Іменем України
29 липня 2025 року м. Кропивницький
справа № 396/2423/24
провадження № 22-ц/4809/963/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Письменного О. А.,
секретар судового засідання Бойко В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 11 березня 2025 року у складі головуючого судді Цесельської О. С.
Короткий зміст позовних вимог, письмових пояснень і рішення суду першої інстанції.
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, в якому просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини віком до 18 років, а саме своєї рідної дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 23 липня 2024 року.
Вказав, що дочка ОСОБА_4 народилась під час перебування позивача та відповідачки у фактичних шлюбних правовідносинах без офіційної реєстрації шлюбу.
Після припинення цих правовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , їхня неповнолітня дочка безперервно та постійно проживає разом зі своїм батьком по АДРЕСА_1 .
Позивач увесь цей період часу самостійно виховує, утримує та матеріально забезпечує свою неповнолітню дочку без участі матері дитини.
Зазначає, що актом обстеження умов проживання №100 від 02 серпня 2024 року установлено, що у домоволодінні по АДРЕСА_1 , проживає лише позивач із дитиною, створено всі необхідні умови для розвитку дитини.
Матір дитини проживає окремо від дитини та позивача, а саме за межами України, жодної участі у вихованні та утриманні дочки не бере.
ОСОБА_1 самостійно забезпечує гармонійний фізичний, психологічний та інтелектуальний розвиток дитини, з 2021 року одноособово спілкується із педагогами щодо успішності у навчанні своєї дочки, цікавиться шкільним життям дитини, бере активну участь у її вихованні, забезпеченні її культурного та соціального розвитку.
Батько постійно супроводжує дочку до її основного місця навчання.
З поміж іншого, позивач самостійно, без участі матері, забезпечує дитину необхідним медичним доглядом шляхом одноосібного супроводження до сімейного лікаря, що підтверджується довідкою сімейного лікаря КНП «Новоукраїнська міська лікарня» ОСОБА_5 від 25 липня 2024 року.
Разом з тим, позивачем здійснюється збір та підготовка документів задля отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, встановлених абзацом 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме у зв'язку із самостійним вихованням дитини віком до 18 років.
Надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на вказаній підставі можливе лише за умови, якщо він самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років за рішенням суду.
Позивач зазначає, що у зв'язку з необхідністю виконання прямого обов'язку виховання, догляду та матеріального утримання своєї дочки у нього виникла необхідність в отриманні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Вказує, що встановлення факту самостійного виховання дитини віком до 18 років, а саме своєї дочки ОСОБА_3 , має для нього особливо важливе значення, у тому числі юридичне, оскільки дитина не може бути позбавлена участі у її вихованні та утриманні тим із батьків, з ким вона постійно проживає.
Позивач зазначає, що вже звертався до Новоукраїнського районного суду Кіровоградської областіпро встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком в порядку окремого провадження.
Проте ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2024 року у справі №396/1349/24 було відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком. Судом зазначено, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання якнайкращих інтересів дитини.
З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Представник Служби у справах дітей Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області подав письмові пояснення, в яких зазначив, що ОСОБА_1 звертався до Служби у справах дітей Новоукраїнської міської ради із заявою про обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 . 02 серпня 2024 року працівниками служби та міського центру соціальних служб було проведене обстеження житлово - побутових умов проживання ОСОБА_1 , під час якого було встановлено, що будинок, у якому він мешкає, належить матері дитини - ОСОБА_2 , яка на момент обстеження, зі слів позивача, перебувала за кордоном, де працює, щоб заробити кошти на утримання сім"ї. У липні 2024 року ОСОБА_2 повернулася з-за кордону та надала згоду ОСОБА_1 визнати батьківство по відношенню до неповнолітньої ОСОБА_6 .
02 липня 2024 року ОСОБА_2 надала згоду на реєстрацію ОСОБА_1 у своєму домоволодінні в с. Новоолександрівка. Зі слів ОСОБА_1 він не працює, дохід має тільки від ведення домашнього господарства.
Служба у справах дітей Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області не підтримує позовні вимоги позивача (а.с.66-67).
Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 11 березня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що надані позивачем докази лише свідчать про факт проживання неповнолітньої ОСОБА_3 разом з батьком, що ніким не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факту ухилення матері від участі у вихованні дитини та утриманні дитини. Суд вказав, що факт самостійного виховання позивачем дитини може бути підставою (обставиною), яка підлягає доведенню під час розгляду судової справи про захист конкретних прав чи свобод позивача і не потребує додаткового попереднього його встановлення судом.
Місцевий суд також виснував, що встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у заяві, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав заявника як батька, про які він зазначив у заяві.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Боруш Андрій Олександрович подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 11 березня 2025 року та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.
Вказав, що позивачем доведено, а відповідачкою жодним чином не спростовано, факту самостійного виховання та утримання останнім своєї неповнолітньої дочки. Однак суд першої інстанції, безпідставно перебравши на себе права відповідача у даній справі, необґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1 не надано доказів, що в питанні виховання чи утримання дитини матір ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації прав.
Представник зазначив, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача з мотивів нібито відсутності порушеного чи невизнаного позивача, місцевий суд припустився надмірного формалізму, що в контексті дотримання судом обов'язку ухвалювати вмотивовані рішення, є неприпустимим.
Крім того, зазначив, що у разі призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, його неповнолітня дочка залишиться без належного батьківського піклування, що в розумінні положень Конвенції є неприпустимим.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Відзиву на апеляційну скаргу учасниками справи не подано, що згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Щодо участі відповідачки та третьої особи в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
03 липня 2025 року від представника третьої особи у справі надійшла заява про розгляд справи, призначеної на 11 годину 30 хвилин 29 липня 2025 року, без участі представника Служби у справах дітей Новоукраїнської міської ради (а.с.145).
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, належним чином повідомлена про дату, час та місце слухання справи (а.с.146, 148).
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши пояснення представника позивача - адвоката Пузиря В. О., вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 23 липня 2024 року Новоукраїнським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.12).
Відповідно до копії витягу з реєстру територіальної громади від 02 липня 2024 року, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Дата реєстрації - 02 липня 2024 року (а.с.13).
Згідно копії витягу з реєстру територіальної громади від 23 липня 2024 року, ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Дата реєстрації - 16 листопада 2012 року (а.с.14).
Відповідно до копії акту обстеження умов проживання № 100 від 02 серпня 2024 року, складеного начальником Служби у справах дітей Новоукраїнської міської ради Корненком С . О., головним спеціалістомСлужби у справах дітей Новоукраїнської міської ради та директором Новоукраїнського МЦСС проведено обстеження умов проживання батька ОСОБА_1 та дочки ОСОБА_3 , 2009 р.н., які проживають в АДРЕСА_1 , власником домоволодіння є мати дитини ОСОБА_2 . Умови проживання визнано належними, у кімнатах охайно, чисто, одягом, засобами гігієни забезпечена. Вказано, що батько тимчасово не працює та має дохід із ведення домашнього господарства (а.с.15).
Згідно із копією довідки директора Новоукраїнського ліцею № 4 Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області Л. Червоненко (без реквізитів/дати/вихідного номеру), ОСОБА_3 , учениця 9-А класу, регулярно відвідує заняття у ліцеї. Дитина завжди гарно одягнена, доглянута, супроводжується лише батьком до школи, батько приймає активну участь у її шкільному житті, матір не приймає участі у шкільному житті з 2021 року, не відвідує батьківські збори (а.с.16).
Відповідно довідки сімейного лікаря ОСОБА_7 (без реквізитів/дати/вихідного номеру), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є пацієнтом Комунального некомерційного підприємства «Новоукраїнська міська лікарня» та має укладену декларацію із сімейним лікарем ОСОБА_5 . Батько ОСОБА_3 з 2021 року по теперішній час самостійно забезпечує дитину необхідним медичним доглядом, постійно т турбується про стан її здоров'я та регулярно приводить дочку на медичний огляд та обстеження без участі матері дитини (а.с.17).
