Головуючий І інстанції: О.В. Соп'яненко
07 серпня 2025 р. Справа № 480/763/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.07.2024, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 04.07.24 по справі № 480/763/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якій просив:
- визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 , що полягають у відмові йому у розірванні контракту та звільненні з військової служби за абзацом 4 підпункту "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом під час воєнного стану, за сімейними обставинами - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 звільнити його за абзацом 4 підпункту "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом під час воєнного стану, за сімейними обставинами - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також неповне з'ясування обставин справи, просив суд рішення скасувати та прийняте нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що абз. 4 пп. «г» п. 3 ч. 3 ст. 26 Закону №2232-ХІІ визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою: або висновок МСЕК, або ЛКК. Поданий позивачем до рапорту про звільнення з військової служби висновок ЛКК є належним і достатнім документом для підтвердження того, що особа потребує постійного догляду.
Апелянт звернув увагу суду на те, що Постанова №413 прийнята Кабінетом Міністрів України 12.06.2013 відповідно до внесення змін до ст. 26 Закону №2232-ХІІ. Однак, на момент прийняття Постанови 413, ст. 26 Закону №2232-ХІІ не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову КМУ. Натомість, під час дії воєнного стану п. 3 ч. 5 ст. 26 Закон №2232-ХІІ доповнений підпунктом г) згідно із Законом 2122-ІХ від 15.03.2022, де вказано підставу звільнення, зокрема: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїм чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Зауважив, що керуючись принципом, визначеним ч. 3 ст. 7 КАС України, при вирішенні даного спору мають бути застосовані норми ст. 26 Закону №2232-ХІІ, а не положення постанови №413.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
Позивач, проходить військову службу за контрактом у військовому званні майора на посаді старшого оперативного чергового відділення поточних бойових дій командного пункту штабу в/ч НОМЕР_1 .
13.10.2023 позивач звернувся з рапортом про розірвання контракту та його звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ та надано перелік документів, зокрема:
- Паспорт НОМЕР_2 ;
- Довідка про присвоєння ідентифікаційного номера від 06.03.2000;
- Паспорт НОМЕР_3 ;
- Довідка про присвоєння ідентифікаційного номера від 12.09.2000;
- Свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ;
- Довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 664872;
- Висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про те, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду;
- Довідка від 05.10.2023 № 03-07.2/698;
- Свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 ;
- Свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_6 ;
- Пенсійне посвідчення серії НОМЕР_7 . (а.с.12)
22.10.2023 відповідачем, листом №2/7-1123, повідомлено позивача про відмову у задоволенні рапорту у зв'язку з неподання документів на підтвердження наявності підстав для звільнення. В листі зазначено про недостатність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за вищевказаною статтею, оскільки у нього є рідна сестра, у якої також є обов'язок доглядати за матір'ю ОСОБА_2 , та ним не було надано доказів того, що рідна сестра не може здійснювати даний догляд за своєю матір'ю (а.с.29).
13.11.2023 позивачем оскаржено зазначену відмову вищому військовому керівництву. 12.12.2023 листом №4/920 ОСОБА_1 повідомлено про відмову у задоволенні скарги (а.с.30-33).
Не погодившись із відмовою відповідача у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби за абзацем 4 підпункту "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з правомірності відмови відповідача у задоволенні рапорту .
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон № 2232-XII.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1 Закону № 2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно із ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-XII, визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Судовим розглядом встановлено, що позивачем до рапорту від 13.10.2023 додано медичний висновок медико-соціальної експертної комісії від 05.07.2023 за висновками якого ОСОБА_2 потребує сторонньої допомоги. (а.с.22).
За результатами розгляду рапорту позивача від 13.10.2023 відповідачем, листом №2/7-1123, від 22.10.2023, повідомлено позивача про відмову у задоволенні рапорту у зв'язку з неподання документів на підтвердження наявності підстав для звільнення.
Відмова у звільненні мотивована недостатністю підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за абзацом 4 підпункту "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, оскільки у нього є рідна сестра, у якої також є обов'язок доглядати за матір'ю - ОСОБА_2 , та не надання доказів того, що рідна сестра не може здійснювати догляд за своєю матір'ю.
