05 серпня 2025 рокуСправа №160/8083/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 №12-РС від 06.02.2025р., в частині його пункту 78 параграфу 25, яким з 24 січня 2025 року призупинено військову службу по мобілізації у Збройних Силах України - солдату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ), колишньому водію-електрику 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти Військової частини НОМЕР_3 , у зв'язку із самовільним залишенням військової частини 07 жовтня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 №12-РС від 06.02.2025 є протиправними та підлягає скасуванню, з огляду на те, його відсутність у розташуванні військової частини НОМЕР_1 була вимушена, та пов'язана із незабезпеченням військовою частиною належної процедури направлення позивача на ВЛК. Службовим розслідування встановлено відсутність позивача у розташуванні ВЧ до 07.10.2024. Військова частина НОМЕР_1 , у розпорядження командира якої з 14.05.2024 зараховано позивача, не проводило службового розслідування за фактом самовільного залишення служби позивачем з 07 жовтня 2024 року на невизначений період, не вживала заходів для з'ясування відповідних обставин, нагадування позивачу про обов'язки служби або накладення на неї дисциплінарного стягнення, не зверталося до органу досудового розслідування із заявою (повідомленням) про вчинення позивачкою кримінального правопорушення. Натомість наказами В/ч НОМЕР_3 №137 від 14.05.2024 та №239 09.08.2024 позивача звільнено із займаної посади у В/ч НОМЕР_3 , звільнено від виконання службових обов'язків у зв'язку із хворобою, без установлення періоду звільнення, тобто безстроково. Тому, позивач зазначає про відсутність фактичних та правових підстав для прийняття оскаржуваного наказу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, згідно змісту якого останній позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Також зазначив, що спірний наказ прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, на підставі внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань повідомлення про вчинення позивачем кримінального правопорушення за ст. 408 ч. 4 КК України.
У відповіді на відзив, позивач заперечив доводи відповідача, зазначив, що 14.05.2024 наказом №49-РС позивача звільнено із займаної посади та зараховано у розпорядження командира В/Ч НОМЕР_1 та наказано утримувати в списках В/Ч НОМЕР_3 з 14.05.2024 у зв'язку із тривалим лікуванням (п.п.15 п. 116 Положення 1153/2008). Доказів скасування цього наказу або відновлення військової служби позивача відсутні. Тому, зазначає, що підстав приймати наказ про призупинення позивачем військової служби 06.02.2025 у відповідача не було.
У додаткових поясненнях позивач зазначив, що позивачу не було організовано ВЛК встановленим порядком (зокрема не здійснено онлайн-реєстрацію в електронній черзі, як це передбачено листом КМС ЗСУ №510/2241 від 14.02.2024), а тому під час розгляду даної справи відповідач не довів вини позивача в інкримінованому йому правопорушенні.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2025, зупинено провадження у справі №160/8083/25 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/2546/25.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 поновлено провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 16.03.2022 на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 був призваний у ЗСУ по мобілізації.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 26.05.2023 року № 74-РС солдат ОСОБА_1 , що займав посаду водія стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_4 був призначений на посаду стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_3 , та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) №161 від 08.06.2023 року, справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Військова частина НОМЕР_3 знаходиться у підпорядкуванні Військової частини НОМЕР_1 .
Згідно наказу ВЧ НОМЕР_3 від 14.05.2024 №137 відповідно до підпункту 15 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗС України та спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗС України від 14 травня 2024 року №49 солдата ОСОБА_1 водія 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_3 , звільнено із займаної посади і зараховано у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 та наказано утримувати в списках Військової частини НОМЕР_3 з 14 травня 2024 року.
08.08.2024 року позивач звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_3 про направлення його на військово-лікарську комісію до військової частини НОМЕР_5 з 09.08.2024 року. На підставі вказаного рапорту наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) №239 від 09.08.2024 року позивача направлено до ВЧ НОМЕР_5 для проходження військово-лікарської комісії з метою визначення придатності для подальшого проходження військової служби.
Згідно Акту службового розслідування від 07.11.2024 позивач до розташування військової частини не повернувся, засобами телефонного зв'язку позивач повідомив керівництво частини, що знаходиться вдома і до розташування військової частини повертатись не збирається. Тому, комісією встановлені неправомірні дії солдата ОСОБА_1 щодо неповернення до розташування військової частини після лікування.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_3 від 07.11.2024 №860 затверджено результати службового розслідування.
Військовою частиною НОМЕР_3 до органу досудового розслідування направлено повідомлення та матеріали службового розслідування про виявлений факт, що містить ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 408 КК України.
Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 24.01.2025 до реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення солдатом ОСОБА_1 кримінального правопорушення, кваліфікованого за ч. 4 ст. 408 КК України.
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.02.2025 №12-РС на підставі частини 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», пунктів 144-1, та 144-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України ОСОБА_1 колишньому водію-електрику 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти Військової частини НОМЕР_3 призупинено військову службу по мобілізації у ЗСУ з 24.01.2025, у зв'язку із самовільним залишенням військової частини 07 жовтня 2024 року. Підстава: витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань від 24.01.2025 №62025080100000799.
Не погоджуючись з цим наказом, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
Згідно статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України, Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією російської федерації . Станом на час розгляду справи воєнний стан не скасований та не припинений.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами другою-четвертою статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України “Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Так, за приписами ст. ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України "Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 548-XIV (далі Статут), надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.
Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Відповідно до вимог ст. 26 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Частиною 4 статті 24 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
При цьому, згідно з положеннями ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначено п. 144-1 - 144-3 Положеннями про проходження військової служби затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Пунктами 144-1, 144-2, 144-3 Положення №1153/2008 унормовано, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.
Звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу. Звільнення з посад військовослужбовців, призначених на посади Президентом України, військову службу яким призупинено, здійснюється Президентом України. У разі відсутності повноважень щодо звільнення з посади військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини подає витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань безпосередньо посадовій особі, яка має таке право, для видання наказу по особовому складу.
Судом встановлено, що органом досудового розслідування - Першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Мелітополі відкрито кримінальне провадження №62025080100000799 від 24.01.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України за фактом нез'явлення з лікувального закладу в район місця несення служби АДРЕСА_1 та без поважних причин відсутній військовослужбовець в/ч НОМЕР_3 солдат ОСОБА_1 .
Зазначені обставини є підставою для призупинення військової служби військовослужбовцю.
Судом також встановлено, що з метою встановлення фактів самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 , було проведено службове розслідування, за результатами якого такий факт підтвердився.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_3 від 07.11.2024 №860 затверджено результати службового розслідування.
Вказаний наказ оскаржений позивачем до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, рішенням у справі №160/2546/25 відмовлено позивачу у задоволенні позову. Позивач оскаржив рішення суду першої інстанції до апеляційного адміністративного суду. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.06.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року залишено без змін.
Під час розгляду справи №160/2546/25 судами першої та апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б спростували факти, встановлені під час службового розслідування, проведеного з метою з'ясування обставин відсутності позивача у розташуванні військової частини з 07.10.2024. Відповідно наказ Військової частини НОМЕР_3 №860 від 07.11.2024 «По результатам службового розслідування за фактом не повернення до військової частини після лікування солдата ОСОБА_1 », в оскаржуваній позивачем частині, визнано судами правомірним, та підстав для його скасування не встановлено.
Таким чином, позивачем у даній справі не доведено протиправність доводів відповідача щодо самовільного залишення позивачем військової частини з 07.10.2024 та щодо призупинення військової служби. Тому, відсутні підстави для визнання протиправним та скасування пункту 78 параграфу 25 наказу Військової частини НОМЕР_1 №12-РС від 06.02.2025.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 КАС України суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 05.08.2025.
Суддя Н.Є. Калугіна