Справа № 560/4348/25
07 серпня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючої-судді Гнап Д.Д., розглянувши заяву про розмір судових витрат в адміністративній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Хмельницької митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.07.2025 позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Хмельницької митниці про коригування митної вартості товарів №UA400000/2025/000039/2 від 24.02.2025. Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Хмельницької митниці №UA400070/25/000021 від 24.02.2025.
До суду надійшла заява представника позивача, в якій він просить ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути із Хмельницької митниці Державної митної служби України витрати на професійну правничу допомогу у сумі 18900 грн.
Представник направив суду заяву, у якій заперечив проти задоволення клопотання про стягнення судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною першою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За приписами частини третьої статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина 5 цієї статті).
З аналізу наведених норм процесуального закону слідує, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов'язкову наявність у кожній справі.
За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів.
Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною.
Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Проте, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання, а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.
Застосовуючи зазначені висновки до правовідносин, що виникли у цій справі, суд зазначає, що згідно з матеріалами справи, заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат, які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи, а також докази на їх підтвердження не були подані до суду інстанції в межах строку, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України.
У позовній заяві позивач лише вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат становить 20,00 грн.
Як було зазначено вище відповідно до позиції об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 340/2823/21 саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом питання про розподіл судових витрат.
Водночас до заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвокат додав прибутковий касовий ордер від 07.03.2025 про переклад документів та квитанцію від 05.03.2025 про переказ особистих коштів адвокату, які по даті складення існували на момент пред'явлення позову, не були своєчасно додані та не є витратами на правову допомогу.
Посилання сторони позивача про те, що у позовній заяві позивач заявляв про витрати орієнтовно 20000 грн. не відповідають дійсності, оскільки у позовній заяві лише вказувалося про витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20,00 грн.
Суд зазначає, що ініціювати питання про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суд про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи, а також додати всі існуючі документи, що підтверджують їх понесення. Власне з цим - з об'єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов'язується можливість як потім подати протягом п'яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.
Відтак, суд вважає, що позивачем (його представником) не дотримано положення частини сьомої статті 139 КАС України та частини 3 статті 143 КАС України в частині належного та своєчасного звернення із клопотанням про стягнення витрат на правову допомогу, а також поважності причин надання доказів.
Також слід зазначити, що вирішуючи питання наявності підстав для ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат Верховний Суд в ухвалі від 23.01.2024 у справі №380/12348/22 сформував наступні висновки:
«Застосовуючи висновки Об'єднаної палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25 липня 2023 року у справі № 340/4492/22, та правові норми до правовідносин, що виникли у цій справі, колегія суддів звертає увагу, що у відзиві на касаційну скаргу від 7 вересня 2023 року позивач: зазначив загальне прохання про необхідність стягнення судових витрат; до ухвалення у справі постанови Верховного Суду не надав доказів на підтвердження понесення таких витрат, як і не вказав будь-яких причин, які унеможливлюють подання ним вчасно відповідних доказів; не повідомив про наявність поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення постанови за касаційною скаргою. Не наведені обставини поважності причин неподання відповідних доказів щодо правничої допомоги й у поданій представником позивача заяві від 21 грудня 2023 року про ухвалення додаткового судового рішення.
Наведене вище дає підстави вважати, що представник позивача не подав заяви, яка б у розумінні положень частини сьомої статті 139, частини третьої статті 143 КАС України давала суду касаційної інстанції правові передумови для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу.
Відтак, оскільки представник позивача не дотримався процесуальних норм закону, після того, як за касаційною скаргою ухвалена постанова, у суду касаційної інстанції відсутні процесуальні підстави для вирішення питання про розподіл витрат відповідно до статті 252 КАС України.
Аналогічний підхід застосовний в ухвалі Верховного Суду від 8 січня 2024 року у справі № 580/3758/19 та постанові від 29.07.2024 2280/429/19.
Наведені висновки підлягають застосуванню і до справи, що розглядається.
Як встановлено судом, позивач не подавав до суду заяви про розмір судових витрат, а лише зазначав у тексті позову про їх орієнтовну вартість 20.00 грн, доказів на підтвердження понесення будь-яких витрат не надавав, як і не вказував будь-яких причин, які б унеможливлювали подання ним вчасно відповідних доказів, чи свідчили б про наявність поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення рішення у справі.
Крім того, у постанові від 28.07.2023 у справі №640/583/20 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність в платіжному дорученні номеру справи виключає можливість врахування його як доказ понесення витрат на правову допомогу.
Надані позивачем, на підтвердження понесення судових витрат, платіжні доручення не містять необхідних реквізитів, в тому числі щодо номеру справи, по якій сплачено відповідні кошти, які б дозволяли в сукупності ідентифікувати відповідний платіж.
У позовній заяві позивач зазначав про понесені ним витрати по сплаті судового збору та надавав відповідні докази, які були стягнуті судом під час винесення рішення.
Відповідно до пункту 3 частини першої, частини четвертої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
За таких обставин, зважаючи на сформовану практику Верховного Суду, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для ухвалення додаткового рішення і відповідно, у задоволенні заяви представника позивача слід відмовити.
Керуючись 143, статтями 248, 254 ,252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви про стягнення із Хмельницької митниці Державної митної служби України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18900 грн відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Головуюча суддя Д.Д. Гнап