Справа № 521/20835/23
Провадження № 2/521/695/25
07 серпня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого судді - Мазун І.А.,
за участю секретаря судового засідання Гриневич І.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних, -
ТОВ «Консалт Солюшенс» звернулось з позовом про стягнення з відповідачів 3% річних за користування грошовими коштами в порядку ст. 625 ЦК України, посилаючись на те, що 21 лютого 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», яке в подальшому змінило назву на ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №05/02/2008/840-К/220. Відповідно до умов даного договору, Банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 102 800 доларів США 00 центів.
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 21 лютого 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», яке в подальшому змінило назву на ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №05/02/2008/840-П/220.
24 квітня 2020 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» укладено договір №GL3N216954_ПВ_188 про відступлення прав вимоги, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 125,. За змістом пункту 1 даного договору банк відступив Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набув права вимоги Банку до позичальників, та/або заставодавців, та/або поручителів, зазначених у Додатку 1 до цього Договору, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)), та/або договорами поруки та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень та додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього Договору.
За змістом пункту 93 Додатку № 1 до Договору № GL3N216954_ПВ_188 про відступлення права вимоги від 24.04.2020р. також вбачається, що загальна передана заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Консалт Солюшенс» становить 154 165 (сто п'ятдесят чотири тисячі сто шістдесят п'ять) доларів США 89 центи.
В подальшому рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 05.03.2025р. у справі №521/18793/24 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» було стягнено в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором №05/02/2008/840-К/220 від 21.02.2008 в розмірі 66 344 дол. США 85 цент.
На підставі цього ТОВ «Консалт Солюшенс» відмовився від частини позовних вимог та просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно 3 % річних в розмірі 5 976,49 дол. США. Також позивач просить стягнути з відповідачів судові витрати.
Сторони в судове засідання не з'явилися, сповіщені належним чином. Представник позивача надав суду заяву, в якій підтримав свої позовні вимоги, викладені у заяві від 09.04.2025р. та просив слухати справу у його відсутності.
Представником відповідачів було подано заяву про застосування позовної давності.
Згідно приписів до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 21 лютого 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», яке в подальшому змінило назву на ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №05/02/2008/840-К/220. Відповідно до умов даного договору, Банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 102 800 доларів США 00 центів, зі сплатою відсотків в розмірі 14,49% річних строком до 20 лютого 2018 р.
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 21 лютого 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», яке в подальшому змінило назву на ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №05/02/2008/840-П/220.
24 квітня 2020 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» укладено договір №GL3N216954_ПВ_188 про відступлення прав вимоги, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 125,. За змістом пункту 1 даного договору банк відступив Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набув права вимоги Банку до позичальників, та/або заставодавців, та/або поручителів, зазначених у Додатку 1 до цього Договору, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)), та/або договорами поруки та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень та додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього Договору.
За змістом пункту 93 Додатку № 1 до Договору № GL3N216954_ПВ_188 про відступлення права вимоги від 24.04.2020р. до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) за кредитним договором №05/02/2008/840-К/220 від 21.02.2008р. та договором поруки № 05/02/2008/840-П/220 від 21.02.2008р..
За змістом пункту 93 Додатку № 1 до Договору № GL3N216954_ПВ_188 про відступлення права вимоги від 24.04.2020р. також вбачається, що загальна передана заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Консалт Солюшенс» становить 154 165 доларів США 89 центи.
У зв'язку з тим, що вказане грошове зобов'язання є невиконаним, позичальник ухиляється від повернення кредитних коштів на шкоду кредитору в листопаді 2024 р. ТОВ «Консалт Солюшенс» звернулося до Малиновського районного суду м.Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення з них заборгованості за кредитним договором №05/02/2008/840-К/220 від 21.02.2008р. в розмірі 66 344 дол. США 85 цент.
Згідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 05.03.2025 у справі №521/18793/24,яке набрало законної сили 11.07.2025р., з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» було стягнено в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором №05/02/2008/840-К/220 від 21.02.2008р. в розмірі 66 344 дол. США 85 цент,
Таким чином ТОВ «Консалт Солюшенс» було захищено вимогу за кредитним договором до Відповідачів на суму 66 344,85 дол. США.
Враховуючи вказане, суд погоджується, що з Відповідачів підлягає стягнення 3% річних в розмірі 5 976,49 дол. США за період з 23.02.2019р. по 23.02.2022р.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Отже, заборгованість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед ТОВ «Консалт Солюшенс» в розмірі 66 344,85 дол. США є зобов'язанням відповідно до норм цивільного права. Таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов'язанням.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 08.11.2019 р. у аналогічній цивільній справі № 127/15672/16-ц зробила такий правовий висновок:
«Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов?язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов?язання до моменту його усунення.
Стаття 625 ЦК України у конструкції Цивільного кодексу України розташована у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Кодексу. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а так само й на грошові зобов'язання, що виникли на підставі рішення суду та за своєю правовою природою носять цивільно-правовий характер.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, а також у постанові від 31 січня 2019 року у справі №761/4878/16-ц.
За змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, в постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц, а відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правової позиції наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 вбачається, що у «межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання».
Відповідачі мають невиконане грошове зобов'язання перед Позивачем, що підтверджується розрахунком заборгованості зазначеного в пункті №93 Додатку №1 до договору №GL3N216954_ПВ_188 про відступлення прав вимоги від 24.04.2020 року та закріплене рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 05.03.2025р. у справі №521/18793/24.
З огляду на те, що Відповідачі порушили грошове зобов'язання, у Позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Разом з тим, суд не погоджується з твердженням представника Відповідачів щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦКУ позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦКУ загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Відповідно до пункту 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Разом з тим пунктом 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк його дії.
Таким чином строк загальної позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України було продовжено на строк дії воєнного стану.
Відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Цей правовий режим зберігається і до дня подачі цього позову.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем було вірно проведено розрахунок за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року на суму грошового зобов'язання, яке виникло на підставі кредитного договору №05/02/2008/840-К/220 та закріплене рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 05.03.2025 у справі №521/18793/24 в розмірі 66 344,85 доларів США.
Окрім того, суд вважає посилання представника відповідачів на задавненість вимоги позивача необгрунтованою з підстав того, що задавненим зобов'язанням є зобов'язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред'являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.
Однак рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 05.03.2025р. у справі №521/18793/24 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» було стягнено в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором №05/02/2008/840-К/220 від 21.02.2008р. в розмірі 66 344 дол. США 85 цент.
Таким чином ТОВ «Консалт Солюшенс» було захищено вимогу до Відповідачів за кредитним договором на суму 66 344,85 дол. США, виходячи з якої було розраховано 3% річних.
Разом з тим жодним нормативно-правовим актом цивільного законодавства України не передбачено, що вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором та 3% річних повинні бути заявлені позивачем у одній позовній заяві.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках.
Відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України
Судом встановлено, що внаслідок невиконання відповідачами взятих на себе зобов'язань позивач поніс додаткові витрати по сплаті судового збору, з врахуванням відмови Позивача в частині позовних вимог, в розмірі 3 682,78 гривень.
Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку, щодо необхідності задоволення позовних вимог, вважає їх обґрунтованими і доведеними, а також такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-78, 83, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України; ст.ст.1, 3, 16, 509, 525, 526, 610-612, 625-626, 629 ЦК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (ідент.код: 42251700) грошову суму у розмірі 5 976 (п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят шість) дол.США 49 центів.
Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» судові витрати у розмірі 3 682,78 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 07 серпня 2025 року.
ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН