29 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/20030/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія»
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення 109 130 962,19 грн.
У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Сурикова І. А. та відповідача - Прокопів Н. М.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» (далі - позивач та/або Товариство, ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - відповідач та/або Підприємство, ДП «Гарантований покупець») про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) інфляційних втрат у розмірі 80 932 006, 63 грн та 3 % річних у розмірі 27 710 067,95 грн за період березень 2022 року - листопад 2023 року.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг від 15.09.2021 № 2305/02/21 (далі - договір) в частині своєчасної оплати наданих послуг.
1.3. Заперечуючи проти позову відповідач зазначав, що умовами укладеного між сторонами договору та положеннями чинного законодавства, передбачено відкладальну обставину в частині настання у замовника за договором обов'язку з розрахунку, тобто строку оплати вартості надання гарантованому покупцю послуг із забезпечення достовірності електричної енергії для побутових споживачів.
Так, відповідач зазначав, що він зобов'язаний оплачувати своєчасно та в повному обсязі постачальникам універсальних послуг (позивачу) вартість надання послуг за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 05.06.2019 № 483 (далі - Положення про ПСО).
Зазначене, на думку відповідача, вказує на відсутність підстав для застосування заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а відтак і підстав для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 15.09.2021 позивачем (постачальник універсальних послуг, ПУП) та відповідачем (замовник) укладено договір, за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуги), а замовник зобов'язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 (зі змінами).
У пунктах 2, 3 договору вказано, що місцем надання послуг - є територія України. Строк надання послуг - з 01.10.2021 по 31.12.2023 (у редакції додаткових угод від 31.10.2022 № 2238/02/22, від 28.03.2023 № 640/04/23, від 27.04.2023 № 849/04/23, від 01.06.2023 № 1712/04/23).
Відповідно до пункту 4 договору загальна вартість послуг за цим договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Пунктами 5, 6 договору визначено, що прогнозована вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії. До 15 числа місяця, що передує розрахунковому періоду, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формою, наведеною у додатку 5 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу одного примірника оригіналу.
У пункті 7 договору встановлено, що оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника таким чином:
перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
п'ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п'яти платежів.
У разі, якщо дата платежу припадає на вихідний/святковий, такий платіж здійснюється на наступний робочий день після такого вихідного/святкового дня.
Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозної вартості за розрахунковий місяць (сума перших п'яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різниці до 15 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
Згідно пункту 8 договору фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії на підставі фактичних даних.
Відповідно до пункту 9 договору до 10 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, постачальник універсальних послуг надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формами, наведеними у додатках 1 - 4 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу одного примірника оригіналу.
Пунктом 10 договору визначено, що факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг.
Постачальник надсилає не пізніше 11 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику з накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи акт приймання-передачі послуг, складений на підставі фактичної вартості наданих послуг у розрахунковому періоді.
Замовник розглядає акт приймання-передачі послуг та у разі відсутності зауважень підписує його кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи протягом двох робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуг або надсилає постачальнику обґрунтовану відмову в його підписанні із зазначенням причин відмови, які повинні бути усунені.
Постачальник надсилає не пізніше 12 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику поштою або передає через уповноваженого представника постачальника два примірники підписаних із своєї сторони акта приймання-передачі послуг. Замовник протягом трьох робочих днів після отримання оригіналів акта приймання-передачі послуг підписує їх та повертає один оригінал на адресу постачальника.
У підпункті 1 пункту 12 договору вказано, що постачальник має право отримувати оплату вартості послуг, з урахуванням вимог підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
Замовник згідно пункту 13 договору зобов'язаний здійснювати в повному обсязі оплату послуг у порядку, визначеному пунктом 7 цього договору.
Пунктом 16 договору закріплено, що у разі порушення замовником зобов'язань щодо строків оплати наданих послуг він сплачує постачальнику послуг пеню в розмірі 0,1 відсотка розміру платежу, за яким допущено прострочення оплати (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку, що діє на день розрахунку), за кожний день прострочення.
Замовник звільняється від відповідальності, передбаченої цим пунктом договору, у разі несвоєчасної та/або неповної оплати виробниками гарантованому покупцю наданих послуг відповідно до пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483.
Цей договір набирає чинності з 15.09.2021 та діє до 31.12.2023 (пункт 34 договору в редакції додаткової угоди від 01.06.2023 № 1712/04/23).
Як підтверджується матеріалами справи (акти приймання-передачі послуг) та визнається обома учасниками судового процесу, у період з березня 2022 року по листопад 2023 року постачальником надавались замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів: у березні 2022 року на суму 299 185 203,44 грн, у квітні 2022 року на суму 217 688 423,54 грн, у травні 2022 року на суму 138 499 195,49 грн, у червні 2022 року на суму 173 359 852 грн, у липні 2022 року на суму 196 086 065,04 грн, у серпні 2022 року на суму 181 475 836, 75 грн, за вересень 2022 року на суму 201 841 287,76 грн, у жовтні 2022 року на суму 266 662 632,01 грн, у листопаді 2022 року на суму 336 241 884,85 грн, у грудні 2022 року на суму 374 006 441,54 грн та у січні 2023 року на суму 394 598 049,04 грн, у лютому 2023 року на суму 396 855 110,42 грн, у березні 2023 року на суму 380 491 373,68 грн, у квітні 2023 року на суму 359 536 445,52 грн, у травні 2023 року на суму 268 389 342,76 грн, у червні 2023 року на суму 192 458 126,92 грн, у липні 2023 року на суму 257 568 464,81 грн, у серпні 2023 року на суму 293 946 898,40 грн, у вересні 2023 року на суму 282 926 035,44 грн, у жовтні 2023 року на суму 372 520 091,18 грн, у листопаді 2023 року на суму 491 916 378,10 грн.
Акти приймання-передачі послуг на вказані вище суми підписані сторонами електронно-цифровим підписом без зауважень та претензій, що відповідно свідчить про належне виконання позивачем умов договору та виникнення у відповідача обов'язку з оплати.
Предметом спору у справі, що переглядається, є вимога про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням строків виконання грошового зобов'язання.
3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 у справі № 910/20030/23 (суддя Пукас А. Ю.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 3 % річних у сумі 26 760 601,50 грн, інфляційні втрати у сумі 74 030 444,16 грн та судовий збір у сумі 694 087,96 грн; у задоволенні іншої частини позову відмовлено.
3.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відкладальна обставина, на яку посилалося Підприємство (наявність у Позивача боргу перед ДП «НАЕК «Енергоатом»), може бути застосована виключно в разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за придбану за результатами проведення електронних аукціонів електричну енергію.
Надаючи оцінку доводам Підприємства про можливість застосування відкладальної обставини, суд встановив, що у період з квітня 2022 року до листопада 2023 року обсяги електричної енергії, необхідної для виконання умов договору закуповувались позивачем на підставі додаткових угод, а не за результатами проведення електронних аукціонів, що відповідно виключає можливість застосування відкладальної обставини.
Натомість, у березні 2022 року обсяги електричної енергії у ДП «НАЕК «Енергоатом» закуповувались на підставі аукціонів, що, з огляду на наявність заборгованості, яка виникла у позивача перед ДП «НАЕК «Енергоатом» (що не спростовується позивачем) починаючи з 04.03.2022, вказує на відсутність підстав для застосування до відповідача заходів відповідальності, встановлених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) після вказаної дати у зв'язку із внесенням ним платежів не у строки, передбачені договором, а у визначеному ним самостійно порядку. Відтак за висновками місцевого господарського суду правомірним буде нарахування позивачем 3 % річних на суму боргу 50 217 331, 48 грн за один день прострочення 03.03.2022 в сумі 4 127, 45 грн.
Місцевий господарський суд також виснував, що інша частина нарахувань за період квітень 2022 року - листопад 2023 року є правомірною та арифметично вірною.
3.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 (Мальченко А. О. - головуючий, судді: Козир Т. П., Скрипка І. М.) рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 у справі № 910/20030/23 - змінено; викладено пункт 2 резолютивної частини рішення у такій редакції: « 2. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (вул. Симона Петлюри, буд. 27, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» (вул. Погранична, буд. 39/1, м. Миколаїв, 54017; ідентифікаційний код 42129888) 3 % річних - 25 006 633 (двадцять п'ять мільйонів шість тисяч шістсот тридцять три) гривні 49 (сорок дев'ять) копійок, інфляційні втрати - 61 217 354 (шістдесят один мільйон двісті сімнадцять тисяч триста п'ятдесят чотири) гривні 87 (вісімдесят сім) копійок та судовий збір - 742 216 (сімсот сорок дві тисячі двісті шістнадцять) грн 63 копійки».
3.4. Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд відзначив, що суд першої інстанції не врахував заперечень відповідача та не перевірив його доводів щодо бази нарахування для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат після заміни прогнозної вартості послуг на фактичну. Суд апеляційної інстанції погодився з доводами відповідача у цій частині та, здійснивши перевірку котррозрахунку щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за спірний період, наданого відповідачем, дійшов висновку, що останній є арифметично правильним.
Відтак, урахувавши контррозрахунок відповідача, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим у частині стягнення 25 006 633,49 грн 3 % річних та 61 217 354, 87 грн інфляційних втрат.
4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 910/20030/23, ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову в частині відмови у задоволенні позову на суму 7 851 028,92 грн; скасувати постанову в частині відмови у задоволенні позову в сумі 14 567 057,30 грн; ухвалити нове рішення, яким стягнути з ДП «Гарантований покупець» на користь ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» 3 % річних у сумі 27 710 067,95 грн та інфляційні втрати у сумі 80 932 006, 63 грн; стягнути з ДП «Гарантований покупець» на користь ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» судовий збір за подачу касаційної скарги у сумі 538 034,08 грн
4.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.3. Так, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що:
судами першої та апеляційної інстанцій не застосована частина четверта статті 212 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки з огляду на вищезазначену норму в діях відповідача вбачається, що він штучно створював відкладальну обставину фактично сприяючи її настанню. При цьому, скаржник вказує, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування/незастосування судами цих положень до подібних правовідносин;
судом апеляційної інстанції не вірно застосовано частину другу статті 625 ЦК України, при цьому, відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування/незастосування судами цих положень до подібних правовідносинах.
4.4. ДП «Гарантований покупець» у письмових поясненнях вказує на наявності правових висновків, викладених Верховним Судом щодо застосування положень статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах, зокрема, у справах № 910/8599/24 та № 910/5802/24.
5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.
5.2. Щодо доводів скаржника про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування положень частини четвертої статті 212 ЦК України у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає про таке.
Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд звертає увагу на те, що пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
За змістом пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, умовами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень із зазначеної підстави є: (1) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, (2) відсутність такого висновку саме у подібних правовідносинах.
При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 909/996/22, від 10.12.2024 у справі № 904/5475/23, від 08.08.2024 у справі № 906/446/23, від 08.08.2024 у справі № 906/497/23.
Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 909/996/22, від 08.08.2024 у справі № 906/446/23, від 08.08.2024 у справі № 906/497/23, від 19.03.2024 у справі № 910/6141/22, від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22.
Колегія суддів звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з огляду на конкретні обставини справи. Тобто на відміну від повноважень законодавчої гілки влади до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зокрема вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій не застосована частина четверта статті 212 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки з огляду на вищезазначену норму в діях відповідача вбачається, що він штучно створював відкладальну обставину фактично сприяючи її настанню.
У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження колегія суддів констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції.
Водночас він не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної ним норми права в контексті спірних правовідносин з урахуванням, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та здійсненої ними оцінки наявних у справі доказів. Крім цього, скаржник взагалі не зазначає, з яких конкретних дій відповідача вбачається, що він штучно створює відкладальну обставину.
Судами попередніх інстанцій не досліджувалося питання наявності/відсутності вчинення відповідачем таких дій, у розумінні частини четвертої статті 212 ЦК України, оскільки ні одна із сторін спору не обґрунтовувала свої доводи посиланнями на наявність таких обставин.
У цьому контексті колегія суддів нагадує, що одними із основоположних принципів господарського судочинства є такі принципи, як змагальність сторін та диспозитивність, які є ключовими та визначають, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Змагальність передбачає, що сторони активно беруть участь у процесі, представляють свої докази та доводять свою позицію. У свою чергу, диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.
У свою чергу, Верховний Суд також не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та відповідним зазначенням доводів касаційного оскарження, оскільки у іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 916/743/20.
Отже, доводи скаржника в цій частині фактично зводяться до спонукання Верховного Суду для встановлення інших обставин справи та надання іншої оцінки вказаним доказам, наявним у матеріалах справи, на підставі оцінки яких суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, що з огляду на вимоги статті 300 ГПК України стосовно меж розгляду справи судом касаційної інстанції не належить до повноважень Верховного Суду.
Таким чином, на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та мотивів для задоволення позову, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для формування правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування наведеної скаржником норми права в правовідносинах, що склалися в цій конкретній справі.
5.3. Щодо доводів скаржника про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає про таке.
Доводи скаржника в зазначеній частині зводяться до неправильного встановлення апеляційним господарським судом періодів існування зобов'язань з оплати прогнозованої та фактичної вартості послуги за договором.
Проаналізувавши зміст оскаржуваної постанови, колегія суддів відзначає, що суд апеляційної інстанції, частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % відсотків річних, вказав на неврахування позивачем зміни вартості послуг з прогнозної на фактичну, після підписання сторонами актів приймання-передачі послуг, що призвело до збільшення загального розміру позовних вимог.
У контексті наведеного варто звернути увагу на те, що у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21 зазначено, що при розрахунку за послуги з передачі електричної енергії користувач та ОСП зобов'язані використовувати як плановий, так і фактичний обсяг послуги одночасно, які є взаємопов'язані та не замінюють один одного, тобто у користувача відсутнє право вибору - платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Користувач зобов'язаний здійснити оплату планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця визначити необхідність сплати фактичного обсягу послуг, отриманих за такий розрахунковий місяць.
Постановами Верховного Суду від 26.11.2023 у справі № 910/15342/23, від 18.07.2024 у справі № 910/1083/23, від 28.01.2025 у справі № 910/1848/23 та від 30.01.2025 у справі № 910/881/24 вказані справи було передано на новий розгляду зв'язку з тим, що суди не врахували заперечень відповідача та не перевірили доводів щодо бази нарахування для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат після заміни прогнозованого обсягу послуг на фактичний.
Викладене свідчить про наявність висновків Верховного Суду питання застосування норми права (частини другої статті 625 ЦК України) у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Таким чином, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України в наведеній частині не знайшла свого підтвердження.
5.4. Водночас, Суд звертає увагу на те, що касаційна інстанція не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а її повноваження обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
Суд зауважує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження, колегія суддів не убачає підстав для скасування рішення та постанови.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
7. Розподіл судових витрат
7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 (у редакції постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 910/20030/23 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