Олевський районний суд Житомирської області
Справа № 287/365/25
2/287/630/25
07 серпня 2025 року м. Олевськ
Олевський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого - судді Винара Л.В.
з участю секретаря Кострицької Т.П.
представника позивача Єгорова С.О. (в режимі відеоконференції)
представника відповідача Якименка М.М. (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Олевську в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 , поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
До Олевського районного суду Житомирської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Єгоров Сергій Олександрович до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Олевське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 , поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану цивільну справу передано судді Винару Л.В. для розгляду.
Ухвалою суду від 12.02.2025 року позовну заяву залишено без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України та позивачу (його представнику) надано строк для усунення недоліків.
28.02.2025 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Єгорова С.О. надійшла заява на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху та уточнена позовна заява.
В уточненій редакції позовної заяви представник позивача просить суд визнати незаконним та скасувати наказ №326-к від 31.12.2024 року директора Філії «Олевське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про звільнення ОСОБА_1 , поновивши його на посаді уповноваженого з антикорупційної діяльності філії. Також, адвокат Єгоров С.О. просить зобов'язати Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі Філії «Олевське лісове господарство» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.12.2024 року по день ухвалення рішення про поновлення на роботі у цій справі, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 24000 грн. 00 коп. та розподілити судові витрати між сторонами.
На обґрунтування своїх позовних вимог адвокат Єгоров С.О. зазначає, що 09.11.2017 року позивача ОСОБА_1 було прийнято на посаду юрисконсульта та з 11.10.2019 року переведено на посаду професіонала з антикорупційної діяльності в апарат підприємства «Олевське лісове господарство», яке в подальшому було реорганізовано у Філію «Олевське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». 25.10.2024 року ОСОБА_1 вручено повідомлення наступного змісту «Відповідно до наказу Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Ліси України» від 18.10.2024 року №1850 «Про припинення філії «Олевське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», з урахуванням наказу Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Ліси України» від 22.10.2024 року №1949 «Про внесення змін до наказу від 18.10.2024 року №1850 «Про припинення філії «Олевське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» Філія «Олевське лісове господарство» припиняється шляхом закриття. Попереджаємо Вас, що у зв'язку із вищевикладеним Вас буде звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України не раніше, ніж за два місяці після вручення попередження, з виплатою вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України». 31.12.2024 року директором Філії видано наказ №326-к «Про звільнення ОСОБА_1 » за змістом якого без жодного мотивування позивача звільнено із займаної посади уповноваженого з антикорупційної діяльності філії «Олевське лісове господарство» 31.12.2024 року у зв'язку з припиненням філії шляхом закриття (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України). Адвокат Єгоров С.О. звертає увагу на те, що на сайті материнського підприємства ДСГП «Ліси України» 02.10.2024 року за посиланням https://e-forest.gov.ua/prodovzhuiemo-protses-reorganizatsii-zmina-struktury-torknetsia-7-rehionalnykh-lisovykh-ofisiv-dp-lisy-ukrainy-ta-130-filij/ розміщено оголошення зі змісту якого слідує, що «у результаті реорганізації працівники лісництва залишаються на місцях. Фахівці, пов'язані з лісовим господарством, переходять у нову об'єднану структуру. Частині працівників адміністративного апарату пропонуються нові альтернативні робочі місця, пов'язані з виробництвом. У ДП «Ліси України» є 5 тисяч вільних вакансій. Робота знайдеться для всіх, хто дійсно готовий працювати!» Проте, серед 5 тисяч вільних вакансій ОСОБА_1 ні під час попередження про наступне звільнення, ні під час самого звільнення не було запропоновано жодної вакантної посади на яку він міг би бути переведений у зв'язку з реорганізацією філії. Таким чином, на переконання адвоката Єгорова С.О., жодним чином не враховано, що ОСОБА_1 має великий досвід роботи та знання в антикорупційному законодавстві, має повну юридичну освіту та міг бути переведений до юридичного відділу нового підприємства. Враховуючи наведене, наказ №326-к від 31.12.2024 року є незаконним та підлягає скасуванню з поновленням позивача на роботі та переведення на вакантну посаду за його спеціальністю на новому підприємстві. У зв'язку з незаконним звільненням у позивача ОСОБА_1 виникло право на нарахування та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100. Крім того, незаконним звільненням позивачу заподіяна значна моральна шкода, оскільки останній переніс психологічний стрес, що призвело до погіршення стану здоров'я. Позивач змушений докладати додаткових зусиль для поновлення своїх прав, звертатися до суду, що завдає йому ще більших моральних страждань. Позивач також на даний час позбавлений можливості реалізовувати свої здібності, хоча безперервно працював на своїй посаді тривалий час, а для відновлення можливості реалізації своїх здібностей в аналогічній сфері йому знадобляться значні зусилля, щоб переконати роботодавця в своїй сумлінності та старанності.
Ухвалою суду від 10.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
08.04.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Єгоров С.О. звернувся до суду із заявою про заміну відповідача. У поданій заяві адвокат Єгоров С.О. просить суд замінити відповідача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі Філії «Олевське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на його правонаступника Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». На обґрунтування заяви зазначає, що згідно наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №1863 від 18.10.2024 року Філію «Олевське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» припинено шляхом закриття. В той же час, відповідно до наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №1520 від 09.09.2024 року створено інший відокремлений структурний підрозділ - Філію «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
Ухвалою суду від 09.04.2025 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Єгорова С.О. про заміну відповідача задоволено. Замінено відповідача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі Філії «Олевське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на правонаступника - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9А, код ЄДРПОУ 44768034 в особі Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», місце знаходження: 03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 30, код ЄДРПОУ 45530596.
09.06.2025 за допомогою підсистеми «Електронний суд» від представника відповідача адвоката Якименка М.М. надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві адвокат Якименко М.М. зазначає, що наказ №326-к від 31.12.2024 року є мотивованим та містить чітко визначені законом підстави звільнення, оскільки у такому зазначено правову підставу звільнення - п. 1 ст. 40 КЗпП України і вказано у зв'язку з чим звільнено ОСОБА_1 - у зв'язку з припиненням філії «Олевське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» шляхом закриття. При цьому, адвокат Якименко М.М. вважає безпідставним твердження представника позивача про те, що Філія «Олевське лісове господарство» відповідно до наказів материнського підприємства припиняється шляхом приєднання до філії «Білокоровицьке лісове господарство» ДСГП «Ліси України», тобто відбулася реорганізація, оскільки в даному випадку відбулося саме припинення Філії «Олевське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» шляхом закриття. Реорганізації тут не було й такої не проводилося ДСГП «Ліси України» у відношенні до даного відокремленого структурного підрозділу. Як наслідок, єдиним наслідком чи обов'язком у випадку закриття Філії «Олевське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» щодо працевлаштування працівника, який звільняється для роботодавця є лише при наявності можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу. Через відсутність у відповідача можливості перевести ОСОБА_1 за його згодою на іншу роботу, не пропонувалося позивачу іншої роботи (посади), оскільки не було такої аналогічної до займаної ним вакантної посади за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншої роботи, яку він може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Навіть якщо на рівні припущень пристати на думку позивача, то на момент звільнення ОСОБА_1 вже було ліквідовано в Житомирській та Київській областях 23 філії Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в кожній з яких був як мінімум 1 уповноважений з антикорупційної діяльності та 1 юрисконсульт, що в загальній кількості становить 46 працівників. Відповідно до витягу зі штатного розпису Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», введеного з 01.01.2025 року, кількість штатних посад, які теоретично могли бути запропоновані позивачу складала в загальній кількості 24 посади, із них: 5 посад - сектор з питань запобігання та виявлення корупції та 19 одиниць - відділ юридичних та майнових питань. Тобто, станом на 01.01.2025 року із 24 посад не було можливим запропонувати роботу 46 працівникам, що були звільнені в Житомирській та Київській областях з 23 філій Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». При цьому, адвокат Якименко М.М. вказує про відсутність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки звільнення відбулося відповідно до норм законодавства. Також, оскільки позов заявлено безпідставно адвокат Якименко М.М. не вбачає підстав для компенсації моральної шкоди. На підставі наведеного адвокат Якименко М.М. просить суд визнати причини пропуску строків на подання відзиву на позовну заяву поважними, поновивши цей строк, розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 11.06.2025 року у задоволенні клопотання представника відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» - адвоката Якименка М.М. про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження відмовлено. Клопотання представника відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» - адвоката Якименка М.М. про поновлення процесуального строку задоволено, поновлено адвокату Якименку М.М. строк на подання відзиву в межах розгляду вказаної цивільної справи.
07.08.2025 року на адресу суду від представника відповідача - адвоката Якименка М.М. надійшли додаткові пояснення. У вказаних поясненнях адвокат Якименко М.М. зазначає, що у новоствореній Філії «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» аналогічних до займаної позивачем вакантної посади за відповідною професією чи спеціальністю не було, а відтак і не було можливості перевести ОСОБА_1 за його згодою на іншу роботу. Крім того, вважає, що позивач не був позбавлений права на вчинення дій щодо власного з'ясування питання наявності вакантних місць для свого працевлаштування. На переконання адвоката Якименка М.М. позивачем та його представником не наведено жодних доводів щодо того, що він мав ті чи інші переваги і в чому саме полягають ці переваги у порівнянні з іншими працівниками, що були працевлаштовані на посади у новоствореній філії до сектору з питань запобігання корупції та відділу юридичних та майнових питань. Враховуючи наведене, адвокат Якименко М.М. просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у встановленому законом порядку, що стверджується матеріалами справи. Учасники судового процесу вважають за можливе проводити розгляд справи без участі ОСОБА_1 .
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позов з підстав, викладених у позовній заяві, просив задоволити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позов та додаткових поясненнях.
У судовому засіданні було досліджено усі наявні в матеріалах справи докази.
Відповідно до копії паспорта громадянина України № НОМЕР_1 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Кам'янка, Олевського району, Житомирської області (а.с. 22, том 1).
22.07.2001 року ОСОБА_1 отримав диплом спеціаліста серії НОМЕР_2 про здобуття вищої освіти за спеціальністю «Правознавство», та здобув кваліфікацію юриста (а.с. 19-20, том 1).
Згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 (а.с. 12-15) судом встановлено наступне:
- 09.11.2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ДП «Олевське лісове господарство» на посаду юрисконсульта ІІ категорії апарату підприємства (наказ №384-к від 09.11.2017 року);
- 11.10.2019 року ОСОБА_1 переведено професіоналом з антикорупційної діяльності в апарат підприємства (наказ №313-к від 10.10.2019 року);
- згідно наказу ДАЛРУ від 28.10.2022 року №834 Державне підприємство «Олевське лісове господарство» з 28.10.2022 року реорганізоване шляхом приєднання до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»;
- 16.01.2023 року ОСОБА_1 переведено до штату Філії «Олевське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» професіоналом з антикорупційної діяльності в апарат (наказ №4-к від 13.01.2023 року);
- 31.12.2024 року ОСОБА_1 звільнено у зв'язку з припиненням Філії «Олевське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» шляхом закриття, пункт 1 частина 1 статті 40 КЗпП України (наказ №326-к від 31.12.2024 року).
Судом також встановлено, що згідно наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 18.10.2024 №1850 наказано припинити філію «Олевське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ВП 44943123) шляхом її закриття. Директору філії «Олевське лісове господарство» ОСОБА_2 наказано здійснити відповідні дії щодо припинення філії, зокрема: повідомити контрагентів, податкові та інші органи про прийняте рішення про припинення філії «Олевське лісове господарство» шляхом закриття; забезпечити проведення повної інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, незавершених капітальних інвестицій, запасів, грошових коштів, документів та розрахунків філії; забезпечити оформлення передавального балансу майна та передавального акту до філії «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»; забезпечити передачу активів та пасивів до філії «Столичний лісовий офіс»; забезпечити складання ліквідаційної звітності філії у складі річної фінансової звітності; забезпечити передачу документів філії «Олевське лісове господарство» та державних підприємств, правонаступником яких є ДП «Ліси України» згідно номенклатури справ державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженої наказом ДП «Ліси України» від 28.12.2023 року №2196 до філії «Столичний лісовий офіс» з урахуванням термінів зберігання; попередити працівників філії «Олевське лісове господарство» про припинення філії шляхом її закриття в порядку, передбаченому трудовим законодавством (а.с. 117-119, том 1).
Листом від 25.10.2024 №1028 філія «Олевське лісове господарство» повідомило ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України про його наступне звільнення із посади та припинення трудових відносин. Із вказаним листом ОСОБА_1 ознайомився 25.10.2024 року (а.с. 16, том 1).
Згідно наказу директора філії «Олевське лісове господарство» від 31.12.2024 року №326-к, ОСОБА_1 звільнено з посади уповноваженого з антикорупційної діяльності філії «Олевське лісове господарство» 31.12.2024 року у зв'язку з припиненням філії «Олевське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» шляхом закриття, пункт 1 частина 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 11, том 1).
Як вбачається із позовної заяви, спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу звільнення позивача з посади уповноваженого з антикорупційної діяльності, поновлення позивача на посаді та такі врегульовані нормами Конституції України, Кодексу законів про працю України.
Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до положень ст. 2 КЗпП України, законодавець визначив, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно із ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до положень п. 4 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Згідно пункту 1 частини першої ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до положень ч. ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до домашніх працівників, до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період, а також у зв'язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв'язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.
Згідно положень ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби ; працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
У правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі №6-1264цс17, зазначено, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20).
Отже, роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з'явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.08.2024 року у справі №641/1334/23 (п. 82-84), сам факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов'язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками. Належним виконанням такого зобов'язання є здійснення визначених КЗпП України дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов'язків, а в разі неможливості, - інших, які відповідають його кваліфікації.
Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв'язку з об'єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об'єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).
Надаючи оцінку обов'язку роботодавця запропонувати всі вакантні посади працівникові, Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання про відсутність підстав для відступу від правових висновків щодо застосування частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, а саме:
«Виходячи із системного аналізу пункту 1 частини першої та частини другої статті 40, частини другої статті 49-2 КЗпП України з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці покладається обов'язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Тобто законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.
За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов'язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв'язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Такий обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення».
Згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За змістом положень ЦПК України:
- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 3 і 4 ст. 12 ЦПК України);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 13 ЦПК України);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України);
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ст. 78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як встановлено судом, 09.11.2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ДП «Олевське лісове господарство» на посаду юрисконсульта ІІ категорії апарату підприємства (наказ №384-к від 09.11.2017 року).
11.10.2019 року ОСОБА_1 переведено професіоналом з антикорупційної діяльності в апарат підприємства (наказ №313-к від 10.10.2019 року).
Згідно наказу ДАЛРУ від 28.10.2022 року №834 Державне підприємство «Олевське лісове господарство» з 28.10.2022 року реорганізоване шляхом приєднання до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
16.01.2023 року ОСОБА_1 переведено до штату Філії «Олевське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» професіоналом з антикорупційної діяльності в апарат (наказ №4к від 13.01.2023 року).
Слід звернути увагу на те, що обіймаючи посаду уповноваженого з антикорупційної діяльності у філії «Олевське лісове господарство» ДП «Ліси України» ОСОБА_1 фактично обіймав посаду в структурі юридичної особи ДП «Ліси України».
Згідно наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 18.10.2024 №1850 наказано припинити філію «Олевське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ВП 44943123) шляхом її закриття. При цьому майно філії на підставі передавального балансу майна та передавального акту передавалося до філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
Згідно наказу директора філії «Олевське лісове господарство» від 31.12.2024 року №326-к, ОСОБА_1 звільнено з посади уповноваженого з антикорупційної діяльності філії «Олевське лісове господарство» 31.12.2024 року у зв'язку з припиненням філії «Олевське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» шляхом закриття, пункт 1 частина 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 11)..
Про майбутнє звільнення ОСОБА_1 був повідомлений 25.10.2024 року згідно листа філії «Олевське лісове господарство» від 25.10.2024 року №1028.
В той же час, з моменту попередження про звільнення та до моменту самого звільнення, відповідачем не було запропоновано позивачу ОСОБА_1 жодної наявної на підприємстві роботи, а саме вакантної посади чи роботи за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншої вакантної роботи, яку позивач міг би виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому відповідачем не було запропоновано позивачу можливість працевлаштування, як у новоствореній філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», до якої перейшло все майно філії «Олевське лісове господарство», так і в інших структурних підрозділах Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б доводили, що ним пропонувалися позивачу ті чи інші посади, однак позивач відмовився від виконання запропонованої роботи.
Відповідачем не надано також доказів, які б обґрунтовано доводили неможливість переведення позивача через відсутність у відповідача вакантних посад, як у новоствореній філії, так і у інших структурних підрозділах.
При цьому суд зазначає, що у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення з роботи, позивач є слабкою ланкою, а тому справедливим є покладання обов'язку доказування законності звільнення, на роботодавця.
Так, згідно штатного розпису новоствореної філії «Столичний лісовий офіс» який введено в дію із 01.01.2025 (а.с. 33, том 2), у складі філії наявний сектор з питань запобігання та виявлення корупції (5 штатних одиниць), а також відділ юридичних та майнових питань (19 штатних одиниць).
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не виконано вимогу ст. 49-2 КЗпП України та не запропоновано позивачу вільну посаду, тобто не дотримано однієї із основних гарантій від незаконного звільнення працівника, передбаченого Кодексом законів про працю України.
За таких підстав, оскаржуваний наказ про звільнення позивача підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на посаді, з якої його було звільнено.
За правилами частини 3 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
При цьому відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100.
За змістом абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто що передують дню звільнення працівника, яке згодом визнано незаконним.
Пунктом 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка згідно пункту 8 обчислюється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньої заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Час вимушеного прогулу позивача розпочався 31.12.2024 року. Тобто, період по день ухвалення судового рішення (07.08.2025 року) становить 158 робочих днів.
Відповідно до Довідки, виданої директором Філії «Олевське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» дохід ОСОБА_1 за період з 01.11.2024 року по 31.12.2024 року склав 42075 грн. 50 коп.
Відтак розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 158284 грн. 40 коп.
Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів (п. 6 ППВСУ від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).
За таких обставин, позов в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід також задоволити.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
В абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення роботодавцем трудових прав працівника, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння йому моральної шкоди.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер та обсяг переживань, яких зазнав позивач в зв'язку з незаконним звільненням, характер немайнових втрат, зокрема, враховано вимушені зміни у його житті, час та зусилля, необхідні для відновлення його прав та вважає справедливим визначити суму компенсації моральної шкоди у розмірі 5000 грн. 00 коп.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає сплачений позивачем та документально підтверджений судовий збір в розмірі 2422, 40 грн.
Пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Оскільки, при зверненні до суду з позовом позивач був звільнений від сплати судового збору в цій частині позовних вимог, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп.
Керуючись статтями 21, 23, 24, 49-2, 115-117, 231, 232, 238 КЗпП України, статтями 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, ст. 23 ЦК України, Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», суд, -
Позов ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 , поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задоволити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ директора Філії «Олевське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 31.12.2024 року №326-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді уповноваженого з антикорупційної діяльності Філії «Олевське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 31.12.2024 року.
Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.12.2024 року по 07.08.2025 року у розмірі 158284 (сто п'ятдесят вісім тисяч двісті вісімдесят чотири) грн. 40 коп. з відрахуванням з даної суми всіх необхідних податків і обов'язкових платежів.
Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору у сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Стягнути із Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в дохід держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Житомирського апеляційного суду через Олевський районний суд Житомирської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Представник позивача: Адвокат Єгоров Сергій Олександрович, місце знаходження: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034, місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9А, в особі Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄДРПОУ 45530596, місце знаходження: 03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 30.
Представник відповідача: Адвокат Якименко Микола Миколайович, місце знаходження: 02105 м. Київ, проспект Миру, буд. 15А, офіс 415.
Суддя: Л.В.Винар