Справа № 761/22623/25
Провадження № 2-з/761/271/2025
07 серпня 2025 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва Осаулов А.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів на утримання дитини,-
У провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває вказана цивільна справа а позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів на утримання дитини.
11.07.2025 р. до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - орган опіки та піклування Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів на утримання дитини.
Станом на 06.08.2025 р. питання щодо залучення зустрічного позову до спільного розгляду з первісним не вирішено.
06.08.2025 р. до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій вона просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом повернення малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері ОСОБА_1 за місцем реєстрації та постійного проживання дитини та матері по АДРЕСА_1 .
Заяву про забезпечення позову вмотивовано тим, що сторони є батьками дитини ОСОБА_3 , яка з моменту народження до кінця лютого 2022 року проживала з матір'ю. В подальшому, дитина почала проживати з батьком ОСОБА_2 та його матір'ю. На теперішній час ОСОБА_1 чиняться перешкоди в спілкуванні та вихованні дитини, будь-який контакт з дитиною не підтримується. Вказане стало підставою для звернення до суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову з наведених у ній підстав, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду.
Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше 2-х днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Вимогами статті 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У відповідності до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Про необхідність досягнення справедливого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729 цс 19) вказано, що: співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову .
Крім цього, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ст. 150 ч.3 ЦПК України).
Заявником не доведено, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення поданого позову, а невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення або ефективний захист.
Варто також зазначити, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч.10 ст. 150 ЦПК України).
Позивач шляхом забезпечення зустрічного позову про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів на утримання дитини, який на теперішній час не прийнятий судом, просить повернути дитину за місцем проживання матері.
Задоволення такої заяви є нічим іншим як винесення рішення до розгляду справи по суті без її вирішення.
Крім цього, як вбачається з матеріалів справи дитині ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , більше 10 років.
Стаття 160 ч.2 СК України передбачає, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
З огляду на викладене, примусове повернення дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері ОСОБА_1 за місцем реєстрації та постійного проживання по АДРЕСА_1 , без урахуванням її згоди буде порушувати права дитини.
Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України та позиції Європейського суду з прав людини, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 151 - 153, 209, 210, 293, 294 ЦПК України, , суд -
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів на утримання дитини,-
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15-днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов