06 серпня 2025 рокуСправа №160/15281/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Бардука Младлена Валерійовича до 12 Регіональної військово-лікарської комісії про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
26.05.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 23.05.2025 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Бардука Младлена Валерійовича до 12 Регіональної військово-лікарської комісії, в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність 12 Регіональної військово-лікарської комісії у частині невиконання обов'язку щодо розгляду скарги адвоката Бардука М.В. від 19 травня 2025 року, поданої в інтересах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на висновок військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 , оформлений у формі довідки №2025/2334 від 20 березня 2025 року;
- зобов'язати 12 Регіональну військово-лікарську комісію розглянути по суті скаргу адвоката Бардука М.В. від 19 травня 2025 року з урахуванням долучених до неї нових медичних документів, які не були надані при поданні первинної скарги, та прийняти відповідне мотивоване рішення за результатами такого розгляду.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено протиправної бездіяльності 12 Регіональної військово-лікарської комісії у частині невиконання обов'язку щодо розгляду скарги адвоката Бардука М.В. від 19 травня 2025 року, поданої в інтересах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на висновок військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 , оформлений у формі довідки №2025/2334 від 20 березня 2025 року.
11.06.2025 року від представника 12 Регіональної військово-лікарської комісії до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представником відповідача зазначено наступне. 20.03.2025 позивачу проведено медичний огляд ВЛК у військовій частині НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ). За результатами проведеного медичного огляду ВЛК в/ч НОМЕР_1 прийняла постанову про ступінь придатності до військової служби у формулюванні: - на підставі статей 23-в, 39-в, 62-в, 64-в, 78-в, 83-в графи ІІ Розкладу хвороб - придатний до військової служби. У зв'язку з незгодою з постановою військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 від 20.03.2025 № 2025/2334 в частині визначення ступеня придатності до військової служби, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Бардука Младлена Валерійовича звернувся зі скаргою до НОМЕР_2 РВЛК. За результатами розгляду скарги, НОМЕР_2 РВЛК надала відповідь від 15.05.2025 №1189/2719, у якій було зазначено, що постанова ВЛК військової частини НОМЕР_1 від 20.03.2025 на момент проведення медичного огляду винесена обґрунтовано, підстав для проведення повторного медичного огляду немає. Незважаючи на надану відповідь, 20.05.2025 за вхідним № 3682 на адресу 12 РВЛК повторно надійшло звернення від представника позивача, в якому повторно порушувалося те саме питання - перегляд постанови ВЛК, при цьому до звернення були долучені нові медичні документи. Ознайомившись зі змістом повторного звернення, 12 РВЛК надала відповідь від 22.05.2025 № 2881, в якій зазначено, що оскільки його скарга розглядається повторно, а питання порушені у зверненні вирішено по суті, то скарга яка надійшла 20.05.2025 розгляду не підлягає. Крім того, представнику позивача було надано належне роз'яснення щодо подальшого порядку оскарження рішення 12 РВЛК до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України. Однак сторона позивача не згідна, рішенням 12 РВЛК від 22.05.2025 № 2881, оскільки, на їхню думку воно винесене без врахування дійсних обставин, а тому звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою. 12 РВЛК як ВЛК регіону є окремою медичною установою в системі Міністерства оборони України, наділеною широким спектром прав і повноважень, визначених Положенням. Матеріалами справи підтверджується, що позивач вважає протиправним рішення 12 РВЛК, яка відмовила у розгляді скарги, що надійшла 20.05.2025, посилаючись на те, що вказане звернення є повторним. Разом з тим, сторона позивача зазначає, що позиція відповідача є юридично безпідставною, оскільки представник діяв в інтересах клієнта в межах надання професійної правничої допомоги. Понад те, повторне звернення ґрунтувалось на нововиявлених обставинах, а саме - наданні додаткових медичних документів, які не були наявні на момент подання первинної скарги. Натомість, 12 РВЛК наполягає на тому, що твердження, викладені у позовній заяві, є маніпулятивними та такими, що не відповідають дійсності, оскільки позивачем та його представником умисно, з викривленням змісту, спотворено фактичні обставини справи та висвітлено хибний правовий висновок, з метою формування неправомірного сприйняття правової природи у спірних правовідносинах. У позовні заяві представник та позивач посилаються на ієрархію нормативно правових актів України, що визначена статтею 19 Закону України «Про правотворчу діяльність». У цьому контексті вони зазначають, що наказ Міністра оборони України, яким затверджене Положення, не може встановлювати порядок або обмеження, що звужують зміст чи обсяг прав, гарантованих Конституцією України або КАС України. Зокрема, вказується, що в частині реалізації права на звернення до суду передбаченого статтею 55 Конституції України, норми Положення не можуть встановлювати обов'язковість звернення до ЦВЛК, як умови доступу до правосуддя. Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністра оборони України, та має імперативний характер, і не допускає відступів або довільного тлумачення. 12 РВЛК зазначає, що порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності позаштатних та штатних ВЛК, а також порядок подання та розгляду заяв до штатних ВЛК, передбачено главою 3 розділу І Положення. Вказані норми встановлюють чіткий алгоритм оскарження рішень ВЛК регіону до ЦВЛК, що у свою чергу свідчить про наявність досудового врегулювання спору у розумінні статті 124 Конституції України. розгляд пропозицій, заяв та скарг військовозобов'язаних та інших осіб регулюються нормами Закону України «Про звернення громадян» та Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України. 12 РВЛК розглянувши первинну скаргу представника дійшла до висновку, що оскаржувана постанова, в частині визначення ступеню придатності до військової служби винесена обґрунтовано, підстав для проведення повторного медичного огляду немає. Під час розгляду повторної скарги, представника було повідомлено, що оскільки його скарга розглядається повторно, а питання порушені у зверненні вирішено по суті, то скарга яка надійшла 20.05.2025 розгляду не підлягає. Крім того, представнику позивача було надано належне роз'яснення щодо подальшого порядку оскарження рішення 12 РВЛК до ЦВЛК. Разом з тим, позивачем та його представником не реалізовано передбачене Положенням право на оскарження до ЦВЛК, як найвищого органу у структурі військово-лікарської експертизи. Така бездіяльність та умисне порушення встановленого нормативним актом порядку, вказує на свідоме нехтування досудовим механізмом врегулювання спору, який є обов'язковим етапом перед зверненням до суду. Зазначене вказує, що позовна заява є передчасною, необґрунтованою та поданою з порушенням процесуального порядку. У цьому контексті пункт 3.3 глави 3 розділу І Положення вказує на те, що дії (бездіяльність) або рішення, ухвалені за результатами розгляду звернення ВЛК регіону, оскаржуються до ЦВЛК. Натомість, можливість їх безпосереднього оскарження в судовому порядку Положенням не передбачена. Отже, означені норми Положення свідчать про те, що у разі прийняття штатною ВЛК рішення за результатами розгляду скарги, таке рішення підлягає оскарженню в порядку підпорядкованості до ЦВЛК, а потім у судовому порядку. Безумовно Положенням встановлено, що лише ті рішення ВЛК регіону, які оформлені як постанови з відповідним висновком щодо придатності особи до військової служби, можуть бути предметом судового оскарження (підпункт 2.4.10 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення). У свою чергу відповіді ВЛК регіону у формі листа-роз'яснення не є рішенням у розумінні норм Положення, яке підлягає судовому перегляду без наявного рішення ЦВЛК. Позивачем та його представником не розмежовано правову природу процедури, яка регламентуються пунктом 3.3 глави 3 розділу І Положення. У даному випадку звернення до суду є грубою помилкою, що свідчить про нерозуміння базових принципів функціонування не тільки системи військово-лікарських комісій а й спотворює суть та мету досудового порядку вирішення спорів у цій сфері. 12 РВЛК вважає неприпустимим такої підміни понять, яка є особливо актуальною з огляду на обов'язковість встановленої Положенням процедури, порушення якої нівелює правові підстави для подальшого судового реагування та демонструє прояв правового нігілізму з боку позивача та його представника, які свідомо проігнорували встановлені норми. У спірному випадку ефективним і дієвим правовим механізмом захисту права (інтересу), який сторона позивача сприймає за порушені, є ініціювання повної процедури за підпорядкованістю через ЦВЛК. Саме рішення ЦВЛК, у формі листа або висновку, може вважатися остаточним для цілей подальшого судового оскарження. Враховуючи, що остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, за наслідками перевірки дії 12 РВЛК на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії передбачені Положенням та Законом № 393 при розгляді повторної скарги позивача з приводу придатності його до військової служби (в межах справи), не приймалось, 12 РВЛК наполягає на тому, що позивач не дотримався вимог законодавства, зокрема, Положення щодо процедури оскарження рішень ВЛК регіону прийнятих за результатами розгляду скарги, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Таким чином, твердження позивача та його представника про те, що приписи пункту 3.3 глави 3 розділу І Положення суперечать актам, які мають вищу юридичну силу, зокрема, Конституції України та КАС України є безпідставними. Наведені приписи не лише не суперечать вказаним вище нормативно-правовим актам, а навпаки - діючи в межах делегованих повноважень, конкретизують та процесуалізують порядок реалізації прав, гарантованих законом, у відповідній сфері правового регулювання. 12 РВЛК розцінює вказану позиці. Результатом довільного тлумачення норм права та спробою обійти встановлений порядок. До того ж, скарги до 12 РВЛК не були подані особисто ОСОБА_1 , а його представником адвокатом Бардуком М.В. в межах надання професійної правничої допомоги, а тому не можуть вважатися повторними, а отже, відмова у їх розгляді з цих підстав є неправомірною та юридично некоректною. Проте, 12 РВЛК зауважує, що у випадку коли адвокат надає послуги зі здійснення професійної правничої допомоги, зокрема шляхом направлення скарг, заяв чи клопотань до суб'єктів владних повноважень від імені та в інтересах клієнта, такі дії підлягають правовому регулюванню відповідно до Закону № 393. 12 РВЛК не заперечується, що позивач звернувся до адвоката Бардука Младлена Віталійовича за наданням правничої допомоги, що підтверджувалось відповідним ордером. У свою чергу адвокатом було направлено скаргу до 12 РВЛК яка надійшла 13.05.2025, яку було об'єктивно розглянуто та надано відповідь, що підстав для проведення повторного медичного огляду немає. Однак, 20.05.2025 на адресу 12 РВЛК надійшла повторна скарга від представника в інтересах ОСОБА_1 . Тобто, скарга подана від тієї ж особи (представника), який діє в інтересах того ж самого громадянина, з одного і того ж питання, до одного і того самого органу (12 РВЛК), хоча первинна скарга вже була розглянута та рішення було прийнято. Даний факт беззаперечно свідчить про наявність повторного звернення, що прямо передбачено частиною другою статті 8 Закону № 393. Оскільки ця норма закону прямо встановлює: якщо звернення надійшло від тієї ж особи, до того ж органу, з того самого питання при цьому попереднє звернення було розглянуто по суті, то таке звернення не підлягає розгляду. Ця правова норма не залишає простору для довільного тлумачення або суб'єктивних винятків, у тому числі шляхом прикриття новими вкладеннями до скарги. Крім того, 12 РВЛК додатково зазначає, що жоден із наданих у повторному зверненні медичних документів не є належним доказом який би спростував правомірність оскаржуваної постанови ВЛК. Зокрема, документі надані представником, не містять жодних результатів стаціонарного лікування або госпіталізації, які є обов'язковими для підтвердження психіатричних або психоневрологічних діагнозів. Скарги, які описувались в зверненні пов'язані з роботою опорно-рухового апарату також надано не було, серед іншого відсутні рентгенограми, МРТ, КТ, або будь-які інші об'єктивні методи дослідження, які могли б мати доказове значення в контексті військово-лікарської експертизи. Висновки щодо порушення функції роботи легень також не підкріплені необхідними методами інструментального дослідження. Таким чином, твердження позивача та представника на те, що скарга яка надійшла 20.05.2025 є новим самостійним зверненням через наявність нібито «нових обставин» є юридично неспроможними, надуманими та спрямованими на штучне обходження вимог закону. Тим більше, посилання про те, що адвокат діяв в межах професійної правничої допомоги, не є аргументом на користь правомірності подання повторної скарги, оскільки законом не надано адвокату у цьому випадку жодних особливих прав чи привілеїв у сфері звернень громадян, які би дозволяли ігнорувати імперативні приписи законодавства. 12 РВЛК вважає, що довела безпідставність тверджень позивача про те, що з її боку було допущено протиправну бездіяльність, оскільки, відповідь по суті порушеного питання була надана в строк та в повному обсязі. Більше того 12 РВЛК наголошує, що для визнання бездіяльності протиправною потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій. Відтак, позивачем не доведено факту протиправної бездіяльності відповідача, яка проявляється у нездійсненні дій, які на підставі законодавства входять до компетенції 12 РВЛК бо такі дії фактично були виконані. Тому, позовні вимоги є протиправними. Крі того, позивач є учасником бойових дій. Відповідно до чинного законодавства, він має право на безоплатну правову допомогу. Відповідно до п.9 ст.14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011 року, ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону. Отже, 12 РВЛК заперечує вимогу стягнути на користь позивача суму в розмірі 6000,00 гривень.
12.06.2025 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено про те, що відповідач не подав будь - якого доказу на спростування зазначених в позовній заяві обставин. Отже висновки, зазначені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими.
24.06.2025 року від представника 12 Регіональної військово-лікарської комісії до суду надійшло заперечення щодо відповіді на відзив, в якому представником зазначено про необґрунтованість та безпідставність висновків представника позивача у даній відповіді.
02.06.2025 року ухвалою прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, 20.03.2025 позивачу проведено медичний огляд ВЛК у військовій частині НОМЕР_1 .
За результатами проведеного медичного огляду ВЛК в/ч НОМЕР_1 прийняла постанову №2025/2334 від 20.03.2025 року про ступінь придатності до військової служби у формулюванні: - на підставі статей 23-в, 39-в, 62-в, 64-в, 78-в, 83-в графи ІІ Розкладу хвороб - придатний до військової служби.
12.05.2025 року адвокатом Бардуком М.В. було направлено скаргу до 12 Регіональної військово-лікарської комісії щодо незгоди з висновком військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 , оформленим у формі довідки від 20.03.2025 року, відповідно до якої ОСОБА_1 було визнано придатним до проходження військової служби.
15.05.2025 року 12 РВЛК надала відповідь (вих. №1189/2719), в якій зазначила, що, на її переконання, висновок первинної ВЛК від 20.03.2025 року є обґрунтованим. Комісія повідомила про відсутність на дату розгляду скарги достатніх правових і медичних підстав для скасування вказаного висновку або направлення військовослужбовця на повторне медичне обстеження.
19.05.2025 року адвокат Бардук М.В. повторно звернувся до 12 Регіональної військово-лікарської комісії зі скаргою, до якої долучив усі наявні медичні документи, що не могли бути подані раніше разом із первинною скаргою у зв'язку з їхньою відсутністю на той момент.
Підставою для звернення стало те, що у довідці ВЛК №2025/2334 від 20.03.2025 року взагалі не зазначено про наявні захворювання у ОСОБА_1 . Зокрема, відповідно до наявних медичних документів, йому встановлено психіатричний діагноз - розумова відсталість (олігофренія), що класифікується за МКХ-10 під кодами F70-F79. Діагноз офіційно підтверджено шляхом відповідних записів у медичній документації.
У медичній картці ОСОБА_1 міститься низка архівних записів лікарів, що свідчать про наявність психічних розладів. Так, у 1994 році зафіксовано діагноз «пограничная умственная отсталость», а у 1998, 1999 та 2001 роках - «відставання в загальному розвитку». Зазначені документи додаються.
Крім того, згідно з довідкою Комунального некомерційного підприємства «Покровський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 20.02.2025 року, ОСОБА_1 звертався до медичного закладу зі скаргами на тривалий кашель, біль у колінних суглобах, що посилювався при фізичному навантаженні, а також задишку.
У медичному висновку зазначено, що пацієнт потребує додаткового обстеження для встановлення остаточного діагнозу, що вказує на ймовірну наявність респіраторної патології.
Симптом задишки при фізичному навантаженні розцінюється як потенційна ознака порушення функції зовнішнього дихання, що може бути наслідком рецидивуючого бронхіту або інших хронічних захворювань органів дихання. Цю інформацію підтверджує також медична довідка КНП «Покровський центр ПМСД» від 14.03.2025 року, згідно з якою ОСОБА_1 перебував під медичним наглядом у період з 2000 по 2023 роки. Упродовж цього часу у нього неодноразово фіксувалися випадки гострого бронхіту, затяжного кашлю та інші респіраторні ускладнення, що вказує на хронічний характер захворювання.
Усі вищезазначені хвороби згідно з Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №402 від 14 серпня 2008 року можуть свідчити про непридатність до військової служби або придатність до служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, військових навчальних закладах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, охорони та оперативного забезпечення.
Однак в вищезазначеній довідці не було ні одної згадки про наявні захворювання, що свідчить необ'єктивність та поверховість оцінки стану здоров'я ОСОБА_1 під час первинного медичного огляду, що і зумовило подання скарги до НОМЕР_2 РВЛК.
22.05.2025 року 12 Регіональна військово-лікарська комісія надала відповідь на повторну скаргу, у якій послалася на частину другу статті 8 Закону України «Про звернення громадян». У відповіді зазначено, що повторні звернення одного і того ж громадянина до одного й того ж органу з одного й того ж питання, якщо перше звернення було розглянуто по суті, не підлягають повторному розгляду.
Крім того, у відповіді прямо вказано, що скарга, яка надійшла до комісії 20.05.2025 року, не підлягає розгляду з огляду на вказані положення законодавства.
Як зазначає представник позивача у поданій до суду позовній заяві, однак таке посилання на Закон України «Про звернення громадян» є юридично некоректним, оскільки відповідні скарги були подані не особисто ОСОБА_1 , а адвокатом Бардуком М.В. в межах здійснення професійної правничої допомоги в інтересах клієнта. Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, у тому числі складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у порядку, встановленому законом. Таким чином, повторна скарга від 19.05.2025 року, подана адвокатом Бардуком М.В., не є повторним зверненням у розумінні статті 8 Закону України «Про звернення громадян», оскільки вона подана не тією ж самою особою, а представником у межах реалізації прав клієнта на захист. Крім того, повторне звернення було обґрунтоване новими обставинами - долученням повного комплекту медичних документів, які не були наявні під час подання первинної скарги. Це свідчить про відсутність ідентичності предмета звернення, а отже, і про відсутність підстав для відмови у його розгляді.
Таким чином, відмова 12 Регіональної військово-лікарської комісії у розгляді повторної скарги, поданої адвокатом в інтересах ОСОБА_1 , є проявом бездіяльності суб'єкта владних повноважень і юридично необґрунтованою, суперечить вимогам законодавства та порушує право на ефективний захист, гарантоване Конституцією України, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та міжнародними стандартами прав людини.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із абзацами першим, другим, дев'ятим пункту 2.1 глави 2 розділу І Положення, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Члени ВЛК діють на принципах верховенства права, законності, поваги та дотримання прав людини і громадянина, доброчесності, колегіальності, рівноправності членів комісії, вільного обговорення і вирішення питань, об'єктивності, неупередженості та обґрунтованості прийнятих рішень, висновків і пропозицій.
Відповідно до пункту 2.2 глави 2 розділу І Положення, штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК), ВЛК регіону.
Штатні ВЛК комплектуються лікарями із клінічною підготовкою за однією з лікарських спеціальностей (терапія, хірургія, неврологія, психіатрія, оториноларингологія, офтальмологія, організація охорони здоров'я тощо), з досвідом роботи у військових частинах та лікувальних закладах.
За визначенням підпункту 2.4.4 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення на ВЛК регіону покладається, зокрема:
організація військово-лікарської експертизи, керівництво підпорядкованими ВЛК, контроль за їхньою роботою та надання їм методичної і практичної допомоги в зоні відповідальності;
розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи.
Підпунктом 2.4.5 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення визначено, що ВЛК регіону серед іншого має право:
приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК;
направляти у заклади охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження, медичний огляд, повторний медичний огляд військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу), військовозобов'язаних, резервістів.
Підпунктом 2.4.6 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення встановлено, що рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд.
Отже, 12 РВЛК як ВЛК регіону є окремою медичною установою в системі Міністерства оборони України, наділеною широким спектром прав і повноважень, визначених Положенням.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач вважає протиправним рішення 12 РВЛК, яка відмовила у розгляді скарги, що надійшла 20.05.2025, посилаючись на те, що вказане звернення є повторним. Разом з тим, сторона позивача зазначає, що позиція відповідача є юридично безпідставною, оскільки представник діяв в інтересах клієнта в межах надання професійної правничої допомоги. Понад те, повторне звернення ґрунтувалось на нововиявлених обставинах, а саме - наданні додаткових медичних документів, які не були наявні на момент подання первинної скарги.
Суд зазначає, що порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності позаштатних та штатних ВЛК, а також порядок подання та розгляду заяв до штатних ВЛК, передбачено главою 3 розділу І Положення. Вказані норми встановлюють чіткий алгоритм оскарження рішень ВЛК регіону до ЦВЛК, що у свою чергу свідчить про наявність досудового врегулювання спору у розумінні статті 124 Конституції України.
Так, статтею 124 Конституції України встановлено, законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Відповідно до статті 17 КАС України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Пунктом 3.1 глави 3 розділу ІІ Положення, встановлено вимоги до звернень військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 глави 1 розділу І цього Положення. Їхні права, порядок та строки розгляду пропозицій, заяв і скарг, а також обов'язки штатних ВЛК щодо розгляду звернень регулюються Законом України «Про звернення громадян», Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 року за №94/29962.
Згідно з пунктом 3.3 глави 3 розділу І Положення, скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій.
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному (Київському та Севастопольському міських) ТЦК та СП.
Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_3 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК або у судовому порядку.
Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
З наведеного слід дійти до висновку, що розгляд пропозицій, заяв та скарг військовозобов'язаних та інших осіб регулюються нормами Закону України «Про звернення громадян» та Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України.
12 РВЛК розглянувши первинну скаргу представника дійшла до висновку, що оскаржувана постанова, в частині визначення ступеню придатності до військової служби винесена обґрунтовано, підстав для проведення повторного медичного огляду немає.
Під час розгляду повторної скарги, представника було повідомлено, що оскільки його скарга розглядається повторно, а питання порушені у зверненні вирішено по суті, то скарга яка надійшла 20.05.2025 розгляду не підлягає. Крім того, представнику позивача було надано належне роз'яснення щодо подальшого порядку оскарження рішення 12 РВЛК до ЦВЛК.
Разом з тим, позивачем та його представником не реалізовано передбачене Положенням право на оскарження до ЦВЛК, як найвищого органу у структурі військово-лікарської експертизи. Така бездіяльність та умисне порушення встановленого нормативним актом порядку, вказує на свідоме нехтування досудовим механізмом врегулювання спору, який є обов'язковим етапом перед зверненням до суду.
У цьому контексті пункт 3.3 глави 3 розділу І Положення вказує на те, що дії (бездіяльність) або рішення, ухвалені за результатами розгляду звернення ВЛК регіону, оскаржуються до ЦВЛК. Натомість, можливість їх безпосереднього оскарження в судовому порядку Положенням не передбачена.
Отже, вищенаведені норми Положення свідчать про те, що у разі прийняття штатною ВЛК рішення за результатами розгляду скарги, таке рішення підлягає оскарженню в порядку підпорядкованості до ЦВЛК, а потім у судовому порядку.
Безумовно Положенням встановлено, що лише ті рішення ВЛК регіону, які оформлені як постанови з відповідним висновком щодо придатності особи до військової служби, можуть бути предметом судового оскарження (підпункт 2.4.10 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення).
У свою чергу відповіді ВЛК регіону у формі листа-роз'яснення не є рішенням у розумінні норм Положення, яке підлягає судовому перегляду без наявного рішення ЦВЛК.
Враховуючи, що остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, за наслідками перевірки дії 12 РВЛК на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії передбачені Положенням та Законом № 393 при розгляді повторної скарги позивача з приводу придатності його до військової служби (в межах справи), не приймалось, суд вважає, що позивач не дотримався вимог законодавства, зокрема, Положення щодо процедури оскарження рішень ВЛК регіону прийнятих за результатами розгляду скарги, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, твердження позивача та його представника про те, що приписи пункту 3.3 глави 3 розділу І Положення суперечать актам, які мають вищу юридичну силу, зокрема, Конституції України та КАС України є безпідставними.
Наведені приписи не лише не суперечать вказаним вище нормативно-правовим актам, а навпаки - діючи в межах делегованих повноважень, конкретизують та процесуалізують порядок реалізації прав, гарантованих законом, у відповідній сфері правового регулювання.
Крім того, у позовній заяві зазначено, що скарги до 12 РВЛК не були подані особисто ОСОБА_1 , а його представником адвокатом Бардуком М.В. в межах надання професійної правничої допомоги, а тому не можуть вважатися повторними, а отже, відмова у їх розгляді з цих підстав є неправомірною та юридично некоректною.
Проте, суд зауважує, що у випадку коли адвокат надає послуги зі здійснення професійної правничої допомоги, зокрема шляхом направлення скарг, заяв чи клопотань до суб'єктів владних повноважень від імені та в інтересах клієнта, такі дії підлягають правовому регулюванню відповідно до Закону № 393.
Відповідно до преамбули Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VІ (далі - Закон № 5076), цей Закон визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.
Відповідно до підпункту другого частини першої статті 19 Закону № 5076, одним із видів адвокатської діяльності є складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Згідно з підпунктом четвертим статті 20 Закону № 5076, під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема: складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку.
Закон № 393 регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.
Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до частин першої і другої статті 1 Закону № 393, громадяни України мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, медіа та посадових осіб відповідно до їхніх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їхньої статутної діяльності. Вони також можуть подавати заяви або клопотання щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних і особистих прав та законних інтересів або скарги про їхнє порушення.
Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їхньої службової діяльності.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (ч. 1 ст. 3 Закону № 393).
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб (ч. 4 ст. 3 Закону № 393).
Частина шоста статті 5 Закону № 393 встановлює, що письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
Відповідно до частини другої статті 8 Закону № 393, не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
За правилами частини четвертої статті 16 Закону № 393, громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу. Скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їх законними представниками.
Статтею 19 Закону №393 визначено, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Аналіз наведених приписів чинного законодавства, да підстави для однозначного висновку, що у випадку коли адвокатом від імені та інтересах його клієнта здійснюється подання звернень до суб'єктів владних повноважень, такий порядок регламентується нормами Закону № 393, враховуючи вимоги Закону № 5076, а не власними міркуваннями або уявленнями, як це зазначено у позовній заяві.
Усі скарги, заяви чи клопотання, підписані адвокатом в інтересах клієнта, є зверненням від іменні останнього та прирівнюються до безпосереднього звернення громадянина у розумінні статті 1 Закону № 393.
12 РВЛК не заперечується, що позивач звернувся до адвоката Бардука Младлена Віталійовича за наданням правничої допомоги, що підтверджувалось відповідним ордером.
У свою чергу адвокатом було направлено скаргу до 12 РВЛК яка надійшла 13.05.2025, яку було об'єктивно розглянуто та надано відповідь, що підстав для проведення повторного медичного огляду немає.
Однак, 20.05.2025 на адресу 12 РВЛК надійшла повторна скарга від представника в інтересах ОСОБА_1 . Тобто, скарга подана від тієї ж особи (представника), який діє в інтересах того ж самого громадянина, з одного і того ж питання, до одного і того самого органу (12 РВЛК), хоча первинна скарга вже була розглянута та рішення було прийнято. Даний факт беззаперечно свідчить про наявність повторного звернення, що прямо передбачено частиною другою статті 8 Закону № 393.
Оскільки ця норма закону прямо встановлює: якщо звернення надійшло від тієї ж особи, до того ж органу, з того самого питання при цьому попереднє звернення було розглянуто по суті, то таке звернення не підлягає розгляду. Ця правова норма не залишає простору для довільного тлумачення або суб'єктивних винятків, у тому числі шляхом прикриття новими вкладеннями до скарги.
Крім того, суд зазначає, що жоден із наданих у повторному зверненні медичних документів не є належним доказом який би спростував правомірність оскаржуваної постанови ВЛК.
Зокрема, документі надані представником, не містять жодних результатів стаціонарного лікування або госпіталізації, які є обов'язковими для підтвердження психіатричних або психоневрологічних діагнозів.
Скарги, які описувались в зверненні пов'язані з роботою опорно-рухового апарату також надано не було, серед іншого відсутні рентгенограми, МРТ, КТ, або будь-які інші об'єктивні методи дослідження, які могли б мати доказове значення в контексті військово-лікарської експертизи.
Висновки щодо порушення функції роботи легень також не підкріплені необхідними методами інструментального дослідження.
Таким чином, твердження позивача та представника на те, що скарга яка надійшла 20.05.2025 є новим самостійним зверненням через наявність нових обставин є необґрунтованим.
Таким чином, подання повторної скарги з того ж питання до того ж органу після отримання первинної відповіді на перше звернення є прямою підставою для залишення повторного звернення без розгляду.
Отже, у даному випадку суд вважає, що довела безпідставність тверджень позивача про те, що з її боку було допущено протиправну бездіяльність, оскільки, відповідь по суті порушеного питання була надана в строк та в повному обсязі.
Більше того суд наголошує, що для визнання бездіяльності протиправною потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №160/6885/19.
Бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі 3813/4640/17.
У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
З системного аналізу вищенаведених правових норм та встановлених фактів можна дійти висновку, що позивачем не доведено факту протиправної бездіяльності відповідача, яка проявляється у нездійсненні дій, які на підставі законодавства входять до компетенції 12 РВЛК бо такі дії фактично були виконані.
З огляду на викладене, відповідач діяв у відповідності до приписів частини 2 статті 2 КАС України, згідно з якими суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти та приймати рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначе і Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З наведених положень законодавства вбачається, що питання факту сторонами доводяться на засадах рівності, в той час як при вирішенні питання права в частині правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень саме останній доводить правомірність своїх дій.
Обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першої статті 77 КАС України обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19.
За правилами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Підсумовуючи наведене, суд не може погодитись з доводами представника позивача, викладеними у позовній заяві та вважає, що відповідач-1 діяв у межах повноважень, у повній відповідності до приписів частини 2 статті 2 КАС України, згідно з якими суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти та приймати рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до приписів ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в особі представника Бардука Младлена Валерійовича до 12 Регіональної військово-лікарської комісії про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник