Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 серпня 2025 року Справа№200/4815/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Логойди Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,
01 липня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому, вважаючи свої права порушеними, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає в не нарахуванні та не виплаті йому суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 12 жовтня 2023 року по 12 квітня 2024 року (включно);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування йому суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 12 жовтня 2023 року по 12 квітня 2024 року (включно);
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 12 жовтня 2023 року по 12 квітня 2024 року (включно) із відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що по 11 жовтня 2023 року включно проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Станом на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу, що відбулося з 11 жовтня 2023 року, з ним не був проведений повний розрахунок, а саме не виплачено належну суму грошового забезпечення, обчислену з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (а не на 01 січня 2018 року, як рахував відповідач).
Такий розрахунок з ним має бути проведений на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі № 200/7791/24, яке залишене без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року та набрало законної сили 18 червня 2025 року.
Вважав, що відповідач має понести відповідальність у виді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, що передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Така відповідальність, на його думку, має бути понесена за період шість місяців - з 12 жовтня 2023 року по 12 квітня 2024 року.
Вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що у період з липня 2024 року по липень 2025 року у Військовій частини НОМЕР_1 була відсутня можливість здійснювати будь-які виплати по рішенням судів, оскільки військова частина перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 ; фінансування грошового забезпечення військовослужбовців та оплати на виконання рішень судів проводиться зазначеною військовою частиною на підставі рапортів/заявок Військової частини НОМЕР_1 ; фінансування на даний час відсутнє.
Додані до позову матеріали не свідчать про існування між позивачем та відповідачем спору щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при здійсненні фактичного розрахунку, оскільки станом на час розгляду даної справи рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі №200/7791/24 не виконано, тобто фактичний розрахунок не проведений.
Крім того, має місце ще одне рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/5658/24 про визнання незаконною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за весь період служби, яке також не виконане, тобто фактичний розрахунок в повному обсязі не проведений.
Вважав, що в розумінні ст.117 Кодексу законів про працю України право працівника на звернення до суду з вимогою до роботодавця компенсувати затримку розрахунку при звільненні за час затримки але не більше як за 6 місяців виникає після проведення виплати працівнику всіх належних сум, тобто після виконання рішення суду та фактичного розрахунку. В протилежному випадку працівник може формувати в різних заявах численні вимоги щодо різних періодів, отримувати декілька судових рішень та в рамках кожного стягувати компенсацію за затримку розрахунку при звільненні. Вважав, що в даному випадку, це частково має місце у даній справі.
Також вважав, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду з позовом, що встановлений ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позовні вимоги стосуються періоду з 12 жовтня 2023 року по 12 квітня 2024 року, і їх не можна (на думку відповідача) прив'язувати до рішення суду, на яке посилався позивач.
Просив в задоволенні позову відмовити.
Судом встановлено, що в період з 04 червня 2018 року по 11 жовтня 2023 року включно ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ; був включений до списків особового складу цієї військової частини; виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 11 жовтня 2023 року.
Вказані обставини щодо позивача встановлені рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі №200/7791/24, яке набрало законної сили, та підтверджуються, зокрема витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 04 червня 2018 року № 152 про включення позивача до списків особового складу цієї військової частини з вказаної дати, витягом з наказу командира цієї ж військової частини від 11 жовтня 2023 року № 292 про виключення позивача зі списків особового складу цієї військової частини з вказаної дати.
Станом на день звільнення зі служби з ним не був проведений повний розрахунок - не повністю виплачено грошове забезпечення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі № 200/7791/24, яке залишене без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року та набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року (включно) грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29 січня 2020 року);
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане судове рішення відповідачем не виконано через відсутність відповідного фінансування (як пояснив відповідач).
Отже, остаточний розрахунок при звільненні шляхом перерахування позивачу відповідних сум грошового забезпечення за відповідні періоди ще не проведений.
Період затримки розрахунку при звільненні розпочався з 12 жовтня 2023 року (наступний день після звільнення зі служби (виключення зі списків особового складу)).
Після набрання зазначеним судовим рішенням законної сили середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені у відповідності до ст. 117 Кодексу законів про працю України відповідачем позивачу не виплачене.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Щодо позовних вимог в частині середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільнені
Позовні вимоги щодо відповідальності відповідача у виді нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільнені позивач пов'язував з відповідним грошовим забезпеченням, право на отримання якого підтверджено, захищено та відновлено рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі № 200/7791/24, яке набрало законної сили 18 червня 2025 року.
До суду з даним позовом позивач звернувся 01 липня 2025 року, тобто з дотриманням строку звернення до суду з позовом, з огляду на що відповідні посилання відповідача про пропуск такого строку, в тому числі на позицію іншого судді, що викладена в ухвалі від 30 червня 2025 року у справі №200/4486/25, - є неприйнятними.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджено указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Оскільки спеціальними нормами права, які регулюють питання проходження служби та виплати грошового забезпечення таким особам, як позивач (військовослужбовцям), питання відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільнені не врегульовані, тому підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства.
Аналогічна правова позиція щодо військовослужбовців наведена Верховним Судом в постанові від 09 липня 2020 року в справі №320/6659/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, яка була чинною на час звільнення позивача та виключення зі списків особового складу) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі ст. 116 Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
До 19 липня 2022 року стаття 117 Кодексу була викладена в такій редакції, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, яким статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Отже, оскільки був наявний спір про розміри належних звільненому позивачу сум, і такий спір щодо грошового забезпечення (справа № 200/7791/24) вирішено на користь позивача судом, тому зазначене в цій статті відшкодування повинен був сплатити позивачу роботодавець.
Проте, після набрання зазначеним судовим рішенням законної сили середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені у відповідності до ст. 117 Кодексу законів про працю України відповідачем позивачу не виплачене, чим допущено протиправну бездіяльність.
В постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 наведено правовий висновок, згідно з яким якщо спірний період стягнення середнього заробітку припадає на різні періоди дії статті 117 Кодексу законів про працю України, то його умовно варто поділити на 2 частини:
1) до 19 липня 2022 року (дата набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX), тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності (зменшення такої виплати);
2) з 19 липня 2022 року, який регулюється вже чинною редакцією статті 117 Кодексу, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 (тобто застосовувати принцип співмірності) недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Період затримки розрахунку при звільненні позивача розпочався з 12 жовтня 2023 року (наступний день після звільнення зі служби (виключення зі списків особового складу)) та на час розгляду даної справи триває (фактичний розрахунок не проведений).
З урахуванням наведеного до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, яка діє з 19 липня 2022 року.
Відтак позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 12 жовтня 2023 року (наступний день після звільнення зі служби), проте не більш ніж за шість місяців. В даній справі це шість місяців затримки розрахунку при звільненні, тобто з 12 жовтня 2023 року по 11 квітня 2024 року (а не по 12 квітня 2024 року, як помилково зазначав позивач) включно, що становить 182 дні.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п. 2 розд. ІІ вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п. 3 розд. ІІІ Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати враховуються у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо (абз. 2 п. 3 розд. ІІІ Порядку).
Пунктом 8 розд. IV Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, що передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України, у виді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Враховуючи те, що звільнення позивача (виключення зі списків особового складу військової частини) відбулося 11 жовтня 2023 року, середній розмір грошового забезпечення позивача повинен обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи перед звільненням, за правилами, що передбачені п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (оскільки іншого нормативно-правового акту, який би встановлював правила такого обчислення, на теперішній час не існує), а саме: серпень та вересень 2023 року.
Відповідно до довідки про доходи позивача за період з січня 2022 року по жовтень 2023 року (довідка від 15 липня 2025 року № 633), що складена відповідачем, грошове забезпечення позивача за останні два повні місяці служби перед звільненням зі служби (серпень та вересень 2023 року) становило: за серпень 2023 року - 31967,21 грн., за вересень 2023 року - 32467,65 грн., всього - 64434,86 грн.
Суд відхиляє самостійно складену та подану відповідачем довідку від 15 липня 2025 року № 633 про середньомісячну та середньоденну заробітну плату позивача, оскільки викладена в ній інформація щодо серпня 2023 року не відповідає загальній довідці про отримані позивачем доходи за період з січня 2022 року по жовтень 2023 року (довідка від 15 липня 2025 року № 633, яка містить інформацію в тому числі про види отриманих позивачем доходів), що призвело до помилково наведених відповідачем підрахунків (ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, грошове забезпечення позивача за останні два повні місяці служби перед звільненням зі служби (серпень та вересень 2023 року) становило 64434,86 грн.
Кількість календарних днів у серпні та вересні 2023 року становило 61 (31+30).
Середньоденне грошове забезпечення позивача за останні два повні місяці служби перед звільненням зі служби (серпень та вересень 2023 року) становило 1056,31 грн. (64434,86 грн./61 день = 1056,31 грн.).
Кількість календарних днів затримки розрахунку за період з 12 жовтня 2023 року (наступного дня, за днем звільнення) із застосуванням положень ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, яка діє з 19 липня 2022 року (за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців), становить 182 дні.
Таким чином, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні становить 192 248,27 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення 1056,31 грн. х 182 дні затримки), яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
З огляду на наведене порушені права позивача підлягають захисту та відновлення шляхом часткового задоволення позову шляхом, який обрано судом та гарантував би повне їх відновлення (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Часткове задоволення позову обумовлене невірним визначенням в позовних вимогах останнього дня шестимісячного строку, про який йдеться у ст. 117 Кодексу законів про працю України (правильно по 11 квітня 2024 року включно, а не по 12 квітня 2024 року включно, як помилково вважав позивач).
Обираючи спосіб захисту та відновлення порушеного права судом також враховано те, що саме стягнення середнього грошового забезпечення за шість місяців затримки розрахунку при звільненні є таким, що фактично поглинає та задовольняє похідні позовні вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії в цій частині.
Обираючи спосіб захисту та відновлення порушених прав позивача в частині належного відповідача, судом враховано наступне.
Відповідно до абз. 5 п. 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира.
Пунктом 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту затверджені наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 року № 280 (в редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 року № 104), визначено, командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Пунктом 4.3 зазначених Правил визначено, що виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення).
Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.
Отже, відповідальність за правильність і повноту нарахування та виплати позивачу як військовослужбовцю Військової частини НОМЕР_1 грошового забезпечення несе саме Військова частина НОМЕР_1 як частина за місцем штатної служби позивача, у якій позивач перебував на грошовому забезпеченні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.09.2022 року у справі № 120/5485/21-а.
З огляду на наведене посилання Військової частини НОМЕР_1 на те, що протягом певного періоду нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини проводила інша військова частина, де відповідач перебував на фінансовому забезпеченні, - є неприйнятними, адже незважаючи на перебування Військової частини НОМЕР_1 на фінансовому забезпеченні іншої військової частини, впродовж всього спірного періоду нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 , в тому числі позивачу, проводила фінансово-економічна служба саме Військової частини НОМЕР_1 , отже саме вона є належним відповідачем за спірними правовідносинами.
Посилання відповідача на те, що у зв'язку з наявністю рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі №200/5658/24 про визнання незаконною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за весь період служби, позивач може звертатися до суду декілька разів з позовами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, - є неприйнятними, оскільки позивач надав власне письмове підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Іншого (наявність аналогічних позовів позивача до відповідача) на час розгляду даної справи судом не встановлено.
Щодо позовних вимог, що стосуються компенсації сум податку з доходів фізичних осіб - з суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Пунктом 1 зазначеного Порядку визначено, що цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до п. 2 - 6 Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22 червня 2018 року в справі № 812/1048/17 зазначив, що доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача. Також вказав, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Проте, середній заробіток, який стягується у відповідності до вимог ст. 117 Кодексу законів про працю України, є санкцією за затримку розрахунку при звільненні. Він не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв'язку із виконанням обов'язків під час проходження служби (п. 1 Порядку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44).
Тому правові підстави для стягнення на користь позивача грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб - з суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні - відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2024 року у справі № 380/1169/20.
Отже, позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо похідних позовних вимог зобов'язального характеру, що стосуються відрахування військового збору і податку на доходи фізичних осіб
Вказане питання стосується порядку виконання судового рішення та спрямоване на майбутнє. Порядок утримання податкових платежів врегульований податковим законодавством, на момент розгляду справи спір про порядок утримання податків між сторонами відсутній. Отже, до моменту здійснення фактичної виплати додатково нарахованої суми суд не може ґрунтувати судове рішення на припущеннях про неналежний спосіб виконання такого рішення у майбутньому за відсутності обставин порушень в цій частині станом на час розгляду справи.
З огляду на наведене правові підстави для задоволення похідних позовних вимог в цій частині (як передчасних) - відсутні.
Проте, оскільки загальна сума коштів, на яку позивач мав право, судом порахована з урахуванням податків та зборів, тому з урахуванням положень Податкового кодексу України така сума підлягає нарахуванню та виплаті позивачу відповідачем як роботодавцем з відрахуванням з неї податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Отже, позов підлягає задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, і докази понесення ним інших судових витрат до суду не подані, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за шість місяців затримки розрахунку при звільненні, тобто з 12 жовтня 2023 року по 11 квітня 2024 року включно.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за шість місяців затримки розрахунку при звільненні, тобто з 12 жовтня 2023 року по 11 квітня 2024 року включно, в сумі 192 248,27 грн., з відрахуванням з неї податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення судом складено 07 серпня 2025 року.
Суддя Т.В. Логойда