07 серпня 2025 року справа №200/1532/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, адвоката Трун Ольги Валентинівни, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року у справі № 200/1532/25 (головуючий суддя у І інстанції - Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії № 056650011078 від 03 лютого 2025 року,
- зобов'язати відповідача призначити пенсію відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “ Про пенсійне забезпечення» з 27 січня 2025 року та зарахувати до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно по п. “е» ст. 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення» період з 08.02.1989 по 20.11.1993, з 08.02.1995 по 23.06.2001, з 10.09.2002 по 26.10.2025.
В обґрунтування позову зазначила, що відповідач відмовив в призначенні пенсії в зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу.
Однак, позивач має необхідну вислугу років для призначення пенсії відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788, тому відповідач протиправно відмовив в призначенні пенсії позивачу.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії № 056650011078 від 03 лютого 2025 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугою років від 27.01.2025 ОСОБА_1 , зарахувавши до її страхового та до стажу за вислугою років, що дає право на отримання пенсії відповідно до п. “е» ст. 55 Закону України № 1788, з 08.09.1989 по 20.11.1993.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 484,48 грн.
Не погодившись з судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги ГУ ПФУ в Полтавській області.
У позивача відсутній необхідний спеціальний стаж. Станом на жовтень 2017 року стаж, який дає право на призначення пенсії за вислугу років складав 20 років 08 місяців 18 днів, що недостатньо для виходу на пенсію згідно ст. 55 Закону № 1788.
До загального стажу та до спеціального стажу не зараховано періоди роботи з 08.09.1989 по 20.11.1993, оскільки в трудовій книжці відсутня дата наказу про прийняття на роботу.
Не погодившись з судовим рішенням представник позивача звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги представника позивача.
Суд першої інстанції не звернув уваги на довідку РС-право, відповідно до якої відповідачем до стажу за вислугу років не зараховано періоди роботи позивача: з 08.09.1989 по 20.11.1993, з 10.09.2002 по 09.06.2003, з 11.10.2017 по 26.10.2025.
Суд першої інстанції, зобов'язавши відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії, обрав неефективний спосіб захисту порушеного права позивача.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП “Діловодство спеціалізованого суду».
Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов'язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему “Електронний суд» матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи.
Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі “Електронний суд».
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Встановлені обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .
27 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугою років.
Відповідно до принципу екстериторіальності вказана заява позивача була направлена на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Рішенням від 03 лютого 2025 року № 056650011078 Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, відмовило ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.
В рішенні зазначено, що загальний страховий стаж позивача складає 31 рік 04 місяці 04 дні.
Спеціальний стаж ОСОБА_1 для призначення пенсії за вислугою років становить 20 років 08 місяців 18 днів, що є недостатнім для виходу на пенсію, згідно пункту “е» статті 55 Закону 1788.
До загального страхового та до стажу за вислугою років не зараховано періоди роботи з 08.09.1989 по 20.11.1993, згідно трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки відсутня дата наказу про прийняття на роботу.
Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 , містить відомості про роботу в спірний період: з 08.02.1989 по 20.11.1993, вихователь в дитячому садку № 4 (запис № 1-3).
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що позивач не є уповноваженою особою за заповнення трудових книжок, а тому не може нести відповідальності за дії власника або уповноваженого ним органу, тому стаж роботи, інформація про який міститься в трудовій книжці серії НОМЕР_4 повинен бути зарахований.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зарахування періодів роботи позивача з 08.02.1995 по 23.06.2001, з 10.09.2002 по 26.10.2025, суд першої інстанції виходив з того, що ці періоди не є спірними в контексті прийняття рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області № 056650011078 від 03.02.2025.
Зобов'язуючи відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії суд першої інстанції зазначив, що одним зі спірних питань справи є необхідність зарахування стажу, а отже й його нового розрахунку, тому питання відноситься до дискреційних повноважень Пенсійного фонду.
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII, набрав чинності 11 жовтня 2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV наступного змісту: особам, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення».
Абзацами 1, 2 пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції Закону № 2148, передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України “Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до статті 2 Закону № 1788 за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі статтею 7 Закону № 1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
На підставі статті 51 Закону № 1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1788 право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту “е» статті 55.
Згідно з пунктом “е» статті 55 Закону № 1788 (в редакції, чинній до 01.04.2015) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII, набрав чинності 01.04.2015 року) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено в новій редакції наступного змісту: право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII, набрав чинності 01.01.2016 року) внесено зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема, у пункті “е» в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п'ятим.
Таким чином, з прийняттям Закону № 213-VIII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами “д», “е», “ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт “е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту “а» статті 54, статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Отже, за приписами пункту “е» частини першої статті 55 Закону № 1788-ХІІ, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, відновлено право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З 04.06.2019 (з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019 від 04.06.2019) при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ необхідно застосовувати положення цього Закону у редакції до внесення змін Законами № 213-VIII від 02.03.2015 та № 911-VIII від 24.12.2015.
Оскільки позивач звернулася із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» 27 січня 2025 року, тобто після прийняття рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019, у спірних правовідносинах мають бути застосовані положення пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», якими передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як свідчать матеріали справи, а саме рішення ГУ ПФУ в Полтавській області № 056650011078 від 03 лютого 2025 року, відповідачем не зараховано до загального страхового стажу, а також до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи позивача з 08.09.1989 по 20.11.1993.
Відповідач зазначає, що записи в трудовій книжці не відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок (відсутня дата прийняття на роботу), тому спірний період не може бути зараховано до стажу роботи позивача.
На час первинного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (далі Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
На підставі пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 Про трудові книжки робітників та службовців та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
У період внесення записів про роботу позивача у спірні періоди після 1993, порядок ведення трудових книжок визначався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Згідно із п. 2.4. Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Як встановлено, п. 2.14 Інструкції № 58, у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій". Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Отже, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист при вирішенні питань призначення пенсії.
При цьому, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження права особи на соціальний захист.
Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки для особи, яка допустила такі порушення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, скасував це рішення та зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугою років від 27.01.2025, зарахувавши до її страхового та до стажу за вислугою років, що дає право на отримання пенсії відповідно до п. “е» ст. 55 Закону України № 1788, з 08.09.1989 по 20.11.1993.
Щодо зарахування до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно по п. “е» ст. 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення» періодів з 08.02.1995 по 23.06.2001, з 10.09.2002 по 26.10.2025 суд зазначає наступне.
Як свідчить форма РС-право пенсійним органом розраховано стаж позивача та до стажу зараховано періоди:
- з 01.09.1987 по 04.07.1989 (навчання у ВНЗ ) - 01 рік 10 місяців 04 дні;
- з 08.02.1995 по 23.06.2001 (працівник соцосвіти) - 06 років 04 місяці 16 днів;
- з 30.10.2001 по 09.09.2002 (безробіття) - 10 місяців 10 днів;
- з 10.09.2002 по 09.06.2003 - 09 місяців;
- з 10.06.2003 по 31.12.2003 (працівник освіти) - 06 місяців 22 дні;
- з 01.01.2004 по 10.10.2017 (працівник освіти) - 13 років 09 місяців 12 днів;
- з 11.10.2017 по 31.12.2024 - 7 років 3 місяці 00 днів;
всього стаж за вислугу років - 31 рік 04 місяці 04 дні.
В рішенні про відмову позивачу у призначенні пенсії № 056650011078 від 03 лютого 2025 року зазначено тільки про незарахування до спеціального та загального стажу позивача періоду з 08.09.1989 по 20.11.1993.
Щодо не зарахування до загального та спеціального стажу позивача періодів з 08.02.1995 по 23.06.2001, з 10.09.2002 по 26.10.2025 рішення відповідача № 056650011078 від 03 лютого 2025 року інформації не містить.
Дійсно, за аналізом права стаж позивача як працівника освіти та охорони здоров'я становить 20 років 08 місяців 18 днів.
Проте, рішенні про відмову в призначенні пенсії не визначено про незарахування до загального та спеціального стажу позивача періодів з 08.02.1995 по 23.06.2001, з 10.09.2002 по 26.10.2025, а з аналізу права неможливо визначити, які саме періоди не зараховані до спеціального стажу позивача і з яких причин.
Таким чином, в спірних правовідносинах позовні вимоги про зобов'язання зарахувати до спеціального стажу позивача періодів роботи з 08.02.1995 по 23.06.2001, 10.09.2002 по 26.10.2025 є передчасними, а в контексті рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області № 056650011078 від 03.02.2025 не є спірними.
Щодо визначення пенсійному органу обов'язку повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії замість обов'язку призначити пенсію суд зазначає наступне.
Згідно зі змісту Рекомендації № R(80) 2 Комітету Міністрів державам - членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснити з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень, те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящих в ієрархії нормативно - правовим актам. Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межи завдань адміністративного судочинства.
Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Право на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Як свідчать матеріали справи, рішення відповідача обґрунтовано відсутністю у позивача необхідного спеціального стажу роботи відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788.
Проте, рішення відповідача містить інформацію щодо неврахованого періоду тільки з 08.09.1989 по 20.11.1993.
Суд зауважує, що обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу і суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У суду відсутні підстави вважати, що після зарахування до спеціального стажу позивача періоду роботи з 08.09.1989 по 20.11.1993 та в разі наявності у позивача необхідного спеціального стажу за п. «е» ст. 55 Закону № 1788 відповідач відмовить в призначенні пенсії позивачу за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788.
Таким чином, в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 є передчасними і не підлягають задоволенню.
Оскільки підставою для відмови в призначенні пенсії позивачу є відсутність необхідного спеціального стажу, судом першої інстанції встановлена протиправність пенсійного органу щодо неврахування до стажу за вислугу років періоду роботи позивача з 08.09.1989 по 20.11.1993 та зобов'язано відповідача врахувати цей період до спеціального стажу позивача, враховуючи, що в рішенні про відмову в призначенні пенсії не визначені інші періоди, які не зараховані до спеціального стажу позивача, тому в даному спорі належним способом захисту порушених прав позивача є саме визначення обов'язку відповідачу зарахувати період з 08.09.1989 по 20.11.1993 до спеціального стажу позивача і повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії відповідно до п. «е» ст.55 Закону № 1788 від 27.01.2025 з врахуванням висновків судів, викладених в судових рішеннях з огляду на дискреційні повноваження пенсійного органу щодо розрахунку стажу.
Є неприйнятними посилання представника позивача на постанову Верховного Суду у справах № 804/3646/18, рішення у справі № 360/3611/20, постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 876/5312/17, оскільки висновки в цих судових рішеннях не є релевантними до цієї справи, оскільки прийняті за інших обставин та за іншим нормативно-правовим регулюванням.
Так, у справі № 804/3646/18 за наявності всіх необхідних умов для призначення пенсії, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії було те, що позивачем не підтверджено місце проживання (реєстрації) на території України, як це передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Порядком надання документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". А відповідач, повторно розглянувши заяву позивача про призначення пенсії з 17 травня 2017 року і прийнявши незаконне рішення, позбавив позивача права на призначення пенсії, тому ефективний спосіб захисту порушеного права є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити пенсію за віком з дати звернення - 17 травня 2017 року, а не із дати чергового порушення відповідачем права позивача на соціальний захист.
У справі № 360/3611/20 позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 31 рік 3 місяці 3 дні, у тому числі на пільгових умовах за списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІ1 «Про пенсійне забезпечення», пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 20 років 11 місяців 23 днів, тому суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.
У справі № 876/5312/17 суд констатував, що при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону № 1788-XII, до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону № 1058-IV, має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV, а тому позиція, що пенсія за вислугу років призначається Законом № 1058-IV, є необґрунтованою.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційних скарг є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для їх задоволення та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Як визначено пунктами 3 та 8 частини шостої статі 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, а також типові справи.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат по справі не здійснюється.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, адвоката Трун Ольги Валентинівни, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року у справі № 200/1532/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року у справі № 200/1532/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 07 серпня 2025 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 07 серпня 2025 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв