Справа № 159/1942/22 Головуючий у 1 інстанції: Лесик В. О.
Провадження № 22-ц/802/808/25 Доповідач: Осіпук В. В.
22 липня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубівської сільської ради Ковельського району, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року,
У травні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом.
Посилалася на те, що у її дочки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_4 під час спільного проживання у шлюбі народилося четверо дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які з 2019 року проживають з позивачем та знаходяться на її утриманні.
Вказувала, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вже тривалий час проживають окремо від дітей, що підтверджується актами обстеження умов проживання, та ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків, не беруть участь у вихованні дітей, не відвідують за місцем їх проживання, не цікавляться їхнім життям та здоров'ям, не піклуються про їхній духовний та фізичний розвиток.
Крім того, зазначала, що відповідач ОСОБА_4 неодноразово у 2016 та 2020 році притягався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства щодо неї та відповідача ОСОБА_1 , а остання 24 листопада 2021 року була притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП за ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків.
Вважає, що з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дітей доцільним є позбавити відповідачів батьківських прав відносно їх малолітніх дітей, що відповідає висновку наданому органом опіки та піклування виконавчого комітету Дубівської сільської ради Ковельського району.
Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_3 просила суд позбавити батьківських прав відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відносно їх малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також визначити місце проживання дітей разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути з відповідачів на свою користь понесені судові витрати по сплаті судового збору.
29 червня 2022 року ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області, постановленою в попередньому судовому засіданні, позовна вимога ОСОБА_3 про визначення місця проживання дітей була залишена без розгляду.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року позов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_1 , ОСОБА_4 батьківських прав відносно їх малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Вважаючи вказане рішення суду першої інстанції незаконним, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неповне з'ясування судом фактичних обставин справи та ненадання належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, просила його скасувати в частині позбавлення її батьківських прав щодо її малолітніх дітей та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову в цій частині відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для позбавлення її батьківських прав не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки доказів свідомого нехтування нею батьківськими обов'язками щодо дітей матеріали справи не містять, натомість вона не втратила інтересу до дітей та бажає приймати участь у їх житті.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Рішення суду першої інстанції в частині позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_4 відносно його малолітніх дітей ніким не оскаржується, а тому апеляційним судом у цій частині не переглядається.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем ОСОБА_3 було доведено належними і допустимими доказами факт ухилення відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов'язків відносно їхніх малолітніх дітей, то наявні підстави для позбавлення останніх батьківських прав щодо них.
Такий висновок суду є правильний.
Встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв про народження (а. с. 13-16).
Як вбачається з довідки про склад сім'ї № 173/3.27, виданої 23 лютого 2022 року Дубівською сільською радою Ковельського району, діти ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , разом з бабусею ОСОБА_3 , яка є позивачем у даній справі (а. с. 12).
Факт проживання та перебування дітей на утриманні позивача також підтверджується копіями актів обстеження умов проживання малолітніх дітей від 23 лютого 2022 року, 14 березня 2022 року, 03 травня 2022 року та акту оцінки потреб сім'ї від 17 січня 2022 року (а. с. 32-42).
З характеристик Дубівської ЗОШ І-ІІ ступенів Дубівської сільської ради Ковельського міськрайонного суду Волинської області вбачається, що малолітні діти відповідачів навчаються у зазначеному навчальному закладі, їхні батьки за весь період навчання не піклуються про фізичний і духовний розвиток дітей та підготовку до самостійного життя. Діти проживають разом з дідом та бабою, які займаються їх вихованням, підтримують постійний зв'язок з класними керівниками щодо перебування дітей у школі та з інших питань, пов'язаних з освітнім процесом (а. с. 20-23).
Також встановлено, що відповідно до постанови Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 листопада 2021 року відповідач ОСОБА_1 була визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, за те, що ухилялась від виконання своїх батьківських обов'язків відносно малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , не створювала належних умов для їх навчання, виховання та розвитку в період з липня 2019 року по жовтень 2021 року (а. с. 29).
З приєднаної до матеріалів справи копії характеристики від 23 лютого 2022 року, виданої сільським головою с. Дубове Ковельського району Волинської області слідує, що відповідач ОСОБА_1 характеризується негативно, ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо своїх малолітніх дітей, не приділяє уваги їх навчанню та вихованню, матеріально їх не забезпечує, проживає від них окремо, відвідує їх зрідка (а. с. 27).
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії рішення №5/7 від 11 червня 2022 року, виконавчим комітетом Дубівської сільської ради Ковельського району було вирішено затвердити висновок органу опіки та піклування Дубівської сільської ради «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 відносно їх малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 » (а. с. 49).
Крім того, з пояснень наданих відповідачем ОСОБА_1 під час розгляду справи в апеляційному суді встановлено, що шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_4 розірвано, на даний час вона перебуває у фактичних шлюбних відносинах з іншим чоловіком, від спільного проживання з яким вони мають малолітню дитину. Не заперечує тих обставин, що власного житла вона не має, як і не має постійного місця роботи.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята-десята статті 7 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Апеляційний суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_1 з малолітніми дітьми не проживає, без поважних причин та свідомо не виконує своїх батьківських обов'язків з їх виховання та утримання, не проявляє інтересу до подальшої долі дітей та не надає жодної допомоги для їхнього морального й фізичного розвитку, за що була притягнута до адміністративної відповідальності.
Крім того, відповідачем ОСОБА_1 не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про її бажання брати участь у вихованні та розвитку дітей, а також жодним чином не спростовано висновок органу опіки та піклування Дубівської сільської ради про доцільність позбавлення її батьківських прав.
Лише той факт, що відповідач ОСОБА_1 не визнає позов та висловлює бажання брати участь у вихованні дітей, не свідчить про її інтерес до них та реальне бажання змінити свою поведінку.
Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), відповідно до яких самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов'язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.
У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, виходив із того, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов'язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов'язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
З урахуванням наведених висновків Верховного Суду, зазначених норм матеріального закону та встановлених у даній справі обставин, саме лише заперечення відповідача ОСОБА_1 проти позбавлення її батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні даної позовної вимоги.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки відповідач ОСОБА_1 у порушення положень статті 150 СК України належним чином не виконує обов'язки щодо виховання та розвитку малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не піклується про їх здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, байдуже до них ставиться, то позбавлення відповідача батьківських прав є виправданим і пропорційним, так як цього потребують інтереси саме дітей.
Тому, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до відповідача ОСОБА_1 такої крайньої міри як позбавлення батьківських прав є вірним та відповідає як встановленим обставинам справи, так і вимогам норм матеріального права, які регулюють дані правовідносини.
Наведені відповідачем ОСОБА_1 в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду фактичним обставинам справи не спростовують вірних висновків суду, а є її власним суб'єктивним тлумаченням норм права та обставин справи і не впливають на законність оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Разом з тим, апеляційний суд вважає за доцільне зазначити, що відповідач з врахуванням положень частини першої статті 169 СК України має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у випадку зміни обставин, що слугували підставою для позбавлення її батьківських прав.
Доводи апеляційної скарги не впливають на законність оскаржуваного рішення і зводяться до незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції та переоцінки доказів, які були предметом дослідження суду.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді