Справа № 209/5611/25
Провадження № 3/209/1047/25
08 серпня 2025 року м. Кам'янське
Суддя Дніпровського районного суду міста Кам'янського Левицька Н.В., розглянувши адміністративний матеріал відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП, -
24.07.2025 до Дніпровського районного суду міста Кам'янського з відділення поліції № 1 Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшов адміністративний матеріал відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №863295 від 24.06.2025, ОСОБА_1 05.06.2025 року приблизно о 16:47 за адресою АДРЕСА_2 , ухилився від виконання батьківських обов'язків щодо виховання малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим виразилося те, що гр-н ОСОБА_1 не приймає участі у житті дитини ОСОБА_2 , чим гр. ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП.
В підтвердження вчинення адміністративного правопорушення, інспектором СЮП ВП Кам'янського РУП лейтенантом поліції Катериною Білик до суду надано наступні докази:
- рапорт інспектора-чергового ВП 1 Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області Малявіна Р.С. від 05.06.2025 з якого встановлюється, що 05.06.2025 о 16 год. 47 хв. зі служби 102 надійшло повідомлення про те, що 05.06.2025 о 16 год. 46 хв. за адресою АДРЕСА_3 , колишній чоловік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, протягом 13 років не спілкується зі спільною дитиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2. Не сплачує аліменти протягом 13 років, за місяць повинен платити від доходу. Мешкає чоловік по АДРЕСА_1 . Телефонує з метою фіксації, хоче позбавити чоловіка прав на дитину. Просить зателефонувати з даного приводу. Заявник ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 05.06.2025, згідно якого ОСОБА_3 просить ОНП прийняти міри до її колишнього чоловіка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який протягом 13 років не приймає участі у житті спільної дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- пояснення ОСОБА_3 , згідно яких остання пояснила, що у 2010 році уклала шлюб із ОСОБА_1 .. У них народилася спільна дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У 2012 році шлюб розірвано за її ініціативою та з цього моменту колишній чоловік перестав спілкуватись із сином, не цікавиться його життям, не приймає участі у вихованні. Просить прийняти міри до ОСОБА_1 ;
- свідоцтво про народження ОСОБА_2 ;
- свідоцтво про шлюб;
- письмові пояснення ОСОБА_1 , у яких зазначив, що проживає за адресою АДРЕСА_1 із своїми батьками. Останній раз телефонував дружині 10 років назад. З дружиною та сином не спілкується, останній раз їх бачив у 2016 році. У житті сина участі не приймає, аліменти частково сплачує;
- копія паспорта громадянина України ОСОБА_1 ;
-протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД 863295 від 24.06.2025, в якому зазначено, що ОСОБА_1 05.06.2025 року приблизно о 16:47 за адресою АДРЕСА_2 , ухилився від виконання батьківських обов'язків щодо виховання малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим виразилося те, що гр-н ОСОБА_1 не приймає участі у житті дитини ОСОБА_2 ;
ОСОБА_1 в судові засідання 06.08.2025 та 08.08.2025 не з'явився, причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не скеровував. Про дату, час та місце судового засідання повідомлявся шляхом направлення судової повістки за вказаною у протоколі адресою місця проживання, яка повернулась до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Також ОСОБА_1 про розгляд справи повідомлявся шляхом направлення смс повідомлення в додатку «Вайбер» за номером телефону, який вказаний у протоколі та його поясненнях. Таким чином судом вжито всіх можливих заходів для своєчасного виклику особи до суду.
Європейський суд з прав людини в п.41 рішення у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008 року зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження та добросовісно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно з ст. 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суддя бере до уваги також рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», яким наголошено, що сторони в розумінні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд, на підставі ст. 268 КУпАП, яка не містить імперативної заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за ст.ст. 184 КУпАП без обов'язкової присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з урахуванням необхідності додержання строків, передбачених ст. 38, 277 КУпАП, постановив проводити розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 ст.7 та ст.245 КУпАП передбачено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності, всебічного і об'єктивного з'ясування всіх обставин кожної справи, правильного і справедливого її вирішення.
Згідно ч.2 ст. 254 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до положень п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а тому покладення на суду обов'язків ініціювати збір доказів щодо доказу вини правопорушника суперечить принципам об'єктивності та неупередженості суду при розгляді справи.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є;
пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255цього Кодексу.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей і тягне за собою попередження або накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Об'єктом даного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів дитини.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП проявляється у невиконанні батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей; незабезпечення дитині безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов тощо.
При цьому, стаття 184 КУпАП за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших нормативно-правових актів, що наповнює норму ст. 184 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення тих ознак, які мають значення для правильної правової кваліфікації зазначеного діяння. Тому серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов'язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, порушивши тим самим законодавчі приписи.
Відповідно до Закону законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.
Статтею 4 Закону визначено, що система заходів щодо охорони дитинства в Україні, включає, зокрема забезпечення належних умов для гарантування безпеки, охорони здоров'я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності; встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, заподіяння їй шкоди.
Відповідно до ст. 12 Закону на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Невиконання батьками або особами які їх заміняють обов'язків щодо виховання дітей мають містити систематичний та триваючий характер, що не відповідає даному випадку.
Відповідно до ч. 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Крім того, статтею 150 Сімейного кодексу України визначено обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини:
1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
4. Батьки зобов'язані поважати дитину.
5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. (стаття 155 Сімейного кодексу України).
Отже, під ухиленням від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей слід розуміти як пряме невиконання батьками або особами, які їх замінюють, цих обов'язків та свідомого нехтування ними.
Складаючи протокол про адміністративне правопорушення інспектором поліції має бути розкрито таку ознаку об'єктивної сторони адміністративного правопорушення як «ухилення від виконання батьківських обов'язків».
Разом з цим, складений протокол про адміністративне правопорушення ВАД 863295 від 24.06.2025 стосовно ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст.256 КУпАП, оскільки в ньому не розкрита повністю об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, відповідно до ч. 1 ст. 184 КУпАП, тобто не зазначена суть адміністративного правопорушення.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_2 ухилився від виконання батьківських обов'язків щодо виховання малолітнього сина, чим виразилося те, що гр-н ОСОБА_1 не приймає участі у житті дитини. Саме таким чином працівником поліції викладено суть порушення.
При цьому, є не зрозумілим та в протоколі не зазначено, в яких саме діях ОСОБА_1 вбачається неналежне виконання батьківських обов'язків щодо його сина, не конкретизовано, у який спосіб особа, що притягається до адміністративної відповідальності, ухилилася від виконання передбачених законодавством обов'язків та яких саме обов'язків така особа не виконала, у чому саме полягає ухилення від виконання батьківських обов'язків, не зазначена форма вини, та чи є між неналежним вихованням дитини та наслідками (які також не вказані) причинний зв'язок.
Вказані обставини прямо суперечить принципу правової визначеності закріпленому у рішеннях ЄСПЛ (п.31 по справі «Ракевич проти Росії» та п.109 по справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови»), згідно якого «закон має бути доступним та передбачуваним, що стосується його наслідків, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку».
У постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 Верховний Суд роз'яснив, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
Як вбачається з матеріалів справи протокол про адміністративне правопорушення складений на підставі заяви колишньої дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , в якій зазначено, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 припинив спілкування і не приймає участі у вихованні сина. Із рапорта інспектора-чергового ВП 1 Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області Малявіна Р.С. від 05.06.2025 встановлюється, що звернення було з метою фіксації, оскільки ОСОБА_3 хоче позбавити чоловіка прав на дитину. Також до протоколу долучені її письмові пояснення.
Разом з тим, суд враховує, що згідно письмових пояснень ОСОБА_1 він частково сплачує аліменти на дитину, при цьому мета колишньої дружини позбавити ОСОБА_1 батьківських прав не може бути підставою для складання протоколу за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Жодних інших доказів до протоколу про адміністративне правопорушення, які свідчать про невиконання своїх батьківських обов'язків ОСОБА_1 по відношенню до сина ОСОБА_2 суду не надано.
Отже, наявними в справі доказами не доведено поза розумним сумнівом факту ухилення ОСОБА_5 від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання сина, що в свою чергу не надає можливості зробити висновок про наявність в її діях складу правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
У відповідності до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsarv. Turkey, п. 282) доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
У рішенні у справі «Олег Колесник проти України» ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з'ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту (рішення ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України»). Приймаючи до уваги дане рішення, суд керується саме цим принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого також сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України». Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати в першу чергу чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні.
У справах «Малофєєва проти росії»(«Malofeyevav.russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти росії»(«Karelinv.russia», заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року) Європейський суд з прав людини, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Суддя зазначає, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою необхідно керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), що передбачають: «ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.
Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю у діях особи події і складу адміністративного правопорушення.
Отже, дослідивши усі обставини справи в їх сукупності та оцінюючи зібрані у справі докази, суддя вважає, що матеріалами справи не доведено наявність в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, складу інкримінованого адміністративного правопорушення поза розумним сумнівом, а викладені в протоколі обставини вчиненого діяння не підтверджені належними та допустимими доказами та не тягнуть настання адміністративної відповідальності.
Зазначене є підставою для закриття провадження у зв'язку з недоведеністю належними доказами складу адміністративного правопорушення, оскільки до протоколу не додано доказів вчинення інкримінованого правопорушення, що не дає змоги встановити винуватість особи в інкримінованому їй діянні, у зв'язку з чим висновок особи, яка склала протокол, є необґрунтованим належним чином та суперечить чинним нормативним актам, внаслідок чого такий висновок носить суб'єктивний характер та не відповідає вимозі щодо його допустимості та достатності.
За таких обставин, з урахуванням наведеного, вважаю, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП, а тому відповідно п.1 ч.1 ст.247 КУпАП адміністративна справа підлягає закриттю.
Судовий збір стягненню з ОСОБА_1 не підлягає, оскільки він стягується, згідност.40-1 КУпАП, лише у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення.
Керуючись ст. ст.40-1, 184, 245, 254, 247, 280, 283, 284, 294 КУпАП, суд -
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за ч. 1 ст. 184 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови.
Постанова може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Кам'янського протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА