Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" серпня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1780/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА МЕТИЗ"
доПриватного підприємства "ТЕХНІК-МАГІСТРАЛЬ"
простягнення коштів
без виклику учасників справи
ТОВ "АЛЬФА МЕТИЗ" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ПП "ТЕХНІК-МАГІСТРАЛЬ", в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальному розмірі 93.613,99 грн, яка складається з: суми заборгованості - 72.777,89 грн, втрати від інфляції, 3% річних - 5.030,63 грн, а також судові витрати.
Фактичними підставами позову є невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки від 23.06.2021 №0623/1п в частині своєчасного розрахунку за поставлений позивачем товар.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.05.2025 у справі №922/1780/25 позовну заяву ТОВ "АЛЬФА МЕТИЗ" залишено без руху.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.06.2025 з урахуванням малозначності справи №922/1780/25 в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи без повідомлення сторін.
26.06.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшли пояснення по справі (вх. №15137/25), які за своїм змістом є відзивом на позовну заяву. В поданих поясненнях відповідач зазначає, що ним було сплачено за Договором поставки від 23.06.2021 №0623/1п грошові кошти в розмірі 25.000,00 грн відповідно до платіжної інструкції від 23.06.2025 №3157. А отже загальна сума стягнення не відповідає дійсним обставинам справи та потребує уточнення позивачем. Також зазначає, що з наданого Позивачем детального опису робіт від 21.05.2025 та акту приймання - передачі від 21.05.2025 вбачається лише підготовка та подання позовної заяви, однак не надано будь-які докази, які б підтверджували фактичні дії щодо надання консультацій, підготовки правової позиції, тощо. Таким чином, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню.
Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розгляну за наявними матеріалами справи.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, між ТОВ "АЛЬФА МЕТИЗ" (постачальник) та ПП "ТЕХНІК-МАГІСТРАЛЬ" (покупець) був укладений Договір поставки від 23.06.2021 №0623/п (надалі - Договір). Згідно з його умовами постачальник зобов'язався поставити покупцю товар, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити вартість товару на умовах даного Договору.
Згідно з пунктом 5.1. Договору ціна на товар визначається в рахунках-фактурах (рахунках) та видаткових накладних на товар, які є невід'ємною частиною Договору. Покупець оплачує замовлений товар на підставі рахунка-фактури (рахунка) отриманого від постачальника, протягом 1 банківського дня з моменту його отримання, шляхом 100% попередньої оплати вартості товару, або за домовленістю сторін.
Цей Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2021, якщо інше не буде встановлено письмовою угодою сторін (пункт 11.1. Договору).
Позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату від 01.07.2021 №254 на суму 229.200,00 грн, від 31.08.2021 №313 на суму 412.389,86 грн та від 15.11.2021 №394 на суму 387.777,83 грн.
На виконання умов Договору ним був поставлений відповідачу товар на загальну суму 1.029.367,69 грн, про що свідчать видаткові накладні від 01.07.2021 №241, від 06.09.2021 №301, від 06.09.2021 №329, від 06.09.2021 №330, від 06.09.2021 №331, від 15.11.2021 №373, від 15.11.2021 №395, від 15.11.2021 №396.
Також позивачем були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від 01.07.2021 №7 на суму 229.200,00 грн, від 06.09.2021 №3 на суму 412.389,86 грн та від 15.11.2021 №30 на суму 387.777,83 грн.
Відповідач частково оплати вартість поставленого позивачем товару на загальну суму 956.589,86 грн, про що свідчить виписка з банківського рахунку ТОВ "АЛЬФА МЕТИЗ" за період з 06.04.2021 до 31.12.2022. Залишок заборгованості за товар становив 72.777,83 грн.
Як зазначає позивач у позовній заяві відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань у частині повної оплати поставленого та отриманого товару за Договором.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
За змістом статей 4, 5 ГПК України, статті 15 ЦК України та статті 20 ГК України можливість задоволення позовних вимог вимагає наявності та доведеності наступної сукупності елементів: наявність у позивача захищуваного суб'єктивного права/охоронюваного законом інтересу, порушення (невизнання або оспорювання) такого права/інтересу з боку визначеного відповідача та належність (адекватність характеру порушення та відповідність вимогам діючого законодавства) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів, що становлять предмет доказування для позивача, унеможливлює задоволення позову.
