Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
07 серпня 2025 року справа № 520/16016/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги, Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справі
за позовною заявою ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.06.2019 по 18.01.2023 включно;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.06.2019 по 18.01.2023 включно у сумі 459986 гривень 30 копійок.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що на момент виключення його зі списків особового складу, зокрема - 16.06.2019, відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з ним. Зазначає, що остаточний розрахунок з ним проведено відповідачем - 28.05.2025 (донарахування грошового забезпечення у вигляді індексації), тобто з порушенням строків встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України. На переконання позивача, зазначене - є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Біловій Ользі Валентинівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - прийнято до розгляду.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Вказану ухвалу суду надіслано судом відповідачу з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Однак у встановлений судом строк відповідач відзиву не подав, про причини не подання відзиву суд не повідомив, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом начальника військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.06.2019 №131 позивача звільнено з військової служби Збройних Сил України та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 16.06.2019.
Під час проходження служби у період з 29.08.2016 по 16.06.2019 позивачу відповідачем не було проіндексовано грошове забезпечення.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у вказаний період, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
З комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2022 у справі №520/1801/22, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні дні додаткової оплачуваної відпуски, як учаснику бойових дій, гарантованої Законом України «Про відпустки», стаття 16-2 та Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пункт 12 частини 1 статті 12, за період з 2017 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Вказане рішення набрало законної сили - 21.06.2022.
Для виконання рішення суду позивачем отримано виконавчий лист, який направлено до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, відкрито виконавче провадження №72255313.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2022 року у справі №520/1801/22 відповідачем 28.05.2024 виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористанні дні додаткової оплачуваної відпуски, як учаснику бойових дій у загальній сумі 15094,02 грн, із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2023 у справі №520/1800/22 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29.08.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2023 у справі №520/1800/22 зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення, виходячи з її розміру 4028,31 грн за період з 01.03.2018 по 16.06.2019 у сумі 62573,08 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2023 у справі №520/1800/22 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2023 у справі №520/1800/22 відповідачем 28.05.2024 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 29.08.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року та індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі за період з 01.03.2018 по 16.06.2019 включно у загальній сумі 124 515,28 грн, із одночасним утриманням військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
У зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Предметом даної справи є наявність чи відсутність у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 4 та 7 статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» від 07.11.2007 №1294, постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 тощо.
Приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці працівників військовослужбовця, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах суд дійшов висновку про можливість застосування норм статтей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №240/11214/19, від 24.12.2020 у справі №340/401/20, від 05.08.2020 у справі № 826/20350/16, від 15.07.2020 у справі №824/144/16-а, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16.
З огляду на матеріали справи, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем станом на день звільнення (07.09.2018) грошового забезпечення у належному розмірі.
Відповідачем 11.12.2024 виплачено на користь позивача донараховане грошове забезпечення у загальній сумі 81 781,22 грн.
Відтак предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за період з 07.09.2018 по 11.12.2024 за час затримки виплати позивачу на день звільнення індексації грошового забезпечення.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) в редакції, діючій на день звільнення позивача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями частини 1 статті 117 КЗпП України (у редакції, діючій на день звільнення позивача) визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ (далі по тексту - Закон України №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом України №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Верховний Суд у справі №761/9584/15-ц вказав, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Проте суд зауважує, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в даній справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції.
Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 викладена в ній правова позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
При цьому, суд зазначає, що з 19.07.2022 відбулися зміни в правовому регулюванні спірних правовідносин, які необхідно враховувати під час розгляду даної справи.
У даному випадку суд ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, про необхідність диференційованого підходу до періодів за які стягується середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні залежно від дії редакції статті 117 КЗпП України на відповідний період.
Зокрема, Верховний Суд вказав, що з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України №2352-ІХ.
Водночас, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом України №2352-ІХ.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до 19.07.2022 року і після вказаної дати.
Застосовуючи висновки Верховного Суду у справі № 560/11489/22 до обставин даної справи, суд зазначає, що період з 07.09.2018 по 19.07.2022 (з дня звільнення позивача до набрання чинності Законом України №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом України №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Однак, період з 19.07.2022 до 11.12.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, стаття 117 КЗпП України до 19.07.2022 підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, і за такий період доцільно застосовувати принцип пропорційності. А вже після набрання чинності нормою редакцією статті 117 КЗпП України, наявні підстави для обмеження розміру виплати шістьма місяцями, але не застосовувати при цьому принцип співмірності.
Тож, у межах даної справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція також узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.11.2023 у справі №380/19103/22.
Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, суд зазначає, що з наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивача встановлено, що розмір його середньоденного грошового забезпечення становить 363,28 грн.
Для розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача судом взято показники двох повних місяців служби перед звільненням (квітень - травень 2019 року).
Згідно картки особового рахунку грошове забезпечення позивача за квітень 2019 року становило - 11 080,10 грн, за травень 2019 року - 11 080,10 грн. Так, у квітні 2019 року (30 днів) та травні 2019 року (31 день), загалом - 61 день. Тобто, 22 160,20 грн (11 080,10 грн+11 080,10 грн)/61 = 363,28 грн.
Здійснюючи диференційований підхід до розрахунку суми середнього заробітку, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 17.06.2019 (із наступного дня після звільнення) по 18.07.2022 (1128 календарних днів) та з 19.07.2022 по 28.05.2024 (680 календарних днів).
За період з 17.06.2019 по 18.07.2022 (сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 1128 календарних дні х 363,28 грн (середньоденне грошове забезпечення) = 409 779,84 грн.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 124 515,28 грн/409 779,84 грн (сума виплати/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,3.
З урахуванням вказаного, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні та з врахуванням принципу співмірності становить 122 933,95 грн (363,28 грн х 1128 календарних днів х 0,3).
Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає відшкодуванню за період з 19.07.2022 по 11.12.2024, суд виходить з такого.
Період затримки розрахунку при звільненні, за який може бути визначено відшкодування (з урахуванням чинної редакції статті 117 КЗпП), становить 6 місяців.
Суд звертає увагу на те, що 6 місяців у періоді з 19.07.2022 по 18.01.2023 становить 184 дні.
Відтак, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (184 календарних дні) становить 66 843,52 грн (363,28 грн х 184 дні), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача та така сума не підлягає зменшенню.
Отже, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку у загальному розмірі 191 358,80 грн (124 515,28 грн + 66 843,52 грн).
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позовної заяви.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, учасники бойових дій - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», питання про його розподіл суд не вирішує.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 17.06.2019 по 28.05.2024 у розмірі 191 358,80 грн (сто дев'яносто одна тисяча триста п'ятдесят вісім гривень 80 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення буде виготовлено 07.08.2025.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА