04 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/5597/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 (суддя Нікітенко С. В.)
і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 (головуючий суддя Савицький Я. Ф., судді Богацька Н. С., Ярош А. І.)
у справі № 916/5597/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Середньофонтанський 19-Б»
про стягнення 590 147,95 грн,
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Середньофонтанський 19-Б» про стягнення з останнього (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) 590 147,95 грн, з яких: 133 780,85 грн сума основної заборгованості за поставлений газ, 239 408,77 грн сума нарахованої пені, 44 323,92 грн сума 3 % річних та 172 634,41 грн - сума нарахованих інфляційних втрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» зазначило про неналежне виконання з боку Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Середньофонтанський 19-Б» взятих на себе зобов'язань за Договором постачання природного газу від 22.11.2021 № 365901-НГТ-23 в частині повної та своєчасної сплати за отриманий природний газ у період з листопада 2021 року по червень 2022 року включно, внаслідок чого за Відповідачем утворилась заборгованість перед Позивачем у розмірі 133 780,85 грн, на яку останній нарахував пеню, 3% річних та інфляційні втрати у заявлених вище розмирах.
22.04.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області суду закрито провадження в частині вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 133 780,85 грн.
22.04.2025 рішенням Господарського суду Одеської області, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025, позовні вимоги задоволено частково.
Судові рішення мотивовані тим, що суди дійшли висновку про доведеність Позивачем факту порушення Відповідачем умов Договору постачання природного газу від 22.11.2021 № 365901-НГТ-23 в частині свого зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого Позивачем природного газу.
Порушення Відповідачем вказаного зобов'язання стало правомірною підставою для нарахування Позивачем відповідних сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат, що обумовлено положеннями чинного законодавства та умовами Договору.
Також суди, перевіривши наданий Позивачем розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд дійшли висновку про його правильність та відповідність умовам Договору.
Водночас, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши клопотання Відповідача про зменшення пені, врахував повне погашення з боку Відповідача основної заборгованості, відсутність у матеріалах справи доказів понесення Позивачем збитків, внаслідок порушення Відповідачем строку виконання грошових зобов'язань за Договором від 22.11.2021 № 365901-НГТ-23 вказав, що стягнення з Відповідача пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення останнім відповідного зобов'язання, оскільки природний газ використовується Відповідачем для власних потреб (для забезпечення потреб мешканців багатоквартирних будинків в опаленні житлових приміщень та гарячій воді), а тому, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, реалізував свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій та зменшив розміром пені, заявлений Позивачем, на 90 %.
При цьому, місцевий господарський суд також зазначив, що ним дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, ураховані обставини справи та матеріальний стан, як Відповідача, так і Позивача у даній справі. А задоволення клопотання Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Середньофонтанський 19-Б» у повному обсязі (щодо зменшення розміру пені до 0 грн) призвело б до фактичного звільнення Відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, що є неприпустимим, оскільки це нівелює саму мету існування пені (цивільна відповідальність за порушення зобов'язання).
24.07.2025 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 у справі № 916/5597/24 в частині відмови в задоволенні позову у розмірі 215 467,89 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2025 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 у справі № 916/5597/24 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.
Предметом позову у цій справі є стягнення у розмірі 590 147,95 грн.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, наводячи такі обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у справі з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд зазначає, що такі посилання скаржника не є доводами, які у розумінні підпунктів «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтверджують наявність випадку (випадків), який (які) дає (дають) право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Підставою касаційного оскарження вищезазначених судових рішень скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з аналогічних спорів, а також має виняткове значення для учасника справи, оскільки справа стосується регулювання відносин на ринку природного газу та прямо впливає на фінансовий стан підприємств - учасників даного ринку (підпункти «а» і «в» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України).
Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цих підстав, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також те, що справа має виняткове значення для нього не може бути визнано судом автоматичними підставами, на які поширюється дія положення підпунктів «а» і «в» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
У поданій касаційній скарзі скаржник не доводить, що спір у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки мотиви скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та аргументів щодо переоцінки встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Отже, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій.
Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи», тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.
Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в» і «г» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Щодо посилань скаржника на ряд постанов Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що зроблені Судами висновки щодо застосування статей 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України є універсальними і мають застосовуватись з урахуванням конкретних обставин справи та свідчать про наявність у цих справах різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.
Верховний Суд виходить з того, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідки порушення зобов'язання, невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Верховний Суд також дійшов висновку, що застосоване у частині третій статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанції користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19).
Доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на ряд постанов Верховного Суду без належного обґрунтування цих посилань) зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).
Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, з урахуванням викладеного і заперечення проти відкриття провадження, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 у справі № 916/5597/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил