Справа № 357/33/25
Провадження № 2/357/1672/25
07 серпня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Вдовика А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 5 в м.Біла Церква цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,
У січні 2025 року ОСОБА_1 від імені якої діє представник ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 300 000,00 грн., а також, стягнути інфляційні витрати у розмірі 17 765,86 грн. та три проценти річних у розмірі 4 931,51 грн.
І. Позиція сторін у справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 вирішила здійснити фасадні роботи щодо утеплення свого житлового будинку АДРЕСА_1 . За оголошенням в мережі інтернет про проведення фасадних робіт, зателефонувала та домовилась з гр. ОСОБА_2 про огляд житлового будинку та встановлення обсягу фасадних робіт і визначення вартості їх виконання. За результатами зустрічі, 15.10.2023 позивач передала відповідачу грошові кошти в сумі 3700,00 доларів США з метою закупівлі товару та здійснення в повному обсязі фасадних робіт. Факт передачі позивачем грошових коштів ОСОБА_2 в сумі 3700,00 доларів США підтверджується розпискою ОСОБА_2 з проставленням власноручного підпису. Між сторонами було досягнуто згоди, що всі фасадні роботи будуть розпочаті в жовтні 2023 року та закінчені в листопаді 2023 року. Після чого, 19.10.2023 ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 про необхідність перерахування йому грошових коштів в сумі 22 550 грн. та 31.10.2023 в сумі 36 000,00 грн. на додаткові матеріали для здійснення фасадних робіт (декор будинку, фарбу). 11.11.2023 ОСОБА_2 знову повідомив ОСОБА_1 про необхідність перерахування йому коштів в сумі 20 000,00 грн. та 19.11.2023 в сумі 15 000,00 грн. (аванс на виконання фасадних робіт). Всього позивачем було перераховано на банківську картку ОСОБА_2 93 550,00 грн.
Пізніше ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_1 здійснити ще й покрівельні роботи, вартість яких складатиме 250 000,00 грн., але позивач не мала таких коштів і ОСОБА_2 повідомив, що на початок проведення покрівельних робіт достатньо йому дати лише половину коштів на придбання товару (металочерепиці), а інший будівельний матеріал (дерев'яні дошки) він надасть зі свого складу, та оплату решти коштів за виконання покрівельних робіт ОСОБА_2 готовий надати в розстрочку на шість місяців. Така пропозиція зацікавила ОСОБА_1 та 01.11.2023 ОСОБА_2 повідомив про необхідність видачі йому коштів в сумі 125 000,00 грн., оскільки він замовив будівельний матеріал (металочерепицю). 01.11.2023 року відбулася зустріч позивача з ОСОБА_2 на території парковки супермаркету «Сільпо» за адресою: м. Київ, Подільський р-н., вул. Вишгородська, 21. На зустріч ОСОБА_2 підтвердив, що 03.11.2023 прибуде вантажний автомобіль з будівельним матеріалом, тому йому потрібно розрахуватись, а також повідомив, що всі необхідні фасадні та покрівельні роботи будуть виконані ним орієнтовно до 04.12.2023, тому позивач передала ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 3300 доларів США за придбаний ОСОБА_2 матеріал (металочерепицю).
Позивач зазначає, що відповідачем частково були проведені фасадні роботи. Однак, після 04.12.2023 відповідач фасадні та покрівельні роботи не здійснював, на дзвінки та повідомлення ОСОБА_1 не відповідав, роботи не виконував. 16.06.2024 відповідач, шляхом направлення повідомлення позивачу за допомогою застосунку VIBER на вимогу ОСОБА_1 щодо повернення грошових коштів в повному обсязі, повідомив, що визнає суму заборгованості перед ОСОБА_1 в загальній сумі 300 000,00 грн. В ході подальшого спілкування позивача з відповідачем, останній повідомив, що поверне позивачу кошти в строк до 31.12.2024. Позивач повідомляє, що фасадні та покрівельні роботи відповідачем не виконані станом на час звернення з даним позовом до суду, будівельний матеріал (металочерепиця), дошки, пінопласт та інші необхідні матеріали не доставлені за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вказує, що відповідач не повертає позивачу безпідставно отримані ним кошти. Зважаючи на те, що відповідач визнає суму отриманих ним коштів в загальній сумі 300 000,00 грн., тому саме на цю суму позивач здійснила нарахування за період з 17.06.2024 по 02.01.2025 суму встановленого індексу інфляції у розмірі 17 765,86 грн., а також три проценти річних у сумі 4 931,51 грн, на підставі ст.625 ЦК України.
10 травня 2024 року позивач звернулась до Подільського Управління поліції ГУНП у м. Києві із заявою про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3, 4 ст. 190 КК України, оскільки ОСОБА_2 шахрайським шляхом та зловживанням довірою, заволодів майном ОСОБА_1 . Було внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування на підставі заяви ОСОБА_1 відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч. 3, 4 ст. 190 КК України ОСОБА_2 , (кримінальне провадження: 12024100070001501). На підставі викладених вище обставин, посилаючись на ст. 1212 ЦК України, позивач просила позов задовольнити.
Заперечуючи позовні вимоги, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що у жовтні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовились про проведення фасадних робіт щодо утеплення будинку позивача, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . 15 жовтня 2023 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 3700 доларів США для закупівлі матеріалів та здійснення фасадних робіт. В подальшому, позивач та відповідач домовились про здійснення покрівельних робіт вищезазначеного будинку. Відповідачем ОСОБА_2 додатково (на закупку деяких матеріалів та оплату праці робітникам) отримано від позивача кошти на свою банківську картку в таких сумах: 19.10.2023 в сумі 22 000 грн.;31.10.2023 в сумі 36 000,00 грн.; 11.11.2023 в сумі 20 000,00 грн.; 19.11.2023р. в сумі 15 000,00 грн. Відповідачем було закуплено всі необхідні матеріали. В кінці жовтня 2023 року відповідач провів частково фасадні роботи, але через погодні умови (похолодання, замерзання води), виконання робіт було призупинено. Через масову мобілізацію, відповідач лишився без найманих працівників, які виконували роботи по даному об'єкту. А тому роботи тимчасово не виконувались. У 2024 році ОСОБА_2 намагався закрити даний проект, хотів домовитись про закінчення робіт, так як було закуплено матеріали, але позивач відмовилась та вимагала повернути їй кошти. У відзиві вказано, що позивачем невірно застосовано норму статті 1212 ЦК України. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України, якщо особа, знаючи про відсутність у неї такого обов'язку, все-таки здійснила їх сплату. ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_2 кошти, знаючи, що між нею та відповідачем відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) з повернення коштів, між сторонами була домовленість та позивач добровільно сплачувала кошти за роботу, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 300 000,00 грн. 15.10.2023 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 - 3700, 00 доларів США грн., що станом на сьогоднішній день за офіційним курсом НБУ становить 152 486,99 грн. Також відповідачем отримано від позивача кошти на свою банківську картку в загальній сумі 93 000,00 грн. Отримання відповідачем від позивача будь-яких інших сум, жодним чином не доведено. Також, відповідачем було закуплено матеріали на суму - 53 000 грн. та виконано роботи на загальну суму 35 000 грн. Відповідач зазначає, що в будинку позивача залишився інструмент Відповідача, а саме:- міксер, шуроповерт, болгарка, перфоратор, полутери, шпателі, рівні, пістолети для піни, каталоги на загальну суму - 50 000 грн. А тому, навіть врахувавши закупку матеріалів, оплату за частково виконані роботи і інструмент, який залишився в позивача, то з відповідача на користь позивача підлягає поверненню сума за невиконану роботу в розмірі - 107 486 грн 99 коп. Відповідач посилаючись на п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вважає, що позивач безпідставно вимагає стягнення з відповідача інфляційні витрати та 3% річних. Відповідач заперечує стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн., зазначаючи, що такі витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданими адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом, тобто судові витрати не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що будівельні матеріали відповідач, з осені 2023 року і по даний час так і не доставив. Тому 25.11.2024 позивач усвідомлюючи факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо проведення фасадних та покрівельних робіт, постійне ухилення відповідачем від виконання таких робіт та не доставлення будівельних матеріалів, при цьому зазнавши пошкодження будинку через постійне потрапляння опадів між стінами будинку та пінопластом, що в результаті спричинило цвітіння стін та відпадання шпалер, а також пошкодження пінопласту через відсутність проведених шпаклювальних робіт по всьому периметру будинку і усвідомлюючи те, що відповідачем не будуть проведені та завершені роботи, була змушена вимагати від відповідача повернення коштів, які були авансовані позивачем відповідачу в сумі 382 785,10 грн. на будівельні роботи та за виконання робіт шляхом направлення повідомлення-вимоги про повернення безпідставно набутих грошових коштів (трекінг направлення за №0303500019126), яке було вручене відповідачу 28.11.2024. Отже, направлення повідомлення-вимоги позивачем на адресу відповідача щодо повернення грошових коштів свідчить про наявність у відповідача зобов'язання повернути грошові кошти позивачу, оскільки підстава, на якій воно було набуте відповідачем, відпала. Позивачем до позову долучено листування в застосунку VIBER з відповідачем, за яким ОСОБА_2 визнає факт отримання грошових коштів від позивача, визнає факт невиконання в повному обсязі фасадних та покрівельних робіт, визнає повний розрахунок позивача перед відповідачем шляхом авансування за проведені не в повному обсязі фасадні роботи, а також визнає факт наявного у відповідача зобов'язання щодо повернення грошових коштів позивачу.
Крім того, позивач звертає увагу суду, що відповідачем до відзиву не надано жодного належного письмового доказу, який би підтверджував: закупівлю матеріалів на суму 53 000,00 грн; виконання робіт на суму 35 000,00 грн.; вартість міксеру, шуроповерта, болгарки, перфоратора, полутери, шпателі, рівні, пістолети для піни, каталоги на загальну суму - 50 000 грн. Позивач зауважує, що належними письмовими доказами про закупівлю товару є зокрема видаткова накладна, квитанція та/або платіжна інструкція про придбання товару, банківська виписка, гарантійні талони на товар та ін. Однак таких документів відповідачем не надано, що свідчить про необґрунтованість зазначених доводів, які не підтверджуються жодним належним письмовим доказом. Окрім того, відповідач жодного разу не звертався в вимогою про повернення йому інструментів. Позивач безоплатно зберігає майно відповідача, яке ним же не запитується до повернення.
Позивач стверджує, що розрахунок суми боргу підтверджується повідомленням відповідача від 16.06.2024 направленого позивачу за допомогою застосунку VIBER на вимогу ОСОБА_1 щодо повернення грошових коштів в повному обсязі, про визнання суми заборгованості перед ОСОБА_1 в загальній сумі 300 000,00 грн., оскільки відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 3700,00 дол. США за розпискою за проведення фасадних робіт, грошові кошти в сумі 93 550,00 грн. перераховані на банківську картку ОСОБА_2 та грошові кошти в сумі 3300,00 дол. США на здійснення покрівельних робіт, що в загальній сумі складає 382 300,00 грн. ((3700,00 + 3300,00 дол.США (1 дол.США/41,25 грн. на день подання даної відповіді на відзив до суду) = 288 750,00 грн. + 93 550,00 грн.)). Тобто, позивач та відповідач домовились про те, що відповідач повертає позивачу грошову суму саме в розмірі 300 000,00 грн., оскільки від суми фактично сплаченої позивачем, за згодою сторін відраховано грошові кошти в сумі (72 600,00 грн.) за виконану роботу відповідачем та за придбаний ним матеріал. Отже, у позивача відсутні будь-які зобов'язання перед відповідачем в тому числі і щодо оплати за виконання ним робіт і придбання будівельного матеріалу. Позивач вважає безпідставними доводи відповідача про необхідність сплати йому грошових коштів в сумі 53 000,00 грн. за придбаний матеріал і за виконану вже роботу. Позивач вказує, що відповідач у листуванні з позивачем направляв фото металочерепиці яку він нібито придбав для здійснення покрівельних робіт, однак такий матеріал, а також дошки, пінопласт та інші необхідні матеріали не були доставлені позивачу за адресою: АДРЕСА_1 , Також позивач вказує, що положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України регулює правовідносини які виникли між позичальником та банком або іншим кредитодавцем, які виникли з договору позики (кредиту). Але позивач не позичала відповідачу кошти, а авансувала за роботу, а тому положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не підлягає застосуванню у даній справі про повернення безпідставно набутих грошових коштів.
ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.
Ухвалою судді від 08.01.2025 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову (том 1, а.с. 121-123).
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області своєю ухвалою від 24.01.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання (том 1, а.с. 126).
19.02.2025 представник позивача ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» сформувала клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції (том 1, а.с. 128-134).
21.02.2025 представник відповідача ОСОБА_4 через систему «Електронний суд» подала заяву про вступ у справу як представника (том 1, а.с. 135-138).
21.02.2025 представник позивача ОСОБА_5 через систему «Електронний суд» сформувала клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції (том 1, а.с. 139-143).
Ухвалою судді від 21.02.2025 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції (том 1, а.с. 144-145).
21.02.2025 представник відповідача ОСОБА_4 через систему «Електронний суд» подала клопотання про відкладення розгляду справи (том 1, а.с. 146-151).
Ухвалою судді від 24.02.2025 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_5 про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції (том 1, а.с. 152-153).
10.03.2025 представник відповідача ОСОБА_6 через систему «Електронний суд» сформувала відзив на позовну заяву (том 1, а.с.156-173).
17.03.2025 представник позивача ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» сформувала відповідь на відзив (том 1, а.с. 174-198).
26.03.2025 представник відповідача ОСОБА_6 через систему «Електронний суд» сформувала заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (том 1, а.с. 199-204).
Ухвалою судді від 28.03.2025 задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_6 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (том 1, а.с. 205-206).
01.04.2025 представник позивача ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» подала клопотання про визнання обов'язкової явки в судові засідання відповідача (том 1, а.с. 207-210).
Ухвалою суду від 01.04.2025, занесеною до протоколу судового засідання, долучено до матеріалів справи відзив, відповідь на відзив, задоволено клопотання про визнання явки відповідача в судове засідання обов'язковою.
15.04.2025 представник позивача ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» подала заяву про збільшення позовних вимог (том 1, а.с. 213-224), заяву про виклик свідків (том 1, а.с.225-230).
Ухвалою суду від 16.04.2025, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання про допит свідків, долучено до матеріалів справи заяву про збільшення позовних вимог.
16.06.2025 представник позивача ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» подала заяву про стягнення судових витрат (том 2, а.с. 3-11).
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що 15.10.2023 ОСОБА_2 отримав передоплату за виконання фасадних робіт від ОСОБА_1 у сумі 3700 дол. США, що стверджується власноручно написаною розпискою (Т.1 а.с. 19).
З довідки АТ КБ «Приватбанк» від 24.01.2024 (Т.1 а.с. 20) вбачається, що ОСОБА_1 , здійснювала перекази на карту ОСОБА_2 на загальну суму 93 550,00 грн., а саме: - 19.10.2023 в сумі 22 550 грн; - 30.10.2023 в сумі 36 050,00 грн; - 11.11.2023 в сумі 20 050,00 грн; - 19.11.2023 в сумі 15 050,00 грн.
Встановлено, що 29.06.2024 Подільським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 4 ст. 190 КК України, кримінальне провадження: 12024100070001501 (а.с. 27).
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно з статтями 598, 599 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до ст.1212 ЦК безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).
Разом з тим, як було зазначено вище, не зважаючи на порушення строку виконання відповідачем своїх зобов'язань, між сторонами існували домовленості, фінансові зобов'язання, сплачений аванс за придбаний матеріал для робіт, обов'язок замовника оплатити виконані роботи.
Відповідач отримав кошти, як відповідний аванс на підставі усного Договору, при цьому така підстава отримання зазначених коштів не перестала існувати. Відтак положення ст.1212 ЦК до спірних правовідносин не підлягає застосуванню, а відповідна сума авансу підлягає поверненню в силу положень ЦК, що регулюють відносини підряду.
Подібні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 (п.6.9).
Позивач стверджує, що вона відмовилася від послуг відповідача та просить стягнути з відповідача кошти, як набуті ним на підставі, яка відпала, згідно ст. 1212 ЦК України.
Сторона відповідача зазначає, що оскільки між сторонами існували договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути, були набуті скаржником за наявності правової підстави, тому вони не можуть бути витребувані в порядку ст.1212 ЦК як безпідставне збагачення.
Суд зазначає, що майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою ст. 11 ЦК України.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених ст.ст.11, 600, 601, 604- 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Таким чином, кошти, які позивач передала відповідачу не є безпідставно ним набутими, а тому їх стягнення у відповідності до норми ст. 1212 ЦК України буде неправомірним.
Однак, в даному випадку, суд вважає за необхідне послатися на позицію ВП ВС, викладену в постанові від 12.07.2023, по справі №757/31372/18-ц, де зазначено, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (пункт 58).
Частиною 1 ст.509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У ст.530 ЦК передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК)
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК).
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (аст. 638 ЦК).
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ст. 639 ЦК).
Як було встановлено судом, сторони уклали в усній формі договір підряду на виконання робіт по здійсненню фасадних робіт щодо утеплення житлового будинку АДРЕСА_1 та покрівельних робіт цього ж будинку.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 1, 2 ст. 837 ЦК).
Підрядник зобов'язаний виконувати роботи відповідно до вихідних даних для проведення проектування та згідно з договором (ч.1 ст. 890 ЦК)
Відповідно, право замовника відмовитись від договору, передбачене ст.849 ЦК, зокрема, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (ч.2), якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином (ч.3) або передбачене ч.4 цієї статті безумовне право відмовитись від договору до закінчення роботи виникають лише щодо тих договорів, які на момент такої відмови були чинними.
Отже, сторони в судовому засіданні ствердили, що між ними було укладено договір на виконання відповідачем вищевказаних робіт. Відповідач не заперечує факт отримання від позивача коштів (3700 дол. США та 93 000 грн.) в рахунок виконання робіт, а також, відповідач не заперечив факт порушення ним своїх зобов'язань щодо строків виконання цих робіт та купівлі будівельного матеріалу. Внаслідок такого порушення відповідач визнає свій обов'язок з повернення отриманих коштів, оскільки робота не виконана, строки порушені, необхідні матеріали не придбані.
При цьому, відповідач не надав належних та допустимих доказів в підтвердження вартості вже понесених витрат на будівельні матеріали, відсутні обґрунтовані розрахунки, так само й відсутні докази наявної перешкоди забрати на об'єкті свій інструмент, який відповідач оцінює, як втрачений з вини позивача.
Отже, враховуючи засади цивільного судочинства щодо свободи договору, справедливості, добросовісності, суд вважає, що позивач, як замовник робіт, мала право відмовитися від послуг відповідача та вимагати повернення коштів, оскільки ОСОБА_2 своєчасно не виконав роботу і не придбав матеріали. А тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума коштів: 93 000 грн. та 3700 доларів США.
При цьому, є недоведеною позовна вимога про стягнення з відповідача 3300 доларів США, оскільки суду не надано жодного доказу в підтвердження передачі такої суми коштів з відображенням дати, мети. Позивач в підтвердження даної вимоги посилається на переписку в мобільному додатку VIBER де вона описувала загальну суму для повернення, а відповідач погоджувався повернути кошти.
Суд зазначає, що надана позивачем переписка в у месенджері не є достатньо чіткою та однозначною, щоб встановити факт передачі відповідачу грошей в сумі 3300 доларів США.
Зазначений доказ сторона відповідача не визнає, заперечує отримання 3300 доларів США, та заперечує підтвердження цієї суми в телефонній переписці.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. ( Висновок ВС викладений у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17).
Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення (Постанова ВС від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19).
Слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням (позиція Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).
Отже, в даному випадку роздруківки електронного листування в застосунку «VIBER» не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів), які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договору та передачу коштів в сумі 3300 доларів США.
Суд вважає, що правомірною є позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат.
Однак, період та розмір нарахувань суми за ст. 625 ЦК України є необґрунтованим.
Так, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 17 765,86 грн. та три проценти річних у розмірі 4 931,51 грн. за період з 17.06.2024 по 02.01.2025, посилаючись на свою вимогу про повернення коштів, яка була направлена відповідачу в мобільному застосунку VIBER - 16.06.2024.
При цьому, суд звертає увагу, що між сторонами мала місце усна домовленість щодо строків виконання робіт, які неодноразово змінювалися, строк виконання робіт переносився, подовжувався, та відповідач наразі вказує на незалежні від нього причини невиконання своїх зобов'язань, сторони по-різному трактують погоджені строки, причини невиконання робіт, вподальшому відповідач не заперечував продовжити виконання своїх зобов'язань, але внаслідок порушення ОСОБА_2 умов домовленості, позивач вже вимагала повернення коштів, відмовилася від договору, а отже, чітко визначеного строку виконання робіт встановити неможливо, а переписка в мобільному застосунку VIBER є непослідовною, однозначно не фіксує домовленість сторін щодо повернення всієї суми коштів і відмови сторонами від подальших зобов'язань.
А тому, суд вважає, що саме з моменту направлення відповідачу листа-вимоги про повернення коштів (25.11.2024) і по день звернення до суду з даним позовом (02.01.2025) можливо розраховувати суми згідно норм ст. 625 ЦК України (а.с.187-188,189,190).
Крім того, слід звернути увагу, що за усним договором про виконання робіт частина коштів, була передана відповідачу у доларах США, а тому є необґрунтованим нарахування інфляційних втрат на іноземну валюту. Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу, дійшла висновку щодо можливості застосування положень статті 625 ЦК України до будь-яких грошових зобов'язань незалежно від підстав виникнення, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Таким чином, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Отже, суд вважає, що на суму 93 000 грн., які отримав відповідач в 2023 році можливо нарахувати 3 % річних та інфляційні втрати, за період з 25.11.2024 по 02.01.2025, що становить 1599,34 грн (297,34 грн - три відсотки річних + 1302,00 грн - інфляційні втрати). А також, за цей же період, можливо обрахувати 3 % річних на суму 3700 доларів США, що становить 11,86 доларів США (3700*3%*39 днів:365).
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Вказана правова позиція зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року по справі № 464/3790/16-ц.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 93 000 грн. та 3770 доларів США, а також, підлягає до задоволення вимога про стягнення коштів нарахованих у відповідності до ст. 625 ЦК України, 1599,34 грн. та 11,86 доларів США.
Судові витрати.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, що заявлені позивачем в розмірі 60 000 грн., суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Представник позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надала: договір про надання правничої допомоги від 24.01.2024, додаткову угоду від 09.06.2025; акт прийому-передачі наданих послуг, складений 09.06.2025; виписку про зарахування коштів на рахунок адвоката Корнієнко Л.В. в сумі 60 000,00 грн.
У розділі 3 договору про надання правничої допомоги від 24.01.2024, адвокат Корнієнко Л.В, та клієнт ОСОБА_1 погодили, що за надання послуг клієнт сплачує адвокату відповідно до умов цього договору гонорар. Гонорар визначається у акті наданих послуг.
У акті прийому-передачі наданих послуг від 09.06.2025 сторони погодили наступний обсяг надання адвокатом професійної правничої допомоги клієнту у справі № 357/33/25: підготовка (складення) позову про стягнення з ОСОБА_2 безпідставно набутих грошових коштів - 10000,00 грн (32 год.); підготовка (складення) заяви про забезпечення позову - 7 000,00 грн (8 год.); підготовка відповіді на відзив відповідача - 7 000,00 грн (12 год.); підготовка та подання клопотання про визнання явки відповідача в судове засідання обов'язковою - 4000,00 грн (2 год.); представництво інтересів клієнта в судовому засіданні 01.04.2025 - 4000,00 грн (вартість послуги визначається за фактично надані послуги, без врахування витраченого часу); підготовка та подання клопотання про виклик свідків - 6000,00 грн (4 год.); підготовка та подання заяви про збільшення позовних вимог - 6 000,00 грн (4 год.); представництво та захист інтересів клієнта в судовому засіданні 16.04.2025 - 4 000,00 грн (вартість послуги визначається за фактично надані послуги, без врахування витраченого часу); представництво та захист інтересів клієнта в судовому засіданні 20.05.2025 з особистою явкою адвоката у судове засідання - 6 000,00 грн (вартість послуги визначається за фактично надані послуги, без врахування витраченого часу).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в Постанові від 01 серпня 2019 року по справі № 915/237/18 дійшов висновку, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості й верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, завищений щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, і не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява N 19336/04, п. 269).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Так, дослідивши надані до суду матеріали справи, що підтверджують понесені стороною позивача витрати на правничу допомогу, суд вважає, що стороною позивача завищені витрати зазначені у акті прийому-передачі наданих послуг, зокрема за підготовку та подання клопотання про визнання явки відповідача в судове засідання обов'язковою у розмірі 4000,00 грн, та підготовку та подання клопотання про виклик свідків у сумі 6 000,00 грн. Витрачений час адвоката на вказані послуги є завищеним, а тому суд вважає, що такі витрати підлягають зменшенню до 1000,00 грн. за кожний вид таких робіт.
Суд вважає необгрунтованим заявлені витрати на підготовку заяви про забезпечення позову у сумі 7 000,00 грн, оскільки судом було відмовлено у задоволенні вказаної заяви, а тому покладення таких витрат на відповідача є безпідставним.
Враховуючи викладене, стороною позивача підтверджено витрати на правничу допомогу у загальному розмірі 39 000,00 грн.
Окрім того, суд враховує, що сторона відповідача у відзиві на позовну заяву вказувала на неспівмірність витрат на правничу допомогу із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.
Додатковою угодою сторони договору про надання правничої допомоги від 24.01.2024 домовились викласти п. 3.3. договору у наступній редакції: «Підставою для сплати послуг адвоката є акт наданих послуг, підписаний сторонами. Сторони дійшли згоди, що клієнт може здійснювати авансування адвокату оплати за надання правничої допомоги, про що сторони укладають додаткову угоду до договору». А також, сторони домовились, що клієнт здійснює авансування адвокату за надання правничої допомоги по представництву інтересів клієнта та захисту порушених його прав в судовому засіданні, що призначене на 18.06.2025 об 14:30 по справі № 357/33/25, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів клієнтом на поточний рахунок адвоката в розмірі 6 000,00 грн (а.с. 23).
Позивач, здійснюючи розрахунок витрат на правничу допомогу у розмірі 60000,00 грн, включила до цих витрат авансування у розмірі 6000,00 грн.
Однак, аванс - це грошова сума або інша майнова цінність, яка передається однією стороною договору другій у рахунок майбутніх платежів.
Отже, суд враховує, що позивач сплатила 6 000,00 грн, які додатковою угодою чітко визначені як авансування, а тому вони включаються до загальних витрат на правничу допомогу, які визначені у акті прийому-передачі у сумі 54000,00 грн.
А тому, обрахунок позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 60 000,00 грн є необгрунтованим, а доведеними є витрати на правничу допомогу у сумі 39 000,00 грн.
Визначаючи розмір суми наданої правничої допомоги, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 39 000,00 грн., який буде достатнім, співмірним і справедливим, з огляду на категорію та складність цієї справи.
Щодо стягнення судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору, суд зазначає наступне.
Позивач просить стягнути з відповідача витрати в сумі 3 226,97 грн. по сплаті судового збору за подання позову до суду; витрати в сумі 605,60 грн. по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову; витрати в сумі 1 211,20 грн. по сплаті судового збору за подання заяви про збільшення позовних вимог до суду.
Однак, як було зазначено вище у рішенні, у задоволенні заяви про забезпечення позову судом було відмовлено, тому вказані витрати залишаються за позивачем.
Так, розподілу підлягають судові витрати зі сплати судового збору у сумі 4438,17 грн
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Для розрахування суми задоволених вимог та відповідно стягнення судового збору у гривні, судом здійснено наступний розрахунок.
Так, до задоволення підлягають кошти в іноземній валюті, а саме 3700 доларів США та 11,86 доларів США, а тому враховуючи офіційний курс гривні до долара США станом на дату подання позовної заяви (02.01.2025), розрахунок виглядає наступним чином: 3700 доларів США * 41,97 = 155 289,00 грн; 11,86 доларів США * 41,97 = 497,76 грн.
Оскільки судом задоволено позовні вимоги на загальну суму 250 386,10 грн (93000,00 грн + 155 289,00 грн + 1599,34 грн + 497,76 грн), то позов задоволено на 73,41 % (250 386,10 х 100 : 341 091,39 ), судові витрати, що підлягають стягненню з відповідача становлять 31 887,96 грн ( 43 438,17 грн (4438,17 грн судового збору + 39 000 грн витрат на правничу допомогу) х 73,41 % : 100).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 76-81, 141, 258, 259, 264-265, 354 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошові кошти в розмірі 93 000,00 грн (дев'яносто три тисячі гривень), та нараховані на вказану суму за період з 25.11.2024 по 02.01.2025 три відсотки річних у сумі 297,34 грн. (двісті дев'яносто сім гривень тридцять чотири копійки), інфляційні втрати у сумі 1302,00 грн. (одна тисяча триста дві гривні).
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошові кошти в розмірі 3 700 доларів США (три тисячі сімсот доларів США), та нараховані на вказану суму, за період з 25.11.2024 по 02.01.2025, три відсотки річних у сумі 11,83 долари США (одинадцять доларів вісімдесят три центи).
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у сумі 31 887,96 грн. (тридцять одна тисяча вісімсот вісімдесят сім гривень дев'яносто шість копійок).
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення суду складено та підписано 07 серпня 2025 року.
Суддя О. Я. Ярмола