Номер провадження 2/243/1356/2025
Номер справи 243/5148/25
(Заочне)
« 06 » серпня 2025 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:
Головуючого - судді Гончарової А.О.,
за участю секретаря судового засідання - Слободкіної Т.І.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ТОВ «Фінпром Маркет» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 21.07.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №75632462, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн., строк позики - 14 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99 % в день. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора R3Rcu3Go6X. Відповідач всупереч умовам договору позики свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, суму позики не повернув, проценти за користування грошовими коштами не сплатив, внаслідок чого має заборгованість у розмірі 12 278,40 грн., з яких: 4 000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 8 278,40 грн. - заборгованість за відсотками. 19.11.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» укладено договір факторингу №1911, за умовами якого останній набув право грошової вимоги, зокрема, за договором позики №75632462 від 21.07.2021 року. 03.04.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладено договір факторингу № 030423-ФК, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги, в тому числі, за договором позики №75632462 від 21.07.2021 року.
Просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованість за договором позики № 75632462 у розмірі 12 278,40 грн., судовий збір в сумі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500,00 грн.
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідач ОСОБА_1 повідомлялася про розгляд справи у спрощеному провадженні, а також про необхідність надати відзив на позовну заяву із зазначенням заперечень та доказів, що підтверджують її відзив.
У відповідності до п.3, п.4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідач своєчасно і належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду справи у спрощеному порядку, не використала наданого законом права на подачу відзиву на позовну заяву, тому суд, враховуючи згоду позивача (представника позивача), відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
21.07.2021 року між TOB «Фінпром Маркет» та ОСОБА_1 укладено договір позики №75632462, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн., строк позики - 14 днів зі сплатою процентів у розмірі зниженої процентної ставки 0,01%, процентна ставка за понад строкове користування позикою (її частиною) за день 2,70%, орієнтовною реальною річною ставкою 3,72%, орієнтовною загальною вартістю позики 4 005,60 грн.
Договір підписано електронним підписом позичальника відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису R3Rcu3Go6X, що був надісланий на вказану Відповідачем/Позичальником електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_2 у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно з довідкою про ідентифікацію, виданою ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», позичальник ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з яким укладено договір №75632462 від 21.07.2021, ідентифікований ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».
Відповідно до п. 4.2. договору позики №75632462, позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі.
Позикодавець на виконання п.1 Договору позики №75632462 від 21.07.2021 року, виконав свої зобов'язання, зокрема передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 4 000,00 грн. шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Відповідача № НОМЕР_2 , за посередництвом платіжної установи (ТОВ «ФК Фінекспрес» діє на підставі ліцензії на надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку (платіжний інструмент для перерахування коштів на картковий рахунок фізичної особи), так як перерахунок коштів з банківського рахунку Позикодавця на картковий рахунок фізичної особи технічно неможливий. Наведене вище, підтверджується електронною платіжною інструкцією № 5b632d9b-cb47-4b01-9594-3e85e63010ee від 21.07.2021 року, яка у свою чергу є первинним бухгалтерським документом, що складений та підписаний в електронній формі.
19.11.2021 TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» уклали договір факторингу № 1911, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики №75632462 від 21.07.2021 року в сумі 12 278,40 грн.
03.04.2023 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром маркет» уклали Договір факторингу № 030423-ФК від 03.04.2023, за умовами якого Позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі і за договором позики №75632462 від 21.07.2021 року в сумі 12 278,40 грн.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
В силу положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Кредитний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (пароля), про що свідчить п. 11 договору - реквізити сторін.
Факт отримання коштів від ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» у розмірі 4 000,00 грн. ОСОБА_1 підтверджується наявними матеріалами справи, а саме, довідкою № КД-000021485/ТНПП від 18.04.2025, за якою ТОВ «ФК Фінекспрес» (платіжна установа), підтверджує прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», відповідно до умов договору про переказ коштів №23-01-18/5 від 23.01.2018 , укладеного між Компанією ТОВ «ФК Фінекспрес» та TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та завершення наступної платіжної операції, зокрема 21.07.2021 року, сума 4 000,00 грн. за номером платіжної картки № НОМЕР_3 , номер платежу № 5b632d9b-cb47-4b01-9594-3e85e63010ee.
Згідно з повідомленням АТ КБ «ПриватБанк» від 07 липня 2025 року, на ім'я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_4 та 21.07.2021 року на вказану картку від ТОВ «ФК Фінекспрес» надійшла сума 4 000 грн.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Отже, позивач наданими суду письмовими доказами підтвердив своє право вимоги за вказаним договором позики відповідно до договору факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 року.
Відсутність повідомлення відповідача про відступлення права грошової вимоги не є підставою для відмови у задоволенні позову, з огляду на таке.
Відповідно до вимог статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.
Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати вимоги проти нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов'язання первинному кредитору належним.
Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
З огляду на викладене, саме по собі неотримання повідомлення позичальника про відступлення права вимоги не припиняє зобов'язань сторін за договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості на користь нового кредитора.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги до відповідача за договором позики №75632462 від 21.07.2021 року.
Відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконала умови укладеного нею Договору позики та не повернула позикодавцю отримані кошти в розмірі 4 000 грн., а також нараховані відсотки, що є підставою для стягненнях коштів у судовому порядку на користь нового кредитора ТОВ «Фінансова компанія управління активами».
Разом з тим, суд не погоджується з сумою нарахованих відсотків у розмірі 8 278,40 грн., оскільки укладений між відповідачем та первісним кредитором договір позики від 21.07.2021 № 75632462 свідчить про домовленість сторін про розмір відсотків, та сторонами обумовлено строк дії договору у 14 днів. Договір, який підписаний сторонами, не містить умов пролонгації.
Правилами надання грошових коштів у позику у редакції, що діяла на час укладення договору позики, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначена процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника), відповідальність сторін, зокрема, штраф за несвоєчасне погашення кредиту та/або відсотків, порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору, його пролонгацію, та інші умови.
Суд відхиляє посилання позивача на зазначені Правила, оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи договір, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів містили інші умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, саме у зазначеному в цих документах, що додані позивачем до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Наданий позивачем примірник Правил належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки кредитор мав можливість додати до позовної заяви Правила у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Правила надання грошових кредитів, відсутні підстави для врахування наведених сум при визначенні розміру заборгованості та її подальшого стягнення.
Надані позивачем Правила з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені умовами укладеного і підписаного між сторонами договору.
Зазначений висновок узгоджується з висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Надана позивачем копія Правил не підписана відповідачем, а тому не можна погодитись з тим, що сторони узгодили усі умови договору позики, на які посилається позивач.
Відтак, матеріалами справи підтверджується, що позичальник ОСОБА_1 допустила неналежне виконання зобов'язань за договором позики, у зв'язку з чим виникла заборгованість в загальному розмірі 4 005,60 грн. ( 4 000 грн. - вартість позики зазначеної в договорі, що підписаний позичальником; 5,60 грн. - проценти за користування кредитом).
Відповідач не оспорювала укладений між нею та позивачем договір та з позовом про визнання його недійсним в цілому або в його частині до суду не зверталася.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості на користь ТОВ «Фінпром Маркет», проте вважає за необхідне зменшити суму, що підлягає стягненню, а саме вважає за необхідне стягнути з відповідача погоджену при укладені договору позики суму з вирахуванням погоджених при укладенні договору процентів, в сумі 4 005,60 грн.
В супереч вимог ст.12,81 ЦПК України відповідач не надала суду власного розрахунку заборгованості або об'єктивних доказів про погашення заборгованості та її відсутності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно із частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п/п 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, справляється судовий збір в розмірі 1,5% відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 2 422,40 грн.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача у розмірі 4 005,60 грн.
Отже процентне співвідношення задоволених вимог становить 32,62 % ((4 005,60 грн. - задоволені вимоги) / (12 278,40 грн. - заявлені позовні вимоги )*100%).
З цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 790,19 грн. (2 422,40 грн. - сплачений судовий збір * 32,62%), який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача і тому з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати по сплаті ним судового збору у розмірі 790,19 грн.
Крім того, згідно зі ст. 133 цього Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
При визначенні розміру витрат за надану позивачу професійну правничу допомогу адвокатом суд виходить з такого.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги підлягає доказуванню в суді.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно з якою розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження або інший розрахунковий документ). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
На підтвердження вказаних витрат позивачем суду надано: договір №01-11/24 про надання правничої допомоги від 01.11.2024 року, укладений між позивачем та адвокатом Ткаченко Ю.О.; витяг з акту №11-П приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги №01-11/24 від 01.11.2024 року; платіжну інструкцію кредитного переказу коштів від 30.04.2025 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АХ №1149961 від 01.11.2024 року.
Згідно з п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на вищезазначені обставини, суд вважає, що заявлена сума судових витрат на професійну правничу допомогу пов'язана з розглядом справи, розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, тому витрати на професійну правничу допомогу підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача з урахуванням часткового задоволення позовних вимог в сумі 1 141,70 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 128, 131, 133, 141, 259, 264, 265, 268, 280-283 ЦПК України, ст. ст. 526,527,530,1048,1049,1050 ЦК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (код ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження юридичної особи: 08200, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9А, офіс 204, банківські реквізити: НОМЕР_5 відкритий в АТ «ОТП БАНК», код банку - 300528), заборгованість за договором позики №75632462 від 21 липня 2021 року в розмірі 4 005,60 грн. (чотири тисячі п'ять грн. 60 коп.), судовий збір в сумі 790,19 грн. (сімсот дев'яносто грн. 19 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 141,70 грн. (одна тисяча сто сорок одна грн. 70 коп.).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлений 06 серпня 2025 року.
Суддя Слов'янського
міськрайонного суду
Донецької області А.О. Гончарова