Дата документу 31.07.2025 Справа№ 336/2373/20
Єдиний унікальний № 336/23783/20 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/691/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 1 ст. 263 КК України
31 липня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , заступника керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28.03.2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Мелітополя Запорізької області, громадянку України, з середньою спеціальною освітою, заміжню, до затримання не працюючу, проживаючу без реєстрації за адресою:
АДРЕСА_1 ) 24.10.2011 Комунарським районним судом міста Запоріжжя за ч. 1 ст. 309 КК України до 1 року позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік.
Постановою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 02.07.2012 іспитовий строк скасовано, направлено відбувати покарання за вироком суду на 1 рік позбавлення волі;
2) 29.10.2013 Комунарським районним судом міста Запоріжжя за ч. 1 ст. 263 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнено з іспитовим строком 1 рік.
3) 13.05.2015 Шевченківським районним судом міста Запоріжжя за ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до 2 років позбавлення волі.
4) 17.10.2017 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 395 КК України до 1 місяця арешту;
5) 28.04.2020 Ленінським районним судом м. Запоріжжя за ч.2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України, ч. 1 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75, 76 звільнена від відбування покарання із іспитовим строком 1 рік. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14.06.2021 скасовано звільнення від відбування покарання із випробуванням, звільнена 14.06.2023 р. по відбуттю строку покарання
6) 18.06.2024 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 263 КК України до пробаційного нагляду на строк 3 роки
визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів призначено покарання шляхом складання з повністю відбутим покаранням за вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя Запорізької області від 28.04.2020 р. у вигляді позбавленні волі строком на 3 роки
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів призначено покарання шляхом часткового складання з невідбутим покаранням за вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18.06.2024 р., та остаточно призначено покарання у вигляді позбавленні волі строком на 3 роки 1 місяць.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з 01.12.2024 р. з часу фактичного затримання, зарахувавши у строк відбування покарання попереднє ув'язнення з 01.12.2024 р. по день ухвалення вироку з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
В порядку ст.100 КПК України вирішено доля речових доказів, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за наступних обставин.
ОСОБА_7 , маючи умисел на незаконне носіння, придбання та зберігання вогнепальної зброї та боєприпасів, у невстановлений досудовим розслідуванням час та при невстановлених обставинах, без передбаченого законом дозволу, придбала пістолет «МЕ 9 Mod.PARA» калібру 35 Blank виробництва фірми «Cuno Melcher ME-Sportwaffen GmbH&Co.KG Solingen»(Німеччина) та п'ять патронів калібру 9 мм, які перенесла до свого помешкання - у приміщення квартири АДРЕСА_2 та у подальшому зберігала у сумці, котру носила при собі.
30.03.2020 р. о 18.05 год. в ході проведення санкціонованого обшуку приміщення квартири АДРЕСА_2 у ОСОБА_7 було виявлено та вилучено пістолет, який згідно висновку експерта Запорізького НДЕКЦ МВС України № 2-216 від 23.04.2020 р. є короткоствольною гладкоствольною вогнепальною зброєю калібру 7,2 мм, виготовленою шляхом переробки газового пістолету «МЕ 9 Mod.PARA» калібру 35 Blank виробництва фірми «Cuno Melcher ME-Sportwaffen GmbH&Co.KG Solingen» (Німеччина), котра полягає у видаленні захисного елементу із каналу ствола, придатний для проведення окремих пострілів; 5 (п'ять) патронів, які є боєприпасами - саморобними пістолетними патронами калібру 9мм Р.А., придатними для стрільби, котрі ОСОБА_7 зберігала без передбаченого законом дозволу.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , не погоджується з вироком суду першої інстанції в частині призначеного покарання.
В обґрунтування своїх доводів наголошує, що судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального права при призначенні покарання, а також не надано належної оцінки обставинам, що мають істотне значення для ухвалення справедливого рішення.
Зокрема, залишилось незрозумілим, яким саме чином (поглиненням чи складанням) було визначено остаточне покарання за сукупністю злочинів, а також чи було належним чином враховано відбуте покарання за попереднім вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2020 року, що є обов'язковим у відповідності до ч. 4 ст. 70 КК України та ст. 72 КК України.
Захисник звертає увагу, що на момент ухвалення вироку у справі щодо епізоду від 30.03.2020 р., ОСОБА_7 вже повністю відбула покарання за вироком від 28.04.2020 р., а отже, при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів це мало бути враховано судом як обов'язкова умова.
Водночас у вироку відсутні чіткі та вмотивовані висновки щодо механізму такого складання або поглинення, що прямо суперечить вимогам ст. 370 КПК України, згідно з якою рішення суду повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Крім того, суд першої інстанції, призначаючи покарання, не врахував усі наявні обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченої.
А саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність тяжких наслідків, укладення шлюбу, наявність постійного місця проживання, проживання у сім'ї та повна відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Вказані обставини у сукупності, на переконання сторони захисту, мали б дати підстави для призначення мінімального строку покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 263 КК України.
Натомість суд необґрунтовано застосував лише формальний підхід до призначення покарання, не врахувавши як динаміку соціального становлення обвинуваченої, так і юридичні наслідки повного відбуття нею попереднього покарання за першим вироком.
