07 серпня 2025 рокуСправа №160/16057/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/16057/25 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
02 червня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправність дій Військової частини НОМЕР_2 щодо не звільнення мене, ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» на підставі вищевикладеного;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення щодо звільнення ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність дій відповідача щодо розгляду рапорту позивача. Позивач стверджує, що має правові підстави для звільнення, які належним чином підтверджуються наданими доказами, в зв'язку з чим відповідач повинен був звільнити позивача з військової служби, чого протиправно не зробив та порушив таким чином права позивача.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/16057/25 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/16057/25, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
17 червня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що позивачем не доведено наявність у нього на утриманні трьох дітей. Так, дитина дружини має батька, що має обов'язок його утримувати.
Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно свідоцтва про народження від 14.04.2024 року серії НОМЕР_4 позивач є батьком ОСОБА_2 .
Згідно свідоцтва про шлюб від 31.05.2022 року серії НОМЕР_5 позивач має дружину ОСОБА_3 .
Згідно свідоцтва про народження від 04.04.2023 року серії НОМЕР_6 позивач з дружиною є батьками ОСОБА_4 .
Згідно свідоцтва про народження від 01.08.2017 року серії НОМЕР_7 дружина позивача є матір'ю ОСОБА_5 .
Відповідно до довідки старостинського округу №7 Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області дружина позивача має склад сім'ї: позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Згідно листа Новомосковського ВДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області від 18.03.2025 року №33309 у позивача відсутня заборгованість зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_2 .
Згідно листа Самарівського ВДВС Самарівського району Дніпропетровської області від 30.04.2025 року №60667 батько ОСОБА_6 має заборгованість зі сплати аліментів 106658,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача із рапортом від 08.05.2025 року про звільнення на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Листом від 22.05.2025 року №691/ВихЗВГ/273 відповідач відмовив у задоволенні рапорту, вказавши, зокрема, що позивачем не підтверджено юридичний обов'язок утримувати малолітнього сина своєї дружини від попереднього шлюбу.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон №2232-XII.
Згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення) .
Згідно п. 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до п. 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
Згідно ч. 2, 4 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 180 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За ч. 1-3 ст. 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
Суд зауважує, що узагальнено фактичні обставини зводяться до наступного: позивач має з дружиною спільну дитину, з якою проживають. Також дружина позивача має дитину, яка проживає в її родині з позивачем, біологічний батько дитини має заборгованість з аліментів. Сам позивач має дитину, яка з ним та дружиною не проживає, позивач сплачує аліменти, заборгованість відсутня.
Тлумачення абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII очевидно свідчить, що умовою для звільнення з військової служби за цією нормою права є перебування у військовослужбовця на утриманні 3 і більше дітей до 18 років. В наявності застереження - має бути відсутня заборгованість з аліментів за понад 3 місяці.
Відповідно, законодавець явно відокремив родинний зв'язок військовослужбовця та не вказав його умовою для звільнення. Як наслідок, особа може мати на утриманні не рідних дітей (в т.ч. не усиновлених). Прикладом такої ситуації може бути утримання дитини дружини.
Також вказане застереження щодо аліментів свідчить, що не має умови проживання військовослужбовця з відповідними дітьми. Припис щодо відсутності заборгованості явно вказує на те, що особа може утримувати дитину саме шляхом сплати аліментів, це є достатньою обставиною для висновку про перебування дитини на утриманні. Це ж прямо випливає і з приписів ст. 181 Сімейного кодексу України.
Прикметно, що законодавець і не визначав як умову звільнення, наприклад, спільне проживання з дитиною.
Водночас, так само не визначено і умовою для звільнення, наприклад, неіснування у дитини біологічного батька або обставини, в зв'язку з якими у військовослужбовця існує чи не існує обов'язок утримувати нерідну дитину.
Так, у своїй відмові відповідач послався на те, що позивач не підтвердив юридичний обов'язок утримувати сина своєї дружини від попереднього шлюбу.
Проте, відповідач не врахував, що законодавством не передбачено надання такого підтвердження. Умовою для звільнення є перебування дитини на утриманні військовослужбовця, тобто - конкретна фактична обставина, питання факту. Підстави виникнення такої обставини, ступінь розвитку правовідносин за участю батька не вказані як умова звільнення, а тому не мають юридичного значення для вирішення питання про звільнення.
Отже, відповідач протиправно досліджував підтвердженість юридичного обов'язку позивача утримувати нерідну дитину. Адже юридичне значення має факт такого утримання, а не підстави утримання.
Іншою підставою для відмови у звільненні відповідач вказав те, що позивач є біологічним батьком лише двох дітей (не є батьком дитини дружини від першого шлюбу), з чого зробив висновок: «тому підстави вважати, що на вашому утриманні перебуває троє дітей, відсутні».
