Справа № 462/7642/18 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/543/25 Доповідач: ОСОБА_2
06 серпня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 24 квітня 2025 року, -
з участю прокурора ОСОБА_8 ,
перекладача ОСОБА_9 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 , -
встановила:
цим вироком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ленінграда, російської федерації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
засуджено за ч.1 ст. 125 КК України до штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
На підставі п.1 ч.1 ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України звільнено обвинуваченого ОСОБА_6 від покарання у зв'язку із закінченням строку давності.
Цивільний позов задоволено частково та постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 5000 грн. моральної шкоди.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 22 липня 2014 року близько 13:30 год., перебуваючи у приймальні орендованого приміщення ПАТ «ЕКТІавтопром», що на вул. Зеленій, 115-Б у м. Львові, під час словесного конфлікту з потерпілою ОСОБА_10 умисно схопив її лівою рукою за праве передпліччя, стиснув та відштовхнув її, внаслідок чого ОСОБА_10 вдарилась об двері приймальні. Після цього, висловлюючись нецензурною лайкою, ОСОБА_6 наніс їй один удар кулаком лівої руки в праву частину обличчя, внаслідок чого спричинив потерпілій синці на обличчі та на правій руці, що належать до легких тілесних ушкоджень.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 покликається на те, що вирок постановлений з порушеннями норм процесуального та матеріального права.
На переконання сторони захисту, встановлені судом першої інстанції обставини не свідчать про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, а тому призначене покарання не може бути застосоване.
Вважає, що недотримання вимог законодавства та судової практики, призвело до несправедливого засудження особи.
Зазначає, що викладені в оскаржуваному вироку обставини, не відповідають фактичним даним, встановленим у ході судового розгляду, які суд не відобразив у тексті вироку.
Акцентує, що допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 заперечив вчинення інкримінованих дій, зазначивши, що 22 липня 2014 року близько 13:30 год. перебував на своєму робочому місці. Між ним та потерпілою ОСОБА_10 виник словесний конфлікт з виробничих питань, однак тілесних ушкоджень не завдавав. ОСОБА_6 стверджував, що ОСОБА_10 його оговорила з корисливих мотивів.
Наголошує, що потерпіла ОСОБА_10 підтвердила факт конфлікту, однак наполягала, що під час нього ОСОБА_6 спричинив їй тілесні ушкодження. Вона також стверджувала, що після отриманих ударів звернулася до медичного закладу, а свідками конфлікту були працівники ПАТ «ЕКТІавтопром»: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , проте ці свідчення не знайшли об'єктивного підтвердження під час судового розгляду. Жодних медичних документів, які б підтверджували звернення потерпілої ОСОБА_10 по медичну допомогу 22 липня 2014 року після 13:30 год. та факт наявності тілесних ушкоджень, до суду не надано.
Звертає увагу, що свідки, на яких покликалась потерпіла, під час допиту в суді заперечили, що бачили, як обвинувачений ОСОБА_6 наносив їй удари чи іншим чином спричиняв тілесні ушкодження. Окрім цього, в ході судового розгляду не було досліджено жодного письмового доказу, який би підтверджував обґрунтованість обвинувального вироку.
Покликається на те, що також не було з'ясовано, коли саме потерпіла ОСОБА_10 звернулася із заявою до Личаківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області.
Вважає, що висновки судово-медичних експертиз та слідчих експериментів не підтверджують факт спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 саме 22 липня 2014 року близько 13:30 год., оскільки того ж дня вона за медичною допомогою не зверталася.
Зазначає, що місцевий суд безпідставно задоволив цивільний позов потерпілої про стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 грн., оскільки сам факт завдання тілесних ушкоджень обвинуваченим ОСОБА_6 потерпілій ОСОБА_10 не був належним чином доведений.
Просить повторно дослідити обставини справи встановлені судом першої інстанції.
Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 24 квітня 2025 року відносно обвинуваченого ОСОБА_6 скасувати та закрити кримінальне провадження, на підставі п.1 ч.1 ст. 284 КПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, виступ захисника - адвоката ОСОБА_7 та пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора про її заперечення і залишення вироку суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За правилами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Колегія суддів вважає, що вказані вимоги закону місцевим судом при розгляді кримінального провадження відносно ОСОБА_6 були дотримані.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, за яке його засуджено, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, дослідженими й перевіреними в судовому засіданні, яким дана об'єктивна оцінка.
Доводи сторони захисту про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи - є безпідставними, оскільки вони спростовуються рядом доказів, які визнані судом достовірними і належними.
Зокрема, показаннями потерпілої ОСОБА_10 , яка в судовому засіданні пояснила, що 22 липня 2014 року, перебуваючи на робочому місці в приймальні ПАТ «ЕКТІавтопром», де також була ОСОБА_14 , відмовилась підписати документи про оренду, подані обвинуваченим ОСОБА_6 , який орендував одне з приміщень товариства. У відповідь обвинувачений проявив агресію: розкидав речі, викинув її сумку та документи, після чого схопив за руку, штовхнув, спричинивши удар об двері, та, супроводжуючи дії нецензурною лайкою, наніс удар кулаком в обличчя, чим спричинив синці.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що 22 липня 2014 року близько 13:30 год., на прохання ОСОБА_14 спустився до приймальні товариства ПАТ «ЕКТІавтопром», де побачив розкидані на підлозі папери. ОСОБА_14 повідомила йому про конфлікт між обвинуваченим ОСОБА_6 та потерпілою ОСОБА_10 , після чого, він повернувся на робоче місце.
Показаннями свідка ОСОБА_13 , яка працювала бухгалтером у ПАТ «ЕКТІавтопром» про те, що в зазначений день перебувала у сусідньому кабінеті, вихід з якого веде через приймальню. Вона чула сварку на підвищених тонах, але зміст розмови не пригадує. Безпосередньо під час конфлікту в приймальню не заходила, а коли згодом вийшла, побачила ОСОБА_10 у коридорі з працівниками поліції.
Свідок ОСОБА_14 - секретар-референт ПАТ «ЕКТІавтопром», підтвердила факт конфлікту між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , який виник у приймальні на ґрунті фінансових розбіжностей. Зазначила, що під час інциденту перебувала поруч, однак не бачила факту заподіяння тілесних ушкоджень і не зауважила безладу.
Свідок ОСОБА_12 - прибиральниця ПАТ «ЕКТІавтопром», зазначила, що в день події близько 12:00 год. залишила приміщення та про обставини конфлікту дізналася лише наступного дня від потерпілої ОСОБА_10 , якій допомагала переносити речі до іншого кабінету.
Незважаючи на вчинення ОСОБА_6 проступку в умовах неочевидності для сторонніх осіб, колегія суддів вважає, що місцевим судом підставно покладено в основу судового рішення як докази вини останнього показання потерпілої та вищезазначених свідків, оскільки вони надали інформацію у кримінальному провадженні лише щодо тих фактів, які вони сприймали особисто.
Так, за змістом кримінально-процесуального закону до предмета показань свідка належать обставини, що мають пряме чи опосередковане відношення до події кримінального правопорушення, форми вини, наслідків кримінального правопорушення, даних, що належать до показань інших свідків, експертів, їх висновків, понятих і інших учасників процесу, відомості про факти, що характеризують особу обвинуваченого та взаємовідносини свідка з ними і з потерпілими.
Таким чином, хоча свідки не були безпосередньо присутні під час вчинення кримінального правопорушення, однак зазначили особливості обстановки та поведінки обвинуваченого і потерпілої, що в даному конкретному випадку має значення для встановлення істини у справі.
Відтак, колегія суддів вважає наведені докази належними та допустимими.
Крім цього, вина обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненому підтверджується проаналізованими місцевим судом письмовими доказами, а саме, даними, які містяться в заяві ОСОБА_10 про заподіяння їй ОСОБА_6 тілесних ушкоджень.
Протоколами огляду місця події від 11 серпня 2014 року і 20 листопада 2014 року з фототаблицями, підписаних без зауважень та доповнень, в яких відображено опис планування приміщення та розташування меблів і оргтехніки, що відповідає показанням потерпілої ОСОБА_10 та відтвореному під час слідчого експерименту механізму конфлікту.
Висновком судово-медичної експертизи №?1269 від 23 липня 2014 року, згідно якого у ОСОБА_10 виявлено синці на обличчі та правій руці, які утворилися внаслідок дії тупих предметів і могли бути спричинені 22 липня 2014 року та відносяться до легкого тілесного ушкодження.
Висновком експерта №?371/14 від 20 серпня 2014 року підтверджено наявність забоїв, їх локалізацію та ступінь тяжкості, з виключенням імовірності їх утворення при самовільному падінні.
Даними протоколу слідчого експерименту від 16 жовтня 2014 року, в ході якого потерпіла ОСОБА_10 в присутності понятих, відтворила обставини вчинення ОСОБА_6 насильницьких дій. Так, ОСОБА_10 повідомила та показала обставини нанесення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_6 22 липня 2014 року. З її слів, близько 13:00 год. у приймальні ПАТ «ЕКТІавтопром», що на вул. Зеленій, 115Б у м. Львові, після відмови підписати документи, які принесла співробітниця ОСОБА_15 , ОСОБА_6 вибіг із сусіднього кабінету, схопив її за праву руку і штовхнув у бік дверей. Внаслідок поштовху вона впала та вдарилась передпліччям об кант дверей. Коли наблизилась до столу за сумочкою, ОСОБА_6 вдарив її кулаком у праву частину обличчя.
Висновком комісійної судово-медичної експертизи № 207 від 20 листопада 2014 року, підтверджено висновок первинної експертизи № 1269 від 23 липня 2014 року і встановлено, що механізм виникнення тілесних ушкоджень може відповідати поясненням та показам потерпілої ОСОБА_10 , а саме садно в ділянці нижньої третини правого передпліччя могли виникнути у ОСОБА_10 внаслідок стиснення вказаних анатомічних ділянок верхніх кінцівок пальцями руки. Синці на правому передпліччі могли виникнути у ОСОБА_10 внаслідок стиснення вказаної ділянки пальцями руки та від удару плечем до краю дверного полотна, що було зафіксовано на зображенні № 1-4 фототаблиці до протоколу слідчого експерименту. Синець на правій половині обличчя ОСОБА_10 міг виникнути внаслідок удару кулаком, що продемонструвала потерпіла на зображенні 5, 6 фототаблиці до протоколу слідчого експерименту від 16 жовтня 2014 року.
Даними протоколу проведення слідчого експерименту від 20 листопада 2014 року у присутності потерпілої, її представника, свідків та понятих підтверджено можливість реалізації подій у зазначеному приміщенні за вказаним потерпілою ОСОБА_16 механізмом. Окрім цього, обвинувачений ОСОБА_6 частково визнав факт конфлікту, однак заперечив нанесення будь-яких ушкоджень. Свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 також підтвердили факт конфлікту, однак не бачили моменту спричинення тілесних ушкоджень.
Відтак, колегія суддів вважає, що показання потерпілої ОСОБА_10 та зазначених вище свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 послідовні, логічно пов'язані між собою, узгоджуються з висновками судово-медичних експертиз, письмовими доказами та правильно покладені місцевим судом в основу обвинувального вироку відносно ОСОБА_6 за ч.1 ст. 125 КК України.
Будь-яких підстав не довіряти зазначеним вище і наведеним у вироку доказам, колегія суддів не вбачає, оскільки вони не викликають сумнівів у їх достовірності та допустимості і відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Також, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції об'єктивно розцінив показання обвинуваченого ОСОБА_6 щодо невизнання своєї вини, як спосіб захисту з метою уникнути відповідальності за вчинене.
Що стосується призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, то колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, відсутність пом'якшуючих і обтяжуючих покарання обставин, призначив таке за ч.1 ст. 125 КК України, відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, та підставно звільнив останнього від його відбування згідно п.1 ч.1 ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України, - у зв'язку із закінченням строку давності.
Окрім цього, справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданих злочином збитків або усунення заподіяної шкоди.
Європейський суд з прав людини стоїть на позиції, що можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один із виявів верховенства права.
Згідно із ч.1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Оцінюючи правильність вирішення судом цивільного позову про стягнення із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 5 000 грн. моральної шкоди, колегія суддів вважає законним і належним чином обґрунтованим у вироку суду визначення суми відшкодування і приходить до висновку, що така є виправданою.
Виходячи з наведеного, колегія не вбачає підстав для скасування вироку та закриття відносно обвинуваченого ОСОБА_6 кримінального провадження.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Залізничного районного суду м. Львова від 24 квітня 2025 року відносно ОСОБА_6 - без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4