Справа № 357/333/23
Провадження № 2/357/1432/25
08 серпня 2025 року місто Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Бондар Ж.А., представника позивачки - адвоката Кабули І.Ю., представника відповідача - адвоката Капустіна В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя,
28.12.2022 ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв'язку, що зареєстрований судом 17.01.2023, мотивуючи тим, що з 05 лютого 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2022 року у справі № 357/6177/22 шлюб між ними було розірвано. Під час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя вони придбали 06 березня 2021 року автомобіль марки «KIA CEED», VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску, об'ємом двигуна 1591 куб см, який був зареєстрований за відповідачем. Після розірвання шлюбу вона довідалася, що відповідач 18 червня 2022 року без її згоди відчужив належний їм на праві спільної сумісної власності автомобіль марки «KIA CEED». Тому просила, поділити спільне майно подружжя, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на її користь вартості 1/2 частини спільного автомобіля марки «KIA CEED», VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску, об'ємом двигуна 1591 куб см, в сумі 100 000 грн, а також понесені судові витрати.
09.02.2023 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін призначено судове засідання на 09.03.2023 - 14:30.
09.03.2023 судом постановлено ухвалу, про зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача - ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
04.03.2025 судом постановлено ухвалу, про поновлення провадження у справі та призначення судового засідання на 31.03.2025 - 09:00.
31.03.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання представника відповідача та відкладення судового засідання на 29.04.2025 - 11:00.
29.04.2025 судом постановлено ухвалу, про призначення у справісудової автотоварознавчої експертизи та зупинення провадження у справі.
27.06.2025 судом постановлено ухвалу, про поновлення провадження у справі та призначення судового засідання на 15.07.2025 - 10:30.
30.06.2025 представник позиваки, адвокат Кабула Ірина Юріївна, подала до суду заяву про зменшення позовних вимог, у якій просила поділити спільне майно подружжя, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартості 1/2 частини спільного автомобіля марки «KIA CEED», VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску, об'ємом двигуна 1591 куб см, у розмірі 93280,00 грн.
30.06.2025 представник позиваки, адвокат Кабула Ірина Юріївна, подала до суду заяву про відшкодування судових витрат, у якій просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1000,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн та витрати за проведення судової авто товарознавчої експертизи у розмірі 4000,00 грн.
15.07.2025 судом постановлено ухвали, які занесені до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду заяви про зменшення розміру позовних вимог та заяви про відшкодування судових витрат; про задоволення клопотання представника відповідача та відкладення судового засідання на 05.08.2025 - 14:00.
05.08.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про перехід до стадії ухвалення судового рішення та, згідно ч.1 ст. 224, ч.6 ст. 259 ЦПК України, відкладення ухвалення та проголошення судового рішення на 08.08.2025 - 14:00.
Представник позивачки - адвокат Кабула Ірина Юріївна у судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі та просила стягнути з відповідача на користь позивачки вартість 1/2 частини спільного автомобіля марки «KIA CEED», VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску, об'ємом двигуна 1591 куб см, у розмірі 93640,00 грн, враховуючи висновок експертизи, і судові витрати у справі.
Представник відповідача - адвокат Капустін Віталій Володимирович у судовому засіданні позов визнав частково, подав письмові пояснення у справі та зазначив, що дійсно автомобіль марки «KIA CEED» був придбаний сторонами у шлюбі, але на його придбання відповідачем було витрачено кошти, які він отримав від продажу автомобіля марки «ВАЗ 11182», що придбаний ним ще до шлюбу, цей факт підтверджується довідкою Сервісного центу МВС та є беззаперечним.У період з 04.03.2020 по 06.03.2021 сторони інших транспортних засобів не купували, а особисті кошти відповідача від продажу автомобіля марки «ВАЗ 11182» та спільні кошти сторін були витрачені на придбання нового автомобіля марки «KIA CEED». Тобто, враховуючи ринкову вартість автомобілів, що визначена експертом, поділу підлягає сума у розмірі 132420,00 грн, тому позивачка має право на відшкодування вартості 1/2 частини ТЗ у розмірі 66210,00 грн. Так, з 02.03.2022 сторони не проживали разом, адже позивачка виїхала за кордон, що потребувало витрат, тому автомобіль марки «KIA CEED» було продано для їх покриття. Також, відповідач заперечує проти витрат позивачки на правничу допомогу, у зв'язку з їх необґрунтованістю, суперечностями між умовами договору та актом виконаних робіт.
Позивачка - ОСОБА_1 та відповідач - ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.
Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (частина 1 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 05 лютого 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі та рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2022 року у справі № 357/6177/22, яке набрало законної сили 09.12.2022, шлюб між ними було розірвано, від спільного проживання вони мають дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено матеріалами справи (а.с. 3,4,9-11,133-135).
З довідки Головного сервісного центру МВС України від 02.12.2022 за № 31/1276АЗ-12800-2022 (а.с.7) вбачається, що на ім'я ОСОБА_2 були зареєстровані транспортні засоби: 14.03.2007 - «ВАЗ 11182», 2006 року,VIN НОМЕР_2 , об'єм двигуна 1600 куб см, на підставі довідки - рахунку серії НОМЕР_3 , та 04.03.2020 транспортний засіб був перереєстрований на нового власника ОСОБА_5 , на підставі договору купівлі - продажу транспортного засобу № 7594/20/0759; 06.03.2021 - «KIA CEED», VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску, об'ємом двигуна 1591 куб см, на підставі договору купівлі - продажу транспортного засобу № 3242/2021/2466402, та 18.06.2022 транспортний засіб був перереєстрований на нового власника ОСОБА_6 на підставі договору купівлі - продажу транспортного засобу № 3242/2022/3227321.
Згідно висновку експерта № 108 від 23.06.2025, складеного судовим експертом Петрушанко В.Ф. (а.с. 121 - 127), ринкова вартість транспортного засобу «ВАЗ 11182», 2006 року,VIN НОМЕР_2 , об'єм двигуна 1600 куб см, станом на 04.03.2020 складає 54860,00 грн.
Згідно висновку експерта № 109 від 19.06.2025, складеного судовим експертом Петрушанко В.Ф. (а.с. 108-120), ринкова вартість транспортного засобу «KIA CEED», VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску, об'ємом двигуна 1591 куб см, станом на 18.06.2022 складає 187280,00 грн.
При вирішені спору суд виходить з наступного.
Згідно із ч.1, ч.6, ч.9, ч.10 ст.7 СК України, сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Згідно із ст. 3 СК України, сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
З огляду на зміст ст. 61 СК України, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно до ч. 1 ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Ст. 68 та ст. 69 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, конструкція ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові від 31.01.2019 у справі №686/23104/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі №339/116/16-ц, у постанові Верховного Суду від 18.03.2023 у справі №344/5528/22, у постанові від 10.04.2025 у справі № 686/10668/23.
Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Встановлено, що автомобіль марки «KIA CEED», VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску, об'ємом двигуна 1591 куб см, набутий у період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , тому є спільною сумісною власністю подружжя, враховуючи, що відповідач не оспорює презумпцію спільності права власності на вищевказане майно, тому воно підлягає поділу.
Разом з тим, представник позивачки у підтвердження позовних вимог зазначає, що після припинення спільного проживання подружжя з 02.03.2022 до розірвання шлюбу відповідач 18.06.2022 без згоди позивачки розпорядився спільним майном на свій розсуд, а саме: відчужив транспортний засіб «KIA CEED», VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску, об'ємом двигуна 1591 куб см. Тому, враховуючи, що транспортний засіб був відчужений без згоди позивачки, як дружини, остання має право отримати грошову компенсацію вартості своєї частки автомобіля у розмірі 93640,00 грн.
Суд враховує зазначене твердження представника позивачки, виходячи з наступного.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності особа здійснює незалежно від волі інших осіб, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості, одночасно майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (ч. 1 ст. 355 ЦК України).
За вимогами ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Прикладом спільного майна є спільне сумісне майно подружжя, яке набуте за час шлюбу та належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності (ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України).
Згідно ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При цьому дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Зазначені норми сімейного права визначають не тільки право спільної власності подружжя на майно, а при його відчуженні й розмір їх часток у цьому майні та презумпцію згоди одного з подружжя на укладання від його імені іншим подружжям договорів про відчуження майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).
Разом з тим, з метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 65 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.
У постанові Верховного суду від 15.03.2023 справа № 688/4803/18, зазначено, що згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину є за своєю правовою природою окремим одностороннім правочином, що має бути складений письмово, а у визначених законом випадках - нотаріально посвідчена.
У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя вартість 1/2 частки спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя, не в інтересах сім'ї чи не на її потреби.
Відповідач належних та допустимих доказів продажу транспортного засобу «KIA CEED», VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску за наявності письмової згоди другого з подружжя - ОСОБА_3 та використання грошових коштів від продажу в інтересах сім'ї до суду не надав.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач розпорядився спільним майном подружжя (автомобілем «KIA CEED», VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску) на власний розсуд без письмової згоди ОСОБА_3 , тому, позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірного майна.