Допитані у судовому засіданні в суді першої інстанції свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 суду показали, що добре знають ОСОБА_1 , який проживає разом з дочкою ОСОБА_11 , 2009 року народження, самостійно виховує та утримує її. Мати дівчинки з ними не проживає з 2021 року та не цікавиться життям дитини.
Опитана під час судового розгляду в суді першої інстанції неповнолітня ОСОБА_3 пояснила, що з матір"ю не спілкується та не підтримує стосунки з 2021 року. Мати взагалі не приймає участі у її житті, не надає коштів для неї. Вона мешкає разом з батьком, який приділяє їй належну увагу, повністю забезпечує, ходить на батьківські збори.
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин із метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється СК України (ст.1 СК України).
Сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.
Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов'язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Частиною першою ст.121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст.122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою ст.157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у ст.ст.150, 151 СК України.
За приписами частини другої ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (ст.25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга ст.30 ЦК України).
Відповідно до ст.15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
У частині четвертій ст.15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст.164 СК України).
За таких обставин, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в Сімейному кодексі України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Частиною першою ст.152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої ст.155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною першою ст.15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов'язків щодо виховання та утримання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання та утримання дитини.
Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
У справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним дочки, вказуючи на те, що мати дитини не бере участі у її вихованні, не утримує її, самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків. Позивач вказує, що ним здійснюється збір та підготовка документів задля отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, встановлених абзацом 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку із самостійним вихованням дитини віком до 18 років. Надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на вказаній підставі можливе лише за умови, якщо він самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років за рішенням суду. Відтак отримання ОСОБА_1 відстрочки від призову під час мобілізації є неможливим у зв'язку із невстановленням у судовому порядку факту самостійного виховання та утримання ним своєї доньки.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.12).
Як на підставу наявності факту самостійного виховання та утримання дочки, позивач посилався на акт обстеження умов проживання від 02 серпня 2024 року, довідку директора Новоукраїнського ліцею №4, довідку сімейного лікаря та покази свідків.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
З урахуванням зазначеного та на підставі наданих позивачем доказів, колегія суддів не встановила підстав для задоволення апеляційної скарги, оскількипозивач не надав суду належних доказів, які б підтверджували, що в питанні виховання чи утримання дитини, матір умисно ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації своїх прав.
Утримання та виховання дочки батьком є його законним обов'язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.
Разом з тим, варто наголосити на тому, що сам позивач не довів, що дочка перебуває на його повному утриманні, зокрема не надав доказів, які підтверджують його доходи, а в судовому засіданні апеляційного суду пояснив, що не працює, має дохід від особистого селянського господарства.
Посилання сторони позивача на те, що відповідачка проживає за кордоном, не спілкується з дочкою, не цікавиться її життям та здоров'ям, не бере участі її вихованні та матеріальному житті, не підтверджені належними та допустимими доказами.У матеріалах справи відсутня інформація про перебування відповідачки за кордоном, а позивач не звертався до суду з клопотанням про витребування даних з Державної прикордонної служби України про перетин ОСОБА_2 кордону.
Покази свідків у справі також не є належними доказами ухилення відповідачки від виконання нею батьківських обов'язків, оскільки проживання одного з батьків окремо від дитини, не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні та утриманні дитини.
Більш того, ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав, з позовом про стягнення з відповідачки аліментів на дитину позивач до суду не звертався.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що для отримання відстрочки для проходження військової служби позивачу належить надати рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини не може бути підставою для задоволення такої вимоги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач перебуває на військовому обліку та є таким, що підлягає мобілізації, відповідний ІНФОРМАЦІЯ_2 до участі у даній справі не залучений.
Враховуючи, що нормами СК України закріплений обов'язок батьків виховувати та утримувати дитину, відсутні підстави для додаткового встановлення у судовому порядку факту самостійного виховання та перебування дочки на утриманні позивача.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни оскарженого судового рішення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.
З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Боруш Андрій Олександрович, залишити без задоволення.
Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 11 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 07.08.2025.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді О. Л. Карпенко
О. А. Письменний