Справа № 203/4519/25
Провадження № 1-кс/0203/2679/2025
31 липня 2025 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:
слідчого судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
представника власника майна - адвоката ОСОБА_3 ,
слідчої - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі клопотання представника власника майна ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №12022041660000624 від 14.10.2022
30.06.2025 адвокат ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 звернувся до суду з клопотанням, в якому просить скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 травня 2024 року на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_5 .
Клопотання обґрунтовано тим, що арешт вказаної частини будинку триває більше одного року, проте у кримінальному провадженні понад двох років жодній особі не повідомлено про підозру, слідчі дії з арештованим майном не проводяться, чим порушуються права ОСОБА_5 на вільне володіння майном. Також звернуто увагу, що арешт за ухвалою слідчого судді від 29.05.2024 був накладений за клопотанням слідчого, тобто за зверненням неналежного суб'єкта, яким мав бути прокурор; арештоване майно не відповідає ознакам речового доказу згідно зі ст. 98 КПК України; арешт накладений на нерухоме майно, яке розташоване по вулиці «Кузбаська», яка перейменована в грудні 2023 на вул. Юхима Павловського, тобто на майно, яке розташоване за неіснуючою адресою. Крім того, ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23.05.2024 слідчому було відмовлено в задоволенні клопотання про арешт цього ж майна (справа № 202/7618/22, провадження № 1-кс/202/3492/2024), при цьому, на думку адвоката, клопотання слідчого, яке було задоволено слідчим суддею, є ідентичним. У кримінальному провадженні № 12022041660000624 відсутня потерпіла особа. Після відмови у задоволенні клопотання про арешт майна було залучено як потерпілу ОСОБА_6 . Проте остання не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 . З кінця лютого 2022 вона не спілкувалася зі своїм братом ОСОБА_7 , не цікавилася станом його здоров'я, а 16.03.2022 взагалі виїхала за межі країни. Станом на 02.07.2024 ОСОБА_6 не зверталася до нотаріуса щодо прийняття спадщини. На думку адвоката, слідчим не доведено, що житловий будинок АДРЕСА_1 був знаряддям кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, зберіг на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
У судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 заявлене клопотання підтримав, просив скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 травня 2024 року на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_5 .
Слідча проти задоволення клопотання заперечувала, просила у його задоволенні відмовити. Зазначила, що на даний час відповідно до постанови Дніпропетровської обласної прокуратури від 24.06.2025 у кримінальному провадженні змінена підслідність за слідчими СВ ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області. У зв'язку із розглядом даного клопотання матеріали кримінального провадження № 12022041660000624 були надіслані до суду, фактично слідчі дії СВ ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області у даному кримінальному провадженні ще не проводились. Згідно ухвали Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 травня 2024 року арешт на майно накладений лише в частині відчуження майна, що не позбавляє його власника реалізації інших прав законного володільця.
Слідчий суддя, дослідивши додані до клопотання докази, а також матеріали кримінального провадження, приходить до наступних висновків.
Слідчим суддею встановлено, що 14.10.2022 ВП № 2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області було розпочате кримінальне провадження за № 120220416600000624 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
В подальшому підслідність цього кримінального провадження була визначена за СВ ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області.
В межах даного кримінального провадження здійснюється досудове розслідування за фактом заволодіння шахрайським шляхом 1/2 частиною будинку АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_7 , який помер у вересні 2022 року.
Постановою слідчого від 07.05.2024 це нерухоме майно було визнано речовим доказом.
Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2024 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2024 року, накладений арешт на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом заборони її відчуження.
При накладенні арешту на це майно слідчий суддя виходив із доведеності підстав вважати, що був вчинений злочин та існують ризики відчуження цього майна новим власником ОСОБА_5 , що зашкодить досудовому розслідуванню.
У своєму клопотанні про скасування арешту представник ОСОБА_5 посилається на безпідставність та необґрунтованість арешту, а також порушення накладеним арештом її права власності.
При вирішенні питання щодо скасування арешту слідчий суддя виходить із того, що згідно з положеннями статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Зокрема, згідно з пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
В цьому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (частина 3 статті 170 КПК України).
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Норми частини другої статті 173 КПК України зобов'язують слідчого суддю при вирішенні питання про арешт майна враховувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу), розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до частини першої статті 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Слідчий суддя бере до уваги, що на цей час досудове розслідування у кримінальному провадженні не закінчено. Нерухоме майно, арешт якого просить скасувати представник ОСОБА_5 , залишається речовим доказом у кримінальному провадженні, оскільки могло бути об'єктом кримінально протиправних дій, тобто це майно відповідає критеріям, визначеним у статті 98 КПК України.
Звернувшись із клопотанням про скасування арешту, власник майна та її представник не надали достатніх даних вважати, що арешт накладено необґрунтовано чи потреба в подальшому арешті майна відпала.
Твердження щодо безпідставності накладення арешту за клопотанням слідчого, а не прокурора, не відповідають вимогам статті 171 КПК України, яка наділяє слідчого повноваженнями звернутися до слідчого судді з клопотанням про арешт майна за погодженням з прокурором. У даному випадку слідчий за погодженням із прокурором звернувся з клопотанням про арешт майна, тобто таке звернення відповідає вимогам закону.
Той факт, що раніше слідчому було відмовлено в арешті того самого майна не спростовує обґрунтованості арешту і не підставою для його скасування, оскільки положення статей 171 - 172 КПК України не містять жодних виключень чи обмежень щодо повторного звернення з клопотанням про арешт майна. Тим більше, що мотиви відмови та мотиви задоволення клопотань слідчого були наведені та обґрунтовані слідчим суддею у відповідних ухвалах.
Також слідчий суддя вважає, що не повідомлення у кримінальному провадженні на цьому етапі досудового розслідування жодній особі про підозру не впливає на виправданість арешту майна, оскільки арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для утримання майна під арештом і не вимагає обов'язкового повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення і не пов'язує можливість арешту виключно з наявністю у кримінальному провадженні особи, якій повідомлено про таку підозру.
Сама ж по собі зміна назви вулиці, на якій розташоване арештоване майно, не спростовує обґрунтованість арешту такого майна та не є підставою для його скасування.
Доводи про те, що особі, яка залучена слідчим до участі у кримінальному провадженні як потерпіла, кримінальним правопорушення не завдано шкоду, оскільки вона не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 , не спростовують необхідність подальшого арешту майна, оскільки досудове розслідування триває, вказані обставини підлягають з'ясуванню під час досудового розслідування, слідчий і прокурор у разі встановлення завдання шкоди іншій особі не позбавлені можливості залучити її у подальшому до участі у кримінальному провадженні.
На переконання слідчого судді, на цьому етапі досудового розслідування є достатні підстави вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення і частка житлового будинку, на яку накладено арешт, може бути об'єктом кримінально-протиправних дій, так як за обставинами кримінального провадження ОСОБА_7 перед своєю смертю подарував свою частку нерухомого майна ОСОБА_5 , яка є для нього сторонньою особою, іншого власного житла не мав. Ці обставини з огляду на інший факт, який розслідується в цьому ж кримінальному провадженні, де особою перед смертю було відчужено своє майно також на користь ОСОБА_5 , дають слідчому судді достатні підстави вважати, що правочин щодо відчуження частки майна міг бути вчинений без дійсної волі ОСОБА_7 , що виправдовує подальше застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, оскільки у кримінальному провадженні не проведені всі необхідні слідчі та процесуальні дії.
Слідчий суддя вважає, що на цей час залишаються наявними ризики, з яких слідчий суддя виходив при накладенні арешту.
Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. the United Kingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Доводи заявника, викладені в клопотанні, стосовно того, що в застосуванні арешту відпала потреба, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Приймаючи до уваги вищевикладене, виходячи із завдань кримінального провадження, беручи до уваги ознаки складу кримінального правопорушення, який розслідується в межах даного кримінального провадження, а також факт не доведення необґрунтованості застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, як і не надання доказів того, що відпали підстави для накладення зазначеного арешту, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання є необґрунтованим.
Крім того, слідчим суддею був застосований найменш обтяжливий спосіб арешту - заборона відчуження, отже ОСОБА_5 не позбавлена права володіння та користування арештованим майном.
Також слідчим суддею не встановлено будь-яких нових обставин та доводів, яких не існувало на час накладення арешту на майно, вказане в клопотанні, за яких би на даний час відпала потреба у застосуванні вказаного виду заходу забезпечення кримінального провадження.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 170, 174, 376, 369- 372 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання представника власника майна ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №12022041660000624 від 14.10.2022 відмовити.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складений та проголошений 05.08.2025 о 17.00 год.
Слідчий суддя ОСОБА_1