Водночас, представник відповідача не заперечуючи проти позову зазначає, що на придбання вказаного автомобіля відповідачем було витрачено особисті кошти, отримані від продажу транспортного засобу «ВАЗ 11182», 2006 року,VIN НОМЕР_2 , об'єм двигуна 1600 куб см, та спільні кошти подружжя, тому позивачка має право на грошову компенсацію вартості своєї частки автомобіля у меншому розмірі - 66210,00 грн.
Суд, враховує, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування і встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.
Судом встановлено, що транспортний засіб «ВАЗ 11182», 2006 року,VIN НОМЕР_2 , об'єм двигуна 1600 куб см був набутий відповідачем у власність до укладення шлюбу з позивачкою, отже був його особистою власністю, та відчужений у період шлюбу сторін, однак, відповідачем не надано до суду достатніх та допустимих доказів того, що на придбання спірного транспортного засобу марки «KIA CEED», VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску, об'ємом двигуна 1591 куб см, використані саме кошти, отримані від продажу його особистого майна, транспортного засобу «ВАЗ 11182», 2006 року, VIN НОМЕР_2 , об'єм двигуна 1600 куб см, адже транспортний засіб «KIA CEED», був придбаний зі значним проміжком часу - 06.03.2021, а особистий транспортний засіб проданий - 04.03.2020.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, виходячи із рівності часток подружжя у спільному майні, діючи у межах заявлених вимог, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі, тому стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , у порядку поділу майна подружжя, вартість 1/2 частини автомобіля марки «KIA CEED», VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску, об'ємом двигуна 1591 куб см, у розмірі 93640,00 грн.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Представник позивача на підтвердження стягнення судових витрат надала: договір №16 про надання правничої допомоги від 21.11.2022, акт виконаних робіт від 25.06.2025 до договору №16 про надання правничої допомоги від 21.11.2022 та квитанцію №16 до прибуткового касового ордера від 25.06.2025 по оплату послуг правничої допомоги в розмірі 5000,00 грн., що підтверджується матеріалами справи (а.с. 138-141).
Представник відповідача заперечуючи проти стягнення витрат на правову допомогу зазначає, що із наданого позивачем договору № 16 від 21.11.2022 про надання правничої допомоги адвокатом неможливо встановити ні узгоджений сторонами розмір витрат на правничу допомогу, ні порядок оплати цих витрат, ні обсяг наданих адвокатом послуг. Так, відповідно до п.4.2 вказаного договору, гонорар складається з суми вартості наданої правової/правничої допомоги, тарифи яких узгоджені сторонами. При цьому, докази такого узгодження і розмір узгоджених сторонами тарифів суду не надано. Згідно з п. 4.6 договору, факт надання правової допомоги підтверджується актом наданих послуг, тоді як згідно п. 4.7 договору, клієнт сплачує гонорар у день підписання цього договору в розмірі згідно акту виконаних робіт. Таким чином, договором не лише не встановлений розмір гонорару, але і встановлений у договорі порядок його сплати неможливо реалізувати. Очевидно, що акт наданих послуг складається по факту їх надання, а тому, на момент підписання договору гонорар не може бути встановлено на підставі акту виконаних робіт. Щодо обсягу наданих адвокатом послуг, то в п. 4.10 Договору зазначено, що для виконання договору необхідні фактичні витрати - лише 20.11.2022 за оформлення запиту 1500,00 грн. При цьому, сам Договір укладено 21.11.2022, тоді як акт виконаних робіт відповідно до Договору від 25.06.2025 містить зовсім інший перелік робіт. Більше того, в порушення вимог ч. 3 ст. 137 ЦПК України, представником позивача не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. А обсяг робіт, визначений Актом виконаних робіт від 25.06.2025 відповідно до Договору про надання правничої допомоги адвоката № 16 від 21.11.2022 суперечить самому Договору. За таких обставин, позивачем не доведено склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, у зв'язку з чим відсутні підстави для їх стягнення.
Однак, зазначені твердження суд оцінює критично, враховуючи наступне.
П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
Відповідно до п. 1.2 Договору адвокат надає правову допомогу у вигляді збирання письмових доказів, оформлення позовної заяви та представництво в суді.
Відповідно до п. 3.2 Договору своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість отриманої правової допомоги за договором.
Відповідно до п. 4 Договору гонорар - винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта на надання йому інших видів правової допомоги на умовах та порядку, що визначені договором. Гонорар складається з суми вартості наданої правової допомоги, тарифи яких узгоджені сторонами. Гонорар не залежить від досягнення чи не досягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт. Факт надання правової допомоги підтверджується актом наданих послуг. Клієнт сплачує гонорар у день підписання цього договору в розмірі згідно акту виконаних робіт.
Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Представник позивачки надала до суду хоча і не детальний опис робіт (наданих послуг), водночас надала до суду акт виконаних робіт відповідно до договору №16 про надання правничої допомоги від 21.11.2022, згідно якого визначена деталізація правових послуг та загальна вартість наданої правничої допомоги (оформлення позовної заяви, представництво інтересів в суді) у цивільній справі №357/333/23 складає 5000,00 грн.
Отже, встановлено, що в договорі №16 про надання правничої допомоги від 21.11.2022, який укладений між адвокатом Кабулою (Бойко) Іриною Юріївною та ОСОБА_3 , сторони належним чином узгодили порядок та умови надання правової допомоги позивачці з питання захисту її прав та законних інтересів у справі щодо поділу майна, визначили деталізацію видів правової допомоги, умови та порядок розрахунків клієнта з адвокатом, а також розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, сумарна вартість якої фіксується в квитанції та становить 5000,00 грн.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Представник відповідача, у порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України, подав заяву про необґрунтованість витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд враховує правову позицію Верховного суду викладену у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19 та від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц, в яких зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та у постанові від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18).
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 року у справі № 911/739/15, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, де визначено, що за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, враховуючи вищезазначене та обставини даної справи, співмірність заявлених витрат зі складністю справи та розумності їх розміру, суд дійшов висновку про зменшення заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 вказаних витрат у розмірі 3000,00 грн.
Також, відповідно до ч. 4 ст. 139 ЦПК України суми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, спеціалісту, перекладачу або особі, яка надала доказ на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов'язок, або судом за рахунок суми коштів, внесених для забезпечення судових витрат. Позивач на підтвердження понесених витрат на проведення експертизи та їх відшкодування надала платіжну інструкцію №2.185181315.1 про оплату вартості проведеної експертизи автомобіля марки «KIA CEED», VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску, а саме по першому питанню ухвали суду від 29.04.2025 на суму 4000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 142).
Відповідно до ч. 8, 9 ст. 139 ЦПК України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Представник відповідача подав до суду заяву про необґрунтованість судових витрат за проведення експертизи, у якій зазначив, що відсутні підстави для стягнення з відповідача витрат на проведення судової автотоварознавчої експертизи, оскільки на підтвердження своїх заперечень проти розміру позовних вимог, відповідач попросив поставити на вирішення експертизи додаткове питання та кожна із сторін оплатила проведення експертизи у своїй частині, а тому підстави для покладення на відповідача витрат позивача на проведення експертизи відсутні.
Однак, суд критично оцінює зазначене твердження представника відповідача, оскільки належних та достатніх доказів оплати вартості експертизи по питанню щодо вартості автомобіля «ВАЗ 11182, 2006 року,VIN НОМЕР_2 , об'єм двигуна 1600 куб. см., станом на 04.03.2020, до суду не надав, а відповідно до ч. 6 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. 1, 2 якої, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи, що позов задоволено у повному обсязі, судові витрати позивачки (сплачений судовий збір, витрати на проведення експертизи та витрати на правничу допомогу) підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, тому суд стягує з відповідача на користь позивачки витрати на проведення експертизи у розмірі 4000,00 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн. та судовий збір у розмірі 936,40 грн (а.с. 12), а щодо решти судового збору (326,87 грн) позивач має право звернутися до суду з клопотанням про повернення судового збору внесеного в більшому розмірі ніж встановлено законом згідно положень ст. 7 Закону України «Про судовий збір» (сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом).
Керуючись ст. 3, 7, 60, 61, 63, 65, 68, 69, 70 СК України, ст. 316, 317, 319, 355, 368, 369 ЦК України, ст.4, 12, 13, 76 - 82, 133, 137, 139, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , у порядку поділу майна подружжя, вартість 1/2 частини автомобіля марки «KIA CEED», VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску, об'ємом двигуна 1591 куб см,у розмірі 93640,00 грн (дев'яносто три тисячі шістсот сорок гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 936,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн та витрати за поведену експертизу у розмірі 4000,00 грн, всього 7936,40 грн (сім тисяч дев'ятсот тридцять шість гривень 40 копійок).
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивачка - ОСОБА_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Рішення складено 08.08.2025.
Суддя: О. В. Бондаренко