Справа № 573/2318/24
Номер провадження 1-кп/573/35/25
07 серпня 2025 року Білопільський районний суд Сумської області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
з участю секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
представника потерпілого - захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
законного представника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисників обвинуваченого ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопіллі кримінальне провадження, що зареєстроване в ЄРДР 01.09.2024 за №12024200570000404, по обвинуваченню
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Улянівка Сумського району Сумської області, учня 11 Б класу Миколаївського ліцею Миколаївської селищної ради Сумського району, зі спеціальною середньою освітою, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
- за ч. 1 ст. 121 КК України,
31.08.2024 близько 23:00 год неповнолітній ОСОБА_8 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , по мобільному телефону домовився про зустріч з вітчимом своєї дівчини ОСОБА_6 з метою бесіди на АДРЕСА_6 з приводу відносин вітчима з падчеркою та раніше виниклих конфліктів між ним та ОСОБА_6 .
Перед виходом на зустріч ОСОБА_8 попередньо взяв із собою з метою подальшого самозахисту у разі конфлікту та нанесення тілесних ушкоджень кухонний ніж загальною довжиною 325 мм, з клинком довжиною 208 мм, шириною 35 мм в найширшій частині з текстолітовим руків'ям темного кольору.
Прийшовши на АДРЕСА_3 та перебуваючи навпроти домогосподарства НОМЕР_4 , ОСОБА_8 помітив ОСОБА_6 , який рухався до нього з увімкнутим ліхтарем.
Тримаючи в правій руці кухонний ніж, ОСОБА_8 , йдучи назустріч ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заподіяння тілесних ушкоджень останньому, діючи умисно, у той самий день та час, при наближенні до останнього наніс йому один удар ножом в область черевної порожнини живота. Злякавшись, він вийняв ніж, після чого припинив свої протиправні дії та з ножем покинув місце вчинення кримінального правопорушення.
Після отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_6 зателефонував знайомому ОСОБА_12 та повідомив, що йому нанесені тілесні ушкодження і він потребує допомоги. У подальшому каретою БШМД ОСОБА_6 було доставлено до КНП «ЦМКЛ» СМР, де йому встановлено діагноз - різана рана передньої стінки живота (ножове), евентрація кишківника, гіпотермія, гіповолемічний шок, а/с.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи №1770 від 01.11.2024 при знаходженні ОСОБА_6 на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні КНП «ЦМКЛ» з 01.09.2024 по 04.10.2024 у нього виявлені такі тілесні ушкодження: рана передньої черевної стінки справа, що проникає в черевну порожнину з пошкодженням тонкого та товстого кишківника, брижі, внутрішньочеревною кровотечею.
Зазначені тілесні ушкодження були небезпечними для життя і за цією ознакою відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Отже, ОСОБА_8 , виконуючи вказані дії, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, тобто протиправного посягання на здоров'я іншої людини, порушення анатомічної цілісності її тканин, органів та функцій, передбачав настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді завдання тілесних ушкоджень потерпілому і бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 свою винуватість визнав, суду пояснив, що він з матір'ю проживає в смт Миколаївка. Батько проживає окремо, бо вони з матір'ю розлучені. У смт Улянівка мешкає його бабуся, тому він періодично ночує у неї.
У смт Улянівка також проживає ОСОБА_15 , з якою вони зустрічаються. ОСОБА_6 є її вітчимом. Останній до нього відноситься не дуже добре, він був проти його із ОСОБА_16 стосунків. Причини цього йому невідомі. Також були випадки, що ОСОБА_17 скаржилася, що вітчим ображає їх з матір'ю.
Увечері 31.08.2024 ОСОБА_8 з ОСОБА_18 , ОСОБА_6 у цей день він бачив у стані алкогольного сп'яніння. Потім ОСОБА_19 телефонувала матір та поскаржилася, що ОСОБА_6 її побив. Ближче до 23:00 год він провів ОСОБА_20 додому. А сам пішов до бабусі. Через декілька хвилин йому зателефонувала ОСОБА_17 і поскаржилася на вітчима, що той її ображає. ОСОБА_8 розізлився, бо йому захотілося захистити ОСОБА_20 , тому вирішив поговорити з її вітчимом щодо його поведінки по відношенню до ОСОБА_19 та її матері. Він зателефонував йому і домовився про зустріч. Також домовилися, що будуть йти один одному назустріч. Так як ОСОБА_6 набагато старший за нього та сильніший, тому він для захисту узяв із собою ніж. У планах у нього не було наносити цим ножем тілесних ушкоджень ОСОБА_6 .
Коли вони із ОСОБА_6 наблизилися один до одного впритул, то ОСОБА_8 здалося, що той на нього замахується рукою, тому він перший ударив його ножем. Після цього пішов додому до бабусі, а ніж заховав у господарській будівлі. Потім працівникам поліції він сам показав, де сховав ніж. На теперішній час дуже шкодує про вчинене.
Суд зазначає, що винуватість ОСОБА_8 у вчиненні умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_6 підтверджується показаннями потерпілого, свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .
Так, потерпілий ОСОБА_6 пояснив, що він є вітчимом неповнолітньої ОСОБА_15 , він її виховує з 2 років і між ними склалися нормальні стосунки. ОСОБА_17 зустрічається з ОСОБА_21 . ОСОБА_6 був незадоволений цим, оскільки ОСОБА_17 постійно приходила додому пізно, порушуючи комендантську годину. Тому з цього приводу він часто сварив ОСОБА_20 та ОСОБА_22 .
31.08.2024 вдень ОСОБА_6 вживав спиртне, але був адекватний і п'яним себе не відчував. ОСОБА_17 увечері знову пішла гуляти. Коли було вже близько 23 год і її ще не було вдома, він їй зателефонував щоб йшла додому.
Близько 23:10 - 23:15 год йому зателефонував ОСОБА_23 і в грубій формі з використанням нецензурної лексики сказав, що їм треба поговорити. ОСОБА_17 в цей час вже була вдома. Вони з ним домовилися, що підуть один одному назустріч.
ОСОБА_6 вийшов з дому і пішов назустріч ОСОБА_22 , одягнутий він був лише в одні шорти, на ногах взуття у нього не було. Він часто ходив босий і тому в цьому нічого не було дивного. Із собою у нього був лише мобільний телефон. Коли він йшов по дорозі, то побачив, що назустріч йде ОСОБА_22 , якого він одразу впізнав. У руках останнього горів ліхтарик. Коли один до одного вони підійшли майже впритул, то ОСОБА_6 йому сказав: «Не світи мені в очі ліхтарем!» Після цих слів він одразу відчув різкий біль у животі. Спочатку навіть і не зрозумів що трапилося. Рукою взявся за живіт і відчув як тече щось гаряче. Тоді зрозумів, що поранений.
ОСОБА_6 зміг дістати телефон і зателефонував ОСОБА_12 , бо подія відбулася на вулиці навпроти будинку останнього. ОСОБА_12 на своєму автомобілі відвіз його в лікарню в Улянівку. Вже в автомобілі він втратив свідомість і прийшов до тями, коли був у лікарні в м. Суми. Тривалий час він лікувався у декількох медичних закладах, переніс багато операцій та витратив великі кошти. До надходження справи до суду коштів на лікування батьки обвинуваченого йому не надали.
Свідок ОСОБА_13 пояснила, що вона працює вчителем у Миколаївському ліцеї, де навчається ОСОБА_23 . Вона є його класним керівником.
ОСОБА_22 звичайний учень, має високі інтелектуальні здібності, але раніше навчанню не приділяв належної уваги. За характером він врівноважений хлопець. У 10 класі ОСОБА_22 покращив своє навчання і закінчив його з гарними оцінками. Проявів агресії за ним вона не помічала, у класі з іншими учнями у нього склалися нормальні стосунки, він має власну думку, яку може відстояти. Матір приділяє ОСОБА_22 належну увагу.
Свідком подій між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 . ОСОБА_13 не була. Про цей випадок вона говорила із ОСОБА_22 , він їй сказав, що свою провину визнає, про вчинене шкодує, при цьому він демонстрував співчуття потерпілому.
Свідок ОСОБА_14 пояснила, що працює директором Миколаївського ліцею, учнем якого є ОСОБА_8 ОСОБА_22 навчається не в повну міру своїх сил, декілька років він був відмінником, потім його успішність знизилися. У 10 класі він її покращив. Очевидцем подій між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 вона не була.
Свідок ОСОБА_12 пояснив, що 31.08.2024 близько 00:00 год йому зателефонував ОСОБА_6 і сказав, що його поранено. Свідок одразу вибіг з будинку на вулицю і біля свого дворища побачив ОСОБА_6 , який правою рукою закривав рану на животі, бо з неї текла кров. Він спитав потерпілого про те, хто його вдарив. Той сказав, що ОСОБА_22 . Чи був потерпілий у стані алкогольного сп'яніння ОСОБА_12 сказати не може, бо ознак сп'яніння він у нього не помітив.
ОСОБА_12 допоміг потерпілому сісти в автомобіль, де той втратив свідомість. Тоді у нього з рани навіть випали кишки. Свідок відвіз ОСОБА_6 в Улянівську лікарню. Там знаходилися військові медики, які надали йому першу допомогу. А потім приїхала карета швидкої допомоги і потерпілого відвезли в лікарню до м. Суми.
Також винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується такими письмовими доказами:
-рапортами помічника чергового про надходження повідомлень на лінію 102 про отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_6 та доставку його до медичного закладу (том 2 а. п. 15-17);
-протоколом огляду місця події від 01.09.2024 з фототаблицею до нього, під час якого були оглянуті відкрита ділянка місцевості в АДРЕСА_6 та автомобіль «ПЄЖО», д.н.з. НОМЕР_1 , що знаходився поряд на цій ділянці дороги. Під час огляду на відкритій ділянці місцевості були виявлені та вилучені частини м'яких тканин, змиви речовини бурого кольору. З автомобіля також були вилучені сліди речовини бурого кольору. Огляд автомобіля проводився за згодою власника ОСОБА_12 . Саме на цій ділянці дороги ОСОБА_8 завдав удар ножом ОСОБА_6 . А в автомобілі ОСОБА_12 перевозив пораненого потерпілого. У подальшому слідчим суддею на вказані речові докази був накладений арешт (том 2 а. п. 35-45, 49-51, 53);
-протоколом огляду від 01.09.2024 з фототаблицею до нього, під час якого ОСОБА_8 показав, де у господарській споруді у дворі будинку АДРЕСА_5 він заховав ніж, яким вдарив ОСОБА_6 . Саме у зазначеному ним місці був знайдений ніж, на який у подальшому слідчим суддею накладений арешт (том 2 а. п. 54-59, 63-65, 67);
-постановою про відібрання біологічних зразків та протоколом отримання зразків для експертизи від 03.09.2024, а саме зразків крові, у підозрюваного ОСОБА_8 (том 2 а. п. 122-125);
-постановою про відібрання біологічних зразків та протоколом отримання зразків для експертизи від 03.09.2024, а саме зразків крові, у потерпілого ОСОБА_6 (том 2 а. п. 126-129);
-висновком судово-медичної (імунологічної) експертизи №1179 від 13.09.2024, що проводилася на підставі постанови слідчого від 11.09.2024, згідно з яким кров потерпілого ОСОБА_6 належить до групи В з ізогемаглютиніном анти-А та супутнім антигеном Н ізосерологічної системи крові АВО (том 2 а. п. 131-132, 134-135);
-висновком судово-медичної (імунологічної) експертизи №1180 від 13.09.2024, що проводилася на підставі постанови слідчого від 11.09.2024, згідно з яким кров підозрюваного ОСОБА_8 належить до групи 0 з ізогемаглютиніном анти-А і анти-В ізосерологічної системи крові АВО (том 2 а. п. 140-141, 143-144);
-висновком судово-медичної (цитологічної) експертизи №379 від 01.10.2024, що проводилася на підставі постанови слідчого від 11.09.2024, згідно з яким на клинку ножа, що був вилучений під час огляду місцевості 01.09.2024, виявлено сліди крові, походження яких можливе від потерпілого ОСОБА_6 . Також не виключається домішка крові ОСОБА_8 до крові ОСОБА_6 , у разі наявності у підозрюваного тілесних ушкоджень, що могли привести до зовнішньої кровотечі (том 2 а. п. 150-151, 153-155);
-висновком судово-медичної (цитологічної) експертизи №378 від 09.10.2024, що проводилася на підставі постанови слідчого від 11.09.2024, згідно з яким на частині м'яких тканин з нашаруванням речовини бурого кольору з асфальтобетонного покриття проїзної частини, що було вилучено під час огляду місця події 01.09.2024, виявлено сліди крові, походження яких можливе від потерпілого ОСОБА_6 . Також не виключається домішка крові ОСОБА_8 до крові ОСОБА_6 , у разі наявності у підозрюваного тілесних ушкоджень, що могли привести до зовнішньої кровотечі (том 2 а. п. 160-161, 163-165);
-висновком судово-медичної (цитологічної) експертизи №377 від 01.10.2024, що проводилася на підставі постанови слідчого від 11.09.2024, згідно з яким у змиві речовини бурого кольору з асфальтобетонного покриття проїзної частини, що був вилучений під час огляду місця події 01.09.2024, виявлено сліди крові, походження яких можливе від потерпілого ОСОБА_6 . Також не виключається домішка крові ОСОБА_8 до крові ОСОБА_6 , у разі наявності у підозрюваного тілесних ушкоджень, що могли привести до зовнішньої кровотечі (том 2 а. п. 170-171, 173-175);
-протоколом доступу до речей та документів від 09.10.2024, описом вилучених речей від 09.10.2024 та оптичним диском із записом інформації про телефонну розмову ОСОБА_8 та ОСОБА_6 31.08.2024, що був вилучений у ПрАТ «ВФ Україна» на підставі ухвали слідчого судді від 13.09.2024 (том 2 а. п. 185, 187-190);
-протоколом огляду від 11.10.2024, під час якого слідчим був оглянутий оптичний диск, на якому виявлена інформація про те, що 31.08.2024 о 23:54 год з мобільного номеру телефону НОМЕР_2 , яким користується ОСОБА_8 , на мобільний номер телефону НОМЕР_3 , яким користується потерпілий ОСОБА_6 , надходив дзвінок, який тривав 50-51 с (том 2 а. п. 191-219);
-протоколом доступу до речей та документів від 14.10.2024, описом вилучених речей від 14.10.2024, а саме оригіналу медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_6 , що була вилучена у КНП СМР «Центральна міська клінічна лікарня» (том 2 а. п. 226-229);
-висновком судово-медичної експертизи №1770 від 31.10.2024, що проводилася на підставі постанови слідчого від 14.10.2024, згідно з яким у потерпілого ОСОБА_6 виявлені такі тілесні ушкодження: рана передньої черевної стінки справа, що проникає в черевну порожнину, з пошкодженням тонкого та товстого кишківника, брижі, внутрішньочеревною кровотечею. Вказані тілесні ушкодження були небезпечні для життя і за цією ознакою відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Потерпілий в момент спричинення ушкодження міг знаходитися в будь-якому можливому для нанесення удару положенні. Згідно з медичною документацією хід ранового каналу - спереду назад, знизу вверх та ззовні досередини. Дані ушкодження утворилися від однократної дії гострого предмету з колюче-ріжучими властивостями, про що свідчить їх характер, та могли утворитися при нанесенні удару ножом або подібним предметом (том 2 а. п. 239-242);
-висновком амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи №864 від 18.10.2024, яка проводилася на підставі постанови слідчого від 01.10.2024, згідно з яким у період кримінального правопорушення, вчиненого протягом 2024 року, ОСОБА_8 виявляв ознаки змішаного розладу поведінки та емоцій, не виявляв ознак якого-небудь тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На даний час ОСОБА_8 виявляє ознаки змішаного розладу поведінки та емоцій. За своїм психічним станом на теперішній час застосування до нього примусових заходів медичного характеру не потребує. ОСОБА_8 з урахуванням рівня його інтелектуально-мнестичного розвитку, відсутності грубих порушень мнестичної функції міг правильно сприймати обставини досліджуваних подій, які мають значення для кримінального провадження, та може давати про них відповідні покази (том 2 а. п. 244-246, 248-254);
-протоколом слідчого експерименту з додатком у виді флеш-накопичувача, що був переглянутий у судовому засіданні, від 14.11.2024, проведений з участю потерпілого ОСОБА_6 , який розказав та показав як ОСОБА_8 завдав йому тілесне ушкодження ножем у праву частину живота (том 3 а. п. 147-159). Захисник ОСОБА_11 просив визнати недопустимим та неналежним доказом цей протокол, оскільки, на його думку, фактично відбувся допит потерпілого, останній не показав під яким кутом був нанесений удар, слідчий експеримент проведений не на місці вчинення злочину, а в лікарні. Суд зазначає, що після отримання тілесного ушкодження потерпілий тривалий час лікувався і весь час перебував у медичних закладах. Навіть на час надходження провадження до суду він також перебував у лікарні. Тому проведення слідчого експерименту на місці вчинення злочину в смт Улянівка було неможливим з поважних причин, оскільки це загрожувало життю та здоров'ю потерпілого. Також суд відмічає, що чинний КПК України не містить заборони проведення слідчого експерименту у приміщенні медичного закладу, де лікується потерпілий. Окрім того, суд звертає увагу, що під час слідчого експерименту потерпілий не тільки розказав про обставини отримання ним тілесного ушкодження, а й продемонстрував як йому був завданий удар ОСОБА_8 . Не зазначення кута, під яким наносився удар обвинуваченим, не свідчить про неналежність протоколу. Окрім того, тлумачення захисником норм статей 224, 240 КПК суперечить висновку про застосування норм права, викладеному в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14.09.2020 (справа №740/3597/17), за яким пояснення, відображені в протоколі слідчого експерименту, є складовою частиною цього документа як самостійного джерела доказів. Окреслюючи вказані недоліки змісту протоколу слідчого експерименту, захисник фактично не оспорює результату цієї слідчої дії і не наводить аргументів щодо порушення прав та свобод їх учасників. Перевіркою матеріалів кримінального провадження судом не встановлено допущення таких порушень статей 104, 224, 240 КПК України, які б позначились на допустимості протоколу слідчого експерименту з участю потерпілого. Тож його використання як джерела доказу не суперечить ст. 84 КПК України. Така позиція кореспондується з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що нівелювати доказове значення відомостей, одержаних у результаті процесуальних дій, може не будь-яка невідповідність тим чи іншим вимогам закону, а лише та, яка ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність або ж призвела до порушення прав людини й основоположних свобод (постанова від 31.08.2022, справа №756/10060/17). Отже, суд не вбачає підстав для визнання протоколу слідчого експерименту з участю потерпілого недопустимим та неналежним доказом;
-висновком судово-медичної експертизи №1979 від 11.12.2024, згідно з яким виявлені у потерпілого тілесні ушкодження утворилися від однократної дії гострого предмету з колюче-ріжучими властивостями, про що свідчить їх характер, та могли утворитися при нанесенні удару ножем в праву половину живота, як було продемонстровано потерпілим під час слідчого експерименту від 14.11.2024 (том 3 а. п. 163). Цей висновок захисник ОСОБА_11 просив визнати недопустимим доказом, застосувавши принцип плодів отруєного дерева, оскільки він є похідним від протоколу слідчого експерименту. Суд не вбачає підстав для визнання цього висновку експертизи недопустимим доказом та відхиляє такі доводи захисника як безпідставні, бо протокол слідчого експерименту з участю потерпілого не визнаний недопустимим доказом.
Отже, суд зазначає, що усі вказані вище докази не викликають сумнівів щодо їх достовірності та у своїй сукупності відповідають фактичним обставинам справи, підстав не довіряти їм немає та ними повністю підтверджується винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
У судовому засіданні ОСОБА_8 хоча й визнав свою винуватість, але у своїх показаннях частину провину намагався перекласти на потерпілого, вказавши на його віктивну поведінку, яка, на його думку, проявилася в тому, що потерпілий ображав його дівчину, її матір, а він лише намагався їх захистити, тому і викликав на розмову ОСОБА_6 ; що під час нанесення тілесних ушкоджень потерпілий перебував у стані алкогольного сп'яніння і намагався вдарити його, тому він перший вдарив його ножем.
Але зазначене не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні. Перебування потерпілого у стані алкогольного сп'яніння не давало обвинуваченому законних підстав для нанесення йому тілесного ушкодження і не свідчить про наявність підстав для самозахисту, оскільки потерпілий будь-яких протиправних дій щодо нього не застосовував.
Також законним представником обвинуваченого було зазначено, що потерпілий постійно перебував у стані алкогольного сп'яніння, що суд розцінює критично, окільки це нічим не підтверджується. Окрім того, потерпілий працював до отримання поранення трактористом-машиністом, що виключає постійне перебування у стані алкогольного сп'яніння.
Щодо постійного ображання потерпілим своїх близьких, ОСОБА_8 та його матері ОСОБА_9 , про що під час дебатів зазначила ОСОБА_9 , то ці факти, окрім слів обвинуваченого та його законного представника, жодним належним та допустимим доказом не підтверджуються.
Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, потерпілого, свідків, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю.
За таких обставин суд дії ОСОБА_8 кваліфікує за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки він заподіяв умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для потерпілого в момент заподіяння.
Призначаючи покарання обвинуваченому у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує таке.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
За місцем проживання та навчання неповнолітній ОСОБА_8 характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має задовільний стан здоров'я, проживає у неповній сім'ї з матір'ю ОСОБА_9 . Його батько ОСОБА_24 проживає окремо, участь у вихованні сина приймає. Батьки мають позитивний вплив на сина. За місцем поживання обвинуваченому створені належні умови проживання.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому згідно зі ст. 66 КК України, суд враховує визнання своєї винуватості обвинуваченим та те, що він попросив вибачення у потерпілого; вперше притягується до кримінальної відповідальності; є неповнолітним.
Обставини, що обтяжують покарання, під час досудового розслідуванні та судового розгляду не встановлені.
При обранні виду та міри покарання для обвинуваченого суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
З урахуванням наведених вище обставин, що пом'якшують покарання, та того, що відсутні обставини, які обтяжують покарання, суд дійшов висновку, що обвинувачений хоча і вчинив тяжкий злочин, але йому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України без ізоляції від суспільства в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням та з покладенням на нього обов'язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, що буде достатнім для того, щоб він довів своє виправлення.
Потерпілим ОСОБА_6 до неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_8 та його батьків ОСОБА_9 , ОСОБА_24 заявлений цивільний позов, у якому він просив стягнути на його користь 65 469,97 грн майнової шкоди, 500 000 грн моральної шкоди, 20 000 грн витрат на правову допомогу (том 1 а. п. 241-261, том 3 а. п. 209-212, том 4 а. п. 1-29).
18.07.2025 цивільні відповідачі ОСОБА_9 , ОСОБА_24 надали суду відзив на позовну заяву потерпілого, у якому зазначили, що майнову шкоду визнають у розмірі 42 454,66 грн, моральну шкоду у розмір 50 000 грн, витрати на правову допомогу просили зменшити до 7500 грн (том 4 а. п. 56-62).
Під час судового розгляду цивільний відповідач ОСОБА_24 вішкодував потерпілому 60 000 грн в рахунок майнової та моральної шкоди (том 4 а. п. 63, 101).
У судовому засіданні представник потерпілого - адвокат ОСОБА_7 зазначив, що розмір майнової шкоди вони зменшують до 51 724 грн 57 коп., оскільки саме на цю суму надані суду докази про витрати потерпілого на лікування. Тому від стягнення майнової шкоди потерпілий відмовляється, а різницю у сумі 8275,43 грн (60 0000 - 51 724,57 = 8275,43) просить зарахувати як відшкодування моральної шкоди.
Цивільний відповідач ОСОБА_9 та захисник ОСОБА_11 наполягали на тому, що майнова шкода потерпілим доведена лише на суму 42 545,66 грн, тому вони визнають її саме в цьому розмірі. Різницю у сумі 17 454,34 грн (60 000 - 42545,66 = 17454,34) просять зарахувати в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Суд зазначає, оскільки потерпілим не надано доказів (виписок із медичної картки, історії хвороби, призначення лікарів, рецепти лікарів тощо) на підтвердження того, що всі придбані ним лікарські препарати, чеки про придбання яких долучені до цивільного позову, дійсно були призначені лікарями для його лікування, а цивільні відповідачі все ж визнають майновий позов на суму 42 545,66 грн, тому суд виходить з того, що розмір майнової шкоди, доведений потерпілим у судовому засіданні, становить 42 545,66 грн.
На стягненні витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн та моральної шкоди у сумі 500 000 грн з урахуванням часткового відшкодування у розмірі 8275,43 грн потерпілий та його представник наполягали.
Щодо відшкодування моральної шкода, то суд зазначає таке.
Згідно з ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Зокрема, розмір відшкодування збитків є предметом позовних вимог у межах заявленого цивільного позову, доводиться цивільним позивачем (потерпілим) самостійно за правилами цивільного судочинства з дотриманням приписів ч. 5 ст. 128 КПК і не охоплюється межами обвинувачення, яке висувається прокурором в обвинувальному акті або постанові про зміну обвинувачення в суді і обов'язок доказування якого покладається на державного обвинувача.
Згідно з частиною 1 статті 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до частин 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Вирішуючи питання щодо наявності спричинення потерпілому моральної шкоди та визначення розміру шкоди, що підлягає стягненню, суд враховує роз'яснення пунктів 3 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», в яких зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.
Суд зазначає, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховуються вимоги розумності і справедливості, оскільки моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
У судовому засіданні достовірно встановлено, що моральна шкода потерпілому завдана внаслідок неправомірних дій неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_8 і полягає вона в тому, що в результаті нанесеного ним удару ножем в живіт потерпілому останній зазнав ушкодження здоров'я, які неможливо компенсувати у будь-який спосіб.
Факт довгострокових фізичних страждань потерпілого ОСОБА_6 є доведеним тривалістю його лікування у стаціонарних умовах медичних закладів близько шести місяців та продовженням лікування до теперішнього часу в домашніх умовах.
Потерпілий переніс декілька складних операцій та потребує у подальшому оперативного втручання.
19.12.2024 ОСОБА_6 встановлено другу групу інвалідності у зв'язку із загальним захворюванням (том 1 а. п. 261), яка встановлена саме по причині отримання ним тілесних пошкоджень 31.08.2024 від обвинуваченого ОСОБА_8 .
Суд враховує, що встановлення інвалідності привело до втрати потерпілим високооплачуваної роботи трактористом-машиністом сільськогосподарського виробництва, яку до отримання травми він обіймав у ТОВ «БІЛОПІЛЛЯ ТРАНС АГРО» (том 1 а. п. 260).
Отримання інвалідності суттєво обмежує можливості ОСОБА_6 щодо вибору професії в подальшому та матеріального забезпечення, у зв'язку з чим він відчуває душевні страждання та переживання, не має можливості спілкуватися з оточуючими в звичайному режимі, змінився його спосіб життя і він змушений вживати додаткові заходи для організації свого життя.
Суд дійшов висновку про те, що втрата здоров'я потерпілим безумовно призвела не тільки до душевних переживань, а й порушила його звичайний спосіб життя, тобто завдала йому моральної шкоди, при визначенні розміру відшкодування якої суд враховує характер правопорушення, глибину душевних страждань, характер і тривалість цих втрат, їх наслідки та інші обставини, що мають значення.
Отже, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи характер і обсяг душевних страждань потерпілого ОСОБА_6 , а також і те, що моральну шкоду не можливо відшкодувати в повному обсязі, так як немає точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, гідності особи, суд вважає, що потерпілому завдано моральної шкоди на суму 250 000 грн.
З урахуванням часткового відшкодування моральної шкоди в сумі 17 454,34 грн (60 0000 - 42545,66 = 17454,34) її розмір, що підлягає стягненню на користь потерпілого, становить 232 545,66 грн.
Суд зазначає, що за загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої шкоди потерпілому ОСОБА_6 не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, тобто неповнолітнім ОСОБА_8 , а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
При цьому суд враховує, що ОСОБА_8 на час вчинення злочину та на час вирішення цивільного позову ОСОБА_6 є неповнолітнім, у нього відсутнє майно для відшкодування завданої моральної шкоди.
Згідно із статтею 33 ЦК України неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу.
Отже, спеціальною нормою, яка регулює відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою, є стаття 1179 ЦК України.
Відповідно до статті 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах (частина перша). У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини (частина друга). Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди (частина третя).
Із наведеного слідує, що батьки відповідають за шкоду, завдану неповнолітньою дитиною, за наявності одночасно двох умов: 1) у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування завданої шкоди; б) має місце вина батьків. При цьому вина батьків презюмується, а це означає, що тягар доказування власної невинуватості покладено на батьків.
Вина в деліктному праві означає невжиття особою усіх заходів, яких від неї було розумним очікувати для того, щою запобігти завданню шкоди. У зазначеному контексті батьки є опосередковано причетними до шкоди, завданої їхньою дитиною. Їх вина полягає не в тому, що вони спільно з дитиною завдали шкоди, а в тому, що вони неналежно наглядали за дитиною чи неналежно її виховували, наслідком чого стало те, що дитина допустила шкідливу поведінку, недбало ставлячись до інтересів оточуючих або й свідомо посягала на них.
Отже, підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що батьки (усиновлювачі) мають відшкодовувати шкоду, завдану їхньою неповнолітньою дитиною, за наявності одночасно двох умов: 1) станом на момент завдання шкоди дитини була неповнолітньою; б) станом на момент пред?явлення позову і розгляду справи судом у дитини немає майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди.
Враховуючи викладене та те, що ОСОБА_8 на час вчинення злочину було 15 років, на час вирішення цивільного позову він досяг 16 років, будь-якого майна та коштів, достатніх для відшкодування завданої ним шкоди, у нього немає, із урахуванням положень частин 1 та 2 статті 1179 ЦК України та з врахуванням презумпції вини завдавача шкоди, відповідальність за шкоду, завдану неповнолітнім ОСОБА_8 , повинні нести його батьки ОСОБА_9 та ОСОБА_24 , а тому з них підлягає стягненню моральна шкода у сумі 232 545,66 грн на користь потерпілого у солідарному порядку.
