодні встановлення цивільного права не можуть скасувати права, що випливають із кровної спорідненості), зважаючи на обов'язок позивача довести свої позовні вимоги, а подані стороною позивача докази доводять факту батьківства, по суті дана обставина не оспорювалась, суд приходить до висновку, що заявник надав належні та допустимі докази на підтвердження визнанням ОСОБА_6 свого батьківства за життя.
Тому вимоги в частині встановлення батьківства підлягають до задоволення.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданої заяви.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст. 202-215, 328, 391, 655 ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України,
Заяву ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , заінтересовані особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Красновська Тетяна Валеріївна, ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення задоволити.
Встановити факт батьківства померлого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ) по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт НОМЕР_3 РНОКПП НОМЕР_4 .
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 08 серпня 2025 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