Провадження № 11-кп/821/549/25 Справа № 703/3639/24 Категорія: ч.1 ст. 286-1 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
07 серпня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участі:
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Смілянської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 травня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Сунки Смілянського району Черкаської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитини - сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фізичну особу-підприємця, учасника бойових дій, інваліда ІІ групи, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286-1 КК України, та, із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі чотирьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 68000 (шістдесят вісім тисяч) гривень 00 копійок, із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Стягнуто з ОСОБА_7 у дохід держави 1514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) гривень 56 (п'ятдесят шість) копійок процесуальних витрат на залучення експерта.
Вирішена доля речових доказів відповідно до ст.100 КПК України.
Згідно вироку міськрайонного суду ОСОБА_7 23 грудня 2023 року близько 18 години 35 хвилин керуючи у стані алкогольного сп'яніння технічно-справним автомобілем «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Героїв Холодноярців у місті Сміла Черкаського району Черкаської області від вул. Лізи Чайкіної у напрямку до вул. Кам'янської із перевищенням максимально допустимої швидкості руху у населених пунктах, у порушення вимог п.14.2 в) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2021 року, розпочав обгін попутного транспортного засобу, не впевнившись, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, внаслідок чого допустив зіткнення із автомобілем «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_11 , що рухався по вул. Героїв Холодноярців у зустрічному напрямку від вул. Кам'янської до вул. Лізи Чайкіної.
У результаті виниклої дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_11 , згідно висновку судово-медичної експертизи №05-6-01/161 від 12 червня 2024 року, отримав тілесні ушкодження що за ознакою тривалого розладу здоров'я відносяться до категорії середньої тяжкості, а саме перелом ІІ і ІІІ плюсневих кісток лівої стопи,.
Згідно висновку експерта №СТ/180Е-24 від 24 червня 2024 року, в діях водія ОСОБА_7 вбачається невідповідності вимогам п.14.2 в) Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, перебували у причинному зв'язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, та на виконання яких він не мав перешкод технічного характеру.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом кваліфіковані як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, за що передбачена кримінальна відповідальність відповідно до вимог ч.1 ст.286-1 КК України.
Не погоджуючись з вироком суду прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Смілянської окружної прокуратури ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій не заперечуючи кваліфікацію кримінального правопорушення, доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 , просить вирок міськрайонного суду скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі обвинуваченого внаслідок м'якості, та ухвалити новий вирок, яким визнати винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, та призначити йому покарання у виді 1 року позбавлення волі із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. В іншій частині вирок щодо ОСОБА_7 залишити без змін. Просить дослідити, під час апеляційного розгляду дані, що характеризують особу обвинуваченого.
Апеляційні вимоги обгрунтував тим, що суд першої інстанції безпідставно призначив покарання обвинуваченому ОСОБА_7 із застосуванням положень ст.69 КК України, що призвело до його м'якості. Вважає, що судом необгрунтовано визнано щире каяття обвинуваченого та вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких обставин (загострення хронічного захворювання та необхідність звернення до медичних працівників) як пом'якшуючі обставини, оскільки матеріали кримінального провадження не містять належних доказів про їх наявність.
Зауважує, що ОСОБА_7 визнав вину, проте водночас просив його виправдати, оскільки він за свої дії вже нібито поніс адміністративну відповідальність, коли притягувався судом за ст.124 та ч.1 ст.130 КУпАП.
Вважає, що ОСОБА_7 надав суду нещирі та суперечливі показання щодо обставин дорожньо-транспортної події, зокрема, обгрунтував керування ним автомобілем у стані сп'яніння наявністю захворювання легень - «астми» та вимушеного слідування за кермом транспортного засобу з метою невідкладного прибуття у медичний заклад для отримання кваліфікованої допомоги. При оформленні ДТП працівниками поліції на місце події приїжджала карета швидкої медичної допомоги, при цьому обвинувачений жодних скарг щодо свого здоров'я не виказував, не вказував про виникнення «асматичних припадків». Також, ОСОБА_7 вказав що у момент погіршення стану здоров'я у день події ним викликалася швидка медична допомога, яка відмовилась приїхати до закладу відпочинку «Хуторок» де він перебував через оголошення сигналу «повітряної тривоги», через що він вимушено сів за кермо та попрямував до лікарні. Однак, зазначив, що ці доводи обвинуваченого повністю спростовуються долученими прокурором до кримінального провадження скрин-шотами із відповідних офіційних сайтів мап «повітряних тривог», з яких вбачається протилежне - дане оповіщення оголошувалось 23.12.2023 лише одного разу - через більш ніж 3 години після настання ДТП.
Апелянт вважає, що та обставина, що потерпілий ОСОБА_11 не має претензій до обвинуваченого та просив суд застосувати до нього якнайменше покарання, не може бути підставою для застосування щодо обвинуваченого вимог ч.1 ст.69 КК України.
Заслухавши доповідь головуючого - судді, думку прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, захисника та обвинуваченого, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора і просили вирок суду першої інстанції залишити без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.
Цих вимог закону місцевим судом дотримано не було.
Висновок суду щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення передбаченого за ч.1 ст.286-1 КК України при обставинах, наведених у вироку, відповідає матеріалам провадження і ґрунтується на підставі об'єктивних доказів, які безпосередньо досліджені судом першої інстанції та яким надана відповідна оцінка, що не оспорюється в апеляційній скарзі прокурора.
Дії ОСОБА_7 судом кваліфіковані вірно за ч.1 ст.286-1 КК України та не оспорюються сторонами кримінального провадження, тому суд не проводить детальний їх аналіз і відповідно до ст.404 КПК України перевіряє вирок суду лише в межах апеляційної скарги.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України та роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів і повинно відповідати принципам законності, справедливості, обґрунтованості і гуманізму.
Принцип гуманізму у кримінальному праві - це не лише гуманне ставлення до особи, яка вчинила злочин, але і в першу чергу до потерпілого і до встановлених суспільством непорушних правил суспільних відносин.
Тому, при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особливості конкретного злочину, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, та взяти до уваги інтереси потерпілих, які зазнали шкоди.
Проте зазначених вимог закону судом першої інстанції належним чином дотримано не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Виходячи з вимог п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства, а саме про можливість застосування вимог ст.69 КК України та призначення більш м'якого покарання у виді штрафу.
Норма статті 69 КК України, передбачає, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Обираючи вид покарання обвинуваченому, суд першої інстанції не в повній мірі врахував суспільну небезпечність вчиненого злочину, який хоча вчинений з необережності, є нетяжким злочином, проте вчинений з грубим порушенням Правил дорожнього руху України в стані алкогольного сп'яніння (1,33 проміле) а саме, ОСОБА_7 рухаючись із перевищенням максимально допустимої швидкості руху у населених пунктах, розпочав обгін попутного транспортного засобу, не впевнившись, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, внаслідок чого допустив зіткнення із автомобілем «Renault Kangoo», що рухався у зустрічному напрямку.
Приділяючи увагу позитивній характеристиці обвинуваченого за місцем проживання, визнанню провини в повному обсязі, відшкодування заподіяної шкоди потерпілому, позицію потерпілого, який жодних претензій до обвинуваченого не мав та просив суд застосувати до останнього якнайменше покарання, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, одружений, має на утриманні малолітню дитину, є фізичною особою-підприємцем, є учасником бойових дій та внаслідок отриманих захворювань, які пов'язані з захистом Батьківщини, є інвалідом ІІ групи, за відсутності обставин, що обтяжують покарання, місцевий суд не звернув уваги на наслідки, що настали від кримінального правопорушення - ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді переломів ІІ і ІІІ плюсневих кісток лівої стопи, що відносяться до категорії середньої тяжкості. Також суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_7 усвідомлюючи, що він керує джерелом підвищеної небезпеки, грубо порушив Правила дорожнього руху України, сів за кермо в стані алкогольного сп'яніння (1,33 проміле), чим створив серйозну загрозу життю та здоров'ю всіх учасників дорожнього руху - водіїв та пасажирів транспортних засобів, перевищив максимально допустиму швидкість, вчинив ДТП на смузі зустрічного руху, тому апеляційна скарга прокурора щодо м'якості призначеного покарання є обгрунтованою та підлягає до задоволення.
Санкція ч.1 ст.268-1 КК України передбачає відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк від трьох до п'яти років.
У зв'язку з необхідністю погіршення становища обвинуваченого, колегія суддів вважає, що вирок в частині призначеного покарання підлягає скасуванню із постановленням вироку апеляційним судом.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 за ч.1 ст.286 - 1 КК України, колегія суддів, у відповідності із вимогами ст.65, 66, 67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є необережний, нетяжкий, дані про особу обвинуваченого, який по місцю проживання характеризується позитивно, вину визнав у повному обсязі та відшкодував потерпілому завдані ним збитки, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, одружений, має на утриманні малолітню дитину, є фізичною особою-підприємцем, є учасником бойових дій та внаслідок отриманих захворювань, які пов'язані з захистом Батьківщини, є інвалідом ІІ групи, позицію потерпілого ОСОБА_11 , який не має претензій до обвинуваченого та просив застосувати до останнього якнайменше покарання, відсутність цивільного позову.
При призначенні покарання ОСОБА_7 , колегія суддів також враховує наявність пом'якшуючих покарання обставин та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Разом з тим, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги прокурора щодо відсутності факту щирого каяття обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення. Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, ОСОБА_7 визнав вину, проте водночас просив його виправдати, оскільки він за свої дії вже поніс адміністративну відповідальність, коли притягувався судом за ст.124 та ч.1 ст.130 КУпАП. Також надав суду суперечливі показання щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, обгрунтував керування ним автомобілем у стані сп'яніння наявністю захворювання легень - «астми» та вимушеного слідування за кермом транспортного засобу з метою невідкладного прибуття у медичний заклад для отримання кваліфікованої допомоги. При оформленні ДТП працівниками поліції на місце події приїжджала карета швидкої медичної допомоги, при цьому обвинувачений жодних скарг щодо свого здоров'я не виказував, не вказував про виникнення «асматичних припадків», що підтверджується показаннями самого обвинуваченого та свідка ОСОБА_12 . Також, ОСОБА_7 вказав, що у момент погіршення стану здоров'я у день події ним викликалася швидка медична допомога, яка відмовилась приїхати до закладу відпочинку «Хуторок» в якому він перебував через оголошення сигналу «повітряної тривоги», через що він вимушено сів за кермо та попрямував до лікарні. Однак, ці доводи обвинуваченого повністю спростовуються долученими прокурором до кримінального провадження скрин-шотами із відповідних офіційних сайтів мап «повітряних тривог», з яких вбачається протилежне - дане оповіщення оголошувалось 23.12.2023 лише одного разу - через більш ніж 3 години після настання ДТП (т.1 а.м.к.п.205-206).
На думку колегії суддів визнання вини ОСОБА_7 та дача ним показань не вказують на щире каяття у вчиненні кримінального правопорушення, а лише свідчать про усвідомлення ним невідворотних наслідків у вигляді понесення покарання за скоєне.
Колегія суддів зауважує, що порушення Правил дорожнього руху особою в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння не випадково було відокремлено законодавцем в окремий склад кримінального правопорушення, саме у зв'язку з його підвищеною суспільною небезпечністю в порівнянні з кримінальним правопорушенням, передбаченим ч.1 ст.286 КК України.
Таким чином, позиція обвинуваченого його захисника, та потерпілого, які просили не позбавляти обвинуваченого волі, а також обставина відшкодування потерпілому в повному обсязі завданої шкоди, у цій справі не мають вирішального значення з огляду на суспільну небезпеку інкримінованого ОСОБА_7 діяння у сфері безпеки руху.
При цьому, враховуючи наведене, керуючись принципами індивідуалізації покарання, необхідності і достатності покарання, колегія суддів не знаходить підстав для застосування ст. 69 КК України.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Суд зауважує, що ч. 1 ст. 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постанові від 03.02.2021 у справі № 629/2739/18.
Тобто для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені пом'якшуючі покарання обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом'якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим (постанова Верховного Суду від 27 квітня 2021 року, справа № 712/4384/20, провадження № 51-548км21). Правова позиція Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з постановою від 12 квітня 2023 року у справі № 606/1059/22.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що підстави для застосування відносно ОСОБА_7 положень ст.69 КК України - відсутні, оскільки незважаючи на наявність пом'якшуючих покарання обставин, під час розгляду справи не встановлено обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Колегія суддів приходить до висновку, що застосовуючи положення ст.69 КК України та призначаючи за ч.1 ст.286-1 КК України покарання у виді штрафу не буде сприяти досягненню мети покарання.
З урахуванням викладеного, призначаючи покарання ОСОБА_7 , дотримуючись Загальної частини в межах Особливої частини, колегія вважає, що з урахуванням пом'якшуючих покарання обставин, позитивних даних про особу обвинуваченого та відсутності обтяжуючих покарання обставин, в даному випадку, вищевказані обставини лише дають підстави призначити ОСОБА_7 мінімальне покарання з межах санкції ч.1 ст.286-1 КК України 1 рік позбавлення волі із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, що відповідає принципам індивідуалізації та справедливості.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Судом апеляційної інстанції не приймається до уваги позиція обвинуваченого та його захисника, про необхідність виправдати обвинуваченого з мотивів того, що він вже поніс адміністративну відповідальність за відповідні діяння, в свою чергу притягнення його ще й до кримінальної відповідальності, на їх думку приведе до порушення принципу non bis in idem.
Аналізуючи зазначену позицію висловлену захистом в контексті даного кримінального провадження, колегією суддів враховано, що існує судова практика встановлення обставин, за яких національними судами було порушено заборону подвійного притягнення особи до відповідальності за вчинення одного і того ж порушення, так Рішенням Європейського суду з прав людини від 10 грудня 2020 року у справі «Чернов проти України» констатовано порушення ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з тим, що заявника двічі було притягнуто до суду та покарано за одне й те саме правопорушення.
Разом з тим, вказане рішення суду, не є релевантним для обставин даного кримінального провадження, оскільки у ньому йде мова про засудження особи за нормами КК України, після притягнення її ж до адміністративної відповідальності за ідентичним складом правопорушення, а саме за вчинення «хуліганських дії».
В свою чергу, обставини аналогічні тим, що існують в даному кримінальному провадженні, також були предметом розгляду Верховного суду. Так у справах №493/1096/15-к (постанова колегії суддів ККС ВС від 2 жовтня 2018 року) і № 686/11795/17 (постанова колегії суддів ККС ВС від 8 грудня 2022 року), які стосувалися ситуації, коли особу засудили за ч. 1 ст. 286 КК України після розгляду стосовно неї протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП, ВС дійшов висновку про відсутність порушення принципу non bis in idem, оскільки ст. 124 КУпАП, на відміну від ч. 1 ст. 286 КК України, не передбачає відповідальності за спричинення під час ДТП тілесних ушкоджень середньої тяжкості
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, з урахуванням позиції Верховного суду висловленої у зазначених постановах колегій суддів ККС ВС, враховує, що дане кримінальне провадження стосується саме наслідків у виді спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що не передбачені нормами ст. 124 та 130 КУпАП, за якими ОСОБА_7 вже було притягнуто до адміністративної відповідальності, а тому у даному випадку відсутнє порушення статті 4 Протоколу 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення, а вирок суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання - скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі обвинуваченого внаслідок м'якості та ухвалення в цій частині нового вироку.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 413, 414, 418, 420, п.15 ст.615 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Смілянської окружної прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити.
Вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 - скасувати в частині призначеного покарання.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за
ч.1 ст. 286-1 КК України та призначити йому покарання за ч.1 ст.286-1 КК України у виді 1 року позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
В решті вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Вирок може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду учасниками кримінального провадження протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий
Судді