Великоолександрівський районний суд Херсонської області
Справа № 650/5561/24
Провадження № 2/650/211/25
22 травня 2025 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області в складі: головуючого - судді Хомик І.І.
за участі секретаря - Ткаченко І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Велика Олександрівка цивільну справу за позовом представника позивача Єленич Оксани Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Держави-агресора російська федерація в особі Генеральної прокуратури російської федерації про відшкодування завданої майнової шкоди, у зв'язку зі збройною агресією російської федерації,-
У листопаді 2024 року представник позивача ОСОБА_2 звернулась до Великоолександрівського районного суду Херсонської області із позовом в інтересах ОСОБА_1 до Держави-агресора російська федерація в особі Генеральної прокуратури російської федерації про відшкодування завданої майнової шкоди,у зв'язку зі збройною агресією російської федерації.
Свої вимоги представник позивача мотивував тим, що громадянка України ОСОБА_1 є власником наступного нерухомого майна, а саме: виробничого будинку з господарськими будівлями та спорудами (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2302506165209) за адресою: АДРЕСА_1 , інформація про що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №246463943 від 02 березня 2021 року та Рішенням Виконавчого комітету Калинівської селищної ради Великоолександрівського району Херсонської області від 13 січня 2021 року №3.
До складу виробничого будинку входять: операторська «А-1» 1990 року побудови площею 5,7 кв.м (площа основи (забудови) 6,5 кв.м); навіс «Б» 1990 року побудови (площа основи (забудови) 149,1 кв.м); навіс «В» 1990 року побудови (площа основи (забудови) 190 кв.м); навіс «Г» 1990 року побудови (площа основи (забудови) 629,2 кв.м); огорожі та споруди №1 (заправна колонка - 2 шт.), 2 (ємність - 4 шт.), 3 (ємність - 2 шт.), 4 (ємність), 5 (ємність), І (покриття), ІІ (покриття); інформація про що міститься у Технічному описі об'єкта №36-О та Технічному паспорті на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 08 лютого 2021 року.
Все вищеперераховане належне позивачу майно знаходиться на території Херсонської області, Бериславського (колишнього Великоолександрівського) району, смт. Калинівське.
З 24.02.2022 року представники військового командування російської федерації завдавали ракетних ударів, робили обстріли з далекобійних артилерійських систем та використовували інші знаряддя ведення війни в напрямку населених пунктів Херсонщини.
Саме російська федерація вчинила дії, які призвели до втрати позивачем належного їй майна.
Таким чином, станом на дату подання цього позову позивач не має можливості володіти, використовувати та розпоряджатися власним майном і протиправно обмежена у здійсненні права власності на належне їй майно у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, здійснення останньою обстрілів та мінуванням відповідних територій України, в зв'язку з чим позивач змушена звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 18 листопада 2024 року відкрито провадження по справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 11 березня 2025 року закрито підготовче судове засідання у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Представник позивача, позивач в судове засідання не з'явилися, надали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність. Вимоги позову підтримують у повному обсязі, просять його задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, про що свідчить оголошення на веб-сайті «Судова влада».
При цьому, суд не мав змоги повідомити відповідача про розгляд цієї справи дипломатичними каналами, оскільки дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією на час розгляду цієї справи розірвано. Також суд позбавлений можливості безпосередньо повідомляти відповідальний орган державної влади рф про розгляд цієї справи через запроваджений санкційний режим та відсутність поштового сполучення між Україною та рф.
Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
З огляду на усе зазначене вище та зважаючи на релевантну практику Європейського суду з прав людини, суд констатує, що відповідач був належним чином повідомлений та обізнаний про розгляд цієї справи, мав реальну можливість та був зобов'язаний ознайомитись із змістом позовної заяви та доказів, якими обґрунтовуються позовні вимоги, мав можливість слідкувати за станом розгляду справи та ознайомитись зі змістом постановлених по ній ухвал.
Однак, відповідач, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, правом надання відзиву на позов не скористався, до засідання суду не прибув, про причини відсутності не повідомив. Жодних пояснень з приводу позовних вимог або заперечень на позовні вимоги в будь-якій іншій формі від відповідача на адресу суду не надходило.
Оскільки відповідачем у цій справі є російська федерація, тобто держава, суд враховує реальну можливість відповідача призначити уповноваженого представника для участі у цій справі та забезпечити його прибуття у відповідні судові засідання у цій справі, а також забезпечити підготовку цим представником належним чином оформлених заяв по суті цієї справи, якою відповідач свідомо не скористався. Також, відповідач не заперечував проти розгляду судом цієї справи, будучи про неї обізнаним, на необхідності застосування судом будь-яких обмежень та/або імунітетів не наголошував, що свідчить про згоду відповідача на розгляд цієї справи.
За інформацією Міністерства закордонних справ України 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією, у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території росії та діяльність її дипломатичних установ на території України, зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.
Згідно листа Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 року з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Відтак, у зв'язку з військовою агресією рф суд був позбавлений можливості здійснювати повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв'язку та звернутися до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів, за виключенням через сайт судової влади. Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення російською федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни, немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від російської федерації або повідомлення про вручення такого запиту, не потрібно.
Таким чином, суд доходить до висновку про можливість розгляду цієї справи за відсутності відповідача та про необхідність її вирішення за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина 4 статті 41 Конституції України).
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованих Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з ст. ст.4,5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Статтями 12,13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, а саме: виробничого будинку з господарськими будівлями та спорудами (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2302506165209) за адресою: АДРЕСА_1 , інформація про що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №246463943 від 02 березня 2021 року та Рішенням Виконавчого комітету Калинівської селищної ради Великоолександрівського району Херсонської області від 13 січня 2021 року №3.
До складу виробничого будинку входять: операторська «А-1» 1990 року побудови площею 5,7 кв.м (площа основи (забудови) 6,5 кв.м); навіс «Б» 1990 року побудови (площа основи (забудови) 149,1 кв.м); навіс «В» 1990 року побудови (площа основи (забудови) 190 кв.м); навіс «Г» 1990 року побудови (площа основи (забудови) 629,2 кв.м); огорожі та споруди №1 (заправна колонка - 2 шт.), 2 (ємність - 4 шт.), 3 (ємність - 2 шт.), 4 (ємність), 5 (ємність), І (покриття), ІІ (покриття); інформація про що міститься у Технічному описі об'єкта №36-О та Технічному паспорті на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 08 лютого 2021 року.
Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право»(підстави визначення підсудності справ судам України), - суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно приписів ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», - права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Згідно п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За приписами ст. 22 ЦК України, - особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2 вказаної статті).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Враховуючи положення частини четвертої статті 22 ЦК України, стягнення збитків є формою відшкодування майнової шкоди.
При цьому стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частиною 3ст. 386 ЦК України визначено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Згідно з ч. 2ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Згідно із ч. 1ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
На підставі ч. 1ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Загально відомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія рф проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч.3ст.82 ЦПК України.
Відомим також є той факт, що 24 лютого 2022 року рф здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Дана обставина також не підлягає доказуванню згідно з ч.3ст.82 ЦПК України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії рф, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження - військове вторгнення рф до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974.
При цьому, суд вважає, що з огляду на протиправний, безпідставний та нічим не спровокований характер вторгнення на територію України, російська федерація несе повну юридичну відповідальність за майнову та немайнову шкоду, заподіяну цивільним фізичним та юридичним особам у результаті вчинення нею протиправної збройної агресії, в тому числі і за майнову шкоду, заподіяну майну фізичних та юридичних осіб Збройними Силами України під час здійснення ними законного права на самозахист території нашої держави. Уся шкода, завдана під час повномасштабного вторгнення росії на територію України є такою, що завдана з вини російської федерації, з огляду на те, що російська федерація не мала жодних законних підстав для збройного вторгнення на територію України, отже саме на відповідача, згідно норм ст. 1166 Цивільного кодексу України, покладено обов'язок щодо відшкодування цієї шкоди.
Беручи до уваги приписи статті 1166 ЦК України, якою визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
Діями з боку рф було порушено гарантоване ст. 41 Конституції України право власності ОСОБА_1 . Тобто безпосереднім суб'єктом, внаслідок дій якого позивачу завдано шкоди, є рф.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог судом враховано, що рф, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Зокрема, п.1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.
Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією, Договір між Україною і російською федерацією про українсько-російський державний кордон, рф вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету. При цьому, оскільки вчинення рф з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, рф заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
РФ, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.
Аналогічну позицію щодо непоширення на рф судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постанові Верховного Суд від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, що згідно приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути враховано при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З огляду на усе зазначене вище, суд доходить до висновку, що позивачем доведено факт завдання йому матеріальних збитків відповідачем, оскільки позивач надав до суду належні, достатні та допустимі докази спричинення збитків.
Зазначене вище майно позивача було пошкоджене та знищене в ході збройної агресії Російської Федерації, з огляду на що збройними силами останньої та підконтрольними їй збройними формуваннями було завдано позивачеві матеріальної шкоди на загальну суму 6 057 293 (шість мільйонів п'ятдесят сім тисяч двісті дев'яносто три) гривень, що еквівалентно 152 692 (сто п'ятдесят дві тисячі шістсот дев'яносто два) доларам США.
Для встановлення розміру збитків позивач звернулася до Регіональної Торгово-промислової палати Миколаївської області із заявою про проведення експертизи. У Висновку експерта №125-0130 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи Нежитлових будівель та споруд, які належать гр. ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , пошкоджених та зруйнованих 10.03.2022 та 12.11.2022 внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а саме артилерійських (ракетних) обстрілів російськими військами, для цілей подання заяв про компенсацію, а також подання позовів до судових інстанцій, зокрема міжнародних від 26 квітня 2024 року було зафіксоване наступне: «Розмір матеріальних збитків, заподіяних внаслідок пошкодження та зруйнування нежитлових будівель та споруд, які належать приватній особі ОСОБА_1 , та розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у результаті збройної агресії Російської Федерації проти України визначений в рамках даного дослідження з використанням вартості будівництва об'єктів виробничого призначення, які споруджуються на території України і становить: 6 057 293 (шість мільйонів п'ятдесят сім тисяч двісті дев'яносто три гривні), що еквівалентно по курсу 1 долар - 39,67 грн., 1 євро - 42,521 грн. на
дату оцінки, а саме: 26.04.2024: 152 692 доларів США, 142 454 євро».
Викладення позовних вимог у позовній заяві в іноземній валюті не суперечить нормам, викладеним у ст. 192 ЦК України, судовій практиці Верховного суду, висновки якого суд враховує при розгляді судових справ щодо застосування відповідних норм права, оскільки відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти, обумовлений вимогами спеціального законодавства України, не забороняється.
При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04.07.2018 року по справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.
Сам факт збройної агресії РФ проти України є причиною виникнення ситуації, за якої ОСОБА_1 понесла істотні збитки та змушена відстоювати своє порушене відповідачем права в судовому порядку.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Що стосується вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, суд прийшов до наступного.
Як установлено в частині другій статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009,пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тому суд вважає, що вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 18 000 грн. за даною категорією справ на складання позовної заяви є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, а тому такий розмір витрат є обґрунтованим і підлягає стягненню з відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.2-4,16,22,368,1166 ЦК України, ст.ст.2-13,76-83,89,141,209-211,223,247,258,259,263-265,268,354-355 ЦПК України, суд, -
Позов представника позивача Єленич Оксани Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Держави-агресора російська федерація в особі Генеральної прокуратури російської федерації про відшкодування завданої майнової шкоди, у зв'язку зі збройною агресією російської федерації - задовольнити.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 суму спричинених збитків, що виникли внаслідок російської збройної агресії на території України у зв'язку із пошкодженням та знищенням нерухомого майна, в розмірі 6 057 293 (шість мільйонів п'ятдесят сім тисяч двісті дев'яносто три) гривні 00 копійок, що еквівалентно 152 692 (сто п'ятдесят дві тисячі шістсот дев'яносто два) доларам США 00 центам.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 суму судових витрат, а саме витрат, пов'язаних із проведенням експертизи, у розмірі 18 000 (вісімнадцять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з держави російської федерації на користь держави Україна судовий збір в розмірі 15 140 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ірина ХОМИК