Перевіряючи правомірність зазначеної відмови колегія суддів виходить з наступного.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє до тепер.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до абзацу 4 підпункту г) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
З аналізу зазначеної норми вбачається, що вказана стаття, на час виникнення спірних правовідносин, не містила умови про наявність інших родичів чи обов'язку надання доказів того, що інші родичі не можуть здійснювати догляд.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів прийшла до висновку, що відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби не ґрунтується на нормах чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, тобто є протиправною.
Щодо посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013 (далі - постанова КМУ №413), як на перелік сімейних обставин, які можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та правомірність відмови позивачу у звільненні колегія суддів зазначає.
Кабінетом Міністрів України 12.06.2013 прийнято постанову № 413, якою, на виконання положень статті 26 Закону № 2232-ХІІ, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10.08.2012 № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 № 618 затверджено Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі - Перелік № 413).
Згідно із Переліком № 413, військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Колегія зазначає, що на момент прийняття Постанови КМУ № 413 стаття 26 Закону № 2232-ХІІ не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції від 09.06.2013, чинної на час прийняття Постанови № 413), контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби: д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких встановлено Кабінетом Міністрів України».
Водночас станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону № 2232-ХІІ уже містили виключний перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.
Так, під час дії воєнного стану пункт 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, Законом України від 01.04.2022 № 2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», доповнений підпунктом «г», згідно з яким військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка).
Підпункт «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою, або висновок медико-соціальної експертної комісії, або ЛКК закладу охорони здоров'я. Повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок, вже не розмежовано.
Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 01.04.2022 № 2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: узгодити свої нормативно-правові акти з положеннями Закону та забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.
Однак, станом на час виникнення спірних відносин, Кабінет Міністрів України не виконав обов'язку щодо узгодження положень Постанови КМУ № 413 з новою редакцією Закону № 2232-ХІІ.
Колегія суддів зазначає, що норми Закону № 2232-XII мають вищу юридичну силу в застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови КМУ № 413, отже, до спірних правовідносин положення Постанови КМУ № 413 не застосовуються. Це підтверджується і тим, що у подальшому набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 № 582, якою військовослужбовців виключено з Постанови КМУ № 413.
Даний висновок суду узгоджується з з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 13.06.2024 по справі №520/21316/23.
Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства підстави відмови відповідача у звільненні ОСОБА_1 , викладені у листі №2/7-1123 від 13.10.2023, у зв'язку з наявністю рідної сестри у якої є обов'язок доглядати за матір'ю та не надання доказів не можливості здійснювати рідною сестрою такий догляд.
Щодо відмови відповідача (викладену у формі листа №4/920 від 12.12.2023) у задоволенні скарги на рішення (викладене у формі листа №2/7-1123 від 21.10.2023 ) про відмову у звільненні зі служби ОСОБА_1 у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю колегія суддів зазначає.
Фактичною підставою для відмови у задоволенні скарги та відмові у звільненні з військової служби позивача стало те, що висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я не може підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, оскільки відповідні обставини мають бути підтверджені медичним висновком саме медико-соціальної експертної комісії. З посиланням на Постанову КМУ №413 зазначив, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою особою підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, довідка ЛКК, надана майором ОСОБА_1 , не може бути визнана документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню із військової служби. При цьому посилався на практику Сьомого апеляційного адміністративного суду викладену в постанові від 01.08.2023 по справі №240/5021/23.
Колегія суддів вважає необґрунтованими такі висновки відповідача виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що позивачем до рапорту про звільнення з військової служби додано висновок лікарсько-консультативної комісії КНП Конотопської міської ради «Конотопська ЦРЛ ім. академіка М.Давидова» від 02.11.2023 №341, відповідно до якого за станом здоров'я ОСОБА_2 (мати позивача) не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися та потребує постійної сторонньої допомоги та догляду.
Основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах визначає Закон України «Про соціальні послуги» від 17.01.2019 № 2671-VIII (далі - Закон № 2671-VIII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2671-VIII, отримувачі соціальних послуг - особи/сім'ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги; в свою чергу вразливі групи населення - особи/сім'ї, які мають найвищий ризик потрапляння у складні життєві обставини через вплив несприятливих зовнішніх та/або внутрішніх чинників; складні життєві обставини - обставини, що негативно впливають на життя, стан здоров'я та розвиток особи, функціонування сім'ї, які особа/сім'я не може подолати самостійно. Частиною 6 статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» визначено, що фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є: 1) особами з інвалідністю I групи; 2) дітьми з інвалідністю; 3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; 4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; 5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі захворювання, визначені в цьому пункті.
Наказом Міністерства охорони здоров'я від 09.03.2021 № 407, затверджено форми первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я. Цим наказом відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90), Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859, з метою удосконалення обліку захворюваності в закладах охорони здоров'я, затверджено:
1) форму первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення;
2) форму первинної облікової документації № 080-2/о «;Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, внаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення;
3) форму первинної облікової документації № 080-3/о «Довідка про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне (орфанне) захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги» та інструкцію щодо її заповнення.
Висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги.
Висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859 (пункти 1-5 Інструкції).
У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі (пункти 8, 10, 12 Інструкції).
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі Положення № 1317).
Відповідно до п. 3 Положення № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» (в подальшому Порядок № 337), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно із п. 4 Положення № 1317, медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Відповідно до п.п. 1 п. 11 Положення № 1317, міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження постійно.
Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066) (в подальшому Порядок № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
Відповідно до п. 3 розд. ІІІ Порядку № 1066, до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку № 1066 передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» (в подальшому Інструкція - № 407).
Згідно із п.п. 3, 4 Інструкції № 407, такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110.
Відповідно до п. п. 2, 3 Інструкції № 407, такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що існує недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ для звільнення військовослужбовця з військової служби, відповідно до «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII.
Таким чином, аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, колегія суддів вважає, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23.
Враховуючи вище зазначене колегія суддів вважає, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір'ю може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.
Наданий позивачем висновок (довідка ЛКК) КНП Конотопської міської ради «Конотопська ЦРЛ ім. академіка М.Давидова» від 02.11.2023 №341 містить інформацію щодо матері позивача та висновок про те, що за станом здоров'я ОСОБА_2 (мати позивача) не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися та потребує постійної сторонньої допомоги по догляду.
Зазначений висновок (довідка ЛКК) прийнятий повноважним органом. Склад комісії затверджений наказами головного лікаря Конотопського некомерційного підприємства Конотопської міської ради "Конотопська центральна районна лікарня ім. академіка Михайла Давидова" №192 від 27.02.2020 та №581 від 04.09.2020.
За наведених обставин твердження відповідача та суду першої інстанції про те, що у спірному випадку для підтвердження необхідності стороннього догляду за матір'ю позивач мав надати лише висновок медико-соціальної експертної комісії колегія суддів вважає помилковим. Необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір'ю може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що наданий позивачем висновок КНП Конотопської міської ради «Конотопська ЦРЛ ім. академіка М.Давидова» від 02.11.2023 №341, відповідно до якого за станом здоров'я ОСОБА_2 (мати позивача) не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися та потребує постійної сторонньої допомоги по догляду є достатньою підставою для висновку, що така особа потребує постійного стороннього догляду, відповідно до п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ.
Проте відповідач при вирішенні питання щодо наявності підстав для звільнення зі служби ОСОБА_1 на підставі
З урахуванням вище зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для не прийняття відповідачем наданого висновку ЛКК як належного да допустимого доказу того, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, погодившись з позицією відповідача, що поданий позивачем висновок лікарсько-консультативної комісії №341 від 02.11.2023, не є належним підтверджуючим документом.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 13.06.2024 по справі №520/21316/23.
Щодо способу захисту порушеного права позивача колегія суддів зазначає.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Одночасно колегія суддів зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5 встановлено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
За наслідками аналізу вказаних положень, можна дійти висновку, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду у справі № 560/1651/20 від 17.02.2022 .
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Водночас, зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а належним способом захисту прав позивача в спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача з урахуванням висновків суду.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.
Питання про стягнення судових витрат вирішено відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
Оскільки Другим апеляційним адміністративним судом ухвалено нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено частково, колегія суддів зазначає, що на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, що сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 3028 грн 00 коп (1211,20+ 1816,80) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень в/ч НОМЕР_1 .
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 4 липня 2024 року по справі № 480/763/24 скасувати.
Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , що полягають у відмові ОСОБА_1 у розірванні контракту та звільненні з військової служби за абзацом 4 підпункту "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом під час воєнного стану, за сімейними обставинами - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 13.10.2023 та прийняти відповідне рішення, із урахуванням висновків суду.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_8 (код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_10 ) судові витрати у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривени 00 коп. за подання адміністративного позову та апеляційної скарги .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк