Київський апеляційний суд
6 серпня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції з використанням підсистеми "Електронний суд" кримінальне провадження № 12021111310002236 щодо застосування примусових заходів медичного характеру до
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Києва, громадянина України,
що зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 ,
проживає за адресою:
АДРЕСА_2 , не судимого,
за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст.259 КК України,
за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2024 року,
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10.10.2024 до ОСОБА_7 застосовано примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст.259 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_8 просить ухвалу суду першої інстанції змінити та виключити з її мотивувальної частини посилання на наявність у ОСОБА_7 умислу.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає, що у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує, серед іншого, чи мало місце суспільно небезпечне діяння (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення), чи вчинено це суспільно небезпечне діяння цією особою, чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання.
Неосудна особа, тобто особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру. І з огляду на положення ст.ст.23, 24 КК України, якими дається визначення понять "вина" та "умисел", умисел є ознакою усвідомленої вольової діяльності людини і є неможливим у разі порушення психічних функцій, у зв'язку з якими особа не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними.
З висновку судово-психіатричної експертизи № 313 від 29.11.2023 вбачається, що ОСОБА_7 під час вчинення інкримінованих йому дій і в даний час страждав та страждає на хронічне психічне захворювання - шизоафективний розлад, маніакальний тип (МКХ F-25.0). ОСОБА_7 під час вчинення інкримінованих йому дій не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_7 в даний час не здатний повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Отже, з вказаним станом несумісні умисел, мотив і мета як елементи суб'єктивної сторони складу саме кримінального правопорушення, які встановлюються лише щодо осудної особи. А тому, викладаючи в ухвалі обставини вчинення суспільно небезпечного діяння, визнані доведеним, в частині наявності у ОСОБА_7 прямого умислу, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити; доводи захисника, який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора; провівши судові дебати, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її належить задовольнити, з таких підстав.
Як встановив суд, 17 грудня 2021 року близько 14 години ОСОБА_7 прийшов до Комунального закладу Фастівської міської ради "Фастівський центр первинної медико-санітарної допомоги" (далі - лікарня), розташованого за адресою: Київська область, м. Фастів, вул. Льва Толстого, 28, щоб отримати сертифікат про вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. У подальшому ОСОБА_7 , перебуваючи у стані неосудності, будучи обурений тим, що не отримав сертифікат про вакцинацію у найкоротші терміни, підійшов до приймального відділення лікарні і, діючи умисно, з прямим умислом, достовірно знаючи та усвідомлюючи, що інформація, яку він має намір поширити, є неправдивою, та розуміючи, що таке повідомлення створить обстановку страху у населення, а також порушить громадську безпеку, в усній формі повідомив працівникам лікарні, що у разі, якщо йому негайно не видадуть сертифікат про вакцинацію, він підірве вибуховий пристрій, який приніс з собою, всередині вказаного закладу охорони здоров'я, після чого залишив приміщення приймального відділення.
Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_7 у стані неосудності суспільно небезпечного діяння, яке передбачене ч.2 ст.259 КК України, - завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, якщо об'єктами завідомо неправдивого повідомлення стали заклади охорони здоров'я, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються сукупністю наявних у ньому доказів, і ніким з учасників судового провадження не оспорюються, як і обґрунтованість застосування примусового заходу медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для зміни або скасування ухвали, колегія суддів не вбачає.
Разом з тим, доводи прокурора про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, яке виразилось у посиланні на наявність у ОСОБА_7 прямого умислу, є слушними.
Осудність є однією із загальних ознак суб'єкта злочину, юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності. Виходячи з визначених критеріїв, відповідний стан особи характеризується здатністю усвідомлювати значення своїх дій (бездіяльності) і керувати ними.
Неосудна особа позбавлена такої здатності внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.
Виходячи з положень ст.ст.23, 24 КК України умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання.
Усвідомлення означає розуміння не лише фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об'єкта, предмета, об'єктивної сторони складу конкретного кримінального правопорушення, а і його негативного соціального значення у виді суспільної небезпеки.
Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
Отже, умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб'єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов'язковою передумовою чого є осудність.
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 313 від 29.11.2023 ОСОБА_7 під час вчинення інкримінованих йому дій і в даний час страждав та страждає на хронічне психічне захворювання - шизоафективний розлад, маніакальний тип (МКХ F-25.0). ОСОБА_7 під час вчинення інкримінованих йому дій не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_7 в даний час не здатний повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує застосування примусових заходів медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
З таким станом, який є юридичним критерієм неосудності, несумісні наявність у свідомості чітко сформованого умислу у розумінні ст.24 КК України, а також його інтелектуальної та вольової ознак як елементів суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення.
Тому висновки суду, що ОСОБА_7 , маючи прямий умисел, вчинив інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння, не ґрунтуються на правильному тлумаченні закону України про кримінальну відповідальність, яке б відповідало його точному змісту, що беззаперечно, є свідченням його неправильного застосування.
Колегія суддів звертає увагу, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру гарантує захист прав, свобод та законних інтересів осіб з психічними розладами, тому розгляд таких проваджень має спеціальну процедуру.
Зокрема, ст.505 КПК України передбачено, що обставинами, які підлягають доказуванню у такому кримінальному проваджені є: час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння; вчинення цього суспільно небезпечного діяння цією особою. При цьому також встановлюються й інші обставини, зокрема, інформація про психічні розлади, поведінка, небезпечність особи, характер і розмір завданої шкоди, тощо.
Тобто предмет доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел та його ознаки є елементами суб'єктивної сторони саме кримінального правопорушення та встановлюються лише щодо осудної особи, на що суд першої інстанцій увагу не звернув.
Згідно з ст.409 КПК України підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Тому відповідно до вимог ст.ст.408, 413 КПК України неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, тобто неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту, є підставою для зміни ухвали суду першої інстанції шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на наявність у ОСОБА_7 прямого умислу та усвідомлення ним суспільно небезпечних наслідків після завідомо неправдивого повідомлення про підготовку вибуху у виді створення обстановки страху у населення та порушення громадської безпеки і задоволення апеляційної скарги прокурора.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити.
Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_7 змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання на наявність у ОСОБА_7 прямого умислу та усвідомлення ним суспільно небезпечних наслідків після завідомо неправдивого повідомлення про підготовку вибуху у виді створення обстановки страху у населення та порушення громадської безпеки при вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст.259 КК України.
У решті ухвалу суду залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3