Номер провадження: 11-кп/813/15/25
Справа № 520/2100/15-к
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
23.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретарів судового засідання - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
прокурора - ОСОБА_8 ,
захисників - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
обвинувачених - ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,
потерпілих - ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріли кримінального провадження №12014160480002005 від 29.05.2014 року за апеляційною скаргою прокурора відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_18 на вирок Київського районного суду м.Одеси від 13.06.2017 року відносно:
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Іллічівськ, українця, громадянина України, не працюючого, не одруженого, раніше судимого 09.12.2004 Апеляційним судом Одеської області за ч.4 ст.187 КК України до 9 років позбавлення волі, звільненого 27.07.2011 за постановою Малиновського р/с м.Одеси, не відбуту частину покарання замінено виправними роботами терміном 1 рік 9 місяців 16 днів, з середньою освітою, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Одеси, українця, громадянина України, не працюючого, не одруженого, в силу ст.89 КК України не судимого, з середньою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м.Одеси, громадянина України, не працюючого, не одруженого, не судимого, з вищою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком суду ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 визнані невинуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України та виправдані в зв'язку з недоведеністю висунутого обвинувачення.
Вироком суду відмовлено в задоволенні цивільного позову потерпілих до обвинувачених про стягнення матеріальної та моральної шкоди, в зв'язку з недоведеністю вини обвинувачених.
Запобіжний захід обвинуваченим ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 у виді тримання під вартою скасований, обвинувачені звільненні з-під варти в залі суду.
Вироком суду вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Органом досудового розслідування ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 обвинувачувались в тому, що приблизно в середині травня 2014 року, більш точніший час слідством не встановлено, у невстановленому слідством місці, обвинувачений ОСОБА_15 , особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, обвинувачені ОСОБА_13 , ОСОБА_14 із корисливих мотивів вступили у попередню змову спрямовану на заволодіння майном, що належить сім'ї ОСОБА_19 .
Реалізуючи свій злочинний намір, обвинувачені ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, та обвинувачений ОСОБА_14 розробили план злочинних дій спрямований на заволодіння майном, шляхом розбою, який був ухвалений усіма учасниками злочину та чітко розподілили ролі між собою.
З метою бути не викритими при скоєнні злочину правоохоронними органами, особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, вжив заходи конспірації, а саме: заздалегідь придбав мобільні телефони з новими сім - картками №№ НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , які передав обвинуваченим ОСОБА_14 і ОСОБА_15 для спілкування тільки між собою під час скоєння злочину. Також, вказані особи придбали в'язані маски чорного кольору з прорізями для очей і рота, щоб не бути викритими потерпілими та іншими особами.
Обвинувачений ОСОБА_13 для реалізації злочинних намірів, з метою надання морального та фізичного тиску на потерпілу, взяв з собою металевий ніж.
Реалізуючи свій злочинний намір, 29.05.2014 року приблизно о 05:00 годині, обвинувачені ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 та особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, на автомобілі «DACIA LOGAN» р/н НОМЕР_3 , під керуванням обвинуваченого ОСОБА_15 , під'їхали до будинку АДРЕСА_4 та припаркували автомобіль біля будинку.
Після чого, обвинувачений ОСОБА_14 вийшов з автомобіля і направився до парадної будинку АДРЕСА_5 , з метою забезпечення вільного доступу в парадну будинку обвинуваченому ОСОБА_13 і особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження. Для цього, обвинувачений ОСОБА_14 піднявся на козирок парадної, проник у приміщення парадної через віконний отвір і з внутрішньої сторони, відчинив вхідні двері парадної, яка була обладнана електронним замком та за допомогою заздалегідь підготовленого мобільного телефону повідомив особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, і обвинуваченому ОСОБА_13 про вільний доступ до парадної будинку.
Після цього, особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, і обвинувачений ОСОБА_13 вийшли з автомобіля і направились до парадної будинку, а обвинувачений ОСОБА_15 діючи згідно відведеної йому ролі, залишився в автомобілі «DACIA LOGAN» р/н НОМЕР_3 , щоб у разі небезпеки з усіма співучасниками, швидко зникнути з місця скоєння злочину.
Продовжуючи свій злочинний намір, обвинувачені ОСОБА_14 , ОСОБА_13 і особа, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, піднялись на дев'ятий (останній) поверх будинку, де наявним при собі пристроєм (ломом), обвинувачений ОСОБА_20 і особа, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, пошкодили навісний замок дверей, які ведуть на дах будинку, з метою зникнення після скоєння злочину, щоб залишатися непоміченими.
Діючи узгоджено та згідно розробленого плану, обвинувачений ОСОБА_14 залишився на восьмому поверсі будинку, щоб спостерігати, коли вийде з квартири потерпіла ОСОБА_16 та повідомити за допомогою заздалегідь приготовленого мобільного телефону особі, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, і обвинуваченому ОСОБА_13 , а останні спустилися на перший поверх будинку і чекали дзвінка обвинуваченого ОСОБА_14 .
Так, 29.05.2014 року приблизно о 05.45 годині, потерпіла ОСОБА_16 вийшла з квартири АДРЕСА_6 і за допомогою ліфту, почала спускатися вниз, щоб поїхати на промисловий ринок «7-км». У цей момент, обвинувачений ОСОБА_14 згідно розробленого плану, повідомив за допомогою мобільного телефону особі, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, що ОСОБА_16 вийшла з квартири і спускається ліфтом.
Тим часом, обвинувачений ОСОБА_13 і особа, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, діючи узгоджено та згідно розробленого плану, використовуючи в'язані шапки з прорізами для очей і рота, щоб прикрити свої обличчя і залишатися невпізнаними, знаходячись на першому поверсі сходового майданчику будинку АДРЕСА_5 , зупинили потерпілу ОСОБА_16 , коли вона намагалась вийти з ліфту, затягли її до кабіни ліфту і попрямували на сьомий поверх будинку, де розташована квартира сім'ї ОСОБА_19 .
Знаходячись в ліфті, обвинувачений ОСОБА_13 і особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, застосували насилля до потерпілої ОСОБА_16 , що виразилося у нанесені ударів руками і ногами по різним частинам її тіла, тим самим заподіяли останній тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми у формі струсу головного мозку, забоїв, гематом м'яких тканин голови, закритого перелому остистого відростка п'ятого шийного хребця, саден шиї, гематом м'яких тканин правої верхньої кінцівки, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Піднявшись за допомогою ліфта на сьомий поверх будинку, де за попередньою домовленістю з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження і обвинувачений ОСОБА_13 , їх вже очікував обвинувачений ОСОБА_14 .
Після чого, обвинувачений ОСОБА_13 заволодів жіночою сумкою потерпілої ОСОБА_16 та передав її обвинуваченому ОСОБА_14 , щоб останній дістав з сумки ключі від квартири.
Далі, особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, залишився з потерпілою ОСОБА_16 у ліфті, щоб остання не викликала на допомогу, а обвинувачені ОСОБА_13 з ОСОБА_14 , за допомогою наявних у них ключів, якими вони раніше заволоділи у потерпілої ОСОБА_16 , проникли до квартири де застосували до потерпілого ОСОБА_21 насилля, яке є небезпечним для життя та здоров'я, що виразилося в нанесені численних ударів ножем по тулубу та голові, тим самим заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, забою - розтрощення головного мозку важкого ступеня, крововиливів під м'які мозкові оболонки, осколкового втиснутого перелому правої тім'яної кістки, осколкових переломів лівої скроневої і тім'яної кісток, осколкового перелому кісток носа, лінійного перелому лобної кістки справа, що поширюється на дах правої орбіти, перелому гребеня потиличної кістки, забитих і різаних ран голови, колото-різаної сліпого поранення грудної клітки. Зазначені ушкодження супроводжувалися порушенням свідомості по типу Коми II ступеня, струсом спинного мозку на рівні поперекового відділу, порушенням функції тазових органів по типу нетримання, правостороннім геміпарезом з порушенням функції ходьби та відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Крім того, знаходячись у вищевказаній квартирі, обвинувачені ОСОБА_14 і ОСОБА_13 застосували насилля, яке є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого ОСОБА_17 , що виразилося в нанесені удару обвинуваченим ОСОБА_13 наявним у нього ножем в область живота потерпілому ОСОБА_17 , а обвинуваченим ОСОБА_14 нанесені численних ударів руками і ногами по тулубу, тим самим заподіявши потерпілому ОСОБА_17 тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото - різаного поранення живота з ушкодженням печінки, шлунку, поперечно - ободової і худої кишок, яке супроводжувалося внутрішньочеревним крововиливом та розвитком геморагічного шоку 2 ступеня і відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.
Продовжуючи свій злочинний намір, направлений на заволодіння чужим майном, обвинувачені ОСОБА_14 і ОСОБА_13 , за попередньою змовою з особою, матеріали відносно якій виділені в окреме провадження, та обвинуваченим ОСОБА_15 заволоділи двома парами сережок фірми «Murano», що належать потерпілій ОСОБА_16 , тим самим заподіяли матеріальну шкоду останній на загальну суму 3500 гривень. Після чого, обвинувачені ОСОБА_14 , ОСОБА_13 і особа, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, щоб залишитися непоміченими, по заздалегідь підготовленому шляху відходу, пройшли через дах будинку і вийшли з іншої парадної будинку, де їх чекав обвинувачений ОСОБА_15 на автомобілі «DACIA LOGAN» р/н НОМЕР_3 .
