вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"07" серпня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/724/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, розглянувши заяву в.о. керівника Рівненської окружної прокуратури про забезпечення позову у справі
за позовом в.о. керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради Рівненської області
до Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнефармація"
про усунення перешкод у користуванні майном,
Рівненською окружною прокуратурою пред'явлено до Господарського суду Рівненської області позовну заяву в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до ТДВ «Рівнефармація» про усунення перешкод власнику - Рівненській міській раді у здійсненні права користування та розпорядження комунальним майном шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ТДВ «Рівнефармація» на об'єкт нерухомого майна, а саме: «закінчений будівництвом об'єкт, приміщення (група приміщень), загальна площа 92,5 кв.м, адреса: Рівненська область, Рівненський район, м. Рівне, вул. Соборна, будинок 15, приміщення 103».
Одночасно з поданням позовної заяви прокурором подано заяву про забезпечення позову.
Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, установив таке.
Як установлено судом із позовної заяви, остання обґрунтована тим, що 02.10.2024 набрало законної сили рішення Господарського суду Рівненської області у справі за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, ТДВ «Рівнефармація» про визнання недійсним договору купівлі - продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу № 474 від 25.03.2002 в частині та зобов'язання ТДВ «Рівнефармація» повернути Рівненській міській раді протирадіаційне укриття №67779, що знаходиться в приміщенні підвального поверху житлового будинку № 15 по вул. Соборна в м. Рівне. У межах розгляду вказаної справи судами досліджено, а Верховним Судом в постанові від 11.02.2025 констатовано, що: 1) спірне підвальне приміщення аптеки площею 92,5 кв.м, розташованої по вул. Соборна, 15 в м. Рівне, є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям № 67779; 2) на момент приватизації РОВО «Фармація» та укладання 25.03.2002 договору купівлі-продажу приміщення по вул. Соборній,15 у м. Рівному загальною площею 229,7 м.кв, захисна споруда цивільного захисту (цивільної оборони) протирадіаційне укриття №67779 входила у склад вказаного приміщення; 3) на час виникнення спірних правовідносин закон виключав можливість приватизації (відчуження) захисних споруд цивільного захисту (яким є протирадіаційне укриття №67779) у приватну власність; 4) спірна захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття) під обліковим номером № 67779 комунальної власності всупереч наведеним нормам законодавства була незаконно приватизована; 5) оскільки спірне майно належить до об'єктів загальнодержавного значення, приватизація якого заборонена законом, відтак наявні правові підстави для повернення протирадіаційного укриття №67779, що розташоване за адресою: вул. Соборна, 15, м. Рівне, у власність Рівненської міської ради.
Крім того, у межах справи № 918/1358/23 у зв'язку з невідповідністю фактичної площі (згідно з інформації бюро технічної інвентаризації) підвального приміщення та площі протирадіаційного укриття №67779, що підлягало поверненню за рішенням суду, ТДВ «Рівнефармація» було подану заяву про роз'яснення судового рішення. Зокрема, ТДВ «Рівнефармація» просило роз'яснити судове рішення в частині того «…яку частину підвального приміщення (загальна площа 92,5 кв.м) ТДВ «Рівнефармація» в частині приміщення площею 90 м2 має повернути Рівненській міській раді, а яку частину, площею 2,5 кв.м, залишити собі?...». Так, в ухвалі Господарського суду Рівненської області від 29.04.2024 у справі №918/1358/23, яку постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 залишено без змін, зазначено: «…усе підвальне приміщення, набуте ВАТ «Рівнефармація» за договором купівлі-продажу № 474 від 25.03.2002, що й було предметом спору у справі, фактичних змін не зазнавало, приміщення «Підвал» площею « 89,8» кв.м ідентичне приміщенню «Підвал» площею « 92,5» кв.м, а відтак є одним і тим же приміщенням - протирадіаційним укриттям № 67779…».
У подальшому, 30.04.2025 головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби у м. Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у межах виконавчого провадження № 76438988 складено акт передачі майна, згідно з яким стягувачу - Рівненській міській раді передано протирадіаційне укриття № 67779, що знаходиться в приміщенні підвального поверху житлового будинку № 15 по вул. Соборна в м. Рівне. Однак при зверненні Рівненської міської ради до Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг для реєстрації за Рівненською міською радою права комунальної власності на об'єкт нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення (протирадіаційне укриття №67779), у здійсненні такої реєстрації було відмовлено. Приймаючи рішення про відмову в державній реєстрації від 03.06.2025, державний реєстратор вказала, що наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а саме: згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, м. Рівне, вул. Соборна, будинок 15, вже зареєстровано у зв'язку з поділом закінченого будівництвом об'єкта на підставі документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття прав на нерухоме майно. Зокрема, установлено, що 25.03.2025 державним реєстратором проведено реєстрацію за ТДВ «Рівнефармація» права приватної власності на приміщення площею 92,5 кв.м за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 15 (приміщення 103). Ознайомившись документами реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 3113080756060, встановлено, що закінчений будівництвом об'єкт - приміщення (група приміщень) 103 площею 92,5 кв.м, розташований по вул. Соборна, 15, в м. Рівне, утворено не в результаті введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, а в результаті поділу уже існуючого. Наведене призвело до того, що при поданні Рівненською міською радою (після отримання за актом передачі майна) пакету документів для реєстрації права комунальної власності на вказане протирадіаційне укриття, державним реєстратором 03.06.2025 прийнято рішення № про відмову в проведенні реєстраційних дій, у зв'язку з наявними суперечностями між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на спірне нерухоме майно. Як наслідок, територіальна громада позбавлена можливості повноцінно користуватись і розпоряджатись спірним майном, а також здійснити належну реєстрацію права комунальної власності на таке майно.
У свою чергу, заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що подаючи 25.03.2025 державному реєстратору Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради заяву про державну реєстрацію прав щодо набуття права приватної власності на закінчений будівництвом об'єкт площею 92,5 кв.м, розташований по вул. Соборна, 15, приміщення 103, в м. Рівне, що фактично є підвальним приміщенням аптеки по вул. Соборна, 15, ТДВ «Рівнефармація», як заявнику, достеменно було відомо про рішення судів у справі № 918/1358/23. Відтак, подаючи (замість повернення Рівненській міській раді згідно з рішенням суду) державному реєстратору заяву про державну реєстрацію права приватної власності на протирадіаційне укриття як на закінчений будівництвом об'єкт, ТДВ «Рівнефармація» діяло очевидно недобросовісно та зловживаючи правами, оскільки вчинило дії, спрямовані на недопущення повернення спірного майна власнику, а тим самим - до унеможливлення виконання рішення суду у справі № 918/1358/23, що набрало законної сили. Ураховуючи зазначені обставини, наявні підстави вважати, що відповідачем і надалі будуть вживатися заходи (вчинятися дії) щодо поділу чи подальшого відчуження спірного об'єкту нерухомого майна, що унеможливить виконання рішення суду у справі, а відтак призведе до необхідності повторного звернення до суду за захистом інтересів держави, як це має місце на цей час. Як наслідок, прокурор просить суд накласти арешт на об'єкт нерухомого майна; заборонити суб'єктам, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо вказаного майна, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі; заборонити до набрання законної сили рішенням суду у цій справі відповідачу та іншим фізичним/юридичним особам, вчиняти дії, спрямовані на поділ, об'єднання, виділ частки, знищення, реконструкцію, переобладнання, а також укладати будь-які правочини щодо об'єкту нерухомого майна.
Давши оцінку заяві про забезпечення позову, суд уважає за необхідне зазначити таке.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову (близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо).
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Отже, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
Статтею 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (такого ж висновку дійшов Верховний Суду у постановах від 21.08.2020 у справі №904/2357/20, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22, від 04.04.2023 у справі №907/268/22, від 04.04.2023 у справі №915/577/22).
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Частина четверта статті 137 ГПК України визначає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).
Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Як установлено судом зі фактичних обставин справи, відповідачем у цій справі достеменно було відомо про рішення судів у справі № 918/1358/23, заразом замість того, аби виконати останнє та повернути Рівненській міській раді майно, що було предметом заявлених позовних вимог, він подав державному реєстратору заяву про державну реєстрацію права приватної власності на протирадіаційне укриття як на закінчений будівництвом об'єкт з метою недопущення повернення спірного майна власнику, а тим самим - до унеможливлення виконання рішення суду у справі № 918/1358/23, що набрало законної сили. Унаслідок таких дій відповідача спір не був вирішений у межах одного провадження, прокурор був змушений повторно звернутися до суду.
Відтак суд погоджується з доводами прокурора про те, що поведінка відповідача свідчить про те, що останній і надалі може вживати заходів щодо поділу чи подальшого відчуження спірного об'єкту нерухомого майна тощо, тобто існує достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, зокрема, можливість захисту в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.
Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Оскільки у цій справі прокурор звернувся до суду з вимогами немайнового характеру, то має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанова Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 15.07.2022 у справі №910/4445/21).
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. При цьому законодавством не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Зважаючи на всі критерії оцінки щодо застосовування заходів забезпечення позову, суд дійшов висновок, що заявлені прокурором заходи забезпечення позову відповідають положенням статей 136, 137 ГПК України, вжиття вказаних заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, захисту в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.
Заразом прокурор просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони, окрім відповідача, й іншим фізичним/юридичним особам, вчиняти дії, спрямовані на поділ, об'єднання, виділ частки, знищення, реконструкцію, переобладнання, а також укладати будь-які правочини щодо об'єкту нерухомого майна. Тобто у цій частині запропоновані заходи стосуються невизначеного (неконкретизованого, абстрактного) кола осіб, що унеможливлює їх реальне виконання у примусовому порядку. На підтвердження вказаного свідчить зміст частини першої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Ураховуючи викладене, запропоновані прокурором заходи забезпечення позову підлягають частковому задоволенню.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (частина шоста статті 140 ГПК України).
У силу вимог частини восьмої статті 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Скасування заходів забезпечення позову врегульовано статтею 145 ГПК України.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 144, 234, 235 ГПК України, суд
Заяву в.о. керівника Рівненської окружної прокуратури про забезпечення позову задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом:
1) накладення арешту на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 3113080756060; ідентифікатор об'єкта в ЄДЕССБ - 01.2625591.5061889.20240919.42.4835.34; об'єкт речових прав: «закінчений будівництвом об'єкт»; опис об'єкта «"загальна площа" 92,5»; тип об'єкта: «приміщення (група приміщень)»; адреса: «Рівненська область, Рівненський район, м. Рівне, вул. Соборна, будинок 15, приміщення 103»;
2) заборони суб'єктам, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 3113080756060; ідентифікатор об'єкта в ЄДЕССБ - 01.2625591.5061889.20240919.42.4835.34; об'єкт речових прав: «закінчений будівництвом об'єкт»; опис об'єкта «"загальна площа" 92,5»; тип об'єкта: «приміщення (група приміщень)»; адреса: «Рівненська область, Рівненський район, м. Рівне, вул. Соборна, будинок 15, приміщення 103», до набрання законної сили рішенням суду у цій справі;
3) заборони Товариству з додатковою відповідальністю «Рівнефармація» (код ЄДРПОУ 22572748) вчиняти дії, спрямовані на поділ, об'єднання, виділ частки, знищення, реконструкцію, переобладнання, а також укладати будь-які правочини щодо об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 3113080756060; ідентифікатор об'єкта в ЄДЕССБ - 01.2625591.5061889.20240919.42.4835.34; об'єкт речових прав: «закінчений будівництвом об'єкт»; опис об'єкта «"загальна площа" 92,5»; тип об'єкта: «приміщення (група приміщень)»; адреса: «Рівненська область, Рівненський район, м. Рівне, вул. Соборна, будинок 15, приміщення 103», до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
У задоволенні решти вимог заяви відмовити.
Стягувач: Рівненська міська рада (вул. Соборна, 12-А, м. Рівне, 33000, ідентифікаційний код 34847334).
Боржник: Товариство з додатковою відповідальністю «Рівнефармація» (майдан Незалежності, 3, м. Рівне, 33000, ідентифікаційний код 22572748).
Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Ухвала може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років з дня її постановлення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 254- 257 ГПК України.
Інформацію у справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Ухвала підписана 07.08.2025.
Суддя О.Андрійчук