Справа № 747/323/25
Провадження № 2-а/747/13/25
іменем України
07.08.2025 року селище Талалаївка
Талалаївський районний суд Чернігівської області в складі
головуючої судді - Тіщенко Л.В.
секретаря - Зірки В.П.
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача в порядку адміністративного судочинства. В обґрунтування позову зазначає, що 16.03.2025 року ним подано заяву до ІНФОРМАЦІЯ_2 про отримання відстрочки від мобілізації на підставі п.13 ч.1 ст 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Позивачу було надано відстрочку терміном до 09.05.2025 згідно довідки від 02.04.2025 року. 10.05.2025 року позивачем було подано заяву до ІНФОРМАЦІЯ_2 про продовження відстрочки, але з невідомих причин йому було відмовлено. 31.05.2025 року позивач отримав конверт з постановою № 22 від 31.03.2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст 210-1 КУпАП, відповідно до якої йому ніби-то надіслана повістка через відділення «Укрпошти» рекомендованим поштовим відправленням, під час вручення повістки ОСОБА_1 був відсутній за вказаною адресою, чим порушив під час дії особливого періоду вимоги Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» за ч.3 ст 22, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст 210-1 КУпАП. При цьому до вказаної постанови та повідомлення АТ «Укрпошта» з відміткою щодо відсутності за вказаною адресою. Позивач просить врахувати, що протокол про адміністратвине правопорушення складався без його участі і йому невідомо про його складення. Крім того, його не повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, не забезпечено право надати пояснення до протоколу та права на захист. Відповідно до постанови № 22 від 31.03.2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст 210-1 КУпАП. Стосовно вказаної постанови позивач повідомляє, що він не отримував жодної повістки, його ніхто не повідомляв про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмітку про відмову від отримання повістки міг заповнити і працівник поштового зв'язку. Відсутні достатні докази, що саме позивач відмовився від отримання повістки, згідно з якою позивачу необхідно було прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач зазначає, що у випадку отримання повістки він би прибув в призначений день і час. Крім того, із протоколу та постанови про адміністративне правопорушення не зрозуміло, в чому полягає суть правопорушення та з якою метою позивача викликали до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки позивача не повідомляли про необхідність прибуття до ТЦК, що призвело до накладення штрафу на позивача за неявку за повісткою. Тому позивач просить суд скасувати постанову № 22 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст 210-1 КУпАП від 31 березня 2025 року та закрити провадженя по справі за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Ухвалою від 03 липня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання на 14 липня 2025 року, яке відкладено на 07 серпня 2025 року у звязку з відсутністю відомостей про належне повідомлення відповідача.
В судове засідання позивач не з'явився, в позовній заяві просив суд розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі і просить задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча повідомлений належним чином- матеріали справи містять поштову розписку про вручення представнику відповідача судового виклику на 07.08.2025 року. До початку розгляду справи відзив на позов відповідачем не поданий. Відповідно до ч. 3 ст. 268 КУпАП неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції. Враховуючи положення ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Поскільки по даній справі не було встановлено перешкод для її розгляду без учасників справи, тому розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що 31 березня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 винесено постанову № 22 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на ч.3 ст 210-1 КУпАП та наклав штраф в розмірі 17 000 грн за скоєння адміністративного правопорушення - під час вручення повістки, сформованої за допомогою ЄДРПЗ, був відсутній за вказаною в ній адресою зареєстрованого місця проживання, чим порушив під час дії особливого періоду - ч.1 аб 2, ч.3 аб 8 ст 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Враховуючи, що ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст 210-1 КУпАП, на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17 000 грн (а.с.9 - 9зв) Копія даної постанови супровідним листом від 23.05.2025 року направлена ОСОБА_1 за місцем його проживання (а.с.12) Згідно довідки ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.04.2025 року ОСОБА_1 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз 13 ч 1 ст 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» терміном до 09.05.2025 (а.с.11) 10.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 про продовження йому строку дії відстрочки (а.с.10)
При розгляді судом даної адміністративної справи застосовуються наступні норми права.
У ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2024, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався, востаннє на 90 діб Указом Президента України № 26/2025 від 14.01.2025 затвердженого Законом України № 4220-IX від 15.01.2025. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Отже, з 24.02.2022 по сьогодні в Україні безперервно діє особливий період.
Відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП настає у разі порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період. Об'єктом даного правопорушення є суспільні відносини у сфері оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Об'єктивна сторона виражається в діях або бездіяльності, що порушують вимоги законодавства у сфері оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Суб'єктами правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП можуть бути призовники, військовозобов'язані, резервісти, а також посадові особи, які порушили відповідні норми. Суб'єктивна сторона виражається як в умисній формі вини так і необережності. Частина 3. ст. 210-1 КУпАП є бланкетною нормою, а тому при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду. Таким чином, для того щоб настала відповідальність за нею, необхідно встановити які конкретно діяння вчинила особа та які конкретні положення закону про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію вони порушують, а також чи винувата особа у їх вчиненні. Лише підтвердження усіх зазначених вище обставин може мати наслідком притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду. Крім того, в абз. 7 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк. Отже, у громадян України, у тому числі у військовозобов'язаних, яким є позивач, існує обов'язок з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці. Невиконання цього обов'язку буде порушенням абз. 1 ч. 1 ст. 22, та абз. 7. ч. 3 ст. 33 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та становитиме склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Порядок перевірки військово-облікових документів та вручення військовозобов'язаним повісток в особливий період регулюється «Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», який затверджений постановою КМУ № 560 від 16.05.2024. У п. 41 Порядку зазначено, що резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Отже, зазначеним Порядком врегульований порядок оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відповідно до вимог якого у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку, день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання (за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку) особи вважається днем отримання такого поштового відправлення (повістки).
Згідно з п. 82 «Правил надання послуг поштового зв'язку» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270 вбачається, що рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ст 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена законодавством України. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху. Згідно зі ст 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ст 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в звязку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом у відповідності до ч.1 ст 7 КУпАП. Частина 1 ст 9 КУпАП визначає поняття адміністративного правопорушення, яким визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За загальним правилом ч.1 ст 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст 78 цього Кодексу. У даному ж випадку спеціальною є інша правова норма частина 2 ст 77 КАС України, а тому саме вона підлягає застосуванню. Нею визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Ця норма права по своїй юридичній природі повністю кореспондується та доповнює загальний принцип, визначений ст 63 Конституції України, котрий декларує відсутність обов'язку в особи доводити свою невинуватість у правопорушенні та стверджує про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Цим принципом повинен керуватись працівник ІНФОРМАЦІЯ_2 , коли розглядає справу про адміністративне правопорушення за результатами, якої приходить до переконання про винуватість особи. На думку суду, цілком логічно та ґрунтується на нормах права, те, що у випадку якщо рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 буде оскаржено, то обов'язок довести його правомірність лежить саме на останньому, оскільки в протилежному випадку на особу котру визнано винним у вчиненні правопорушення фактично буде покладено обов'язок доводи свою невинуватість, що суперечить вказаній вище статті Конституції України.
Однак, жодного доказу на підтвердження порушення позивачем ОСОБА_1 вимог ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» за обставин, що викладених в оскаржуваній постанові представником відповідача до суду не надано. Водночас в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, зокрема, які свідчили б про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке на нього накладено адміністративне сятгення представником відповідача.
Відповідно до ст 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог і скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення № 22 від 31.03.2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , якою позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн, а справу про адміністративне правопорушення закрити у зв'язку та відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст 210-1 КУпАП.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне. При подачі позову до суду ОСОБА_1 сплачено судовий збір в сумі 1211 грн 20 коп. Положенням ч.1 ст 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Оскільки за наслідками розгляду справи суд прийшов до висновку про задоволення позову, тому з відповідача - суб'єкта владних повноважень - на користь позивача підлягає до стягнення сума судового збору, яка ним була сплачена при подачі позову до суду.
Керуючись, ст.ст.7,9, 210 ч.2, 247,251, 278-280,293 КУпАП, ст.ст.2,6,19-20,77, 132,139, 229,286 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення № 22 від 31 березня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн і провадження по справі закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп. у рахунок відшкодування судового збору.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Учасники справи :
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації - АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя Л.В.Тіщенко