03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22/-ц/824/7193/2025
02 липня 2025 року м. Київ
Справа № 367/9795/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 грудня 2024 року, ухвалене у складі судді Горбачової Ю.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Київської області Микитин Оксани Степанівни про стягнення 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України,
встановив:
У листопаді 2023 року позивач ОСОБА_1 , що діє в інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до приватного виконавця Київської області Микитин О.С. про стягнення 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, в якому просить стягнути з відповідача кошти у розмірі 5236 грн. 01 коп. на користь його малолітньої доньки - ОСОБА_2 , відповідно до ст. 625 ЦК України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 14 грудня 2020 року Суворовським районним судом міста Одеси (справа № 523/6790/19) винесено рішення за позовом ОСОБА_3 про стягнення з нього аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої він є. За результатом апеляційного розгляду позов ОСОБА_3 задоволено частково, а саме зменшено розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12000 гривень до 8000 гривень щомісячно.
Зазначає, що виконавчий лист за вказаним рішенням було подано з порушенням територіальної підвідомчості до Вишневого ДВС, який повернуто стягувачу 20.02.2023 року. 20.02.2023 стягувач подала виконавчий лист до приватного виконавця Говорова П.В., який прийняв до виконання за заявою стягувача виконавчий лист в рамках справи про аліменти 523/6790/19. Проте, 07.03.2023 приватний виконавець Говоров П.В., повернув за заявою стягувача виконавчий лист. Далі 20.03.2023 стягувач подала виконавчий лист до приватного виконавця Микитин О.С., яка прийняла його до виконання за заявою стягувача в рамках справи про аліменти 523/6790/19 та відкрила виконавче провадження № 71343903, однак 06.04.2023 також повертає за заявою стягувача виконавчий лист. 10.04.2023 стягувач знову подала виконавчий лист до приватного виконавець Микитин О.С., яка прийняла його до виконання в рамках справи про аліменти 523/6790/19 та відкрила ВП № 71521985.
Позивач зазначає, що у період часу з 10.04.2023 по 20.11.2023 в рамках ВП № 71521985 він перераховував приватному виконавцю Микитин О.С. аліменти на утримання дитини, а саме : 10.04.2023 в сумі 10 грн. та 100 000 грн.; 17.04.2023 в сумі 120 000 грн.; 20.04.2023 в сумі 36 015 грн.; 24.04.2023 в сумі 300 грн.; 30.04.2023 в сумі 8000 грн.; 31.05.2023 в сумі 8000 грн.; 27.06.2023 в сумі 8000 грн.; 25.08.2023 в сумі 8000 грн.; 28.09.2023 в сумі 8000 грн.; 30.10.2023 в сумі 8000 грн.; 20.11.2023 в сумі 8000 грн.
Однак, перераховані ним аліменти відповідач, порушуючи приписи ч.2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», не перерахувала наступного дня стягувачу, а тримає на своїх рахунках, що є незаконним і завдає значних моральних страждань для позивача і її батька через зневіру у верховенство права та беззаконність та змову приватного виконавця.
Позивач вважає, що стягувач (мати дитини) діє не в інтересах дитини, а за змовою з виконавцем вони позбавляють дитину коштів, які є її власністю.
Позивач вважає, що оскільки відповідач тримає на своїх рахунках кошти, які є власністю дитини, а враховуючи, що законодавець прописав як мав би поступати приватний виконавець, якщо немає реквізитів стягувача, то такі дії відповідача підпадають під ст. 625 ЦК України, а тому відповідач має сплатити 3% річних.
Позивач вважає за доцільне застосування індексу інфляції за прострочення зобов'язання виплатити суму боргу, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
За розрахунком позивача 3% річних станом на 25.11.2023 за всі суми приведених вище аліментів складає в загальному суму 5236,01 грн.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою та поясненнями до неї, у якій просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Вказує, що рішеннями суду від 01.04.2024 року у справі №523/19288/23, від 26.02.2024 року у справі № 523/22058/23, від 04.07.2024 року у справі № 523/19887/23, від 28.09.2023 року у справі № 523/7037/22 було встановлено, що приватним виконавцем Микитин О.С. не виконано вимогу ч.2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», а тому стягнення пені за невиконання рішень суду є обґрунтованим способом захисту та таким, який спрямований на захист прав дитини.
Висновки суду про те, що позивач у судове засідання 30 грудня 2024 року не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 не був повідомленим належним чином про дату розгляду справи, а вказана заява про розгляд справи без участі позивача була направлена для судового засідання, яке відбувалось 02 квітня 2024 року.
Додатково повідомляє, що попередній розрахунок судових витрат за розгляд в суді апеляційної інстанції складає 6000 грн.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилався на те, що жодних повідомлень про призначення справи до розгляду в судове засідання на 30 грудня 2024 року він не отримував, тому суд позбавив його права бути присутнім на судовому засіданні, провівши засідання без виклику сторін.
Вказані доводи не відповідають матеріалам справи, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Ірпінського міського суду від 12 січня 2024 року було відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом) сторін та призначено до розгляду по суті на 07 лютого 2024 року.
16 січня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Горбачової Ю.В.
Ухвалою суду від 29 січня 2024 року зазначена заява була визнана необґрунтованою, та передано заяву про відвід на розгляд іншого судді.
Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області Шестопалової Я.В. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Горбачової Ю.В. було відмовлено.
Дані про проведення судового засідання 07 лютого 2024 року в матеріалах справи відсутні, відповідно до копії судової повістки про виклик до суду , справу було призначено до розгляду в судове засідання на 02 квітня 2024 року.
01 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» позивачем було подано заяву про розгляд справи без участі позивача ( а.с. 90-91).
Даних про відкладення судового засідання, призначеного на 02 квітня 2024 року, матеріали справи не містять.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні, суд ухвалив рішення без учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засіданні за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції також зазначив, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Відповідно до вимог ч. 4 - 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
З викладеного вбачається, що судове засідання у даній справі було призначене на 02 квітня 2024 року, проте в судове засідання сторони не з'явились, позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Рішення було ухвалено судом за відсутності учасників справи, однак датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення - 30 грудня 2024 року, про що зазначено у оскаржуваному рішенні.
Таким чином, підстави, визначені п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, які є обов'язковими для скасування судового рішення ( розгляд справи за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання), у даному випадку відсутні.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зізмісту позовної заяви та наведених обґрунтувань позивача вбачається, що ОСОБА_1 фактично оскаржує дії приватного виконавця Київської області Микитин О.С. щодо порушення приватним виконавцем вимог законодавства в частині порядку направлення стягнутих грошових коштів стягувачу в рамках виконавчого провадження, а тому суд вважав, що звернення до Ірпінського міського суду Київської області з позовною заявою про стягнення 3% річних є невірно обраним способом захисту порушеного права. Оскільки позивач не довів підстав для виникнення у нього чи його малолітньої дочки права вимоги 3% річних з приватного виконавця Микитин О.С., то суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.
З висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 колегія суддів погоджується, проте вважає підстави відмови у позові (невірно обраний спосіб захисту) помилковими.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 є батьком малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 24 січня 2018 року.
10.04.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Микитин О.С., за результатами розгляду виконавчого листа у справі № 523/6790/19, виданого 30.07.2021 року Суворовським районним судом м. Одеси, було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 71521985, про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 8000 (восьми тисяч) грн. щомісячно, починаючи з 02.05.2019 року і до повноліття доньки, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією постанови про відкриття ВП.
Позивачем на рахунок приватного виконавця Микитин О.С., в рамках ВП № 71521985, було особисто перераховано грошові кошти що підтверджується копіями квитанцій (платіжних інструкцій) про переказ грошових коштів від 10.04.2023 року у розмірі 10 грн., від 10.04.2023 року у розмірі 100 000 грн., від 17.04.2023 року у розмірі 120 000 грн., від 20.04.2023 року у розмірі 36 015 грн., від 24.04.2023 року у розмірі 300 грн.
Також позивачем надані платіжні інструкції від 30.04.2023 року у розмірі 8000 грн., від 31.05.2023 року у розмірі 8000 грн., від 27.06.2023 року у розмірі 8000 грн., від 27.07.2023 року у розмірі 8000 грн., від 25.08.2023 року у розмірі 8000 грн., від 28.09.2023 року у розмірі 8000 грн., від 30.10.2023 року у розмірі 8000 грн., від 20.11.2023 року у розмірі 8000 грн., платником у яких зазначена ОСОБА_4 , яка здійснила переказ коштів приватному виконавцю Микитин О.С. з призначенням платежу «оплата згідно рішення суду № 523/6790/19 від ОСОБА_1 »
Згідно копії довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 24.04.2023 року № 71521985/8345 виданої приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Микитин О.С. та копії довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 01.11.2023 року № 71521985/55539 виданої приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим П.В., заборгованість зі сплати аліментів станом на 10.04.2023 року та 01.11.2023 року відповідно, у позивача, в рамках виконавчого провадження, відсутня.
На підтвердження вказаного, позивачем 01.04.2024 року до поданої заяви додано копію відповіді приватного виконавця виконавчого округу Київської області Микитин О.С. від 14.03.2024 року № 71521985/16430, зі змісту якої вбачається, що грошові кошти в розмірі 320 055,79 грн. знаходяться на рахунку з обліку депозитних сум приватного виконавця. При цьому, 14.03.2024 року, стягувачу було повторно направлено вимогу щодо надання банківських реквізитів для перерахування грошових коштів в рамках ВП № 71521985 на його поштову та електронну адреси. Станом на дату відповіді реквізити від стягувача не надходили ( а.с. 92).
Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 28 вересня 2023 року було частково задоволено скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Київської області Микитин О.С.
Зокрема, визнано неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Київської області Микитин О.С. у виконавчому провадженні № 71343903 щодо не направлення стягувачу ОСОБА_3 коштів, які надійшли від боржника на рахунок приватного виконавця в рахунок добровільного погашення заборгованості зі сплати аліментів, не пізніше наступного дня поштовим переказом згідно вимог ч. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Микитин О.С. у виконавчому провадженні № 71343903 щодо повернення (переказу) коштів боржнику ОСОБА_1 , сплачених ним добровільно в рахунок погашення заборгованості по аліментам.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що відповідач тримає кошти на своїх рахунках незаконно, оскільки під час подання стягувачем - ОСОБА_3 заяви на виконання, приватний виконавець не перевірила присутність або відсутність реквізитів для перерахування коштів. Мати дитини - ОСОБА_3 намагається діяти не в інтересах дитини, при цьому приватний виконавець за змовою з ОСОБА_3 позбавляють дитину коштів, які є її власністю, не переказуючи кошти стягувачу. Тому позивач вважає наявними підстави для застосування положень ч.2 ст. 625 ЦПК України і стягнення 3% річних у сумі 5236,01 грн. на рахунок його малолітньої доньки - ОСОБА_2 , внаслідок неперерахування коштів приватним виконавцем стягувачу на наступний робочий день, в рамках ВП 71521985.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦПК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 16 травня 2018 року № 14-16цс18, за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Таким чином, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Отже, право на застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України (стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції), виникає у особи в разі порушення боржником грошового зобов'язання.
Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, що між сторонами у справі приватним виконавцем Микитин О.С. та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_1 , виникли грошові зобов'язання. Матеріали справи не містять даних про те, що приватний виконавець Микитин О.С. є боржником, а ОСОБА_2 , законним представником якої є ОСОБА_1 , - стягувачем у зобов'язальних правовідносинах, що виникли на підставі договору, закону чи судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 вказаного Закону, приватний виконавець уповноважений зберігати кошти, цінні папери або інші цінності, що вилучаються у боржника за результатами вчинення виконавчих дій, для подальшої їх передачі стягувачу.
Частиною 1 ст. 37 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що приватний виконавець несе за свої рішення, дії чи бездіяльність та завдану третім особам шкоду адміністративну чи кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, установлених законом, а також дисциплінарну відповідальність у порядку, встановленому цим Законом.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 757/4091/20-ц «спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов'язані з примусовим виконанням судового рішення, у яких державна виконавча служба є суб'єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов'язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.»
Враховуючи викладене, оскільки приватний виконавець Микитин О.С. є суб'єктом примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів, а не боржником у грошовому зобов'язанні, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України - відсутні.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що станом на час подання апеляційної скарги вже є декілька судових рішень, якими встановлені факти невиконання приватним виконавцем Микитин О.С. вимог ч.2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», правового значення для вирішення даного спору не мають, оскільки позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення трьох відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України, що передбачає відповідальність за порушення ( тобто прострочення виконання) грошового зобов'язання, якого між сторонами у даній справі не виникло.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та безпідставними, що є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 грудня 2024 року та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 грудня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного виконавця Київської області Микитин Оксани Степанівни про стягнення 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає за винятком випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 07 серпня 2025 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.