Постанова від 16.07.2025 по справі 914/466/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/466/23

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.

за участю секретаря судового засідання Сулім А. В.

за участю: представника Підприємства «Вторметекспорт» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю - Мельниченка А. В.; представника розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл» арбітражного керуючого Сокола О.Ю. - Дробота Д. М.; представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сварог-Буковина» - Савчука Ю. М.; представника Компанії «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» (Madison Pacific Trust Limited) - Дудяка Р. А.; представника Компанії «Інноватус Стракчерд Трейд Файненс» - Сєрової О.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Підприємства «Вторметекспорт» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.03.2025

у справі № 914/466/23

за заявою Компанії «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» (Madison Pacific Trust Limited)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл»

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 15.02.2023 Господарський суд Львівської області, серед іншого, відкрив провадження у справі № 914/466/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл» (далі - ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл», Боржник), ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном Боржника; призначив розпорядником майна ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» арбітражного керуючого Сокола О.Ю. (далі - Розпорядник майна)

17.02.2023 повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» оприлюднено на офіційному веб-порталі судової влади України за № 70101.

Короткий зміст заявлених вимог

09.03.2023 Підприємство «Вторметекспорт» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Підприємство, Кредитор, скаржник) звернулось до Господарського суду Львівської області із заявою з грошовими вимогами до Боржника на загальну суму 58 249 000,00 грн та 5 368,00 грн судового збору.

Заявлені грошові вимоги ґрунтуються на невиконанні Боржником зобов'язань, передбачених умовами договору доручення від 01.01.2016 № б/н.

Боржник у відзиві на заяву Кредитора грошові вимоги останнього визнав у повному обсязі.

Розпорядник майна за результатами розгляду заяви відхилив вимоги Кредитора у повному обсязі, з огляду на відсутність документального підтвердження таких вимог первинними документами.

Установлені судом першої інстанції обставини справи

01.01.2016 між Підприємством (Сторона-1) та ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» (Сторона-2) укладено договір доручення (далі - Договір доручення), відповідно до умов якого Сторона-1 доручає, а Сторона-2 зобов'язується за дорученням Сторони-1 за плату здійснити від свого імені та за рахунок Сторони-1 наступні юридично значимі дії:

-здійснювати закупівлю Товару, асортимент, кількість і ціна Товару визначаються в Додатках до Договору;

-здійснювати інші дії, пов'язані з вищевказаними операціями, необхідні для виконання доручень.

Згідно пунктів 2.1 та 2.2 Договору доручення Сторона-1 зобов'язана надати Стороні-2 грошові кошти в обсязі та на умовах, передбачених Договором та додатками до нього для закупівлі Товару; сплатити Стороні-2 передбачену Договором комісійну плату (винагороду) за виконання обов'язків по цьому договору.

У пунктах 3. 1 та 3. 2 Договору доручення визначено, що Сторона-2 (ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл») зобов'язана самостійно здійснити необхідну комерційно-маркетингову роботу, знайти продавця Товару, провести всю переддоговірну роботу й укласти договір придбання Товару на найбільш вигідних для Сторони-1 (Підприємства) умовах. Своєчасно інформувати Сторону-1 про укладені договори (контракти), за вимогою Сторони-1 надавати копії документів, пов'язані з виконанням Договору.

Відповідно до пункту 10.1 Договору доручення, договір вступає в силу з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін і діє до « 31» грудня 2022 року, а в частині невиконаних зобов'язань - до повного їхнього виконання.

Суд першої інстанції встановив, що на виконання умов Договору доручення Підприємство протягом 2016 - 2022 років здійснювало перерахування грошових коштів на банківській рахунки ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» щодо здійснення закупівлі Товару, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та виписками по рахунку Кредитора.

Внаслідок невиконання зобов'язань за Договором доручення у Боржника утворилась заборгованість перед Підприємством у розмірі 58 249 000,00 грн.

Короткий зміст ухвал суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.10.2024 у справі №914/466/23, зокрема, визнано вимоги Підприємства до ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» на суму 58 249 000,00 грн (пункт 2 резолютивної частини ухвали); витрати Кредитора по сплаті судового збору у розмірі 5 368, 00 грн за подання до суду заяви з грошовими вимогами покладено на Боржника (пункт 3 резолютивної частини ухвали).

Ухвалу, постановлену за результатом розгляду грошових вимог, суд першої інстанції мотивував тим, що вимоги Кредитора на заявлену ним суму обґрунтовані та підтверджені належними доказами, як і понесення витрат зі сплати судового збору на відповідну суму, що зумовлює необхідність визнання таких вимог судом.

Ухвалою попереднього засідання від 29.10.2024 Господарський суд Львівської області визнав, серед іншого, вимоги Підприємства до Боржника на суму 58 249 000,00 грн та 5 368,00 грн витрат по сплаті судового збору (пункт 1.2 резолютивної частини ухвали).

Не погодившись із вказаними ухвалами місцевого господарського суду, Розпорядник майна оскаржив їх в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 19.03.2025 у справі № 914/466/23 Західний апеляційний господарський суд ухвалив:

- вимоги апеляційної скарги Розпорядника майна задовольнити;

- ухвалу Господарського суду Львівської області від 29.10.2024, постановлену за результатами розгляду грошових вимог Підприємства до Боржника, скасувати в частині пунктів 2 та 3 резолютивної частини та прийняти у цій частині нове судове рішення, яким вимоги Підприємства до ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» відхилити повністю;

- ухвалу Господарського суду Львівської області від 29.10.2024, постановлену за результатами попереднього засідання, змінити, виключивши пункт 1.2 резолютивної частини.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував недоведеністю Кредитором належними та достовірними доказами наявності заборгованості Боржника саме за Договором доручення.

У цьому зв'язку апеляційний господарський суд урахував, що строк дії Договору доручення припинився 31.12.2022, проте до заяви про визнання кредиторських вимог долучено копії платіжних доручень за період з 03.01.2023 до 31.01.2023 на загальну суму 38 798 000,00 грн, що може свідчити про мету створення фіктивної кредиторської заборгованості Боржника.

Також судом апеляційної інстанції взято до уваги обставину того, що Кредитор є заінтересованою особою щодо Боржника у відповідності до визначення, наведеного у статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Підприємство подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Львівської області від 29.10.2024, постановлену за результатами розгляду вимог Підприємства до Боржника, залишити в силі пункт 1.2 резолютивної частини ухвали попереднього судового засідання Господарського суду Львівської області від 29.10.2024.

Касаційну скаргу Підприємство мотивувало підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), через не врахування судом апеляційної інстанції правового висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах:

- положень статей 46 - 47 КУзПБ в частині самостійного визначення та подання до суду кредитором документів, які підтверджують обґрунтованість заявлених грошових вимог до боржника (постанови Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18; від 13.09.2022 у справі № 904/6251/20);

- норм статей 73-77 ГПК України щодо застосування до доказів, поданих кредитором на підтвердження грошових вимог до боржника, стандарту вірогідності доказів (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Іншою підставою касаційного оскарження, визначеною пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України з урахуванням норми пункту 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, додаткові угоди до договору комісії, які підтверджують обґрунтованість заявлених грошових вимог Кредитора до Боржника.

У контексті зазначеної підстави касаційного оскарження скаржник стверджує про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права через залишення поза увагою обставин того, що з огляду на правову природу Договору доручення, сторони при його виконанні розуміли, що мова йде саме про договір комісії та у призначенні платежу зазначали саме договір комісії від 01.01.2016.

Крім того, вважає, що судом апеляційної інстанції протиправно проігноровано подані Кредитором після звернення із заявою додаткові угоди до договору комісії, у яких сторони визначали істотні умови договору (асортимент, кількість і ціна товару, який має закуповуватися Боржником).

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Компанія «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» (Madison Pacific Trust Limited) (далі - Компанія) подала відзив, в якому просила касаційну скаргу Підприємства залишити без задоволення з викладених у відзиві підстав, а оскаржувану постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 залишити без змін.

Згідно викладених у відзиві доводів Компанія звертає увагу касаційного суду на визнання судом апеляційної інстанції Підприємства заінтересованою особою щодо Боржника у розумінні приписів статті 1 КУзПБ.

При цьому посилаючись на сталу судову практику у питанні застосування статей 45-47 КУзПБ щодо порядку звернення кредиторів із заявами з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом, Компанія стверджує про обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про недоведеність існування заявленої до визнання заборгованості Боржника перед Кредитором, що пояснюється таким:

- у виписці АТ «МТБ Банк» по контрагенту Підприємству за період з 17.12.2021 до 31.12.2022 міститься інформація про рух коштів на його рахунку та рахунку Боржника, відмінних від зазначено реквізитів сторін у розділі 11 Договору доручення, однак, всупереч умов пункту 10.12 цього Договору, доказів щодо письмового повідомлення про зміну банківських реквізитів Кредитор не надав (що не дає змогу ідентифікувати платежі, вказані у виписці, саме з Договором доручення);

- Кредитор до заяви про визнання грошових вимог не додав жодних додатків до Договору доручення, що унеможливлює встановлення дійсності та реальності господарських операцій, проведених на виконання саме цього Договору;

- сума заявлених вимог не відповідає сумі, яка підтверджується наданими ним доказами.

- строк дії Договору доручення припинився 31.12.2022, проте до заяви про визнання кредиторських вимог Підприємством долучено копії платіжних доручень за період з 03.01.2023 до 31.01.2023 на загальну суму 38 798 000,00 грн.

Стосовно аргументів Кредитора про законність Договору доручення Компанія зауважує, що дійсність договору жодним чином не звільняє кредитора у справі про банкрутство від обов'язку документального підтвердження існування заборгованості за такими договорами.

Касаційне провадження

25.04.2025 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Підприємства.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.04.2025 для розгляду касаційної скарги у цій справі визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Жуков С. В., Пєсков В. Г.

Ухвалою від 15.05.2025 Верховний Суд, серед іншого, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 914/466/23; призначив її до розгляду на 11.06.2025 о 11:30.

Ухвалами від 19.05.2025 та від 29.05.2025 Верховний Суд задовольнив заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Сварог-Буковина» (далі - ТОВ «Сварог-Буковина» та Компанії про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

11.06.2025 розгляд справи не відбувся у зв'язку з технічним збоєм у роботі електронних сервісів та автоматизованих систем Верховного Суду.

Ухвалою від 11.06.2025 Верховний Суд призначив розгляд касаційної скарги Розпорядника майна на 16.07.2025 о 09:40.

Судове засідання 16.07.2025 відбулось у режимі відеоконференції за участю представників Підприємства, Розпорядника майна, ТОВ «Сварог-Буковина», Компанії «Інноватус Стракчерд Трейд Файненс» та Компанії, які надали пояснення щодо суті вимог та доводів касаційної скарги Підприємства. Інші учасники справи явку представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов'язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників цієї справи про банкрутство чи їх повноважних представників.

Водночас з огляду на перебування у відпустці судді Жукова С.В. з 17.07.2025 по 01.08.2025 та судді Пєскова В. Г. з 21.07.2025 по 04.08.2025, повний текст постанови за результатом перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку у цій справі виготовлено у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання усіх процесуальних дій.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи скаржника в межах підстав оскарження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог касаційної скарги з таких підстав.

Предметом судового розгляду є заява кредитора про визнання грошових вимог до боржника у справі про банкрутство.

Відповідно до частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

За змістом наведених у статті 1 КУзПБ термінів, що вживаються для цілей цього Кодексу:

грошовим зобов'язанням (боргом) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;

боржником, серед іншого, є юридична особа, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав;

кредитором, серед іншого, є юридична особа, яка має вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника;

конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45, 46, 47 КУзПБ.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

У попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна (абзац перший частини другої статті 47 КУзПБ).

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів (абзац четвертий частини шостої статті 45 КУзПБ).

Отже, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд, в силу наведених вище норм, має з'ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Згідно усталеної практики Верховного Суду, заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 30.11.2023 у справі № 910/2423/23, від 01.02.2024 у справі № 910/3835/22, від 29.02.2024 у справі № 908/2586/22 та ін).

Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

Поряд з цим Верховний Суд звертає увагу, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, у тому числі і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про банкрутство. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.

Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18, від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20, від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21).

Таким чином, для запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов'язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред'являються підвищені вимоги.

Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що заява з вимогами конкурсного кредитора Підприємства мотивована наявністю заборгованості Боржника за Договором доручення.

Як зазначалось вище, суд першої інстанції ухвалою від 29.10.2024, постановленою за результатами розгляду відповідної заяви, та ухвалою попереднього засідання від 29.10.2024, серед іншого, визнав грошові вимоги Підприємства до Боржника у заявленому Кредитором розмірі 58 249 000,00 грн та 5 368,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Натомість, суд апеляційної інстанції оскаржуваною постановою від 19.03.2025 задовольнив вимоги Розпорядника майна, скасував зазначені ухвали (ухвалу попереднього засідання суду у частині вимог Кредитора) та прийняв нове судове рішення, яким вимоги Підприємства до Боржника відхилив повністю.

Відхиляючи грошові вимоги Підприємства, апеляційний господарський суд керувався недоведеністю Кредитором належними та достовірними доказами наявності заборгованості Боржника саме за Договором доручення.

У зазначеному висновку суд апеляційної інстанції врахував встановлені обставини того, що:

- з аналізу змісту Договору доручення, доданого Кредитором до заяви про визнання грошових вимог, можна погодитись з доводами Підприємства про те, що незалежно від назви договору, за правовою природою такий договір є договором комісії, про що свідчать відповідні його умови;

- у назві договору вказано саме «договір доручення», натомість виписки з банківських рахунків та платіжні доручення підтверджують перерахування грошових коштів з призначенням платежів «за товар по договору комісії», що не дає змогу ідентифікувати ці платежі саме з Договором доручення;

- у виписці АТ «МТБ Банк» по контрагенту Підприємству за період з 17.12.2021 до 31.12.2022 міститься інформація про рух коштів на його рахунку та рахунку Боржника, відмінних від зазначених реквізитів сторін у розділі 11 Договору доручення. Водночас, всупереч умов пункту 10.12 цього Договору, доказів щодо письмового повідомлення про зміну банківських реквізитів Кредитор не надав, що не дає змогу ідентифікувати платежі, вказані у виписці, саме з Договором доручення;

- сторони погодились, що істотні умови Договору доручення мають бути визначені в додатках, однак Кредитор до заяви про визнання грошових вимог не додав жодних додатків до цього Договору, що унеможливлює встановлення дійсності та реальності господарських операцій, проведених на виконання саме Договору доручення;

- разом з оригіналами інших документів, в судовому засіданні 24.02.2025 Кредитором було надано апеляційному суду для огляду додатки до Договору доручення, однак таких, в порушення вимог частини третьої статті 43 КУзПБ, не було додано до заяви про визнання грошових вимог;

- до заяви не долучено жодних первинних документів, передбачених Договором доручення, зокрема акту виконаних робіт, звіту в погодженій сторонами формі, жодного укладеного договору закупівлі товару, доказів здійснення комісійної плати;

- Кредитор надав докази з метою підтвердження факту здійснення систематичного перерахунку на рахунок Боржника грошових коштів протягом року (відповідно до виписки АБ «Південний» проведено 94 оплати за період з 17.12.2021 до 31.12.2022 на загальну суму 46 млн. грн.), не зважаючи на відсутність будь-яких дій Боржника, спрямованих на виконання Договору доручення;

- строк дії Договору доручення припинився 31.12.2022, проте до заяви про визнання кредиторських вимог долучено копії платіжних доручень за період з 03.01.2023 до 31.01.2023 на загальну суму 38 798 000,00 грн, що може свідчити про мету створення фіктивної кредиторської заборгованості Боржника.

Ураховуючи наведені вище обставини апеляційний господарський суд, як зазначалось, дійшов висновку, що Кредитор не підтвердив належними та достовірними доказами вірогідності існування заборгованості Боржника перед Підприємством саме за Договором доручення, на підставі якого заявлено грошові вимоги.

Крім того, апеляційний суд з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських організацій встановив, що Підприємство та Боржник здійснюють діяльність за однією адресою, а з відомостей з сайту «Опендатабот» (які надані Розпорядником майна до апеляційної до скарги та які є відкритою інформацією в розумінні статті 20 Закону України «Про інформацію») у 2021 році кінцевим бенефіціарним власником Підприємства та Боржника був Володимир Науменко.

Тож судом апеляційної інстанції обґрунтовано взято до уваги обставину того, що Кредитор та Боржник в період, що охоплюється трьома роками до відкриття провадження у справі про банкрутство, перебували під контролем однієї особи, чим підтверджується, що Підприємство є заінтересованою особою щодо Боржника у відповідності до наведеного у статті 1 КУзПБ визначення та до нього застосовується підвищений стандарт доказування під час розгляду заявлених кредиторських вимог.

Зазначені висновки та обставини не спростовуються доводами скаржника, які, у свою чергу, зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Отже, в цілому висновок апеляційного суду про відсутність підстав для визнання грошових вимог Підприємства до Боржника та їх відхилення є правомірним, оскільки ґрунтується на встановлених обставинах та належним чином оцінених доказах, що свідчить про необґрунтованість протилежних аргументів скаржника.

За таких обставин, колегія суддів вважає прийнятними викладені у відзиві ініціюючого кредитора доводи у тій частині, яка узгоджується з наведеними вище висновками касаційного суду.

Поряд з цим колегією суддів відхиляються доводи касаційної скарги в частині заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням скаржником власного їх викладення, оскільки незгода з наданою судами оцінкою наявних у матеріалах справи доказів, намагання здійснити їх переоцінку в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, доводи скаржника про порушення норм процесуального права у контексті неповноти оцінки доказів та помилкового встановлення обставин щодо необґрунтованості грошових вимог Підприємства, а також про зумовлене цим порушенням неправильне застосування апеляційним господарським судом положень статей 45-47 КУзПБ не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи.

Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду щодо застосування норм статей 45 - 47 КУзПБ, викладеного у постановах від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18; від 13.09.2022 у справі №904/6251/20, не беруться касаційним судом до уваги, оскільки зміст таких висновків повністю узгоджується із здійсненим судом апеляційної інстанції правозастосуванням.

Решту доводів скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду про застосування статей 73-77 ГПК України (щодо необхідності урахування стандарту вірогідності доказів під час оцінки доказів, поданих кредитором на підтвердження грошових вимог до боржника) викладеного у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на нерелевантність зазначеної практики обставинам цієї справи (зокрема, з підстав встановлення апеляційним судом у цій справі обставини того, що Кредитор є заінтересованою особою щодо Боржника у розумінні положень статті 1 КУзПБ).

У зв'язку з наведеним, оскаржувана постанова ухвалена у відповідності до норм чинного законодавства, тому доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права Верховний Суд відхиляє з підстав їх необґрунтованості.

Відхиляючи доводи скаржника суд враховує наведені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» висновки, згідно яких пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

У контексті вказаної практики Верховний Суд вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційних скарг оскаржувані судові рішення у справі, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржуваної постанови апеляційного суду без змін.

Розподіл судових витрат

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Підприємства «Вторметекспорт» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 (ухвалену за результатом апеляційного перегляду ухвал Господарського суду Львівської області від 29.10.2024 щодо грошових вимог Підприємства «Вторметекспорт» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до боржника) у справі № 914/466/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.Г. Пєсков