(повне)
29 липня 2025 року м. Чернігів Справа № 640/10135/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Тихоненко О.М.,
за участю секретаря Кухаренко О.О.,
представника позивача Трегубової О.С.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства “Коніка Мінолта Україна» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та наказу,
Дочірнє підприємство “Коніка Мінолта Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, у якому просить:
визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.03.2019 №№00003621402, 0014221406 та наказу № 17817 від 06.12.2018.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідачем незаконно включено позивача до переліку вже затвердженого плану-графіку податкових перевірок. Внесення позивача до плану перевірок порушує саму суть такого поняття, оскільки втрачається основна функція планування. В зв'язку з тим, що перевірка позивача була незаконною, тому складені за її результатами податкові повідомлення-рішення є протиправними та повинні бути скасовані. Також вказує, що позивач надав повний пакет первинних документів, які підтверджують господарські операції останнього.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2019 відкрито провадження у справі № 640/10135/19 та призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2019 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 прийнято справу до провадження судді Тихоненко О.М. та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні.
Ухвалою суду від 15.05.2025 замінено ГУ ДФС у м. Києві її правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві як відокремлений підрозділ ДПС (код ЄДРПОУ ВП 44116011) та призначено розгляд даної справи в режимі відеоконференції.
Ухвалами суду від 22.05.2025,27.05.2025 розгляд справи призначено в режимі відеоконференції.
Протокольною ухвалою суду від 27.05.2025 підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити їх у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позові.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належними чином, причини неявки суду не повідомив.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як слідує з матеріалів справи, позивачем задекларовано взаємовідносини з ПП «Принт-сервіс» на підставі рахунків-фактур про надання послуг на загальну суму 878198,28 грн, в тому числі податок на додану вартість 146366,37 грн.
На підставі рахунків-фактур ПП «Принт-сервіс» виписано на адресу позивача акти надання послуг на загальну суму 878198,28 грн, в тому числі податок на додану вартість 146366,37 грн.
Також позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Грін сайт менеджмент».
Так, позивачем віднесено витрати у загальній сумі 2056702 грн, в тому числі за І квартал 2018 року у сумі 2056702,00 грн на підставі договору про надання послуг № 13/10/2017 від 13.10.2017.
На підставі вказаного договору, ТОВ «Грін сайт менеджмент» на користь позивача виписано акти здачі-прийняття робіт/послуг, на загальну суму 2468042 грн.
Сума витрат по придбаним роботам/послугам було включено підприємством до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 2056702,00 грн, у тому числі за І квартал 2018 року у сумі 2056702,00 грн, за півріччя 2018 року у сумі 2056702,00 грн, за три квартали 2018 року у сумі 2056702,00 грн.
Крім того позивачем було укладено договір позики від 01.06.2010 б/н з компанією Konica Minolta Business Solutions Europe GmbH (Німеччина) щодо отримання позики в сумі 1000000,00 євро.
Відсоткова ставка - 1,75% річних, строк погашення - 01.06.2011, позика надається для поповнення обігових коштів.
Головним управлінням Національного банку України по м. Києву і Київській області видано реєстраційне свідоцтво від 21.06.2010 № 12533.
На виконання умов договору позики від 01.06.2010 б/н позивач здійснив виплату у 2015-2018 роках компанії "Копіса Minolta Business Solutions Europe GmbH" (Німеччина) (Позикодавець) доходу джерелом походження з України у вигляді процентів за користування кредитними коштами у загальному розмірі 49819,59 евро (еквів. 1341886,72 грн.), в тому числі: у 2015 році у сумі 19211,11 евро (еквів. 449539,97 грн.); у 2016 році у сумі 11217,91 евро (еквів. 314465,05 грн.); у 2017 році у сумі 9758,62 евро (еквів. 287332,41 грн.); у 2018 році у розмірі 9631,95 евро (еквів. 290549,29 грн.).
Так, відповідачем на підставі направлень, відповідно до ст. ст. 20, 77, 82 ПК України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2018 рік, на підставі наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 06.12.2018 № 17817 була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, валютного - за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2015 по 30.09.2018 та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, за результатами якої складений акт від 19.02.2019 № 117/26-15-14-02-02/14281534 (т. 1 а.с.59-88).
Згідно висновку, викладеного в акті, позивачем порушено:
п.44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, 139.1.2 п.139.2, п.140.4 ст.140 ПК України, пп. 5.1.2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 та п.18, п.20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, п.8, 6 ПБО 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 №181, встановлено заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 2760909,00 грн, в тому числі за 2016 рік на суму 508685,00 грн, за півріччя 2017 року на суму 1046279,00 грн, три квартали 2017 року на суму 1046279,00 грн, за 2017 на суму 1882018 грн, за І квартал 2018 на суму 370206,00 грн, за півріччя 2018 на суму 370206 грн, три квартали 2018 на суму 370206,00 грн;
пп.141.4.1, пп.141.4.2 ст.141 ПК України, а саме заниження податку з доходу нерезидента на суми: за 2015 рік у розмірі 23497 грн, за 2016 рік у розмірі 16551 грн, за 2017 рік у розмірі 15123 грн, за 2018 рік у розмірі 15292 грн;
п.39.4 ст. 39 ПК України та вимог Порядку складання Звіту про КО, затвердженого наказом Мінфіну № 8 від 18.01.2016, неповне декларування у звіті про КО операцій з компанією Konica Minolta Business Solutions Europe GmbH (Німеччина), а саме: за 2015 звітний рік у сумі 12158242 грн; за 2016 звітний рік у сумі 16934157 грн;
п.46.1 ст.46, пп.47.1.1 п.47.1, ст.47, ст.51, п.70.16 ст.70, пп.176.2 «б», п.176.2ст.176 із врахуванням п.102.1 ст.102 ПК України, п.1.2, п.3.3 наказу Міністерства фінансів України від 13.01.2015 за № 4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» щодо подання недостовірних даних про отримувачів доходів у звітах за ф. 1-ДФ за 2, 3 кв.2015, 4 кв. 2017, 2, 3 кв. 2018 року.
На підставі вказаного акту перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення:
від 20.03.2019 № 00003621402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на загальну суму 3451136,00 грн (за основним платежем 2760909 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 690227 грн) (т. 1 а.с.52).
від 20.03.2019 № 0014221406, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені на загальну суму 82204,50 грн (за основним платежем - 70463 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями) - 11741,50 грн (т. 1 а.с.56).
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення та наказ на проведення перевірки протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.
Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу положень п.198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно із п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Суд звертає увагу, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.
Так, згідно із ч.2 ст.3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (надалі також - Наказ №88).
Відповідно до п.1.2 Наказу №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу №88).
Згідно з п.2.4 Наказу №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Як встановлено абзацом 5 ст. 1 Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондується і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (ліцензій, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Сама по собі наявність первинних документів (актів надання послуг та податкових накладних) не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій, а також не доведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.
Зокрема, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету на суму податкового кредиту.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Слід враховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним само по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.
Як слідує з матеріалів справи, на формування зобов'язань вплинуло формування зазначених показників за рахунок взаємовідносин з контрагентом.
Отже, надаючи оцінку правомірності винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень дослідженню підлягає факт реальності господарських операцій між позивачем та контрагентом.
У свою чергу, суд звертає увагу, що надані позивачем документи, складені за результатами здійснення господарської операції, містять усі необхідні реквізити, визначені статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, а тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку у розумінні зазначеного Закону, які містять: відповідні дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, і, як наслідок, вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.
Таким чином, вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність та здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентом у перевіряємий період.
У матеріалах справи відсутні докази того, що під час перевірки контролюючий орган встановив обставини, які б свідчили про умисел позивача на укладення договору з контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором.
Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо отримання та оплати товару/послуг.
Так, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо правовідносин з придбання позивачем послуг із сервісного обслуговування техніки у Приватного підприємства «ПРИНТ СЕРВІС».
