Номер провадження: 11-кп/813/2005/25
Справа № 947/6918/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
23.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання Стоянової,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11.06.2025, якою під час судового розгляду к/п №22023160000000381 від 02.10.2025 відносно:
ОСОБА_5 ,який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Пружани, респ. Білорусь, громадянина України, з вищою освітою, працюючого директором благодійного фонду «Спарта», не одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 114-2, ч. 1 ст. 263 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 09.08.2025 включно, з визначення розміру застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 11.06.2025 під час розгляду к/п №22023160000000381 від 02.10.2025 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 114-2, ч. 1 ст. 263 КК України задоволено клопотання прокурора та відносно обвинуваченого ОСОБА_5 продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, до 09.08.2025, з триманням в ДУ «Одеська виправна колонія №14», з визначення розміру застави.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд 1-ої інстанції врахував тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, відомості про особу обвинуваченого та прийшов до висновку про те, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати, що є підставою для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Водночас, врахувавши положення ч. 5 ст. 182 КПК України, тяжкість та обставини злочину, у якому обвинувачується ОСОБА_5 , а також можливу міру покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання його винуватим, суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення обвинуваченому ОСОБА_5 застави в якості альтернативного запобіжного заходу в розмірі 661 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погодившись із оскаржуваною ухвалою, обвинувачений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що вона є необґрунтованою, незаконною та такою, що підлягає скасуванню з таких підстав:
- в даному кримінальному провадженню міститься безліч процесуальних порушень, зокрема передбачені ч. 2 ст. 9, ст. 69, п. 6 ч. 2 ст. 193, ст. 208 КПК України;
- прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не надано обґрунтованого пояснення щодо підтвердження наявності цих ризиків;
- також судом 1-ої інстанції не було взято до уваги, що він утримується під вартою 2 роки.
За таких обставин, обвинувачений ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11.06.2025.
Учасники провадження в судове засідання апеляційного суду не з'явились, не зважаючи на своєчасне та належне сповіщення про дату, час та місце апеляційного розгляду.
Захисник ОСОБА_6 подав клопотання про розгляд апеляційної скарги за його відсутності, в якій також підтримав вимоги скарги обвинуваченого та просив її задовольнити, водночас від прокурора ОСОБА_7 надійшла заява про проведення апеляційного розгляду за його відсутності, у зв'язку із процесуальною зайнятістю, в якій прокурор також зазначив, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, а ухвала суду 1-ї інстанції є законною.
Враховуючи викладене, колегія суддів, на підставі вимог ч. 4 ст. 405, ч. 4 ст. 422-1 та ч. 4 ст. 107 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснити за відсутності учасників провадження та фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали судового провадження та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Разом з тим, ч. 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався в повному обсязі з огляду на таке.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів судового провадження вбачається, що на розгляді в Київському районному суді м. Одеси знаходиться к/п №22023160000000381 від 02.10.2023 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 114-2, ч. 1 ст. 263 КК України.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності обґрунтованості висунутого обвинувачення.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення, якщо таке подавалось (заявлялось).
Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою (у разі його наявності), ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акту та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.
Відтак, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає передчасними твердження обвинуваченого ОСОБА_5 щодо процесуальних правопорушень, які на його думку, наявні в матеріалах кримінального провадження, натомість, відповідно до вимог ст. 89, 94 КПК України, оцінка доказів з точки зору належності та допустимості, а загалом сукупності доказів - з точки зору вагомості, достатності та взаємозв'язку буде здійснена судом 1-ої інстанції за результатами судового розгляду зазначеного кримінального провадження, після дослідження та відповідної правової оцінки наданих сторонами кримінального провадження доказів, при цьому, на теперішній час предметом апеляційного оскарження є ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та, як наслідок, наявності або відсутності визначених кримінальним процесуальним законом підстав для такого продовження.
Водночас, прийшовши до висновку про наявність підстав для продовження застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд врахував тяжкість інкримінованих злочинів, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та відомості про особу обвинуваченого.
Дійсно, зважаючи на можливу міру покарання, яка може загрожувати обвинуваченому ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним, та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є підстави вважати, що на теперішній час продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Щодо ризику здійснення незаконного впливу обвинуваченим на свідків у провадженні, колегія суддів погоджується з думкою суду 1-ї інстанції, що зазначений ризик продовжує існувати, оскільки судовий розгляд ще триває, а потерпілі та свідки підлягають безпосередньому допиту судом.
Колегія суддів також погоджується із висновками суду з приводу існування ризику, передбаченого п. 5) ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на специфіку інкримінованих злочинів та їх характер. Окрім того, апеляційний суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_5 притягувався до кримінальної відповідальності, що характеризує його як особу, що має схильність до вчинення протиправних діянь.
Колегія суддів також звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинувачених кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає необхідним та виправданим продовження на даній стадії обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
Що стосується визначеного судом 1-ої інстанції розміру застави, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Частина 4 ст. 182 КПК України передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
За приписами п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом із тим, абз. 2 зазначеної ч. 5 ст. 182 КПК України визначає, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Оскаржуваною ухвалою обвинуваченому ОСОБА_5 визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 661 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 2 002 264 грн.
На підставі системного аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме суд вправі визначити, чи здатна застава у відповідному розмірі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої особи, а також зауважити на виключності такого випадку.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного, обвинуваченого; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Колегія суддів враховує аргументи обвинуваченого ОСОБА_5 з приводу того, що він тривалий час утримується під вартою, водночас зауважує, що обвинувальний акт перебуває на стадії судового розгляду у Київському районному суді м. Одеси з лютого 2024, відтак, з огляду на обсяг обвинувачення, а саме значну кількість свідків, які підлягають допиту в суді приходить до висновку, що строк тримання під вартою на теперішній час відповідає вимогам кримінального провадження.
Відповідно до п. 1) ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 28, 177, 182, 183, 199, 331, 370, 404, 405, 407, 422-1, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11.06.2025 про продовження ОСОБА_5 , обвинуваченому у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 114-2, ч. 1 ст. 263 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 09.08.2025 включно, із визначення розміру застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4