Справа № 135/773/25
Провадження № 2/135/385/25
іменем України
06.08.2025 м. Ладижин Вінницька область
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Волошиної Т.В.,
за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Лавренюк Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин Вінницької області в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи,
03 червня 2025 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивач ОСОБА_2 просив визнати незаконним та скасувати виданий відповідачем наказ № 26/к/тр від 28.01.2025 «Про зміну істотних умов праці», поновити його на попередній посаді водія автотранспортних засобів у підрозділі «Централізовані виробничі підрозділи» відділу «Основне виробництво» ПАТ «Зернопродукт МХП» з 30 січня 2025 року, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи з 30 січня 2025 року по день фактичного поновлення на попередній посаді.
05 червня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
01 серпня 2025 року сторони подали заяву про затвердження мирової угоди, за умовами якої останні домовились про наступне.
Позивач відмовляється від усіх заявлених ним позовних вимог, включаючи: визнання незаконним та скасування наказу № 25/к/тр від 27 січня 2025 року в частині внесення змін до організаційної структури підприємства; визнання незаконним та скасування наказу № 26/к/тp від 28 січня 2025 року про переведення на посаду водія автотранспортних засобів у "Виробничому підрозділі Хмільник"; поновлення на посаді водія автотранспортних засобів в підрозділі "Централізовані виробничі підрозділи" відділу "Основне виробництво" з 30 січня 2025 року; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30 січня 2025 року по день фактичного поновлення на роботі; стягнення різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи з 30 січня 2025 року по день фактичного поновлення на попередній посаді.
Також сторони підтвердили, що жодна з них не зобов'язана здійснювати виплати іншій стороні в межах даної мирової угоди. Витрати на професійну правничу допомогу, понесені сторонами, кожна сторона сплачує самостійно та не покладає на іншу сторону в жодній частині. Сторони підтверджують, що умови мирової угоди відповідають їх волі, дана угода укладена добровільно та без жодного примусу, угода не є фіктивною чи удаваною, а наміри сторін відповідають змісту зобов'язань, визначених мировою угодою. Наслідки затвердження судом цієї мирової угоди сторонам відомі і зрозумілі. Сторони заявили, що даною мировою угодою не порушуються права будь-яких відомих третіх осіб. Уся інформація, викладена в цій мировій угоді сторонами, є повною та достовірною. Кожна сторона окремо несе відповідальність за недостовірність інформації, яка зазначена в цій мировій угоді.
У судовому засіданні представники сторін підтримали спільну заяву та просили суд затвердити мирову угоду. Представник позивача зазначив, що позивач дійсно відмовляється від всіх позовних вимог, однак така відмова не є процесуальною відмовою від позову в розумінні ст. 49 ЦПК України. Як пояснено, в разі подання заяви про відмову від позову суд мав би застосувати ч. 3 ст. 141 ЦПК України покласти судові витрати на позивача. Натомість сторони погодили інший порядок: відповідно до умов мирової угоди кожна сторона самостійно несе витрати на правову допомогу не перекладаючи їх одна на одну.
Дослідивши матеріали цивільної справи № 135/773/25, подану сторонами мирову угоду, а також заслухавши пояснення учасників справи, суд дійшов таких висновків.
Частиною першою статті 207 ЦПК України передбачено, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Відповідно до ч.?2 ст.?208 ЦПК України ухвала про затвердження мирової угоди має силу виконавчого документа. Отже, мирова угода повинна містити чітко визначені умови виконання, включаючи предмет, обсяг, строки та порядок виконання відповідних зобов'язань.
З аналізу поданого сторонами тексту мирової угоди вбачається, що єдиною її умовою є повна відмова позивача від усіх заявлених позовних вимог. Разом з тим, угода не містить жодних зустрічних дій, зобов'язань чи вчинків з боку відповідача, в тому числі у майновій чи немайновій формі. Отже, відсутні ознаки взаємності, які становлять обов'язкову передумову правової природи мирової угоди.
У ході судового розгляду представник позивача пояснив, що відмова позивача від позовних вимог не є відмовою від позову у процесуальному розумінні статті 49 ЦПК України. Такий підхід пояснюється бажанням уникнути наслідків, передбачених частиною третьою статті 141 ЦПК України, а саме покладення судових витрат на позивача у разі його відмови від позову.
Отже, подана мирова угода, яка фактично є формальною фіксацією відмови позивача від вимог без взаємних вчинків відповідача, не забезпечує дійсного врегулювання спору та суперечить суті мирової угоди як інструменту компромісного розв'язання спору.
Також текст мирової угоди не містить жодних зобов'язань відповідача, строків або порядку їх виконання, що унеможливлює її реалізацію як виконавчого документа та ставить під сумнів її фактичну юридичну ефективність.
Отже, угода не спрямована на врегулювання спору у значенні, передбаченому статтею 207 ЦПК України, не відповідає її правовій природі та умовам, визначеним законом.
Положення частини п'ятої статті 207 ЦПК України передбачають, що суд постановляє ухвалу про відмову в затвердженні мирової угоди в разі, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Подана на затвердження угода мирова угода не містить положень щодо зобов'язань врегулювання майнових вимог сторін, у зв'язку з чим не може бути затверджена судом, оскільки мирова угода за своєю правовою природою є змістом волевиявлення сторін, втручатися в яке суд не має повноважень. Така позиція висловлена Верховним Суду у постанові від 11 січня 2023 року в справі № 461/56/20.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що подана на затвердження мирова угода не відповідає вимогам, передбаченим статтями 207 та 208 Цивільного процесуального кодексу України. У зв'язку з цим суд відмовляє в її затвердженні та продовжує розгляд справи в установленому законом порядку.
Керуючись статтями 207, 208, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Відмовити у затвердженні мирової угоди, укладеної між ОСОБА_2 та Приватним акціонерним товариством «Зернопродукт МХП» у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали виготовлено 07.08.2025.
Суддя