Водночас, жодною нормою національного законодавства не встановлено тотожності факту утримання особою дитини та біологічного зв'язку батька і дитини. Тобто, не існує правила поведінки про те, що біологічна дитина апріорі перебуває на утриманні батька, а нерідна дитина апріорі не може перебувати на утриманні батька. Роблячи такі висновки відповідач безпідставно ототожним обов'язок утримання та факт утримання. В даній справі юридичне значення має саме питання факту утримання.
При цьому суд вже констатував, що особа може мати на утриманні нерідну дитину, якою цілком може бути і дитина дружини від першого шлюбу.
Отже, висновок про перебування дитини на утриманні на підставі самого лише факту біологічної спорідненості є безпідставним.
Також відповідач зазначив, що позивач має право з метою встановлення обов'язку по утриманню нерідної дитини звернутися до суду про встановлення факту утримання дитини, або для усиновлення дитини.
Суд вкотре підкреслює, що факт утримання дитини може існувати без обов'язку такого утримання, відповідач не навів жодного нормативного обґрунтування обов'язкового існування факту утримання лише при наявності обов'язку утримання, в свою чергу суд констатує відсутність такого нормативного обґрунтування. Так само нерелевантним є і посилання на можливість усиновлення дитини - факт утримання дитини може існувати незалежно від усиновлення дитини.
Відповідно, відповідач не мав підстав досліджувати обов'язок позивача утримувати нерідну дитину та вказувати на спосіб отримання такого обов'язку, оскільки для розгляду рапорту позивача належить досліджувати саме і виключно факт утримання позивачем дитини (з урахуванням застереження щодо сплати аліментів, яке щодо спірної юридично ситуації не є релевантним).
Також відповідач вказував, що надані документи не підтверджують перебування на утримання позивача трьох дітей, оскільки обов'язок утримувати нерідну дитину покладено на її батьків.
Як вже вказував суд, факт утримання не завжди пов'язаний з біологічним спорідненням військовослужбовця та дитини. Іншими словами, особа може мати на утриманні нерідну дитину, щодо якої не має жодного обов'язку з її утримання, в зв'язку з чим утримання такої дитини обов'язково має бути враховане при підрахунку дітей, що перебувають на утриманні військовослужбовця.
Змістовно аналогічне правозастосування щодо обставин, які підлягають встановленню щодо осіб, які мають на утриманні 3 і більше дітей, міститься у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 29.05.2025 року у справі №160/32234/24.
Також відповідач посилався на обставини та результати розгляду справи №179/1795/24. Суд зазначає, що судом апеляційної інстанції позов залишено без розгляду виключно через те, що встановлення позивачем факту перебування на утриманні нерідної дитини впливає на права і обов'язки біологічного батька, а також стосується інтересів дитини, а тому в порядку окремого провадження цей факт не може бути встановлений. Тобто, жодних преюдиційних та взагалі юридично значущих обставин в ході розгляду даної справи не встановлено.
Отже, правовою оцінкою суду, яку відповідач має врахувати при повторному розгляді рапорту позивача, є:
1) відповідач не повинен співставляти існування у позивача обов'язку утримувати нерідну дитину, натомість має встановлювати саме факт її утримання позивачем. Такий факт може існувати без відсутності обов'язку утримувати дитину.
2) відсутність біологічного споріднення батька та дитини не унеможливлює утримання таким батьком відповідної дитини;
3) наявність у біологічних батьків обов'язку утримувати дитину не унеможливлює утримання такої дитини позивачем;
4) відповідач не повинен зважати на обставини та результати розгляду справи №179/1795/24, юридично значущі обставини для розгляду рапорту позивача у вказаній справі не встановлювалися;
5) відповідач повинен, серед іншого, встановити (з урахуванням вищевикладеного) чи вбачається з наданих документів, що позивач утримує нерідну дитину. Позивач надав на підтвердження цієї обставини доказ несплати біологічним батьком такої дитини аліментів, а також доказ проживання позивача та дитини в одній сім'ї - цим документам має бути надана предметна оцінка.
Щодо способу захисту прав позивача суд зазначає наступне.
З результатів розгляду рапорту позивача вбачається, що такий розгляд здійснено поверхнево, без вирішення рапорту належним чином. Викладені мотиви відмови у задоволенні розгляду рапорту є нерелевантними, змістовних та релевантних мотивів для відмови в задоволенні рапорту не висловлено, а обставини, які підлягали встановленню, належним чином не встановлено.
За таких обставин передчасним є зобов'язання відповідача прийняти рішення конкретного змісту.
З цих підстав суд вважає за необхідне задовольнити позов частково, зобов'язавши відповідача повторно розглянути рапорт позивача з урахуванням правової оцінки суду, наведеної в цьому рішенні.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє частково позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, викладену в листі від 22.05.2025 року №691/ВихЗВГ/273.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.05.2025 року про його звільнення з військової служби, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та прийняти рішення згідно з вимогами законодавства.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювався.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко