про відмову в забезпечені адміністративного позову
07 серпня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/3782/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними та скасування наказу,-
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 31 липня 2025 року, в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період резервістів і військовозобов'язаних, ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Разом з позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій просить:
- забезпечити позов, шляхом зупинення дії наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 31 липня 2025 року, в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період резервістів і військовозобов'язаних, ОСОБА_1 , до набрання законної сили судовим рішенням;
- забезпечити позов шляхом зупинення дії наказу командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , до набрання законної сили судовим рішенням.
Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову, перевіривши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
За змістом приписів ч.ч.1, 4, 5, 6 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
З урахування вказаного суд наголошує, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову.
Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.
Відтак, під час вирішення питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Як зазначено вище законодавець встановив три підстави для постановляння ухвали про забезпечення позову у справі, зокрема такими є:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
- наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності;
- наявні ознаки очевидного порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.
Таким чином, законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При розгляді та вирішенні заяви про забезпечення позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права.
На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.
Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 №3-рн/2003 "У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора)" зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (пункт 9 мотивувальної частини рішення).
Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 №19336/04 "Справа "East/West Alliance Limited» проти України"" вказав на те, що межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).
Крім того, в рішенні від 18.02.2010 54131/08 "Справа "Байсаков та інші проти України"" Європейський суд зазначив, "... що процедура такого судового контролю становить, у принципі, ефективний засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарг, пов'язаних з рішеннями про вислання та екстрадицію, але за умови існування можливості ефективної перевірки судами законності - з матеріально-правового та процесуального погляду - дискреційних дій органу виконавчої влади і можливості скасування ними такого рішення в разі необхідності (див. ухвалу у справі "Сливенко проти Латвії" [ВП], N 48321/99, п. 99, ЄСПЛ 2002-II).
Отже, підсумовуючи наведене, слід прийти до висновку, що існування інституту забезпечення позову, обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке на думку останньої є порушеним.
Водночас, використання засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати діям органів влади.
Як зазначалось вище, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Звертаючись до суду позивач просить забезпечити позов, шляхом зупинення дії наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 31 липня 2025 року, в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період резервістів і військовозобов'язаних, а також зупинення дії наказу командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , до набрання законної сили судовим рішенням.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, які суд враховує згідно частини 5 статті 242 КАС України.
Аналіз змісту поданої заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Отже, заявником не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що існування інституту забезпечення позову, обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке на думку останньої є порушеним.
Водночас, використання засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати діям органів влади.
Як зазначалось вище, позивач звертаючись до суду просить також забезпечити позов шляхом зупинення дії наказу командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Суд наголошує, що ч. 3 ст. 151 КАС України доповнено п. 10 згідно із Законом № 2359-IX від 08.07.2022, відповідно до якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Таким чином, процесуальний закон містить імперативну заборону вживати заходи забезпечення позову, шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Так, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому воєнний стан неодноразово продовжений та продовжують по даний час.
При цьому слід зауважити, що обраний заявником вид забезпечення позову відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Тобто, обраний позивачем вказаний спосіб забезпечення позову по суті є зупиненням наказу командира про переміщення позивача, відданого в умовах воєнного стану, що забороняється пунктом 10 частини 3 статті 151 КАС України.
За таких обставин, згідно п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України існує пряма заборона у забезпеченні позову щодо заборони зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Окрім іншого, суд звертає увагу на те, що звертаючись до суду із заявою, про забезпечення позову позивачем не надано до суду спірних наказів, зокрема дію яких останній просить зупинити, що також в свою чергу є додатковою підставою для відмови в задоволенні заяви.
З огляду на викладене, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову та враховуючи приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150, 154, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , про забезпечення позову - відмовити.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя О.В. Боднарюк