Сівши в автомобіль, особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, обвинувачені ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 з місця скоєння злочину зникли, тим самим отримали можливість розпорядитися майном, яким заволоділи на свій розсуд.
Зазначені дії обвинувачених ОСОБА_14 , ОСОБА_15 сторона обвинувачення кваліфікувала за ч.4 ст.187 КК України за кваліфікуючими ознаками: напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.
Дії обвинуваченого ОСОБА_13 орган досудового слідства кваліфікував за ч.4 ст.187 КК України кваліфікуючими ознаками: напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, вчинене повторно.
Не погоджуючись з вироком суду прокурор відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_18 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати виправдувальний вирок та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України та призначити покарання:
- ОСОБА_13 у виді 9 років 6 місяців позбавлення волі, з конфіскацією майна;
- ОСОБА_15 у виді 8 років позбавлення волі, з конфіскацією майна;
- ОСОБА_14 - у виді 9 років 6 місяців позбавлення волі, з конфіскацією майна.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначає, що місцевий суд, всупереч вимог процесуального закону, визнав недопустимими докази, які прямо підтверджують вину обвинувачених, а також неповно виклав у вироку показання потерпілих.
На переконання прокурора докази по справі зібрані у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, а саме: показання потерпілих ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , а також показання свідка ОСОБА_22 , викладені в протоколі допиту на досудовому розслідуванні; результати негласних слідчих (розшукових) дій; слідчого експерименту за участю ОСОБА_13 ; та інші зібрані в ході досудового розслідування докази не містять будь-яких протирічь між собою, а в сукупності повністю доказують винуватість ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Прокурор звертає увагу, що в ході судового розгляду були допитані потерпілі ОСОБА_16 та ОСОБА_17 . Потерпілий ОСОБА_21 в суд не з'явився та судом не допитувався, оскільки від нього надійшла заява, що він не бажає приймати участь у судових засіданнях, а також надав довідку про те, що він є інвалідом 1-ої групи.
Таким чином, дійсною причиною відсутності у судових засіданнях ОСОБА_21 є його інвалідність, отримана внаслідок вчиненого стосовно нього розбійного нападу, а не добровільне небажання з'являтись в суд. Саме через інвалідність потерпілий не зміг приймати участь у судових засіданнях і надавати показання як потерпілий.
Прокурор звертає увагу, що у судовому засіданні 24.04.2015 року потерпілий ОСОБА_17 пояснив, що 29.05.2014 року, близько 06:00 год ранку, він прокинувся від криків батька. Коли вибіг, побачив, що його б'ють два чоловіки, один з яких був у масці, а другий без маски. Нападника без маски він впізнав як ОСОБА_14 по голосу, зросту, складу тулубу, рисам обличчя, у другому він впізнав як ОСОБА_13 , по тембру голосу, складу тулубу. Чоловік у масці йому особисто наніс поранення ножом у живіт, а також кулаками. Потім нападники шукали у квартирі гроші. Таким чином, потерпілий ОСОБА_17 вказав на ОСОБА_14 і ОСОБА_13 як на осіб, які скоїли розбійний напад.
У наступному судовому засіданні 02.06.2015 року потерпілий ОСОБА_17 ще раз підтвердив свої показання і наполягав на тому, що з осіб, які сидять на лаві підсудних, він точно може сказати, що ОСОБА_14 один з тих осіб, які вчинили розбійний напад на нього і його сім'ю. Також може сказати, що ОСОБА_13 повністю підпадає під прикмети другого нападника, який був у масці (тіло, зріст, голос). ОСОБА_14 був у темному одязі і шапці, спущеній на брови.
Однак суд у вироку неправильно і неповно виклав показання потерпілого ОСОБА_17 , що свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зокрема, при викладенні показань потерпілого, суд взагалі не вказав, що він двічі впевнено вказував, що впізнав ОСОБА_14 як нападника, зазначивши по яким прикметам його впізнав, а ОСОБА_13 повністю підпадає під прикмети другого нападника. Вироком також не мотивована причини, по яких не прийняті до уваги показання потерпілого у цій частині і, навпаки, чому суд прийняв до уваги його показання на досудовому слідстві в частині, що обидва нападники були у масках. Суд нібито «обійшов» показання ОСОБА_17 , надані в судовому засіданні щодо впізнання ним нападників та безпідставно не прийняв їх до уваги.
Таким же чином, на думку прокурора, судом неправильно оцінені показання допитаної потерпілої ОСОБА_16 так, у судових засіданнях 24.04.2015 та 02.06.2015 року, потерпіла пояснила, що в ліфті на неї напали двоє чоловіків. У вказаних особах вона впізнає ОСОБА_13 по голосу, оскільки у нього специфічний голос, сильно змінюється тембр, коли він хвилюється. Вона чула його голос в ліфті під час нападу, у себе вдома під час слідчого експерименту, в суді, зрівнювала і зрозуміла, що це голос саме ОСОБА_13 .
Разом з тим, у вироку не вказано, що потерпіла ОСОБА_16 впевнено по голосу впізнала серед нападників ОСОБА_13 , а лише зазначено, що вона вважає, що одним з нападників був ОСОБА_13 , бо вона чула його голос у ліфті. Такий виклад показань у вироку не відповідає показанням потерпілої, тобто фактичним обставинам справи. Таким чином, на думку прокурора, судом першої інстанції не надана належна оцінка показам потерпілої ОСОБА_16 . Прокурор вважає, що покази потерпілої ОСОБА_16 є послідовними, тому у суду не було підстав ставити їх під сумнів.
Прокурор звертає увагу, що неодноразово допитані потерпілі, у тому числі наприкінці судового розгляду справи, чітко вказували на обвинувачених ОСОБА_13 та ОСОБА_23 , як на осіб, які скоїли розбійний напад, але суд безпідставно не надав їм належної оцінки.
На підтвердження вчинення обвинуваченими злочину, прокурором надано докази: протоколи від 29.12.2014 року про результати проведення НСРД у вигляді аудіо-, відеоконтролю особи відносно ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та карти пам'яті до них №№339,340. Дослідивши вказані докази суд мав можливість впевнитися у тому, що ОСОБА_13 і ОСОБА_14 в ході проведення НСРД, при вільній бесіді з оперативними працівниками розказували, що саме вони вчинили напад на потерпілих, опеисуючи обставини вчинення злочину. Вказані НСРД у вигляді аудіо-, відеоконтролю особи відносно ОСОБА_13 та ОСОБА_14 законно проводилась з метою отримання відомостей, які мають значення для досудового розслідування, що відповідає вимогам ст. 260 КПК України.
Після дослідження у судовому засіданні інформації аудіо-, відеоконтролю на картках пам'яті, обвинувачені підтвердили, що на них зафіксовані саме вони. При цьому, ОСОБА_13 пояснив, що стосовно нього не здійснювався тиск, насилля, показання надавав добровільно. Таким чином, вказані НСРД у вигляді дії аудіо-, відеоконтролю відносно ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ніяким чином не є допитом цих осіб, як зазначено у вироку суду. Відповідно до вимог КПК України, НСРД у вигляді аудіо-, відеоконтролю особи є проведення заходів щодо закріплення правдивості наданих показів обвинуваченими, тому цей доказ суд повинен оцінюватись як окремий доказ, а не оцінювати його як допит підозрюваних і відповідно робити неправильний висновок, що це суперечать нормам КПК України. Разом з тим, судом вказані докази безпідставно визнано недопустимими.
Прокурор не погоджується з такими висновками суду, оскільки проведення такого виду НСРД передбачено діючим кримінальним процесуальним законодавством, дозвіл на проведення цих дій було отримано, згідно з його вимогами і проведено на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Одеської області.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора та потерпілого, які підтримали апеляційну скаргу; думку захисників та обвинувачених, які заперечували проти її задоволення; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; повторно дослідивши докази; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до положень ст.ст. 7, 9 КПК України (далі-КПК) зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст.370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів, оцінивши мотиви місцевого суду вважає, що оскаржений вирок повністю відповідає приписам наведеної норми кримінального процесуального закону, оскільки, ухвалюючи виправдувальний вирок відносно ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 суд першої інстанції ретельно дослідив всі надані стороною обвинувачення докази та надав їм належну правову оцінку, в тому числі на предмет належності, допустимості та достатності для прийняття законного і обґрунтованого судового рішення.
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постанови законного і справедливого рішення у справі.
При розгляді зазначеного кримінального провадження відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд вважає за необхідне застосувати практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
У п.146 рішення у справі «Барбера, Мессегуэ и Джабардо проти Іспанії» (1998 р.) Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, що обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.
Отже, при вирішенні питання про вину обвинуваченої особи не можна виходити з припущень, а лише з належних, достатніх та допустимих доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за умов усунення всіх суперечностей, що мають місце, та відсутності будь-яких сумнівів у тому, що вина обвинуваченої особи доведена.
Так, відповідно до оскарженого вироку, судом першої інстанції були досліджені зібрані у кримінальному провадженні письмові докази, допитані потерпілі та свідки.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду обвинувачені категорично не визнавали свою вину у вчиненні інкримінованого злочину.