Предметом спору у цій справі є питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за поставлений позивачем товар, а також 3% річних та втрат від інфляції.
За положенням частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами частини першої статті 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між юридичними особами (пункт 1 частини першої статті 208 ЦК України).
Судом встановлено, що до позовної заяви позивачем була долучена копія Договору поставки від 23.06.2021 №0623/1п, яка підписана лише зі сторони постачальника директором ТОВ "АЛЬФА МЕТИЗ" Шафаренком Д.А. Доказів підписання вказаного договору зі сторони ПП "ТЕХНІК-МАГІСТРАЛЬ" матеріали справи не містять.
Враховуючи, що Договір поставки від 23.06.2021 №0623/1п який наявний в матеріалах справи не підписано обома сторонами, то суд позбавлений можливості достовірно встановити умови, на яких сторони мали намір (або погодили) укласти договір.
Відповідно до частини другої статті 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Суд зазначає, що факт виставлення ТОВ "АЛЬФА МЕТИЗ" рахунків на оплату від 01.07.2021 №254 на суму 229.200,00 грн, від 31.08.2021 №313 на суму 412.389,86грн та від 15.11.2021 №394 на суму 387.777,83 грн, їх подальша оплата ПП "ТЕХНІК-МАГІСТРАЛЬ" свідчить про наявність між сторонами договірних зобов'язань з поставки товару, що виникли шляхом укладення господарського договору у спрощений спосіб.
У відповідності до статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як свідчать матеріали справи, позивачем був поставлений відповідачу товар на суму 229.200,00 грн, про що свідчить видаткова накладна від 01.07.2021 №241 та на суму 412.389,86 грн, про що свідчать видаткові накладні від 06.09.2021 №301, від 06.09.2021 №329, від 06.09.2021 №330 та від 06.09.2021 №331, які підписані сторонами без зауважень
Враховуючи встановлені обставини, суд зазначає, що поставлений позивачем на підставі рахунків на оплату від 01.07.2021 №254 на суму 229.200,00 грн та від 31.08.2021 №313 на суму 412.389,86 грн товар був повністю оплачений відповідачем, що підтверджується випискою з банківського рахунку ТОВ АЛЬФА МЕТИЗ".
Позивач стверджує, що у відповідача наявна заборгованість за поставлений товар на суму 72.777,83 грн.
Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Суд зазначає, що належними доказами, які підтверджують, зокрема, наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути, в першу чергу, первинні документи, інші бухгалтерські документи та документи фінансової звітності, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", відтак, згідно з положеннями частини 1 даної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Разом з тим, дослідивши видаткові накладні, надані позивачем, а саме: від 15.11.2021 №373 на суму 124.847,10 грн, від 15.11.2021 №395 на суму 137.963,93 грн та від 15.11.2021 №396 на 124.966,80 грн, судом встановлено, що ці первинні документи підписані лише зі сторони постачальника ТОВ "АЛЬФА МЕТИЗ" та не містять підпису зі сторони покупця ПП "ТЕХНІК-МАГІСТРАЛЬ".
За таких обставин, суд дійшов висновку, що такі видаткові накладні не можуть бути належними та допустимими доказами передачі товару відповідачу.
Суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця) (див. постанову Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19).
У разі дефектів первинних документів сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.
Водночас, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.10.2028 у справі №922/4099/17, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу.
Проте, як вбачається позивачем до позовної зави в якості доказу наданий акт звірки, натомість відповідний акт звірки взаємних розрахунків за період січень 2021 - грудень 2024 взагалі не підписаний жодною зі сторін - ані ТОВ "АЛЬФА МЕТИЗ", ані ПП "ТЕХНІК-МАГІСТРАЛЬ", а отже, також не може бути належним та допустимим доказом, котрий підтверджував би визнання боргу відповідачем.
Крім того, як вбачається відповідач у відзиві на позовну заяву не зазначає про визнання заборгованості, щодо поставки товару, а зазначає про те, що сума боргу підлягає уточненню.
У постанові від 16.03.2021 у справі №580/2490/19 Верховний Суд зазначив, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, суд має враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем юридично значимих дій з оподаткування відповідних операцій, а позивач не звертався до суду з клопотанням про витребування цих доказів від податкових органів (а саме, матеріалів податкової звітності відповідача).
У матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували факт використання товару, який на думку позивача, відповідач отримав за спірними видатковими накладними. При цьому здійснені відповідачем оплати в період з 08.12.2021 до 30.12.2022 на суму загальну суму 315.000,00 грн, а також 23.06.2025 на суму 25.000,00 грн (під час розгляду даної справи) не підтверджує сплату ПП "ТЕХНІК-МАГІСТРАЛЬ" вартості товару на підставі видаткових накладних від 15.11.2021 №373, від 15.11.2021 №395, від 15.11.2021 №396. Оскільки в призначенні платежу зазначено, що така сплата здійснюється згідно з рахунком фактури від 15.11.2021 №394. А в самих видаткових накладних зазначено про їх складання на підставі основного договору. Доказів того, що такі видаткові накладні складалися саме на підставі виставленого рахунка фактури від 15.11.2021 №394 матеріали справи не містять, а позивачем до суду не надано.
Тобто, підсумовуючи вищевикладене, позивачем не доведено, а матеріали справи не містять обставин, з яких можна було констатувати фактичне здійснення господарської операції (поставки товару) між позивачем та відповідачем. Інших доказів поставки позивачем товару відповідачу, зокрема, підписаних товарно-транспортних накладних, котрі також можуть вважатися первинними документами, матеріали справи не містять.
Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд (постанова Верховного Суду від 28.03.2023 у справі №916/2492/21).
Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах доказів, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Стаття 79 ГПК України закріпила в господарському процесі стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17).
Суд, зазначає, що з матеріалів справи, а саме доказів наданих позивачем вбачається, що відповідач постійно сплачує кошти, що підтверджується банківською випискою, з якої вбачається, що відповідачем оплачено більше ніж наявне в матеріалах справи доказів на поставку товару, оскільки як вже зазначалось вище накладні від 15.11.2021 №373 на суму 124.847,10 грн, від 15.11.2021 №395 на суму 137.963,93 грн та від 15.11.2021 №396 на 124.966,80 грн. підписані лише з боку позивача, інших первинних документів щодо поставки товару позивачем не надано.
Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам із застосуванням стандарту доказування, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено, як окремо так і в їх сукупності, факту поставки відповідачу товару за видатковими накладними від 15.11.2021 №373, від 15.11.2021 №395, від 15.11.2021 №396, які останній додав в якості доказів до позовної заяви, оскільки останні підписані лише з боку позивача, інших доказів щодо поставки товару на відповідні суми матеріали справи не містять, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку з оплати товару та, відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 72.777,89 грн.
Крім того, відповідачем під час розгляду справи надано платіжну інструкцію від 23.06.2025 №3157 на суму 25.000,00 грн, з якої вбачається, що відповідні кошти були сплачені на підставі виставленого ТОВ "АЛЬФА МЕТИЗ" рахунку фактури від 15.11.2021 №394 призначення платежу "Часткова оплата за металопрокат згідно рах-факт № 394 від 15.11.2021р. у т.ч. ПДВ 20% 4166.67 грн", проте відповідна оплата була не на підставі видаткових накладних.
Таким чином відсутні підстави стверджувати про те, що така оплата була здійснена відповідачем у рахунок погашення заборгованості, яка є предметом розгляду в даній справі. Оскільки факт наявності такої заборгованості не підтверджений позивачем належними та допустимими доказами, оскільки частині накладних наданих позивачем не підписана в боку відповідача.
Щодо похідних вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних, суд зазначає, що оскільки, суд дійшов висновку з урахуванням встановлених обставин справи щодо відсутності первинної документації, щодо поставки товару, що стало підставою для відмови в стягненні заборгованості в сумі 72.777,89 грн та приймаючи до уваги те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних втрат є похідними від вимоги про стягнення основної суми боргу, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача цих сум похідних вимог. Крім того, суд вважає за необхідне зазначити про те, що 3% річних та інфляційні нараховуються за прострочення зобов'язання, проте судом неможливо встановити прострочення в свою чергу, оскільки відсутні первинні документи.
За таких обставин, з урахуванням приписів наведених правових норм та на підставі матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі.
Відповідно до положень статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Частиною четвертою статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 3.028,00 грн, а також на правничу професійну допомогу адвоката у розмірі 10.000,00 грн залишаються за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити повністю.
2. Судові витрати залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА МЕТИЗ".
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "07" серпня 2025 р.
Суддя Н.С. Добреля