Щодо відшкодування потерпілому 20 000 грн витрат, понесених ним на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Так, питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні врегульовано главою 8 КПК України. Перелік видів таких витрат міститься у ст. 118 цього Кодексу, а їх розподіл регламентовано ст. 124 КПК України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України п роцесуальні витрати складаються із витрат на правову допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
У пунктах 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2024 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», які знайшли своє відображення, як слушні, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 569/10915/17, судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом. Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, перегляд документів, копіювання документів). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зокрема, аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80) від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36) від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 26.02.2015, у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений з адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо).
За висновком, викладеним у п. 21 додаткової постанови Великої Палати
Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов'язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на таку допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК).
Саме такий правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 19.08.2024 у справі №521/3869/22
Згідно з матеріалами кримінального провадження між потерпілим ОСОБА_6 та адвокатом ОСОБА_7 10.12.2024 укладено договір №24-29 про надання правничої допомоги. Відповідно до додатку від 10.12.2024 до цього договору потерпілий та адвокат домовилися, що оплата послуг адвоката за цим договором становить 20 000 грн. На виконання договору потерпілий 20.06.2025 перерахував ОСОБА_7 20 000 грн (том 3 а. п. 210-212, 216).
Упродовж судового розгляду адвокат ОСОБА_7 здійснював представництво інтересів потерпілого та постійно приймав участь в усіх судових засіданнях, що відбулися у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 .
Адвокат ОСОБА_7 , як представник потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_6 , підготував позовну заяву, яка була подана до суду про відшкодування шкоди, в тому числі процесуальних витрат на правничу допомогу (том 1 а. п. 241-244).
Отже, розмір судових витрат, пов'язаних із наданям потерпілому правової допомоги адвокатом ОСОБА_7 , у розмірі 20 000 грн знайшов своє підтвердження в ході розгляду цього питання у судовому засіданні і ці кошти підлягають стягненню на користь потерпілого у дольовому порядку з батьків обвинуваченого з викладених вище підстав.
25.12.2024 ОСОБА_8 судом був застосований запобіжний захід у вигляді передання під нагляд матері строком до 22.02.2025 (том 1 а. п. 210-211).
Строк дії вказаного запобіжного заходу закінчився, клопотань про його продовження від прокурора не надходило.
На теперішній час суд вважає, що підстав для застосування ОСОБА_8 запобіжного зазходу до набрання вироком законної сили немає.
Ухвалами слідчого судді від 03.09.2024 року накладені арешти на речові докази, які підлягають скасуванню, оскільки відпала така потреба (том 2 а. п. 53, 67).
Питання про речові докази необхідно вирішити у відповідності до вимог ст. 100 КПК України (том 2 а. п. 46-47, 60-61, 136-138, 145-147, 156-158166-168, 176-178).
Процесуальні витрати на залучення експертів у провадженні відсутні.
Керуючись статтями 370, 374 КПК України, суд
ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст. ст. 75, 104 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обов'язки:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та навчання;
-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_24 на користь потерпілого ОСОБА_6 232 545 грн 66 коп моральної шкоди у солідарному порядку.
Стягнути із ОСОБА_9 , ОСОБА_24 на користь потерпілого ОСОБА_6 по 10 000 грн з кожного витрат на правничу допомогу.
Відмовити ОСОБА_6 в задоволенні цивільного позову в частині стягнення із ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_24 моральної шкоди в сумі 250 000 грн.
Скасувати арешт, що накладений на частину м'яких тканин з нашаруванням речовини бурого кольору, змив речовини бурого кольору та контрольний зразок до нього, ніж.
Речові доказі - зразки крові потерпілого ОСОБА_6 , зразки крові підозрюваного ОСОБА_8 , частину змиву речовини бурого кольору з асфальтобетонного покриття дороги, витяжки зі слідами крові людини, ніж, частину м'яких тканин з нашаруванням речовини бурого кольору з асфальтобетонного покриття дороги, які зберігаються у камері зберігання речових доказів ВП №1 (м. Білопілля) Сумського РУП ГУНП в Сумській області, знищити.
На вирок може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя