Справа № 175/17788/24
провадження 2/175/2781/24
07 серпня 2025 року Дніпровський районний суд
Дніпропетровської області
у складі: головуючого
судді Васюченко О.Г.
з секретарем Кульпіною Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області в селищі Слобожанське цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом Краматорської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки,
21.11.2024 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області зареєстрована вищезазначена позовна заява Краматорської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Краматорський урожай» до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, що підтверджується даними про посвідку на постійне проживання. В порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач набула в приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 1412900000:07:000:330 площею 0,3000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Краматорської міської ради Донецької області. У зв'язку із тим, що відповідач порушила чинне законодавство України та не відчужила земельну ділянку протягом року, позивач просить припинити відповідачу право власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації на користь держави.
Ухвалою судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26.11.2024 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25.02.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.
Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів», що набрав чинності 25 квітня 2025 року, визначено змінити найменування Дніпропетровського районний суд Дніпропетровської області на Дніпровський районний суд Дніпропетровської області. Також визначено, що зміна найменування місцевого загального суду не призведе до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду".
Представник Краматорської окружної прокуратури в судове засідання не з'явився, натомість надав заяву про розгляд справи без його участі. На позові наполягав та просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області в судове засідання не з'явився, натомість через систему «Електронний суд» подала клопотання в якому просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та здійснити розгляд справи без її участі.
Відповідач та/або його представник в судове засідання не з'явилися, про причини не явки суду не повідомили. Причини їх неявки в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов'язків, а тому з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов'язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що відсутність відповідача не перешкоджає розгляду справи. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Статтями 1,2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб. інтересів держави.
У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На прокуратуру відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.
Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Суб'єктами права приватної власності на землю згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм Земельного кодексу України суб'єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.
Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства відповідно до частини другої статті 81 ЗК України можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
Згідно із ч. 3 ст. 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.
Відповідно до частини п'ятої статті 22 ЗК України набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог цього Кодексу, а саме: іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків), які є власниками земель сільськогосподарського призначення.
Згідно ч. 4 статті 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. У разі невиконання цієї вимоги настають наслідки, передбачені ч. 2, 4 ст. 145 Земельного кодексу України, а саме, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов'язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.
Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.
Частиною 5 ст. 41 Конституції України визначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Судом встановлено, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 24.04.2023 року, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1412900000:07:000:3330 площею 0,3000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території м. Краматорськ Донецької області зареєстровано за громадянкою російської федерації ОСОБА_1 (посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 13.12.2011 року) на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 08.08.2018 року державним нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори Фареник О.О., зареєстрованого у спадковому реєстрі за номером 2-2635.
З метою встановлення постійного або тимчасового проживання на території України ОСОБА_3 , Краматорська окружна прокуратура звернулася до Головного Управління Державної міграційної служби України у Донецькій області з запитом за вих. №53/2-3396 вих-24 від 10.10.2024 року.
Листом Головного управління ДМС у Донецькій області від 21.10.2024 №1401.3.2-4185/14.2-24 у відповідь на запит від 10.10.2024 №53/2-3396 вих-24 повідомлено, що за наявними обліками ГУ ДМС у Донецькій області, згідно бази даних ЄІАС УМП ДМС України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не значиться. Згідно обліків РТГ ІІІ «Реєстрація місця проживання» ЄІАС УМП ДМС України відомості щодо факту реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання на території Донецької області ОСОБА_1 , відсутні. З питань набуття громадянства України та оформлення посвідки на тимчасове або постійне проживання, ОСОБА_1 не зверталася. Підтвердити факт документування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 13.12.2011 року, не вбачається за можливо, оскільки відповідні архівні матеріали управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства знаходяться на тимчасово окупованій території, а саме у приміщенні ГУ ДМС у Донецькій області у місті Донецьку.
Листом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №10-5-0.63-2845/2-24 від 04.09.2024 року, за результатами розгляду листів від 20.08.2024 року №53/2-2762вих-24, від 21.08.2024 року №№53/2-2771вих-24, 53/2-2772вих-24 про надання інформації щодо вжиття заходів з конфіскації земельних ділянок, розташованих на території Краматорської міської ради повідомлено, що у зв?язку з обмеженим фінансування коштів на судові витрати, Головне управління не зверталося до суду та не планує звертатися найближчим часом з позовом про конфіскацію земельної ділянки з кадастровим номером 1412900000:07:000:3330, яка належить на праві власності громадянці російської федерації ОСОБА_1 .
Вирішуючи спір по суті суд виходив з наступного.
Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтями 19, 144 Конституції України, ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб покладено обов'язок діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.
Згідно із частиною 1 «Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади який реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) зокрема, в агропромисловому комплексі в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
З урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку, що саме Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області є уповноваженим органом щодо здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності.
Статтею 131-1 Конституції України, на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до пункту 37 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Згідно п. п. 38, 39, 43 вказаної постанови, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Судом встановлено бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, щодо невжиття заходів щодо конфіскації земельної ділянки, зокрема, шляхом звернення з позовом до суду, що підтверджується листом №10-5-0.63-2845/2-24 від 04.09.2024 року, у зв'язку з чим представництво інтересів держави в суді у даній справі здійснюється прокурором.
Згідно ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Статтею 80 Земельного кодексу України визначено, що суб'єктами права приватної власності на землю є громадяни України та юридичні особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 81 Земельного кодексу України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
Згідно ч. 3 ст. 81 Земельного кодексу України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Земельного кодексу України набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу, а саме: іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків), які є власниками земель сільськогосподарського призначення.
Згідно ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
У разі невиконання цієї вимоги настають наслідки, передбачені ч. ч. 2, 4 ст. 145 Земельного кодексу України, а саме, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах.
Пунктом 10 частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.
Згідно положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 6 статті 41 Конституції України визначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 354 Цивільного кодексу України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.
Судом встановлено, що порушення інтересів держави у даній справі полягає в тому, що громадянка російської федерації ОСОБА_1 , набувши 08.08.2018 року спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення у власність в порядку спадкування за законом, вимоги закону щодо її відчуження протягом одного року не виконала, у зв'язку з чим наявні законні підстави для припинення її права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст. 13 ЦПК України).
Статтею 5 ЦПК України визначені способи захисту, які застосовуються судом. Так, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача і страхової компанії) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.
Враховуючи вище наведене не може суд прийняти до уваги можливі заперечення відповідача проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги є обґрунтованими і в такому вигляді знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і підлягають задоволенню в межах заявлених і доведених вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 4542 грн.
Керуючись ст.ст.204,215,216,376,391 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Краматорської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Краматорський урожай» до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки - задовольнити.
Припинити громадянці російської федерації ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1412900000:07:000:3330 площею 0,3000 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Краматорської міської ради Краматорського району Донецької області (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1617344214129), відомості про яку зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 18.08.2018 року за №27398250, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (б-р Машинобудівників, 16, м. Краматорськ, Донецька область, 84313, код ЄДРПОУ: 39767332).
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Донецької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ - 25707002, р/р UA918201720343180002000016251, Держказначейська служба України м. Київ, МФО - 820172) витрати зі сплати судового збору загальному розмірі 4542,00 грн. (чотири тисячі п'ятсот сорок дві гривні).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя О.Г. Васюченко