У вироку також не розмежовано правові наслідки вироку Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18.06.2024 р., що передбачає пробаційний нагляд, з покаранням, призначеним за вироком, що оскаржується.
Захисник посилається на ч. 1 ст. 409 КПК України, згідно з якою підставою для скасування або зміни судового рішення при апеляційному розгляді є, зокрема, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, що і має місце у цьому випадку.
З урахуванням викладеного, захисник просить апеляційний суд змінити вирок суду першої інстанції, призначити обвинуваченій за ч. 1 ст. 263 КК України покарання у вигляді позбавлення волі на 3 роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2020 року більш суворим - визначити остаточне покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.
З урахуванням вироку Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18.06.2024 року остаточно призначити покарання у вигляді 3 років 1 місяця позбавлення волі.
У строк відбуття покарання за цим вироком зарахувати повністю відбуте покарання за вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2020 року - 2 роки позбавлення волі з 14.06.2021 по 14.06.2023 року.
В іншій частині вирок залишити без змін.
В апеляційній скарзі заступник керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_9 також не погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у вироку в частині призначеного покарання.
Прокурор не заперечує факту доведеності вини ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого їй злочину, однак вважає, що вирок у частині призначеного їй покарання є незаконним, таким, що ухвалений із порушенням вимог матеріального права, та не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і даним про особу обвинуваченої.
Вироком установлено, що ОСОБА_10 , діючи умисно, без передбаченого законом дозволу, незаконно придбала, носила та зберігала за місцем свого проживання короткоствольну гладкоствольну вогнепальну зброю, виготовлену шляхом переробки газового пістолета, а також п'ять саморобних боєприпасів, які були виявлені під час санкціонованого обшуку в її квартирі ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За результатами досудового розслідування та судового розгляду зазначені обставини були підтверджені і не заперечуються стороною захисту. Разом із тим, при постановленні вироку суд першої інстанції припустився ряду помилок, що зумовлюють необхідність перегляду судового рішення в апеляційному порядку.
Зокрема, суд неправильно застосував положення ч. 4 ст. 70 КК України. У матеріалах кримінального провадження наявні дані, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 263 КК України, був вчинений ОСОБА_10 до винесення як вироку Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2020 року, так і вироку Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18.06.2024 року.
Отже, при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів суд мав діяти відповідно до положень ч. 4 ст. 70 КК України з урахуванням приписів ст. 72 цього ж Кодексу. Натомість суд першої інстанції фактично двічі застосував правила складання покарань до різних вироків (одного - відбутого, іншого - умовного) і при цьому не визначив, який із принципів застосовується - поглинення чи складання.
У результаті остаточне покарання визначене формально, без вмотивованої оцінки того, яке покарання відповідає фактичному ступеню суспільної небезпеки вчиненого злочину.
Більше того, суд не здійснив повноцінного зарахування покарання, повністю відбутого за попереднім вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2020 року. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_10 відбула покарання у повному обсязі у період з 14.06.2021 року по 14.06.2023 року, проте в мотивувальній частині вироку надано лише формальну згадку про цей факт, без юридичного відображення належного зарахування строку у резолютивній частині вироку. Це свідчить про порушення вимог ч. 4 ст. 70 та ст. 72 КК України, що унеможливлює правильне визначення остаточного строку покарання.
Крім того, суд безпідставно зарахував у строк відбування покарання період попереднього ув'язнення з 01.12.2024 року, хоча відповідно до роз'яснень Верховного Суду (зокрема постанови від 25.05.2022 року у справі №487/5073/18 та постанови Об'єднаної палати ККС ВС від 03.04.2023 року у справі №930/2622/20) строк попереднього ув'язнення може бути зарахований лише в межах того самого кримінального провадження, в межах якого він був застосований. В іншому разі таке зарахування є протиправним і тягне за собою заниження реального строку відбування покарання.
Наявне порушення є істотним і прямо впливає на законність та обґрунтованість вироку.
Також прокурор зазначає, що призначене судом покарання не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про особу обвинуваченої. Зокрема, суд не врахував, що ОСОБА_10 є особою, яка вже має судимість за злочини проти власності та у сфері незаконного обігу наркотиків, а також у червні 2024 року була засуджена за ч. 2 ст. 263 КК України.
Це вказує на системність кримінальної поведінки обвинуваченої, а тому покарання, призначене за оскаржуваним вироком, є явно м'яким і таким, що не виконує функції покарання як засобу виправлення особи та запобігання вчиненню нових злочинів, що суперечить положенням ст. 65 КК України.
За таких обставин вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28.03.2025 року в частині призначеного покарання ОСОБА_10 підлягає скасуванню.
З урахуванням установлених обставин, прокурор вважає за необхідне ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченій покарання за ч. 1 ст. 263 КК України у вигляді трьох років позбавлення волі, а за сукупністю злочинів, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання покарань за вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2020 року та вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18.06.2024 року, визначити остаточне покарання у вигляді трьох років і одного місяця позбавлення волі.
У строк покарання зарахувати повністю відбуте покарання за вироком від 28.04.2020 року у вигляді двох років позбавлення волі.
Водночас виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку вказівку про зарахування у строк покарання періоду попереднього ув'язнення з 01.12.2024 року, як такого, що було здійснено без правових підстав.
Строк відбування покарання обчислювати з моменту звернення вироку до виконання. В іншій частині вирок прошу залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді по справі, обвинувачену та її захисника, які підтримали апеляційну скаргу захисника обвинуваченої, прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, провівши судові дебати і надавши обвинуваченій останнє слово, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, за обставинами, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченої за ч. 1 ст. 263 КК України, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, які досліджувались за згодою усіх учасників провадження, у тому числі обвинуваченої, і в апеляційних скаргах не оспорюються.
Колегія суддів повністю погоджується з апеляційними доводами прокурора та частково з доводами захисника обвинуваченої щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень Закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції може бути неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є, окрім іншого, незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 263 КК України, за вчинення якого ОСОБА_7 засуджено оскаржуваним вироком, був вчинений нею до ухвалення вироків Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2020 та Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18.06.2024.
Колегією суддів встановлено, що за вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2020 ОСОБА_7 на час розгляду кримінального провадження покарання відбула у повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянтів, що суд першої інстанції у порушення приписів ст. 70 КК України двічі ОСОБА_7 призначено покарання і застосуванням положень частини 4 цієї статті та із застосуванням різних принципів складання покарань, що не дає змоги визначитись, до якого покарання засуджена обвинувачена з урахуванням даних про її особу та обставини кримінального провадження.
Крім того, в порушення положень ч. 4 ст. 70 КК України, до призначеного ОСОБА_10 остаточного покарання судом не зараховано покарання, повністю відбуте за вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2020 р.
Окрім цього, відповідно до усталеної судової практики (постанова ВС від 25.05.2022 у справі № 487/5073У18) не будь-який час перебування особи у слідчому ізоляторі чи іншому місці попереднього ув'язнення може бути зараховано відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання.
Такий строк тримання може бути зараховано лише в межах того самого кримінального провадження, у якому до особи було застосовано попереднє ув'язнення.
Колегія суддів вважає, що з огляду на викладене, судом першої інстанції у строк покарання необґрунтовано зарахований строк попереднього ув'язнення в іншому кримінальному провадженні, в якому обвинувачена тримається під вартою, та, як наслідок, неправильно визначений строк відбування покарання з 01.12.2024.
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 03.04.2023 року у справі № 930/2622/20, здійснивши системний аналіз положень статей 408, 420 та 421 Кримінального процесуального кодексу України, дійшла правового висновку, що рішення апеляційного суду, яким виключається з резолютивної частини вироку місцевого суду посилання на застосування щодо особи положень частини п'ятої статті 72 КК України (зарахування попереднього ув'язнення), повинно ухвалюватися апеляційним судом виключно у формі вироку, а не ухвали.
Враховуючи викладене, колегія суддів не має підстав для повного задоволення вимог апеляційної скарги захисника шляхом зміни вироку, якщо така зміна полягатиме у виключенні положень щодо зарахування строку попереднього ув'язнення, оскільки це призводитиме до погіршення становища обвинуваченої.
Згідно з принципом непогіршення становища особи під час апеляційного перегляду, закріпленим у ст. 420 КПК України, подібне втручання можливе лише у разі подання апеляції прокурором в інтересах обвинувачення.
Крім того, колегія суддів вважає слушними доводи захисника щодо того, що суд першої інстанції не конкретизував у вироку, яким саме чином обвинуваченій було призначено остаточне покарання - шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим чи шляхом часткового або повного складання, відповідно до вимог статті 70 КК України.
За таких обставин, цей вирок суду першої інстанції не може залишатися в силі, та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч. 1 ст. 409, п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку та з призначенням обвинуваченій ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 263 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі, шляхом частково складання покарань за вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2020 року та вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18.06.2024 року, визначити остаточне покарання у вигляді 3 років 1 місяця позбавлення волі.
Крім того, у строк покарання підлягає зарахуванню повністю відбуте покарання за вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2020 року у вигляді 2 років позбавлення волі та виключенню з мотивувальної та резолютивної частини вироку вказівки про зарахування у строк покарання періоду попереднього ув'язнення з 01.12.2024 року, як такого, що було здійснено без правових підстав.
Строк відбуття покарання підлягає обчисленню з моменту звернення вироку до виконання.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28.03.2025 року в частині призначеного покарання скасувати.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 1 ст. 263 КК України у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання покарань за вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2020 року та вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18.06.2024 року, призначити остаточне покарання у вигляді 3 (трьох) років і 1 (одного) місяця позбавлення волі.
У строк покарання зарахувати повністю відбуте покарання за вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2020 року у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.
Виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку вказівку про зарахування у строк покарання періоду попереднього ув'язнення з 01.12.2024 року, як такого, що було здійснено без правових підстав.
Строк відбуття покарання обчислювати з моменту звернення вироку до виконання.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду, а засудженою, яка утримується під вартою - в той самий строк з дня вручення їй копії вироку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4