Відповідач вказує, що позивач занизив фінансовий результат за 2015 рік на 731 832,00 грн у зв'язку з формування витрат на послуги з сервісного обслуговування техніки, придбані позивачем у ПП «ПРИНТ-СЕРВІС», оскільки за внутрішньою інформацією відповідача останнє не могло надавати такі послуги.
Вказані посилання не приймаються судом до уваги, оскільки на їх підтвердження відповідачем не надано жодних доказів, зокрема, вироку щодо посадових осіб ПП «ПРИНТ-СЕРВІС», ні будь-яких інших документів щодо обставини нереальності операцій вказаного контрагента саме з позивачем.
Наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №826/7704/16 (адміністративне провадження №К/9901/38191/18) та від 17.04.2018 у справі №820/475/17 (адміністративне провадження №К/9901/4907/17).
Варто врахувати, що згідно з ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Єдиною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (стаття 234 Цивільного кодексу України).
Відповідачем не наведено обставин та не надано доказів, які б свідчили про невідповідність господарської операції позивача з контрагентом з виконання робіт/послуг та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійсненої операції, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчиненої операції, а також про те, що здійснення зазначеної операції не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, встановлено рух активів (товару, послуг), встановлено зв'язок між фактом виконання робіт і господарською діяльністю позивача.
Згідно із ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-VI “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: “Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), “Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і “Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03).
Рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності). За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.
Так, у п. 23 рішення Європейського суду з прав людини по справі “Бізнес Суппорт Центр проти Болгарії» суд наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Суппорт Центр) це не мало б.
У п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Федорченко та Лозенко проти України» висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення “поза розумними сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
У справі “Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейський суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення “встановлений законом», є передбачуваність. Норму не можна вважати “законом», якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований.
З наведеного слідує, що особа, діючи у відповідності до встановленої законодавством України поведінки у рамках певних обставин, очікує досягнення певного результату та прогнозує конкретні ситуації у правовідносинах з контролюючим органом.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що документи, які надані для перевірки, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарської операції позивача з його контрагентом, а також право на формування витрат та податкового кредиту.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладеного договору, суд вважає, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт реального здійснення господарської операції щодо виконання робіт/надання послуг, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Інформація з власних внутрішніх баз податкового органу не є належним доказом будь-яких правопорушень та носить виключно інформаційний характер.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що податкова інформація, наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів господарюючого суб'єкта по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом податкового правопорушення в розумінні процесуального Закону. Правильним є висновок судів про те, що узагальнені посилання відповідача на протиправний характер діяльності контрагентів позивача (контрагентів контрагента позивача) без конкретизації фактів вчинення вказаними підприємствами податкових правопорушень та їх впливу на подальші правовідносини з позивачем, не можуть слугувати підтвердженням недобросовісності останнього.
Щодо завищення витрат за І квартал 2018 року у зв'язку з придбанням робіт з поточного ремонту орендованого приміщення, суд зазначає наступне.
Так, відповідач в Акті перевірки зазначає про те, що позивач завищив витрати за І квартал 2018 року на 2 056 702,00 грн, оскільки відносив до витрат поточного періоду витрати на поточний ремонт орендованого приміщення у вказаній сумі. Відповідач вважає, що такі витрати повинні були обліковуватися позивачем як капітальна інвестиція в будівництво та амортизуватись протягом строку використання приміщення.
Суд не погоджується з такою позицією відповідача та зазначає, що позивач придбавав роботи з поточного ремонту в орендованому приміщенні для підтримки орендованого приміщення в робочому стані, а не капітального ремонту. Як слідує з договірних та первинних документів щодо проведення поточного ремонту, є очевидним, що такий ремонт був саме поточним. Зокрема, під час поточного ремонту здійснювалася підготовка до шпаклювання, зняття старого шпаклювання та власне шпаклювання стін, зняття елементів стелі та заміна на нові й інші подібні роботи, які навіть без будівельних знань очевидно є поточними ремонтними роботами, а не капітальним ремонтом.
Також суд зазначає, що ремонтні роботи, придбані позивачем, є поточними у значенні положень п. 15 П(С)БО 7 «Основні засоби» та п. 32 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, і витрати на такий поточний ремонт в орендованому приміщенні підлягають віднесенню саме до витрат звітного періоду.
Зокрема: відповідно до п. 15 П(С)БО 7 «Основні засоби» витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат; • відповідно до п. 32 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат звітного періоду.
Так, поточний ремонт, придбаний позивачем, передбачав саме підтримання орендованого приміщення в робочому стані та одержання саме тих вигод, які планувалося отримати від використання відповідного приміщення - тобто, можливості його використовувати за прямим призначенням відповідно до договору оренди.
Крім того ремонтні роботи, придбані позивачем, аж ніяк не відповідають природі капітальних інвестицій, отже, посилання відповідача на п. 8 П(С)БО 14 «Оренда» безпідставні.
Так, вказаний пункт встановлює, що затрати орендаря на поліпшення об'єкта операційної оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, які первісно очікувалося отримати від його використання, відображаються як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів.
Жодних доказів на підтвердження вказаного факту (модернізації, модифікації, добудови, дообладнання, реконструкції) відповідачем не надано.
Законодавство щодо обліку основних засобів не містить визначень поточного та капітального ремонтів, і до витрат поточного періоду правомірно відносити витрати як на поточний, так і на капітальний ремонт приміщення.
Аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постановах від 10.04.2020 у справі №1440/1967/18, від 27.07.2023 у справі №560/9332/22.
Щодо заниження позивачем податкової різниці, на яку збільшується фінансовий результат, у зв'язку з не включенням до складу цієї різниці суми резервів під знецінення товарів, суд зазначає наступне.
Так, відповідач зазначає про те, що в деклараціях з податку на прибуток за 2015, 2016 і 2017 роки позивач занизив суму податкової різниці, передбаченої пп. 139.1.1. Податкового кодексу, на яку збільшується фінансовий результат до оподаткування, оскільки не включив до складу цієї різниці суми резервів під знецінення товарів за 2015-2017 роки на суму 12549851,00 грн.
З вказаною позицією суд не погоджується та зазначає, що відповідно до п. 139.1 Податкового кодексу відображенню підлягають різниці, які виникають при створенні забезпечення (резерву) для витрат майбутніх періодів. Механізм даної норми передбачає, що платник податків в періоді, в якому створює забезпечення (резерв) для витрат майбутніх періодів, збільшує свій фінансовий результат на суму такого забезпечення (резерв ще не використовується), а в іншому періоді, коли виникають витрати, для яких резерв був створений (тобто такий резерв починає використовуватись) - зменшує фінансовий результат. Для прикладу, у поточному звітному періоді платник податків може сформувати резерв під певні витрати і збільшити фінансовий результат, а в наступному звітному періоді почати використання цього резерву і зменшити фінансовий результат на суму витрат, під які він був сформований (повністю або частково).
Однак, позивач сформував і використав повністю суму резерву, сформованого під уцінку товару, в одному і тому самому звітному періоді (році).
Тобто, резерв позивача був призначений не для витрат майбутніх періодів, а для витрат поточного періоду.
Відповідач стверджує, що заниження податку на прибуток викликано внаслідок вказаного «порушення», нібито вчиненого позивачем у 2015, 2016 та 2017 роках.
Однак, стосовно донарахування за 2015 рік, слід відзначити, що здійснення донарахувань за вказаний період за жодних умов є недопустимим, оскільки: податкові зобов'язання за декларацією за 2015 рік є узгодженими, відповідач у відповідному Акті перевірки не заявляв будь-яких претензій щодо відображених у ній показників, однак фактично включив суми податкових зобов'язань за операціями 2015 року при розрахунку донарахувань за 2016-2017 роки; на момент прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень для донарахувань за декларацією за 2015 рік минув 1095-денний строк давності, встановлений п. 102.1 Податкового кодексу (нарахування за ППР від 20.03.2019 неможливі за декларацією за 2015 рік, поданою 29.02.2016).
У підсумку, вбачається, що позивач правомірно відобразив від'ємне значення об'єкта оподаткування у декларації за 2015 рік в якості збитків минулих періодів у декларації за 2016 рік відповідно до п. 140.4 Податкового кодексу.
Щодо донарахувань за 2016-2017 роки суд зауважує, що позивач сформував і використав резерв під уцінку товару в одному і тому ж періоді, тобто за результатами 2016 року (на кінець періоду) сума резерву (забезпечення) під уцінку товару дорівнювалась нулю. Аналогічна ситуація склалась і у наступному звітному періоді (2017 рік).
Отже, у позивача були відсутні підстави для відображення різниць від формування такого резерву також і у деклараціях за 2016 і 2017 роки, що підтверджується бухгалтерськими довідками.
Позивач використовує резерв під уцінку товару як технічний інструмент відображення уцінки товару в обліку. Відповідно, оскільки позивач формує та використовує резерви під уцінку товару не як резерви майбутніх витрат в розумінні п. 139.1.1 Податкового кодексу, а формує та використовує відповідні резерви в одному і тому ж періоді, то фінансовий результат позивача не підлягає збільшенню на суми сформованих резервів.
Щодо доводів відповідача про заниження податку з доходів нерезидентів позивачем під час виплати процентів за кредитами, суд зазначає наступне.
Так, відповідач стверджує, що позивач занизив свої зобов'язання з податку на доходи нерезидента на 70 463,00 грн у зв'язку з несплатою такого податку (за ставкою 5%) під час виплати процентів за кредитом від компанії Konica Minolta Business Europe GmbH (далі - Нерезидент) у 2015-2018 роках.
Свою позицію відповідач аргументує тим, що позивач не сплатив податок на доходи нерезидента під час виплати процентів Нерезиденту.
Однак, як встановлено судом та слідує з матеріалів справи позивач належним чином задекларував усі податкові зобов'язання, які утримуються під час виплати доходів, в тому числі процентів, Нерезиденту, що підтверджується деклараціями за 2015-2018 роки.
Також у позивача була наявна переплата з податку на доходи нерезидента у розмірі 101,1 тис грн, що підтверджується актом звірки від 31.07.2015 №6870-20, за рахунок якої і відбулося погашення податкових зобов'язань у розмірі 70 463,00 грн, що відповідає положенням ст. 87 Податкового кодексу (джерелом самостійної сплати податкових зобов'язань за рахунок суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів) та здійснюється без окремої заяви про їх зарахування в рахунок такої сплати
Тобто, оскільки позивачем було належним чином задекларовано і сплачено (сплата за рахунок надміру сплачених сум податку на доходи нерезидента) податкові зобов'язання, як наслідок останній не занижував зобов'язання з податку на доходи нерезидента на 70 463,00 грн, а таке твердження відповідача є безпідставним.
Податковий орган за наявності переплати у платника податків має автоматично зараховувати таку переплату в рахунок сплати податкових зобов'язань.
Аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постанові від 01.06.2021 у справі №810/3910/16.
Враховуючи вищевикладене, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20.03.2019 №00003621402, №0014221406 прийнято відповідачем не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не розсудливо, а отже є протиправними і підлягають скасуванню.
При цьому, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу № 17817 від 06.12.2018 про проведення документальної планової виїзної перевірки позивача, оскільки сам факт допуску працівників податкової служби до перевірки слідує про правомірність наказу на підставі якого її проведено.
Стосовно інших посилань відповідача, то суд критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов Дочірнього підприємства “Коніка Мінолта Україна» необхідно задовольнити частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частини третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 19210,00 грн.
Керуючись статтями 168, 227-228, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Дочірнього підприємства “Коніка Мінолта Україна» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та наказу - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.03.2019 №00003621402, №0014221406.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь Дочірнього підприємства “Коніка Мінолта Україна» судовий збір в розмірі 19210,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: Дочірнє підприємство “Коніка Мінолта Україна» (вул. Смольна, 9, м. Київ, 03022, код ЄДРПОУ 14281534).
Відповідач: Головне управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44116011).
Повний текст рішення суду складено 07.08.2025.
Суддя Оксана ТИХОНЕНКО