Справа № 490/980/20
нп 2/490/310/2021
Центральний районний суд м. Миколаєва
Іменем України
30 липня 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді Шолох Л.М.,
при секретарі Шведюк Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання права власності,
До Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов позов ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, в якому позивач просить визнати за нею право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що у спірний будинок позивач разом із сім'єю була вселена керівництвом ТОВ «Миколаїввіндодяг» у 1998 році. Позивач 22 роки постійно та безперервно, відкрито проживає у цьому будинку, сплачує комунальні платежі. За весь час проживання у цьому будинку ніхто не звертався до позивача щодо незаконності зайняття нею житлового будинку.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2020 року позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2020 року відкрито провадження у справі.
У період з лютого 2020 року і до 18лютого 2021 року справа перебувала у провадженні іншого складу суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 18 лютого 2021 року для розгляду справи визначено головуючого суддю Шолох Л.М.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 березня 2021 року справу прийнято до свого провадження суддею Шолох Л.М.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2023 року замінено відповідача на Миколаївську міську раду.
Від відповідача надійшов відзив на позов у якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
У судове засідання сторони не з'явилися з невідомих суду причин, надавши заяви з проханням справу розглядати без їх участі. З огляду на зазначене, суд дійшов всиновку про можливість проведення розгляду справи за відсуності сторін, які не з'явилися.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено таке.
З наявних у справі доказів слідує, що за адресою АДРЕСА_1 зареєсмтровано місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до наданої КП «Миколаївське міжміське бюро інвентаризації» інформації (лист від 04 липня 2025 року) згідно паперових носіїв інвентаризаційної справи за адресою АДРЕСА_1 право власності на нерухоме майно в КП «Миколаївське міжміське бюро інвентаризації» не зареєстровано. Водночас у матеріалах справи міститься інформація стосовно проведеної 10 листопада 2011 року технічної інвентаризації за замовленням ПрАТ «Миколаївіндодяг». Також зазначено, що будинок по АДРЕСА_2 є гуртожитком з господарськими будівлями та спорудами.
Інформація про власника на спірне майно відсутня і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частина перша статті 344 ЦК України вказує на те, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном-протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.
Як зазначає у позовній заяві у будинок по АДРЕСА_2 її було заселено керівництвом ПрАТ «Миколаївіндодяг» у 1998 році та за цією адресою зареєстроване її місце проживання та членів її сім'ї у порядку визначеному законодавством. Рахунки про оплату комунальних платежів приходили на адресу ПрАТ «Миколаївіндодяг». Відтак, цим житловим приміщення позивач володіє за згодою відповідної особи, яка мала повноваження на таке вселення, тобто правомірно.
Отже в даному випадку відсутні всі визначені законодавством умови для визнання права власності за набувальною давністю.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та пр необхідність відмовити у їх задоволенні.
Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України судові витрати відносяться на рахунок позивача.
Керуючись ст. ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за набувальною давністю - відмовити.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Л.М. Шолох