Разом з тим, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_17 пояснив, що впізнання обвинувачених на досудовому слідстві, з його участю, не було, він слідчому казав, що може впізнати нападників по голосу, проте впізнання не відбулось.
Під час його допиту в якості потерпілого на досудовому розслідуванні після нападу 17.06.2014 року та 13.12.2014 року він показав, що нападники були одягнуті в сірі камуфляжні штани, чорні чоботи, шкіряні печатки, светри чорного кольору, їх обличчя закривали чорні маски з прорізами для очей та рота. На досудовому слідстві він не бачив обвинувачених. Після першого судового засідання його запросив слідчій до управління на проспекті Шевченка,8 та продемонстрував відеозапис з обвинуваченими, які визнавали свою провину у скоєному нападі на його, потерпілого, його родину та розповідали обставини злочину. Після цього він, потерпілий, коли в залі суду побачив обвинувачених, то впізнав ОСОБА_14 , як нападника, якого бачив на відеозаписі. Про обставини злочину надав такі покази. 29.05.2014 року близько 6 години він прокинувся в своєї квартирі АДРЕСА_6 від криків батька, вибіг з кімнати та побачив, як останнього б'ють двоє осіб. Один був у масці, а другого на момент допиту він впізнає, як обвинуваченого ОСОБА_14 . Була бійка між ним та нападниками, в процесі якої його били по голові, тулубі руками та ногами і він був поранений у живіт ножем. Особа в масці запитувала у батька про те, де знаходяться гроші та наносила йому побої. З дому пропало тільки 2 пари сережок. Потім він почув крик матері, яка сказала, щоб він заспокоївся. Через деякий час приїхала «швидка допомога» та відвезла його до лікарні, де лікар сказав, що йому нанесено два удари ножем у живіт.
Потерпіла ОСОБА_16 пояснила суду, що 29.05.2014 року вона вийшла з квартири АДРЕСА_6 та сіла в ліфт, в якому був чоловік невеликого росту та зайшов ще один чоловік, який одразу став її бити. Цей чоловій був у масці, другого вона не бачила. Вона спричинила супротив, не віддавала сумку, яку в неї виривав нападник, один з них застосував до неї шокер, нападники вимагали ключі від квартири. Вона чула крики чоловіка з квартири. Потім нападнику, що був з нею в ліфти хтось подзвонив, він вибіг з ліфту, а вона вийшла з ліфту та увійшла до квартири, де все було у крові, а її чоловік був непритомний. В нього були великі тілесні ушкодження. Після нападу він визнаний інвалідом 1 групи. Сину також були спричинені тілесні ушкодження. У квартирі був безлад, шафи відкриті, нападники шукали сейф з грошима, однак грошей дома не було і нападники заволоділи тільки біжутерією. Вона не бачила нападників, проте вважає, що могла впізнати їх по голосу, про що заявила слідчим. Однак слідчі впізнання не проводили. Вважає, що одним з нападників був ОСОБА_13 , бо вона чула його голос у ліфті. Нападників бачила її сусідка, коли відкрились двері ліфту та розмовляла з ними. Сусідка запитала, що трапилось і нападники відповіли, що жінці погано. Після розмови з сусідкою, один з нападників комусь по телефону сказав, що їх «спалили» і вони покинули місце події.
Під час судового розгляду було допитано два свідка обвинувачення, а саме: свідок ОСОБА_24 , який працює з потерпілими та очікував потерпілу ОСОБА_16 в машині біля дому, де мешкає потерпіла, щоб разом їхати на роботу в день зазначених подій. Обставини злочину йому не відомі, однак він бачив поранених потерпілих. Проте знає, що раніше в машині потерпілій двічі було проколото колеса.
Свідок ОСОБА_22 суду пояснив, що обвинувачений ОСОБА_14 кум його зятя. Про вчинений обвинуваченими злочин він знає тільки зі слів працівників міліції, які приїхали до нього на роботу, показали відео, де обвинувачені зізнались у злочині та запропонували йому підтвердили, що він знає, що обвинувачені скоїли злочин. Проте він рідко бачив обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , а обвинуваченого ОСОБА_15 не знає взагалі.
Під час апеляційного розгляду за клопотанням сторони обвинувачення судом повторно досліджені докази: допитані потерпілі ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , досліджені письмові докази, відповідно до клопотання прокурора, за виключенням доказів від дослідження яких прокурор відмовився в суді апеляційної інстанції.
Так, апеляційним судом повторно дослідженні наступні докази:
1) протокол № 32/5312 н/т від 29.12.2014 про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії у вигляді аудіо-, відеоконтролю відносно ОСОБА_13 (арк. 224-236, том № 1);
2) протокол № 32/5313 н/т від 29.12.2014 про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії у вигляді аудіо-, відеоконтролю відносно ОСОБА_14 (арк. 214-223, том № 1);
3) протокол проведення слідчого експерименту від 18.11.2014 арк. 248-249, том № 1);
4) додаток до протоколу проведення слідчого експерименту від 18.11.2014 року у вигляді диску DVD-R (арк. 250, том № 1);
5) протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.11.2014 року за участю ОСОБА_22 (арк.269-271, том №1);
6) протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.11.2014 року за участю ОСОБА_22 (арк.273-275, том №1);
7) лист Апеляційного суду Одеської області №118пт від 27.08.2015 року (арк.15, том №2);
8) протокол №2/2-4578-н/т від 04.08.2015 року про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії у вигляді аудіо-, відеоконтролю відносно ОСОБА_22 (арк. 204-216, том № 2);
9) протокол №2/2-4579-н/т від 04.08.2015 року про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії у вигляді аудіо-, відеоконтролю відносно ОСОБА_22 (арк. 258-263, том № 2).
Прокурор відмовився від повторного дослідження наступних доказів:
1) протоколу пред'явлення особи для спізнання за фотознімками від 18.11.2014 року за участю ОСОБА_14 (арк. 251-253, том № 1);
2) протоколу пред'явлення особи для спізнання за фотознімками від 18.11.2014 року за участю ОСОБА_14 (арк. 254-256, том № 1);
3) протоколу пред'явлення особи для спізнання за фотознімками від 18.11.2014 року за участю ОСОБА_13 (арк. 257-259, том № 1);
4) протоколу пред'явлення особи для спізнання за фотознімками від 18.11.2014 року за участю ОСОБА_13 (арк. 260-262, том № 1);
5) протоколу пред'явлення особи для спізнання за фотознімками від 18.11.2014 за участю ОСОБА_22 (арк. 263-265, том № 1);
6) протоколу пред'явлення особи для спізнання за фотознімками від 18.11.2014 за участю ОСОБА_22 (арк. 266-268, том № 1).
Дослідивши зміст протоколу слідчого експерименту від 18.11.2014 року з участю обвинуваченого ОСОБА_13 та додаток до протоколу проведення слідчого експерименту від 18.11.2014 року у вигляді DVD-RW апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про недопустимість цього доказу, з огляду на таке.
Згідно ст. 104 КПК України хід і результат проведення процесуальної дії фіксується у протоколі. У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі. Якщо за допомогою технічних засобів фіксується допит, текст показань може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому. У такому разі у протоколі зазначається, що показання зафіксовані на носії інформації, який додається до нього.
Згідно ст.240 КПК України з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчій, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події. Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами КПК України. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.
Дослідивши зазначений протокол проведення слідчого експерименту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що він не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки в порушення п.6 ст. 240 КПК України у протоколі не викладено умови і результати слідчого експерименту, не вказані всі учасники його проведення - потерпілі, інші особи, що брали в ньому участь, які не були ідентифіковані, що передбачено ст.104 КПК України.
При цьому, хід слідчого експерименту на паперовому носії не відображений у повному обсязі.
Крім того, у вступній частині протоколу слідчого експерименту від 18.11.2014 року, в порушення вимог п.1 ч.3 ст.104 КПК України, відсутні відомості щодо міста проведення вказаної процесуальної дії, а лише зазначено про місце початку слідчої дії.
Більш того, в протоколі, в порушення вимог п.2 ст.104 КПК України, не зазначено на якому технічному носії інформації зафіксовані дії, які відбувались при проведені слідчого експерименту, відсутні відомості про технічні засоби, які при цьому використовувались, проведення їм сертифікації та наявності їх у відповідному закладі.
Також, проведенням слідчої дії ОСОБА_13 був попереджений про кримінальну відповідальність за ст.384 КК України за завідомо неправдиве показання, чим грубо порушено його право на захист, передбачений ст.42 КПК України.
Крім того, на відеозаписі проведення слідчого експерименту не зафіксовано, як обвинуваченні залишали місце вчинення злочину.
Наведені вище обставини свідчать про те, що орган досудового слідства під час проведення вказаної слідчої дії не дотримався вимог процесуального закону, тому ця слідча дія та її результати є недопустимим доказом.
Що стосується протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.11.2014 року за участю свідка ОСОБА_22 , то вони також не можуть бути визнані допустимими доказами.
Так, згідно ст.228 КПК України впізнання може проводитися за фотознімками. Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох, які не повинні мати різних відмінностей у віці, зовнішності та одязі між собою.
Перед тим, як пред'явити фотознімок для впізнання, слідчій, прокурор попередньо з'ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол, який має відповідати вимогам ст.104 КПК України.
Проте, із протоколів вбачається, що вони не відповідають зазначеним вимогам закону, з огляду на те, що слідчим була порушена передбачена послідовність проведення впізнання, зокрема спочатку свідку ОСОБА_22 були пред'явлені фотознімки, свідок ОСОБА_25 впізнав на фото обвинуваченого ОСОБА_15 , однак не зазначивши при цьому за якими ознаками він його впізнає.
За результатами повторного допиту потерпілих, судом не отримано відомостей, які підтверджують доводи прокурора стосовно невірного викладення у вироку суду показів потерпілих, а останні в свою чергу, надали показання, які аналогічні показанням в суді першої інстанції, зокрема підтвердили той факт, що вони не бачили обличчя нападників, оскільки вони були в масках.
За результатами повторного дослідження письмових доказів, апеляційним судом не отримано відомостей, а прокурором таких не надано, які спростовують висновки суду першої інстанції щодо оцінки цих доказів.
При цьому, сторона обвинувачення наполягала на тому, що повторно дослідженні протоколи НСРД та відеозаписи до них, беззаперечно підтверджують винуватість обвинувачених.
Однак, апеляційним судом встановлено, що відповідно до вказаних матеріалів НСРД (якими їх вважає сторона обвинувачення), 29.12.2014 року, оперуповноважений по ОВС УБОЗ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_26 , склав протокол про проведення в приміщенні головного управління МВС України в Одеській області допиту обвинувачених ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , який було записано на відіоносій 17.11.2014 року, в приміщені слідчого управління в день затримання обвинувачених. При цьому, в протоколі зазначено, що це негласні слідчі дії на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Одеської області.
На відеозаписах зафіксовано, що ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у зазначеному приміщенні були допитані оперуповноваженим в присутності ще одного працівника міліції та надали відповідні покази, де зізнались, що саме вони вчинили напад на потерпілих.
На момент проведення правоохоронцями вищезазначених дій ОСОБА_13 та ОСОБА_14 були вже затримані, до них були застосовані засоби обмеження рухомості (кайданки), які відносяться до спеціальних засобів примусу та вони були примусово доставлені до приміщення слідчого управління МВС України в Одеської області, де знаходились у службових кабінетах.
Частиною першою статті 209 КПК України, визначено, що особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
Згідно ч.4 ст.208 КПК України уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
У даному випадку, після затримання службовими особами ОСОБА_13 і ОСОБА_14 , як осіб які підозрюються у вчиненні тяжкого злочину, відповідно до вимог ст.42 КПК України, вказані особи набули статусу підозрюваних, із правами, передбаченими ч.3 вищезазначеної статті процесуального закону, у тому числі права відмовитись від дачі показань та права на спілкування з захисником до першого допиту.
Колегія суддів вважає, що зазначені дії, які були проведені правоохоронцями в службовому кабінеті приміщені слідчого управління МВС України в Одеській області, у присутності декількох посадових осіб, які задавали питання по суті кримінального провадження, уточнюючи пояснення затриманих, не відповідають вимогам щодо проведення негласних слідчих дій - аудіо-відеоконтролю (ст.ст. 258, 260 КПК України).
Вказане спілкування затриманих ОСОБА_13 і ОСОБА_14 із службовими особами 17.11.2014 року, на переконання колегії суддів не є негласними слідчими діями у розумінні вимог Глави 21 КПК України, якою врегульовано проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а фактично є допитом осіб затриманих за підозрою у вчинені кримінального правопорушення, неуповноваженими особами, без складання протоколів допиту у передбаченому процесуальним законом порядку.
Приймаючи до уваги, що при допиті ОСОБА_13 та ОСОБА_14 17.11.2014 року були порушені їх права, передбачені ст. 42 КПК України, зокрема право на спілкування з захисником до першого допиту та роз'яснення права на відмову від показань, зазначені пояснення обвинувачених обґрунтовано не були прийняті судом першої інстанції в якості допустимих доказів, в розумінні вимог ч.1 ст. 86 КПК України, тому суд не міг посилатись на них при ухваленні судового рішення.
Крім того, суд першої інстанції слушно зауважив, що згідно до п. 4.1 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, що затверджена наказом від 16 травня 2012 року №114/1042/516/1199/936/1687/5 Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства Фінансів України, Міністерства юстиції України», протоколи про хід і результати проведення негласної слідчої (розшукової)дії( або її етапів) складається слідчім, якщо вона проводиться за його безпосередньої участі, в інших випадках-уповноваженим працівником оперативного підрозділу і повинен відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження.
Разом з тим, в рамках досудового розслідування даного кримінального провадження оперуповноваженому ОСОБА_26 слідчий не надавав відповідного доручення проводити негласні слідчі дії в службовому кабінеті.
Доказів протилежного стороною обвинувачення під час апеляційного перегляду вироку надано не було.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що обвинувачені давали свідчення щодо вчиненого ними злочину без захисника, їм не було роз'яснено їх процесуальні права, а саме: право не свідчити проти себе. Обвинувачений ОСОБА_13 був на час допиту у кайданках, тобто його воля була явно пригнічена.
Вказані обставини, на думку колегії суддів є грубим порушенням прав людини, на що зауважив Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Шлишков проти Росії» (№40852 ЄСПЛ), де наголошується, що право не свідчити проти себе є невід'ємною складовою справедливого розгляду, яке закріплює ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Сенс цього права полягає, зокрема, в захисті підозрюваного від примушування до будь-чого з боку влади. При цьому сторона обвинувачення у справі повинна обґрунтовувати свою позицію, не апелюючи до доказів, отриманих від підсудного в примусовому порядку або шляхом пригнічення його волі. Покази, одержані з порушенням цих правил, є недостовірними, а використання їх для обґрунтовування обвинувального вироку суперечить ст.6 Конвенції.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що вищевикладені докази не відповідають вимогам допустимості, оскільки не мають нічого спільного з негласними слідчими діями, на які надавався дозвіл судом апеляційної інстанції, а фактично мають характер непроцесуальне отримання свідчень обвинувачених у службовому кабінеті правоохоронного органу після їх фактичного затримання, з явним та грубим порушенням прав затриманих, передбачених діючим законодавством.
Крім того, в якості доказів вини обвинувачених орган досудового слідства надав заяву обвинуваченого ОСОБА_14 від 18.11.2014 року, з якої вбачається, що він визнає себе винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав вказану заяву недопустимим доказом, оскільки вказана заява написана обвинуваченим після його фактичного затримання, без участі захисника, який на той час вже був залучений (17.11.2014 року), що також порушило право затриманого на захист.
Обвинувачений ОСОБА_14 заявив у судовому засіданні, що вказану заяву йому продиктував оперуповноважений Радуш у слідчому ізоляторі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали судової справи не містять доказів того, що обвинувачені до затримання знали один одного, спілкувались між собою за допомогою мобільного зв'язку, номери телефонів не встановлено, телефони у обвинувачених не вилучені. Також відсутні будь-які докази стосовно того, що обвинувачені перебували на місці скоєння злочину.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновки, що стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів, що саме обвинувачені вчинили інкримінований їм злочин.
Пункт 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень суди відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії»).
У відповідності до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року із змінами «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ і постановлення вироку» всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні; тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.
Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення (постанова Верховного Суду від 12 червня 2018 року - справа №712/13361/15, провадження № 51-1604км18, ЄДРСРУ №74777387).
Тобто, при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним ч.ч.2,4 ст.17 КПК, що передбачають: «Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням (постанова Верховного Суду від 4 липня 2018 року - справа №688/788/15-к, провадження №51-597км17, ЄДРСРУ № 75286445).
Відповідно до ст.9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія протии Сполученого Королівства» (Irelandv. the United Kingdom), п. 161, Series А заява № 25). який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Так, відповідно до ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Згідно зі ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Відповідно до ст.91 КПК України на слідчого та прокурора покладено обов'язок доведення вини у вчиненні кримінального правопорушення.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції який, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, дослідивши та оцінивши усі докази, надані стороною обвинувачення та стороною захисту в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не надано безсумнівних, беззаперечних, належних і допустимих доказів наявності в діях ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 складу кримінального правопорушення, якому стороною обвинувачення надано правову кваліфікацію за ч.4 ст.187 КК України.
Апеляційний суд зазначає, що однієї з засад кримінального провадження - є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, відповідно до якої ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Даний стандарт доказування передбачає, що у достовірності факту, а саме - винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення не повинно залишатися розумних, тобто раціональних сумнівів.
Відповідно до ч. 4 ст.17 КПК, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь цієї особи.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що згідно з ч.3 ст.373 КПК, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
На думку апеляційного суду, наведені у апеляційній скарзі прокурора доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не ставлять під сумнів законність оскарженого судового рішення.
Виправдовуючи обвинувачених в інкримінованому йому злочині, суд першої інстанції дотримався приписів кримінального процесуального закону, зазначених у ст.ст.373-374 КПК і навів у вироку конкретні обґрунтування мотивів виправдання ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України.
Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, щодо неповноти судового розгляду, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються висновками суду першої інстанції, наведеними у виправдувальному вироку, які апеляційний суд вважає обґрунтованими.
Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін.
За таких обставин апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржений вирок суду - без змін.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_18 - залишити без задоволення.
Вирок Київського районного суду м.Одеси від 13.06.2017 року, яким ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 виправдані за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4