м. Вінниця
07 серпня 2025 р. Справа № 120/6239/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні заяву про залишення позовної заяви без розгляду в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Одночасно із позовною заявою надійшла заява представника позивача про поновлення строків звернення до суду мотивована тим, що позивачем не було одержано повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні. Відтак, із урахуванням даної обставини позивач вказав, що із поважних причин пропустив строк звернення до суду.
Також представником відповідача подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду , мотивовану тим, що позивачем пропушено строк звернення до суду.
Оцінюючи подані заяви, суд доходить висновку про відсутніть підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
З огляду на вказане, право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Суд зазначає, що перевагу слід надати застосуванню спеціальної норми над загальною.
Стаття 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у спірних правовідносинах є спеціальною нормою по відношенню до частини 5 статті 122 КАС України, оскільки стосується оплати праці працівника.
Згідно із частиною 3 статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Разом з тим, як зазначалось вище, згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин і яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013 р. зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Конституційний Суд України при тлумаченні норми статті 233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Разом з тим, Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.
Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, а саме, з 19.07.2022.
При цьому, суд вказує, що індексація не виплачена позивачу за період 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р., отже до спірних правовідносин, які виникли до 19.07.2022 р. не застосовуються зміни, внесені згідно Закону України № 2352-IX від 01.07.2022 до приписів статті 233 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022.
Відповідно, строк звернення із заявлениими вимогами у даній справі не є обмежений, а отже і не пропущений, відтак, заяви про поновлення строків звернення до суду та залишення позову без розгляду не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 256 КАС України, -
в задоволенні заяви представника позивача про поновлення строків звернення до суду - відмовити.
В задоволенні заяви представника відповідача про залишення позову без розгляду - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна