Номер провадження: 11-сс/813/1255/25
Справа № 947/21860/25 1-кс/947/8753/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
04.08.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
підозрюваного - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції під час трансляції з ДУ «Одеський слідчий ізолятор», матеріали кримінального провадження №12025160000000121 від 30.01.2025 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 13.06.2025 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженца м.Тирасполь, Республіка Молдова, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, який має одну неповнолітню дитину, офіційно не працює, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України,
встановив:
Слідчим управлінням ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025160000000121 від 30.01.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.190 КК України.
12.06.2025 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, за ч.5 ст.190 КК України, за обставин викладених у клопотанні слідчого.
Старший слідчий СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування до підозрювано ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з можливістю внесення застави - 6745 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 20 423 860 грн, з покладанням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України у разі внесення застави.
Оскарженою ухвалою слідчого судді клопотання слідчого задоволено частково до підозрюваного ОСОБА_7 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком до 08 серпня 2025 року включно, з визначенням застави - 6000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 18168000 гривень (вісімнадцять мільйонів сто шістдесят вісім тисяч), з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, у разі внесення застави.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу.
Вимоги апеляційної скарги захисник мотивує необґрунтованістю підозри та недоведеністю існування ризиків, передбачений ст.177 КПК України.
Захисник звертає увагу, що ОСОБА_7 раніше не судимий, зареєстрований та проживає в м.Одесі, офіційно одружений, має на утриманні малолітню дитину. Тому, за наявності у підозрюваного міцних соціальних зв'язків останній не має наміру переховуватись від органу досудового розслідування, впливати на свідків, або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника та підозрюваного, які підтримали апеляційну скаргу; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого; обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст.404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом статей 177, 178, 183 КПК.
Відповідно до вимог ст.177 КПК, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону при розгляді клопотання про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Прийняте рішення слідчий суддя мотивував наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, врахував тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному в разі визнання його винуватим, а також наявність ризиків, які дають підстави вважати, що підозрюваний, перебуваючи на свободі, може: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
З викладеного вбачається, що слідчий суддя, приймаючи рішення про доцільність застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання, в зв'язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти ризикам, доведеним слідчим і прокурором.
Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого кримінального правопорушення, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п.48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
У рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, а також їх сукупності для висновку про винуватість особи, або її невинуватість, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою відповідно до положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до статей 89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті пред'явленого обвинувачення.
Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, зокрема: протоколи допиту потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , відповідно до яких останні повідомили обставини залучення їх до участі у фонді, суми та дати інвестованих грошових коштів; протоколи проведення НСРД відносно ОСОБА_7 ; протокол огляду протоколу проведення негласних слідчих (розшукових) дій за участі ОСОБА_7 ; протокол огляду DVD-R диска «Verbatim», на якому зафіксована інформація за результатом проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем, а саме ноутбуку який належить ОСОБА_7 та інші матеріали кримінального провадження в їх сукупності, здобуті у ході досудового розслідування кримінального провадження, вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний ОСОБА_7 може бути причетним до вчинення інкримінованого йому злочину.
Дослідивши долучені до клопотання слідчого докази, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав передбачених ст.87 КПК для визнання цих доказів недопустимими не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.
З огляду на викладене, на даній стадії досудового розслідування, апеляційний суд визнає непереконливими доводи захисника про необґрунтованість підозри.
Колегія суддів звертає увагу, що при розгляді клопотання слідчого про обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу, ні слідчий суддя, ні суд апеляційної інстанції не може давати оцінку допустимості та належності доказів, оскільки триває досудове розслідування кримінального правопорушення, та відповідно до статей 89, 94 КПК оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, та оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального судового рішення.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на таке.
Так, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням наведеного, доводи сторони захисту про відсутність ризику переховування підозрюваного, апеляційний суд визнає неспроможними, оскільки ОСОБА_7 на даний час обґрунтованого підозрюється у вчиненні, в тому числі, особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, а санкція вказаної норми кримінального закону передбачає реальне покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Таким чином, обставини даного кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_7 , розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Наявність у підозрюваного міцних соціальних зв'язків та постійного місця проживання дещо зменшує існування вказаного ризику, проте на даному етапі досудового розслідування не нівелює його повністю.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що у даному кримінальному проваджені існує ризик, передбачений п.2 ч.1 ст.177 КПК України, а саме того, що підозрюваний може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, з огляду на характер інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення.
На теперішній час в даному кримінальному провадженні не встановлені всі обставини, які підлягають доказуванню, зокрема не встановлено всіх учасників вчинення правопорушення, інших можливих епізодів вчинення аналогічних злочинів, місця перебування інших речей, предметів та документів, які можуть бути визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, а тому для уникнення покарання за вчинення особливо тяжкого злочину підозрюваний, перебуваючи на волі, може самостійно, або за допомогою інших невстановлених на даний час учасників знищити, сховати або спотворити речі і документи, які можуть мати значення речових доказів у кримінальному провадженні та які на даний час не відшукані органом досудового розслідування.
Також, апеляційний суд погоджується із наявністю ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що перебуваючи на свободі ОСОБА_7 матиме можливість здійснювати вплив на свідків та потерпілих з метою схилити їх до дачі неправдивих показань, що буде перешкоджати встановленню істини та у кримінальному провадженні
Апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими, свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч.1,2 ст.23, ч.4 ст.95, ст.224, КПК.
Наразі досудове розслідування триває, а показання, в тому числі потерпілих, у даному кримінальному провадженні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування.
Крім того, в даному кримінальному провадженні існує ризик, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином (п.4 ч.1 ст.177 КПК).
Станом на теперішній час органом досудового розслідування не встановлено всіх осіб, причетних до вчинення кримінальних правопорушень, а отже, перебуваючи не під вартою, ОСОБА_7 матиме можливість підтримувати зв'язок із такими особами, тим самим сприяти їх переховуванню від органів досудового розслідування та, як наслідок, ухилення від кримінальної відповідальності за вчинені ними кримінальні правопорушення.
За наявності існування обґрунтованої підозри та вищевказаних ризиків, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки більш м'які запобіжні заходи з великою вірогідністю можуть виявитися нездатними гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобігти існуючим ризикам
При цьому, обставин передбачених ч.2 ст.183 КПК України, що виключають можливість застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційним судом не встановлено.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування підозрюваного під вартою.
Доцільність необхідності подальшого утримання підозрюваного під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.199 КПК.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з п.3 ч.5 ст.182 КПК, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається у межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Таким чином, процесуальним законом визначено, що до особи, яка підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину може бути застосовано розмір застави вищій, ніж у зазначених межах, у виключних випадках.
На підставі аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме суд вправі визначити, чи здатна застава у розмірі від 80 до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину) забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, а також зауважити на виключності такого випадку.
У даному кримінальному провадженні виключність випадку полягає в тому, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчинені особливо тяжкого злочину, а саме у заволодінні шляхом зловживання довірою значною сумою грошових коштів потерпілих на загальну суму 40844758 гривень, на яку потерпілими заявлені цивільні позови.
Апеляційний суд враховує, що застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень (ч.11 ст.182 КПК України).
Колегія суддів звертає увагу, що Європейським судом з прав людини визнано законними та обґрунтованими дії національних судів, щодо обрання підозрюваному розміру застави, який перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника та предмет кримінального правопорушення (справа «Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v. Czech Republic) від 25.04.2000 року).
Апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні, з урахуванням даних про особу підозрюваного, правової кваліфікації злочину, що інкримінуються підозрюваному та конкретних обставин справи та наслідків злочину, слідчий суддя на законних підставах визначив заставу у виключному розмірі.
На переконання апеляційного суду перспектива втрати застави у визначеному слідчим суддею розмірі, на початковій стадії досудового розслідування, буде достатнім стримуючим фактором для підозрюваного, щоб запобігти виникненню у нього бажання переховуватись від органу досудового розслідування, впливати на свідків, або будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для обрання підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу підозрюваного та сама підозра у вчиненні, в тому числі, особливо тяжкого злочину, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують ризики, які виправдовують тримання підозрюваного під вартою.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про неспроможність доводів сторони захисту стосовно незаконності оскарженої ухвали, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді - залишенню без змін.
Пунктом 1 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись ст. 177, 178, 182, 183, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 13.06.2025 року, якою в кримінальному провадженні 12025160000000121 від 30.01.2025 року до підозрюваного ОСОБА_7 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, з визначенням розміру застави - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_13