06 серпня 2025 рокусправа № 380/24175/24
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
І. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , яка полягає у нерозгляді заяви матері зниклого безвісти зниклого солдата, її сина ОСОБА_2 в порядку, визначеному Порядком виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884);
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 розглянути заяву ОСОБА_1 щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця та призначити виплату у встановленому законом порядку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є матір'ю солдата ОСОБА_2 . Вказаний військовослужбовець за повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_1 №16582 від 17.11.2023, рахується таким, що зник безвісти 17.11.2023, мужньо виконуючи військовий обов'язок в бою за Україну і її свободу та незалежність, під час обстрілу противником втрачено зв'язок та візуальний контакт. Одночасно з повідомленням про зникнення військовослужбовця роз'яснили право звернутися до відповідача із заявою про отримання грошового забезпечення зниклого безвісти солдата ОСОБА_2 . У 2024 році позивач звернувся із заявами до ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідача, але грошового забезпечення замість ОСОБА_2 не отримав, як і відповіді на свої заяви у встановлений законом строк. В подальшому 10.10.2024 позивач подав заяву щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та на адресу військової частини НОМЕР_1 . Так 15.10.2024 позивач отримала відповідь на її заяву з ІНФОРМАЦІЯ_1 за №7/15299 з посиланням на те, що виплата здійснюється військовою частиною, відповіді з військової частини НОМЕР_1 станом на день подачі позову до суду не отримано.
18.12.2024 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позову заперечує. Відзив обґрунтований тим, що виплата грошового забезпечення зниклих безвісти військовослужбовців встановлюється, зокрема, Порядком № 884, яким передбачено, що першочергове право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця має його дружина. Порядком № 884 чітко встановлено, що виплата грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця здійснюється його батькам лише за умови, що військовослужбовець не перебував у шлюбі і у нього немає дітей. Військова частина НОМЕР_1 здійснювала виплати грошового забезпечення солдата ОСОБА_2 його дружині. У зв'язку з тим, що мати солдата ОСОБА_2 не є особою, яка має право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти солдата ОСОБА_2 , Військова частина НОМЕР_1 правомірно відмовила їй у виплаті грошового забезпечення.
15.01.2025 від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення, у яких просить позов задовольнити. Вказані пояснення обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 посилається на заяву, яку скеровано до Військової частини НОМЕР_1 10.10.2024 та оскаржує бездіяльність військової частини щодо відсутності відповіді, яку станом на дату пояснень не отримано. В зв'язку з чим просить визнати протиправною бездіяльність в/ ч НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді заяви матері зниклого безвісти зниклого солдата, її сина ОСОБА_2 в порядку, визначеному Порядком виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884.
06.08.2025 від представника відповідача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких проти задоволення позову заперечує. Вказані пояснення обґрунтовані тим, що 21 березня 2025 року комісією військової частини НОМЕР_1 для прийняття рішення стосовно здійснення виплат родичам загиблих, полонених і безвісти зниклих військовослужбовців затверджено виплату грошового забезпечення зниклого безвісти солдата ОСОБА_2 наступним особам (протокол 203/3, зареєстрований за №13056 від 21 березня 2025 року): ОСОБА_3 (дружина та законний представник неповнолітньої дитини) - 25%; ОСОБА_1 (мати) - 12,5%; ОСОБА_2 (батько) - 12,5%. На підставі рішення комісії військової частини НОМЕР_1 для прийняття рішення стосовно здійснення виплат родичам загиблих, полонених і безвісти зниклих військовослужбовців затверджено виплату грошового забезпечення зниклого безвісти, командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 25.03.2025 № 572-АД, на підставі якого зазначеним особам здійснюється виплата грошового забезпечення зниклого безвісти солдата ОСОБА_2 .
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 02.12.2024 суддя залишив позовну заяву без руху для усунення недоліків. У встановлений в ухвалі строк, позивач недоліки позовної заяви усунув.
Ухвалою від 09.12.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.
Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Позивач є матір'ю солдата ОСОБА_2 , що підвтерджується свідоцтвом про народженя серії НОМЕР_4 .
Вказаний військовослужбовець за повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_1 №16582 від 17.11.2023, рахується таким, що зник безвісти 17.11.2023, мужньо виконуючи військовий обов'язок в бою за Україну і її свободу та незалежність.
Одночасно з повідомленням про зникнення військовослужбовця позивачу роз'яснили право звернутися до відповідача із заявою про отримання грошового забезпечення зниклого безвісти солдата ОСОБА_2
10.10.2024 позивач подав заяву щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця до ІНФОРМАЦІЯ_1 та до Військової частини НОМЕР_1 .
15.10.2024 позивач отримав відповідь на заяву від ІНФОРМАЦІЯ_1 за №7/15299, у якій зазначено, що виплата здійснюється військовою частиною.
Відповіді з Військової частини НОМЕР_1 станом на день подачі позову до суду позивач не отримав.
Вважаючи, що відповідач неправомірно не розглянув заяву позивача про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти солдата, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
IV. Позиція суду
Вирішуючи спір по суті, суд керувався такими мотивами.
Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі здійснює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (надалі за текстом - Закон №2011-XII, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Стаття 1 Закону №2011-XII визначає, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною шостою статті 9 Закону №2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Відповідно абзацу 1 частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (надалі за текстом - Порядок №260).
У пункті 2 розділу ХХХ Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.
Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.
У пункті 3 розділу ХХХ Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Так, Порядком №884 визначається механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх.
У цьому Порядку під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку №884).
Згідно із пунктами 3, 4 Порядку №884 за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються:
копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування);
довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті);
копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності);
копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності);
копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Пунктом 5 Порядку №884 передбачено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі. У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Як встановив суд, 10.10.2024 позивач подав заяву щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та на адресу військової частини НОМЕР_1 .
Відповіді з Військової частини НОМЕР_1 станом на день подачі позову до суду позивач не отримав.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що виплата грошового забезпечення зниклих безвісти військовослужбовців встановлюється, зокрема, Порядком №884, яким передбачено, що першочергове право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця має його дружина. Порядком № 884 чітко встановлено, що виплата грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця здійснюється його батькам лише за умови, що військовослужбовець не перебував у шлюбі і у нього немає дітей. Військова частина НОМЕР_1 здійснювала виплати грошового забезпечення солдата ОСОБА_2 його дружині. У зв'язку з тим, що мати солдата ОСОБА_2 не є особою, яка має право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти солдата ОСОБА_2 , Військова частина НОМЕР_1 правомірно відмовила їй у виплаті грошового забезпечення.
Окрім цього, відповідач зазначив, що 26 січня 2024 року Військова частина НОМЕР_1 надала позивачу вмотивовану відповідь про відмову у виплаті їй грошового забезпечення.
Суд наголошує на тому, що предметом розгляду у справі є протиправність бездіяльності відповідача щодо нездійснення розгляду заяви позивача від 10.10.2024 щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця.
Суд звертає увагу на те, що законодавство не передбачає обмеження щодо кількості можливих звернень із заявами про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця.
Таким чином, відповідач не надав доказів розгляду заяви позивача від 10.10.2024 щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця та повідомлення позивача про результати розгляду такої заяви.
З огляду на викладене, суд висновує про протиправність бездіяльності відповідача щодо нерозгляду заяви позивача від 10.10.2024 щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця.
Щодо аргументів позивача про наявність підстав виплати йому спірного грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до згаданого Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у постанові від 10.05.2024 у справі №580/3690/23 дійшов висновку, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
Суд зазначає, що матеріали справи не дозволяють зробити висновок про відсутність підстав для відмови у виплаті позивачу грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця. Крім того, як уже зазначав суд, виплата грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця є дискреційними повноваженнями відповідача, а відтак суд за вказаних умов не може дійти однозначного висновку про те, що позивачем дотримано усіх визначених законом умов для отримання вказаних коштів. У зв'язку з цим позовна вимога про зобов'язання призначити виплату у встановленому законом порядку є передчасною.
Відповідач за результатами розгляду заяви по суті не прийняв жодного з передбачених рішень по суті, а тому суд не може підміняти собою функції івнших органів державної влади.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача розглянути по суті заяву позивача від 10.10.2024 щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця та прийняти відповідне рішення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
V. Судові витрати
Судові витрати не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 245 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 10.10.2024 щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 10.10.2024 щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 та за наслідками її розгляду прийняти відповідне рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович