01 серпня 2025 рокуСправа №160/14268/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Ільїна Олександра Миколайовича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
16.05.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 16.05.2025 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Ільїна Олександра Миколайовича до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати, ОСОБА_1 (код НОМЕР_3 ), середнього заробітку за період з 26.03.2019 року по 17.04.2025 року включно у зв'язку з затримкою виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (код НОМЕР_3 ), середній заробіток за період з 26.03.2019 року по 17.04.2025 року зв'язку з затримкою виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_3 ) витрати на професійну правову допомогу в розмірі - 3000,00 грн.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач приймав участь в антитерористичній операції, у зв'язку із чим отримав статус та посвідчення учасника бойових дій. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.03.2019 року №58 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , однак повний розрахунок, а саме виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік було здійснено на підставі постанови Третього апеляційного суду від 24.02.2025 року у справі №160/540/24 лише 18.04.2025 року. В подальшому, 22.04.2025 року позивач звернувся з письмовим зверненням до командира військової частини НОМЕР_1 стосовно виплати йому середнього заробітку у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до чинного законодавства, однак відповіді від відповідача не отримано. Отримання чи неотримання відповіді, не позбавляє позивача звернутися до суду для захисту своїх прав. З такими діями відповідача позивач не погоджується та вважає, що ним допущено протиправну бездіяльність.
09.06.2025 року від представника військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В мотивування своєї правої позиції представник відповідача зазначив наступне. Відповідач входить до структури Державної спеціальної служби транспорту, яка є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в особливий період. Відповідно до статті 17 Закону України “Про Державну спеціальну службу транспорту» фінансування Державної спеціальної служби транспорту здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в межах обсягів бюджетних призначень, визначених головному розпоряднику - Міністерству оборони України і передбачених окремим рядком у Державному бюджеті України, а також з інших джерел, передбачених законом. Згідно пункту 4 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів. Таким нормативним актом є Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Пунктом 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 передбачено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Згідно з абзацом другим пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби, що затверджено указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. 26.03.2019 позивача було звільнено з військової служби, виключено із списків особового складу відповідача та проведено з ним усі необхідні розрахунки в межах обсягів бюджетних призначень, визначених у Державному бюджеті України головному розпоряднику - Міністерству оборони України та в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. При цьому, на час звільнення позивача з військової служби спору щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, не було. Такий спір ініційовано та виник зверненням позивача до суду з вимогами до відповідача. Тобто, спірною сума стала з моменту звернення позивача до суду з відповідною позовною заявою лише у 2024 році, а перестала бути спірною та стала недоплаченою сумою з набранням законної сили рішенням суду. Тому обов'язок нарахування та виплати Позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виник у відповідача після набрання законної сили відповідним судовим рішенням у справі №160/540/24, який було виконано в повному обсязі у добровільному порядку. Отже, затримки розрахунку про звільненні позивача з військової служби з боку відповідача не було. Питання, пов'язані зі здійсненням регулювання відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 0212.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - Кодекс). Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 розділу IV Кодексу об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб фізичної особи - резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу визначено пунктом 164.2 статті 164 Кодексу. Відповідно до підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім випадків передбачених, зокрема, підпункту “а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Кодексу. Підпунктом “а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Кодексу визначено, що не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Разом з тим, підпунктом 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 Кодексу визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включаються інші доходи, крім зазначених у статті 165 Кодексу. Згідно з пунктом 167.1 статті 167 Кодексу ставка податку на доходи фізичних осіб становить 18% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у підпунктами 167.2 - 167.5 статті 167 Кодексу) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами. Отже, дохід у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, нарахована податковим агентом за рішенням суду, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на загальних підставах. При цьому, зазначений дохід не належить до випадків, передбачених підпунктом “а»» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Кодексу.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 19.05.2025 року передана судді Пруднику С.В.
В період з 20.05.2025 року по 23.05.2025 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній основній відпустці.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : довідку про середній заробіток із зазначенням середньоденної заробітної плати за період з січня 2019 року по лютий 2019 року ОСОБА_1 (як без відрахування податків та зборів так і з відрахуванням податків і зборів); копію наказу про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Судом зобов'язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 23.06.2025 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
В період з 18.07.2025 року по 31.07.2025 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній основній відпустці.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та звільнений з військової служби у запас наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.03.2019 року №58 і виключений із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Позивач отримав посвідчення учасника бойових дій в липні 2023 року.
28.11.2023 року позивач звернувся із заявою до командира військової частини НОМЕР_1 , у якій просив виплатити йому компенсацію за невикористані дні відпустки, що передбачена статтею 16-2 Закону України Про відпустки та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.
Не отримавши відповідь на свою заяву, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.
За наслідками розгляду даної позовної заяви, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 року у справі №160/540/24 відмовлено у задоволені позову.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24.02.2025 року апеляційну скаргу задоволено. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 року в адміністративній справі №160/540/24 скасовано. Прийнято нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2019 року по 2023 рік, виходячи з грошового. забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.03.2019 рік. Зобов'язано військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.03.2019 рік.
Однак повний розрахунок, а саме виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік у сумі 6281,06 грн. було здійснено на підставі постанови Третього апеляційного суду від 24.02.2025 року у справі №160/540/24 лише 18.04.2025 року.
В подальшому, 22.04.2025 року позивач звернувся з письмовим зверненням до командира військової частини НОМЕР_1 стосовно виплати йому середнього заробітку у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до чинного законодавства, однак відповіді від відповідача не отримано.
У зв'язку з тим, що повний розрахунок при звільненні був проведений з порушенням строків, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.
Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд встановив, що остаточний розрахунок мав бути проведений із ОСОБА_1 26.03.2019 року в день звільнення.
Разом з тим, належні до виплати суми в загальному розмірі 6281,06 грн. були виплачені лише 18.04.2025.
Судом встановлено, що днем звільнення ОСОБА_1 є 26.03.2019, а тому першим днем затримки є 27.03.2019.
Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 18.04.2025, а тому останнім днем затримки є 17.04.2025.
Таким чином, суд приходить до висновку, що період затримки з 27.03.2019 по 17.04.2025, однак період, за який може бути стягнено середній заробіток, не може перевищувати 6 місяців, тобто обмежується 182 днями (з 18.10.2024 по 17.04.2025).
За висновком судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 (пункти 65-67) з прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважала неможливим застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц, до правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №2352-IX.
У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку № 100).
Відповідно до довідки військової частини від 11.06.2025 №11/06 грошове забезпечення позивача становить: за січень 2019 року у розмірі 4554,79 грн (31 календарний день), за лютий 2019 року 4554,79 грн (28 календарних днів). Середньоденна заробітна плата складає 154,40 грн.
З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.10.2024 по 17.04.2025 становить 28 100,80 грн. (154,40 грн х 182 дня затримки).
Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (надалі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (надалі - Порядок №159).
Згідно із статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Статтями 3 та 4 Закону №2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
В силу статті 5 Закону №2050-ІІІ своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.
Відповідно до приписів статті 6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок:
власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян;
коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
За приписами статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Пунктом 2 Порядку №159 визначено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення);
сума індексації грошових доходів громадян;
суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Відповідно до пункту 5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналіз викладених норм свідчить, що дія зазначених вище нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
На виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 24.02.2025 року у справі №160/540/24, відповідачем 18.04.2025 року здійснено нарахування та виплата грошового забезпечення в розмірі 6281,06 грн.
Вказані кошти є грошовим забезпеченням позивача, нарахованим та виплаченим відповідачем з порушенням встановлених строків їх виплати.
Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на одержання компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, нарахованого на підставі постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 24.02.2025 року у справі №160/540/24.
Підсумовуючи викладене вище, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), середнього заробітку за період з 27.03.2019 року по 17.04.2025 року у сумі 28 100,80 грн. включно у зв'язку з затримкою виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та зобовязати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), середній заробіток за період з 27.03.2019 року по 17.04.2025 року у сумі 28 100,80 грн. у зв'язку з затримкою виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44.
При цьому вірним періодом буде саме з 27.03.2019 року, оскільки днем звільнення ОСОБА_1 є 26.03.2019, а тому першим днем затримки є 27.03.2019.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій та рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору.
З приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн. суд зазначає наступне.
Частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно зі статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених правових норм слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Відтак, стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем суду було подано наступні документи: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2178 відносно адвоката Ільїна Олександра Миколайовича; копію договору про надання правової допомоги №0505/1 від 05.05.2025 року; копію ордеру на надання правничої допомоги від 16.05.2025 року (Серія АЕ №1387137) відносно адвоката Ільїна Олександра Миколайовича; заяву про стягнення витрат на правничу допомогу; копію платіжної інструкції (2.1282020791) від 06.05.2025 року на суму 3000 грн. та копію акту приймання-передачі виконаних робіт від 15.05.2025 року на суму 3000 грн.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Боттацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Щодо розрахунку суми за надання правової допомоги за Договором про надання професійної правової допомоги, суд враховує правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 16.04.2020 року у справі № 727/4597/19 про те, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Таким чином, суд дійшов висновку, що розрахунок суми за надання правової допомоги за договором про надання правової допомоги підтверджує факт отримання коштів адвокатом від клієнта.
Таким чином, суд зазначає, що наданими документами позивачем підтверджено отримання послуг адвоката.
Однак, щодо розміру наданих послуг адвокатом, суд враховує наступне.
Поряд з цим, предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує складних правових досліджень (загалом судова практика у аналогічних спорах є сталою), вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплату ним адвокату витрат на суму 3000 грн. за надання професійної правової допомоги у цій справі, оскільки такі витрати є співмірними зі складністю цієї справи, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Ільїна Олександра Миколайовича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ), середнього заробітку за період з 27.03.2019 року по 17.04.2025 року у сумі 28 100,80 грн. включно у зв'язку з затримкою виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), середній заробіток за період з 27.03.2019 року по 17.04.2025 року у сумі 28 100,80 грн. у зв'язку з затримкою виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44.
В задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн. (три тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник