Справа № 638/18482/23
Провадження № 1-кп/638/840/25
06 серпня 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судових засідань - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисників: адвокатів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, захисників у кримінальному провадженні № 12023221070002378 від 08 вересня 2023 року, стосовно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Садове Арбузинського району Миколаївської області, українця, громадянина України, неодруженого, із середньою освітою, військовослужбовця за призовом під час мобілізації, на момент вчинення кримінального правопорушення обіймав посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - начальника другої групи протитанкових ракетних комплексів протитанкового відділення першого відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, у званні «солдат», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживав за адресою: АДРЕСА_2 ,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною другою статті 121 Кримінального Кодексу України, -
установив:
У провадженні Шевченківського (Дзержинського) районного суду м. Харкова перебуває обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023221070002378 08 вересня 2023 року, стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною другою статті 121 Кримінального Кодексу України.
Ухвалою Дзержинського (Шевченківського) районного суду м. Харкова від 27 листопада 2023 року прийнято обвинувальний акт до свого провадження та призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні.
Ухвалою Дзержинського (Шевченківського) районного суду м. Харкова від 28 листопада 2023 року призначено судовий розгляд на підставі обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221070002378 від 08 вересня 2023 року, стосовно ОСОБА_4 .
ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», який продовжено до 09 серпня 2025 року включно.
06 серпня 2025 року в судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 на 60 днів, з посиланням на те, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені статтею 177 КПК України, встановлені судом під час обрання запобіжного заходу.
Клопотання прокурора обгрунтовано тим, що стосовно ОСОБА_4 слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним ризикам, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України на даний час встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Згідно ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, що дає достатні підстави вважати, що він може порушити покладені на нього більш м'які зобов'язання.
Метою застосування запобіжного заходу в даному провадженні є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також, запобігання спробам переховуватися від суду.
Встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, який, у відповідності до ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, за вчинення якого йому загрожує максимальне покарання у виді позбавленням волі на строк до 10 років, тому, думка про невідворотність покарання може спонукати його вчинити спроби переховуватися від правосуддя, у зв'язку з чим є підстави вважати, що останній, з метою уникнення від даного покарання, буде переховуватись від суду. Вказана обставина створює передумову для уникнення обвинуваченим ОСОБА_4 кримінальної відповідальності, та останній може переховуватися від суду. Зазначене свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також, ОСОБА_4 , перебуваючи на свободі, може незаконно впливати прямо чи опосередковано на свідків, можливості здійснення вище зазначених дій з метою впливу на свідків, що свідчить про наявність ризику передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. При цьому останній може вмовляти свідків з метою давати показання на свою користь. Крім того, ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, не буде можливості користуватися мобільним телефоном і т.ч. здійснювати вплив на інших учасників кримінального провадження.
Зазначене свідчить про наявність ризику передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, з метою ухилення від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, може переховуватись від суду, оскільки наслідки та ризик втечі для нього будуть розцінені як менш небезпечні, ніж покарання ті процедура виконання покарання, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також, у разі перебування на волі, згідно п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України він може вчинити інші кримінальні правопорушення, що підтверджується тим, що обвинувачений ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, може вчинити інший злочин, переховуватись та ухилятись від кримінальної відповідальності за фактом вчинення тяжкого злочину.
Вищевказані обставини свідчать про неможливість запобігання наявним у кримінальному провадженні ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж як винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Водночас відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі і переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджанню встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Отже, з урахуванням характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується ОСОБА_4 , сторона обвинувачення вважає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає меті, з якою застосовується, він позбавляє можливості обвинуваченого ухилитися від суду, мати можливість незаконно впливати на свідків, учасників провадження чи продовжити злочинну діяльність.
Прокурор в судовому засіданні підтримала подане клопотання, з наведених у ньому підстав, просила його задовольнити.
У судовому засіданні обвинувачений та його захисники проти задоволення клопотання заперечували, посилаючись на те, що зазначені прокурором ризики є недоведеними. ОСОБА_4 вказав, що не має наміру ухилятись від суду, впливати на свідків.
Захисник ОСОБА_6 подав клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою. Просив у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою відмовити.
Змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою. Вважає, що подане клопотання є необгрунтованим, а ризики не наведеними належними та достатніми доказами, а тому клопотання не підлягає задоволенню.
Захисник посилається на те, що ризики є недоведеними, доводи сторони обвинувачення є лише припущенням щодо можливої незаконної поведінки обвинуваченого.
Відсутній ризик переховування від правосуддя (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України), оскільки будь-яких доказів щодо можливого переховування обвинуваченого від органів досудового слідства/ та суду не надала, вказаний ризик має характер лише припущення.
Обвинувачений не визнає своєї вини, бажає доводити свою невинуватість лише в суді в межах правових інституцій. Переховування від органів досудового слідства та /або суду - це фактичне визнання своєї вини, обвинувачений не уникав викликів, а й добровільно видав свій одяг, який міг був пізніше використаний як доказ. ОСОБА_4 є військовослужбовцем, що вказує на його дисциплінованість і обов'язковість. Починаючи з 07.09.2023 до його затримання та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 11.10.2023 у ОСОБА_9 мав можливість переховуватися від органів досудового слідства, знищити докази, впливати на свідків, вчиняти кримінальні правопорушення. Просить врахувати поведінку обвинувачення після події 07.09.2023 до його фактичного затримання.
ОСОБА_4 раніше не був притягнутий до кримінальної відповідальності, за характером не агресивний, раніше зброю у побутових обставинах не використовував.
Фактично єдиним свідком сторони обвинувачення, на показах якого ґрунтується обвинувачення, є ОСОБА_10 , яка наразі перебуває у ДУ «Надержинщинська виправна колонія (№ 65)». ОСОБА_4 не має жодної можливості впливати на неї. З огляду на це твердження сторони обвинувачення про ризик тиску на свідків є безпідставними.
Покази інших свідків на кваліфікацію ні яким чином не впливають. Мають розбіжності та неточності. Отже, на думку захисника, відсутній ризик впливу на свідків (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Окрім того, наявність обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, умисел на який виник раптово на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, не може бути доказом продовження злочинної діяльності обвинуваченого. Можливість переховування від органів досудового слідства та суду у тому числі на тимчасово окупованій території України і тим самим вчинити іншій злочин - дезертирство без переконливих доказів є лише припущенням сторони обвинувачення.
ОСОБА_4 бажає встановити дійсні обставини справи, які мали місце на справді. Обвинувачений раніше не притягався до кримінальної відповідальності, має постійне місце реєстрації та проживання, військовослужбовець, не ухилявся від своїх громадянських обов'язків та став на захист України. Зміна запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, на думку захисника, дозволить ОСОБА_4 пройти медичний огляд та повернутися до захисту Батьківщини.
З огляду на відсутність реальних доказів існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та з урахуванням практики ЄСПЛ, сторона захисту наполягає на зміні запобіжного заходу з утримання під вартою на інший, не пов'язаний з триманням під вартою.
Вважає, що застосування альтернативних заходів, таких як домашній арешт або застава, є достатніми для забезпечення належної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи.
Захисник ОСОБА_5 проти задоволення клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді триманням під вартою заперечував, просив відмовити у його задоволенні, змінити запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою. ОСОБА_4 має бажання служити в ЗСУ, не має наміру ухилятись від суду, впливати на свідків.
Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження та дослідивши надані матеріали клопотання, дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Виходячи з положень розділу ІІ КПК України, зокрема статей 131, 176 вказаного Кодексу, запобіжні заходи, в тому числі тримання під вартою, є одними з видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Так, відповідно до вимог пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до частини першої статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також, наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
Відповідно до вимог статті 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів
Частиною третьою, п'ятою статті 199 КПК України встановлено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Виходячи з положень розділу ІІ КПК України, зокрема статей 131, 176 вказаного Кодексу, запобіжні заходи, в тому числі тримання під вартою, є одними з видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно з частиною першою статті 333 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
Відповідно до частини третьої статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до частини п'ятої статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини
У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.
Вирішуючи питання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
При цьому слід враховувати, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».
При вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу судом враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення «Лабіта проти Італії», згідно якого, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
Суди повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість, багато епізодична злочинна діяльність та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченим злочину, наявна можливість ухилення від явки до суду.
ОСОБА_4 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, який під час проходження військової служби, перебуваючи на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії - начальника другої групи протитанкових ракетних комплексів протитанкового відділення першого відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, 06.07.2023 став на злочинний шлях, та діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, наніс потерпілому ОСОБА_11 тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок отримання яких, останній загинув.
05.10.2023 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 11.10.2023 стосовно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Суд вважає встановленим продовження існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме: можливість запобігання спробам переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Садове Арбузинського р-ну Миколаївської області, громадянин України, не одружений, з середньою освітою, військовослужбовець за призивом під час мобілізації, на момент вчинення кримінального правопорушення обіймав посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - начальника другої групи протитанкових ракетних комплексів протитанкового відділення першого відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, у званні «солдат», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживав за адресою: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке, відповідно до статті 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, за яке законодавством передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років позбавлення волі, у зв'язку з чим наявний ризик того, що останній, з метою уникнення від даного покарання, буде переховуватись від суду.
Окрім того, ОСОБА_4 вказує на те, що покази свідків є суперечливими, зважаючи на що, може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні з метою змінити покази на свою користь.
Судовий розгляд даного кримінального провадження не закінчено та всіх свідків ще не допитано.
Тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватими у вчиненні злочинів, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте як за національним законодавством (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України), так і за практикою Європейського суду з прав людини, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Таким чином, вирішуючи питання продовження ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд бере до уваги тяжкість покарання, що йому загрожує в разі визнання його винним, обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме, в умовах воєнного стану, також виходить з того, що ризики здійснення обвинуваченим дій, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, які були підставою та були враховані при обранні стосовно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та на які посилається прокурор в клопотанні про продовження застосування запобіжного заходу, станом на цей час не зменшились та продовжують існувати.
Згідно вимог статті 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.
Таким чином, виходячи зі змісту статті 201 КПК України, підставою для зміни запобіжного заходу за клопотанням обвинуваченого чи захисника є, в тому числі, наявність нових обставин, які не були предметом судового розгляду, або зменшення встановлених ризиків, що пов'язано з плином судового розгляду.
Під час розгляду клопотання судом вивчалась можливість застосування стосовно ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків, не пов'язаного з триманням під вартою.
Однак, як встановлено у судовому засіданні, заявлені стороною обвинувачення ризики наразі продовжують існувати та не зменшилися, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, запобігання спробам переховування від суду, незаконно впливати на свідків, вчинення інших кримінальних правопорушень, суд на даній стадії судового провадження доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та продовження застосування запобіжного заходу стосовно ОСОБА_4 у виді тримання під вартою.
Отже, відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені статтею 176 КПК України, зможуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, та запобігати спробам вчинити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України, а відтак жодний з інших, більш м'яких запобіжних заходів, не здатний запобігти вказаним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Як встановлено та як наголошує на цьому сама сторона захисту, ОСОБА_4 вину свою не визнає.
Судове провадження не завершене, перебуває на стадії допиту свідків, всіх свідків ще не допитано.
Щодо доводів ОСОБА_4 та його бажання служити в ЗСУ, суд звертає увагу, що Законом України "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо порядку скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або його зміни з інших підстав" від 15 березня 2022 року № 2125-ІХ, встановлено порядок скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби, відповідно до якого, обвинувачений має право звернутися до прокурора з клопотанням про скасування цього запобіжного заходу і за результатами розгляду клопотання обвинуваченого, прокурор має право звернутися до суду, який розглядає кримінальне провадження з клопотання про скасування цій особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
У свою чергу, згідно з вимогами ст. 616 КПК України, у разі введення воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України підозрюваний, обвинувачений, який під час досудового розслідування або судового розгляду тримається під вартою, крім тих, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, умисного вбивства двох або більше осіб або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також підозрюваний, обвинувачений, який згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України на момент вчинення кримінального правопорушення займав особливо відповідальне становище, має право звернутися до прокурора з клопотанням про ініціювання перед слідчим суддею або судом питання про скасування цього запобіжного заходу для продовження та/або проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або військової служби за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського та офіцерського складу.
За результатами розгляду вказаного клопотання прокурор має право звернутися до слідчого судді або суду, який розглядає кримінальне провадження, з клопотанням про скасування цій особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для продовження та/або проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або військової служби за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського та офіцерського складу.
Відповідних клопотань від прокурора до суду не надходило.
Окрім того, статтею 81-1 Кримінального кодексу України передбачено умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби.
Так, згідно з цією статтею, під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21-5 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до положень п.2-1 ч.1 ст.537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби
Згідно з вимогами п.1 ч.1 ст.539 КПК України, відповідне клопотання подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
Беручи до уваги, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченому та позбавляє його можливості перешкодити інтересам правосуддя, зокрема, і запобіганню спробам переховуватися від суду, а також можливості вчинити інше кримінальне правопорушення, беручи до уваги відсутність обставин, які б перешкоджали обвинуваченому знаходитись у місцях попереднього ув'язнення, суд вважає за необхідне продовжити щодо обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою
За приписами частини четвертої статті 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Вирішуючи питання щодо визначення ОСОБА_4 розміру застави як альтернативного запобіжного заходу, у даному кримінальному провадженні, суд враховує приписи статей 177, 178, 182, 183 КПК України.
Виходячи з практики ЄСПЛ, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим степенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу.
Водночас, частиною четвертою статті 183 КПК України передбачено перелік випадків, коли слідчий суддя має право не визначати розмір застави, а саме: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини; щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.
Характер вчинення кримінального правопорушення, який спричинив загибель людини, з урахуванням підстав та обставин, передбачених статтями 177 та 178 КПК України, характер та обставини інкримінованого злочину, також дають підстави суду не визначати розмір застави у кримінальному провадженні відповідно до частини четвертої статті 183 КПК України, з огляду також на висновки Європейського суду з прав людини щодо обов'язку суду своїм рішенням забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
За таких обставин, на підставі вищевикладеного, зважаючи на правову позицію обвинуваченого, який вину в інкримінованому йому злочині не визнає, оскільки судове провадження не завершене, свідків не допитано, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, попередження переховуванню від суду, впливу на свідків, вчинення інших кримінальних правопорушень, суд на даній стадії судового провадження доходить висновку про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора та необхідність продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного стосовно ОСОБА_4 , на 60 днів, тобто до 04 жовтня 2025 року включно.
Згідно зі статтею 205 КПК України ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 176 - 178, 183, 194, 197, 199, 314-316, 369-372, 376, 392-395 КПК України, суд
постановив:
У задоволенні клопотання захисників, обвинуваченого - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити без змін - у виді тримання під вартою, продовживши строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 (шістдесят) днів, тобто до 04 жовтня 2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Строк дії ухвали до 04 жовтня 2025 року включно.
Повний текст ухвали відповідно до частини другої статті 376 КПК України складено та проголошено 06 серпня 2025 року.
Суддя ОСОБА_1