Справа № 357/17715/24
Провадження № 2/357/813/25
( ЗАОЧНЕ )
30 липня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Вдовика А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, -
У грудні 2024 року ОСОБА_1 від імені якого діє представник Семенюта Р.А. звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому просить встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , своєї малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та свого малолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до 18 років, без будь-якої сторонньої допомоги та участі матері ОСОБА_2 .
І. Позиція сторін у справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 2008 року по січень 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання у сторін народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У січні 2024 року відповідач зібрала всі свої особисті речі та переїхала проживати до іншої області, де, як заявнику стало відомо із соціальних мереж, створила нову родину. ОСОБА_2 з січня 2024 року ні з дітьми ні з позивачем не спілкується, дітьми не цікавиться та ніякої участі у житті дітей не приймає, не бере участі у вихованні та утриманні дітей, не відвідує школу, не цікавиться успішністю дітей у навчанні, не відвідує разом з дітьми заклади охорони здоров'я, фактично, повністю самоусунулася від виховання доньки та сина. Діти з січня 2024 року проживають із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач має достатній дохід, самостійно займається вихованням та утриманням дітей, забезпечує матеріально та піклується про дітей, має житло, в якому створені належні умови для проживання та розвитку дітей. Позивач, як батько належним чином виконує свої батьківські обов'язки, забезпечує дітей усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується про їх фізичний та духовний розвиток, цікавиться станом здоров'я та успіхами, виявляє інтерес до внутрішнього світу. У позові вказано, що від встановлення даного юридичного факту залежить виникнення та можливість безперешкодної реалізації особистих прав та встановлення факту перебування дітей на самостійному вихованні і догляді батька потрібно з метою захисту прав та інтересів дітей та прав позивача як їхнього батька, надасть можливість самостійно одноосібно звертатися батьку до державних, медичних та освітніх закладів він імені та в інтересах дітей, без участі матері.
Крім того, встановлення факту самостійного виховання дитини необхідне для отримання відстрочки від мобілізації, на підставі п.4 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Без підтвердження факту самостійного виховання дітей позивач може бути у будь-який час мобілізований і фактично малолітні діти залишаться самі, без батьків. Така ситуація є небезпечною для подальшої долі малолітніх дітей.
ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області своєю ухвалою від 09 січня 2025 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, призначив справу до розгляду (а.с. 27-28).
12.02.2025 на електронну адресу суду надійшла заява представника позивача Семенюти Р.А. про відкладення розгляду справи (а.с. 33-37).
06.03.2025 представник позивача Семенюта Р.А. через систему «Електронний суд» сформував повідомлення про надання адвокату доступу до справи за допомогою електронного кабінету користувача ЄСІТС (а.с. 47).
24.03.2025 представник позивача Семенюта Р.А. подав заяву про з'ясування думки дитини (а.с. 50), заяву про виклик свідків (а.с. 51).
Ухвалою суду від 24.03.2025, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника позивача про з'ясування думки дитини, виклик свідків (а.с. 52-53).
Ухвалою суду від 24.03.2025 внесено виправлення до ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09.01.2025, зазначивши правильно, що провадження по справі відкрито «за правилами загального позовного провадження, призначено справу до підготовчого засідання» (а.с. 54).
08.04.2025 представник позивача Семенюта Р.А. подав заяву про проведення підготовчого засідання за відсутності сторони позивача, проти закриття підготовчого провадження не заперечив (а.с. 60).
Ухвалою суду від 08.04.2025 закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 62-63), зобов'язано Службу у справах дітей Білоцерківської міської ради забезпечити участь психолога в судовому засіданні, для з'ясування думки дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 стосовно даного спору (а.с. 64-65).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Семенюта Р.А. підтримали позовні вимоги.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, заяв про розгляд справи за її відсутності та відзив на позов до суду не подала.
Третя особа Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради в судове засідання свого представник не направили, 07.03.2025 на адресу суду, від начальника служби у справах дітей БМР надійшов лист, в якому представник третьої особи надала письмові пояснення, просила здійснювати розгляд справи за відсутності представника третьої особи, долучила акт обстеження умов проживання від 03.02.2025 (а.с. 48-49).
Третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання свого представника не направили, про дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Суд, на підставі ст. 280 ЦПК України, з урахуванням думки позивача, постановив провести заочний розгляд справи.
Заслухавши пояснення сторони позивача, покази свідка, з'ясувавши думку дітей, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дітей:
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується копією свідоцтва про народження, виданого повторно 08.02.2024, серії НОМЕР_1 (а.с. 12);
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стверджується копією свідоцтва про народження, виданого повторно 08.02.2024, серії НОМЕР_2 (а.с. 13).
З витягу з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади № 15.2-03/16387 від 19.07.2024, вбачається, що діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані з 23 січня 2015 року разом з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 11).
Відповідно до Актів обстеження умов проживання дітей, складеного 14.11.2024 уповноваженим з прав дитини Черниш О.М. , соціальним педагогом Безуглою Т.І. , класним керівником Слаквою О.М. , діти - ОСОБА_5 і ОСОБА_4 проживають за адресою: АДРЕСА_1 , житло батько винаймає, в сім'ї створені належні умови для розвитку та навчання дітей, діти мають окремий куточок для навчання та відпочинку, батько виховує дітей сам, мати з сім'єю не проживає. Висновки комісії: умови проживання ОСОБА_5 і ОСОБА_4 добрі, батько добросовісно виконує обов'язки, покладені на нього чинним законодавством (а.с. 14, 15).
З акту обстеження умов проживання від 03 лютого 2025 року, складеного завідувачем сектору з питань вирішення сімейних спорів відділу опіки та піклування служби у справах дітей БМР Степашкіною В.В. та старшим інспектором сектору з питань вирішення сімейних спорів відділу опіки та піклування служби у справах дітей БМР Кисельовою В.М. вбачається, що ОСОБА_1 з двома дітьми - ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешкає в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , де створені задовільні умови для проживання та виховання дітей. Під час бесіди ОСОБА_1 повідомив, що мати дітей ОСОБА_2 в січні 2024 року зібрала свої речі і виїхала до іншого помешкання, місце якого йому не відоме. З того часу з дочкою і сином не спілкується, матеріально їх не утримує, і фактично самоусунулась від виховання власних дітей (а.с. 49).
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Сімейним Кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само, як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Позивач суду пояснив, що між сторонами не існувало договору щодо здійснення батьківських прав, сторони разом виховували дітей, але відповідач часто вчиняла дії не в інтересах сім'ї, залишала дітей без попередження на позивача, зникала на деякий час, потім поверталася, позивач все вибачав. ОСОБА_1 працював та повністю забезпечував сім'ю. 17.01.2024 року позивач прийшов з роботи до дому, а ОСОБА_2 кудись збиралася, нічого не пояснила, пішла, потім попросила привезти її речі до подруги. В березні 2024 року діти потрапили до лікарні, позивачу важко було працювати та займатися дітьми, він сподівався, що дружина повернеться, але ОСОБА_2 відмовилася повернутися та доглянути хворих дітей. 01.04.2024 року відповідач приїздила в м. Біла Церква, не стала розмовляти з позивачем, з далеку подивилася на дитину і знову зникла. В серпні 2024 року відповідач зателефонувала позивачу, попросила дати їй кошти, повідомила, що вона в м. Дніпро. Позивач відправив ОСОБА_2 кошти, які вона отримала і відключила телефон, через деякий час знову попросила гроші, сказала, що потрапила в лікарню, позивач знову переказав їй гроші. Потім ОСОБА_2 повідомила, що вагітна, і все ж позивач пропонував повернутися в м. Біла Церква, до дітей, але відповідач відмовилася. Наразі позивач не хоче з ОСОБА_2 спілкуватися, не хоче, щоб його турбували, сам виховує дітей. Позивач потребує звільнення від обов'язку військової служби, оскільки життєві обставини так склалися, що півтора роки він самостійно виховує двох неповнолітніх дітей, не знає де мешкає їхня мати, та не може примусити відповідача виконувати свої батьківські обов'язки по відношенню до дітей.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 , який приходиться позивачу батьком, суду повідомив, що відповідач - це його бувша невістка, яка не хотіла реєструвати шлюб з позивачем, але проживали вони однією сім'єю, виховували двох спільних дітей. Відповідач часто кидала цих дітей на позивача. Невістка неодноразово зникала, одного разу без попереджень поїхала з дітьми на 2 місяці, потім повідомила, що живе у своєї матері, позивач повернув її з дітьми, іноді на 2-3 дні вона сама уходила з дому, але поверталася, позивач постійно їй все вибачав. В січні 2024 року свідок востаннє бачив невістку. Відповідач поїхала кудись, ні з ким не спілкується, заблокувала контакти в телефоні. Діти в основному мешкають зі своїм батьком, а іноді гостюють у діда з бабою, які мешкають теж в місті Біла Церква. Свідку зі слів знайомих відомо, що відповідач мешкає в м.Дніпро, має чоловіка ОСОБА_10 та народила йому дитину.
Суд під час розгляду справи, в присутності психолога, заслухав думку дітей щодо даного спору. Неповнолітні ОСОБА_11 і ОСОБА_12 суду повідомили, що з січня 2024 року не бачили свою маму, а із соціальних мереж їм відомо, що мама проживала в м. Дніпрі, народила там хлопчика, якого не знають як звати. Відповідач написала обом своїм дітям привітання з днем народження, іноді телефонувала. Діти переписувалися з матір'ю, повідомили їй, що хочуть жити з батьком. Діти суду повідомили, що їхня баба по лінії матері живе в с. Баталівка, але близько 9 років діти її не бачили, нічого не знають про неї. Діти повідомили, що їхнім життям, утриманням, навчанням, проблемами повністю опікується батько.
У постанові ВС від 02.04.2025 року по справі №127/3622/24 зазначено, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв'язку зі збройним нападом рф, який триває і тепер.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Водночас у статті 26 Закону № 2232-XII встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.
Статтею 26 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою) було передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, серед іншого, у разі самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років.
У подальшому Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни та підпункт «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Зміненою частиною дванадцятою статті 26 Закону № 2232-XII, зокрема, передбачено, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.
Така редакція статті 26 Закону № 2232-XII була чинною на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, про що суди зазначили в мотивувальних частинах рішень.
Отже, законодавець уточнив поняття «військовозобов'язані жінки та чоловіки (військовослужбовці), які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право звільнення з військової служби за наведених підстав.
Диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов'язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.
Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.
Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.
Отже, ВС по справі №127/3622/24 виснував, що за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.
На думку суду, даний спір не має ознак штучного та направлений саме на захист прав та інтересів дітей, оскільки встановленим є факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує і утримує своїх дітей та у випадку мобілізації на військову службу, діти залишаться без батьківського піклування. Відповідач не лише самоусунулася від своїх батьківських обов'язків, а виїхала з міста та повністю відсутня в житті своїх дітей ОСОБА_13 і ОСОБА_14 .
Отже, суд вважає, що підлягає до задоволення позовна вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , своєї неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та свого малолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Однак, суд не вбачає підстав встановлювати зазначений факт на майбутнє, тобто, констатувати, що позивач самостійно виховує дітей до 18 років, оскільки, на разі, зазначеному не може бути надано ні доказів, ні належних обґрунтувань. Захисту підлягає порушене право, а не можливе таке порушення в майбутньому.
Позивач не ставив питання про відшкодування судових витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 13, 76-81, 141, 258, 259, 264-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 своєї малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та свого малолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , без сторонньої допомоги і участі матері дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
В решті вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути скасоване Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яку може бути подано до суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд -якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту рішення.
Позивач: ОСОБА_1 /РНОКПП : НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 /
Відповідач : ОСОБА_2 /РНОКПП : НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 /
третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради /вул.Павла Скоропадського, буд.8, м.Біла Церква, Київська область, 09107/
третя особа : ІНФОРМАЦІЯ_1 / АДРЕСА_5 /.
Повний текст рішення виготовлено 08.08.2025 року.
Суддя О. Я. Ярмола